Роман Бровко: Суд над Стусом нагадує євангельські події - Інтерв'ю - dt.ua

Роман Бровко: "Суд над Стусом нагадує євангельські події"

14 червня, 15:28 Роздрукувати Випуск №22-23, 15 червня-21 червня

Через кілька місяців фільм про Василя Стуса "Заборонений" вийде на широкі екрани (5 вересня, до Дня пам'яті поета).

В Мережі вже викладено трейлер стрічки, який за перший тиждень набрав 200 тисяч переглядів. Режисер фільму — Роман Бровко зізнається, що сцена суду над поетом у фільмі є й "подана, фактично, документально достовірно". 

Фільм знятий кінокомпанією UM-GROUP (бюджет 38,1 млн грн., держпідтримка — 19,5 млн грн.) і показує останні роки життя поета, боротьбу з системою та спроби опублікувати останню збірку віршів, яку Стус намагався передати із в'язниці на свободу. 

Ще минулого літа ця стрічка під робочою назвою "Птах душі" опинилася в центрі скандалу, що був пов'язаний з історичною сценою суду, в якій присутній адвокат поета Віктор Медведчук. У соцмережах навіть виник флешмоб #МедведчукМиНеЗабули. 

Режисер фільму — Роман Бровко в інтерв'ю DT.UA розповів, як саме подана сцена суду над Стусом у вже готовому фільмі, яка реакція на фільм була в людей, котрі знали