Катерина Константинова: інтерв'ю з художником Київського театру Актор Славой Жилой - Інтерв'ю - dt.ua

Слава Жила: "На цей момент ринок театрального глядача перестав зростати"

29 листопада, 17:45 Роздрукувати Випуск №46, 30 листопада-6 грудня

Столичний театр "Актор" недавно отримав статус академічного. Нині цей театр готує велику прем'єру від режисера Максима Голенка — епатажну комедію "Дон Жуан. Коктейль", а також сімейну постановку "Ніч перед Різдвом" за М.Гоголем. 

Про місце "Актора" на нашій театральній мапі, а також про акторів-зірок розповідає художній керівник театру — продюсер Слава Жила.

— Славо, що змінилося для театру "Актор" після того, як Мінкульт удостоїв його звання "академічний"?

— Цей указ прийняв ще попередній Мінкульт. Буквально недавно в Київраді відбулося голосування з нашого питання. Поки що нічого особливо не змінилося. Адже це тривала бюрократична процедура. Але нам обіцяють збільшити фінансування удвічі. Ми своїми починами й інтенсивною працею за малий період часу довели, що гідні цього звання. Тож готові справджувати надії міської влади. Так, ми супермаленький театр, але суперуспішний. 

— Усе ж таки, як вибудовуєте свої стосунки зі столичним департаментом культури, що є прямим господарем київського муніципального театру "Актор"? 

— Я завжди казав і Діані Олегівні Поповій, і Миколі Васильовичу Шуляку, що вони — наші начальники. А вони у відповідь мене інформували, що, мовляв, вони не начальники, а лише орган управління. Вони нас цілком підтримують. Без цієї підтримки ми б ніколи не стали академічним театром. І всі ті цілі, які вони перед нами ставлять, намагаємося виконувати. Вони хотіли, щоб до початку конкурсу у трупи нашого театру сформувалося власне обличчя. Все так і вийшло. Мені здається, що в нас партнерські відносини. Сподіваюся, ця любов взаємна… 

— Скільки зараз у вашій трупі постійних акторів, а скільки — запрошених? 

— У нас у штаті 21 людина, з них усього тільки сім артистів. Але яких! Це народний артист України Олексій Вертинський, заслужений артист України Володимир Кокотунов, а також молоді актори, які до нас прийшли після театральних вишів.

Справді, всі вони отримують мінімальну зарплату — 3700 гривень. Тому нам просто необхідна підтримка від держави. Звісно ж, усі наші штатні артисти задіяні й в інших проєктах — це антрепризи, майстер-класи, дуже багато кіно. 

А позаштатних артистів у нас близько 40 осіб — Ада Миколаївна Роговцева, Римма Зюбіна, Олеся Жураківська, Артем Нємцов, Аполлінарія Василина... Тож, за великим рахунком, наш склад — зірковий. 

— Недавно Facebook підірвала новина, що Римма Зюбіна пішла з Молодого театру. Може, є бажання або намір запросити цю чудову актрису на постійну роботу в театр "Актор"? Тим більше вона вже задіяна у вашому проєкті "Схід—Захід". 

— Ми з Риммою обговорювали цю тему ще раніше, але вона сказала, що я, мовляв, незалежна акторка й не хочу перебувати десь "на ставці". Це класна позиція. Ця актриса перестала грати в Молодому театрі разові спектаклі... Так, ми ведемо переговори і з нею, і з її чоловіком Станіславом Мойсеєвим уже тривалий час про нову постановку, крім вистави "Схід—Захід". Поки що все в процесі перемовин. 

Мені здається, що комунікація, обрана між Риммою й Молодим театром, і стала причиною події, котра сколихнула весь FB. 

— Ви граєте вистави у приміщенні кінотеатру "Ліра". Чи може найближчим часом ітися про спеціальний майданчик для вашого театру? 

— Знову ж таки, на це має бути воля міської влади. Тут можна далеко не ходити, а просто підняти звітність про заповнюваність театру "Актор" і побачити, як зростає наш бокс-офіс. Ми досить-таки успішні. 

Я вибрав позицію художника, який чекає, що йому запропонують. Крім того, сам зондую ґрунт, намагаюся щось дізнаватися, ми виходимо за рамки театру "Актор", граємо великі вистави на сцені Будинку офіцерів, їздимо на гастролі. Зараз хочемо зробити акцію, спробувати з допомогою УКФ поїхати в село Татарів Івано-Франківської області на великі гастролі. У мене склалися з ними дружні зв'язки. З їхнім сільським головою Олегом Дзем'юком я мав честь навчатися в Українській школі політичних студій. У цьому селі немає театру, але є клуб. Це будуть гастролі без жодного комерційного підґрунтя. 

— Все-таки повернімося до вашого квартирного питання. Як складаються ваші стосунки з керівництвом кінотеатру "Ліра"? 

— По суті, ми — комунальна квартира. Тому й стосунки в нас із ними як у свекрухи з невісткою на одній кухні: коли приходить додому невістка, то свекруха не виходить зі своєї кімнати. Такі ж стосунки і в нас — усе поділено. 

Ми граємо двічі-тричі на тиждень, а решту часу забирає кінотеатр, і репетирувати нам доводиться буквально на колінах. Це, звісно ж, нас трохи знищує. Але те, що не вбиває, робить нас сильнішими. Ми знайшли вихід, де проводити репетиції, — орендуємо аудиторію. І, по суті, випускаємо вистави з аудиторії на сцену. Такий авральний принцип. 

У мене на сторінці FB одного разу був такий пост, мовляв, для того, щоб зрозуміти, що сиве волосся з'являється дуже швидко, треба просто очолити маленький театр у місті Києві. 

— Уже заявлена вистава "Дон Жуан. Коктейль", прем'єра якої відбудеться 18 грудня на сцені "Актора", а 20 грудня — на сцені Будинку офіцерів. Які п'єси в основі цього проєкту? Хто зіграє самого Дон Жуана? 

— Так, наразі тривають репетиції дуже важливої для нас постановки режисера Максима Голенка "Дон Жуан. Коктейль". П'єсу написала Марина Смілянець. Вона зробила компіляцію з творів класиків — це Мольєр, Пушкін, Леся Українка, також чимало дописала й від себе. На сцені Будинку офіцерів антрепризний "Дон Жуан", у головній ролі — Михайло Кукуюк. По суті, для нас це досить експериментальна річ, у якій будуть задіяні топ-артисти України — Віталіна Біблів, Олександр Ярема, Ганна Кузіна, Катерина Рубашкіна. 

— Де після прем'єри гратимете "Дон Жуана" на постійній основі? 

— У себе в театрі ми плануємо зробити камерну виставу — просто "Дон Жуан", тут у ролі Дон Жуана — Олександр Жила. Частина акторів залишається з топового складу. Все досить незвичайно, заплутано, але це добре. 

Хоч би як пафосно це звучало, проте люблю жартувати з приводу того, що я — театральний олігарх, у чиїх руках величезна кількість антреприз із багатьма топ-зірками України.

— Скільки зараз у вашому розпорядженні антреприз? 

— Близько десятка. Це багато. І до того ж усі вони граються паралельно. Так, якби в нас був власний майданчик, ми б тотально зайнялися виставами, могли б повністю забезпечити себе. Ось прямо за цей період вийде три антрепризи — "За сімейними обставинами", "Дон Жуан. Коктейль" і "Останній палко закоханий" з Віктором Сарайкіним та Ніною Ніжерадзе в головних ролях.

У мене є мрія — створити театральний інститут, вищий навчальний заклад, який стане конкурентом Університетові ім. І. Карпенка-Карого й Університетові культури і випускатиме дипломованих фахівців — режисерів та акторів.

— Також у ваших планах — новорічна сімейна вистава "Ніч перед Різдвом"… Мабуть, уже щосили репетируєте? 

— Цю постановку робить мій брат — Олександр Жила. У нього вже був режисерський дебют — "Сім розгніваних джентльменів", який збирає повні зали. "Ніч перед Різдвом" ми гратимемо за бродвейським принципом — тричі на день на новорічні свята. Важливо, щоб глядачеві було ненудно, адже це вистава для всієї родини, особливо діти будуть захоплені костюмами. Уявіть, що в постановці є Чорт, який співає арії. 

— Із останніх новин про ваш театр — це незвичайні гастролі на початку 2020-го у Фінляндію, а також у Польщу. 

— Так, нас запросили до фінів, ми їдемо у два міста — в Гельсінкі й Турку. Це наш перший досвід поїздки у Скандинавські країни. Уявіть, що театр "Актор" знайшли через відгуки глядачів, ми досить довго узгоджували цю поїздку. Будемо

грати "Ведмідь" і "Освідчення" А.Чехова, це зворушлива історія. У головних ролях — Олексій Вертинський, Христина Синельник, Олександр Жила, Владислав Дмитрук, Вікторія Муштей, Валерій Шалига.

Для театру "Актор" це досить крутий "експіріенс". Крім того, в нас на весну заплановано поїздку в Краків на театральний фестиваль. 

— Як у театру "Актор" справи з глядачем? Чи відчуваєте, що у вас є свій постійний глядач, чи це все ж таки випадкова публіка?

— Це дуже важлива штука, що ми обзавелися своїм глядачем, своїми фанатами, які регулярно ходять у театр. Адже кращої реклами, ніж сарафанне радіо, немає. Хоч би скільки постів ти зробив на сторінках FB, якщо продукт якісний, то він завжди буде популярним у глядача. 

За статистикою, в театр ходить усього лише 7% людей від усього населення країни. Це факт, і з ним треба змиритися. Театр був і залишається елітарним мистецтвом, навіть якщо воно буде заточене на людей думаючих, готових сприймати очима, вухами, серцем. 

Можу сказати одне: на цей момент ринок театрального глядача перестав зростати. Можливо, це пов'язано і з політичною ситуацією, і з фінансовою. 

— Зараз, у зв'язку з новим складом Мінкульту, всі говорять про чергову театральну реформу. Як ви ставитеся до запланованих новацій міністерства, якщо вони будуть?

— Знову гряде реформа? Знаєте, в мене була зустріч із представниками влади, і я попросив… просто не заважати. Пам'ятаю, що у Віктора Пинзеника був такий жарт: створіть сьогодні міністерство яблук, а завтра яблука зникнуть. Що таке влада? Це менеджери, які розпоряджаються грішми платників податків. 

Швидше за все, дуже багатьом не подобається, що є якісь бюджетні організації, які готові витрачати ці гроші. 

Тому якщо нині розглядається театральна реформа, у зв'язку з якою буде відмова від репертуарного театру, — то, я вас прошу, більше половини світу так і працює. 

— Ви можете про це судити, тому що багато подорожуєте й бачите закордонні постановки? 

— Так, саме так. Ось недавно повернувся зі Страсбурга, був там у Національному театрі... На великій сцені йшов "Мізантроп" із жахливим аншлагом, а паралельно на малій сцені безплатно показували моновиставу. Я пішов на моновиставу, хоч і не знаю французької. І не пожалкував, бо будь-який хороший театр зрозумілий без перекладу. Отож виявляється, що всі майданчики Національного театру в Страсбурзі — прокатні, і немає постійної трупи. Але все ж таки сам театр перебуває на дотації від держави. 

Ще недавно бував у Лондоні в Barbican Centre і дивився там антрепризу в сучасному стилі. Мене завжди дивує британський театр, яка в них класна школа, там усі — мега-професіонали. Але це театр безпроблемний. Та й які в них можуть бути проблеми, на Туманному Альбіоні? Друга світова позаду, на Brexit багатьом просто фіолетово, вони в цей процес взагалі не втягнуті. 

А ось від німецького театру прямо зриває дах. У мене в планах є проєкт, який хочу реалізувати, — це театральний туризм. І насамперед я возитиму людей у Театр Максима Горького в Берліні, Франкфуртський, Мюнхенський театри. Там найкрутіші вистави, просто топи. 

— Кого з українських і світових акторів ви б запросили в один із проєктів театру "Актор" як запрошену зірку? Якщо пофантазувати… 

— Можливо, Бенедикта Камбербетча? Мені хотілося б побачити цього актора. Ще акторів-класиків — Роберта де Ніро, Аль Пачіно, П'єра Рішара. Ми б знайшли для них класні ролі. 

Знаєте, зараз залишається відкритим питання з режисерами в Україні. Я б запросив в Україну і Томаса Остермаєра, і Алвіса Германіса, і Іво ван Гове, одне слово — будь-яку зірку, аби була така можливість. 

Деякі театри стали запрошувати іноземних режисерів, бо український перелік вичерпався. Нинішня форма навчання педагогів у театральному університеті дуже застаріла. Завжди за кращих режисерів театри конкурували, тепер же все звелося до особистих зв'язків і міжсобойчику.

— Назвіть, будь ласка, умовну десятку найбільш касових українських акторів, які слугують гарантією для афіші й каси? 

— Можу назвати навіть більше... Це Олексій Вертинський, Володимир Горянський, Ада Роговцева, Руслана Писанка, Ольга Сумська, Анатолій Хостікоєв, Богдан Бенюк, Наталія Сумська, Михайло Кукуюк, Віктор Сарайкін, Віталіна Біблів, Ксенія Вертинська, Юра Горбунов, Лілія Ребрик, Віталій Борисюк, Олеся Жураківська, Дмитро Суржиков, Олексій Горбунов, Тамара Яценко, Олексій Богданович. 

— Виходячи з різних політичних віянь, як вам здається, чи зможуть російські актори найближчим часом повернутися на наш гастрольний ринок не в антрепризах, а в серйозних проєктах репертуарних театрів — таких як Театр Націй, МХАТ, Вахтанговський театр, інші? Не всі ж російські актори занесені на сайт "Миротворець", є люди і з незаплямованими репутаціями? 

— Я був на зустрічі з представниками влади і сказав, що якщо ми ведемо війну з країною-агресором, то годилося б заборонити приїзд усіх акторів російських антреприз. Так, хтось мені заперечить, мовляв, це ж конкуренція, а тому добре. Але скажу, що нічого в цьому доброго немає. Тому що сюди возять тільки низькоякісний продукт, до нас не їде ні Театр Націй, ні МХАТ... 

Ці російські антрепризи вивозять певний бюджет із нашої країни, і в даному випадку влада мусила б втрутитися в цю культурну політику й піти на крайні заходи. 

Я досі не розумію, який вектор у нашої країни. Скажу так: російські державні театри не поїдуть, поки все не налагодиться, поки їм не скомандують згори а-ля "культурний десант московських театрів до київського глядача". Такого пафосу ніхто не хоче. А всі, хто не на "Миротворці", й так до нас їздять. Наприклад, Дмитро Биков, Михайло Єфремов, Андрій Макаревич. Але їздять і дивні персонажі. 

Крім того, в Україні працює багато московських компаній, немає ніяких заборон на бізнес, усі просто сховалися. Ви ж розумієте: якщо перефарбувати заправку з одного кольору в іншій і змінити назву, то вона не перестане працювати на країну-агресора. 

Чесно кажучи, я перестав сильно рефлексувати з цього питання, бо зараз дуже багато спеціалістів живе на сторінках FB, і вони точно знають, як треба керувати країною.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво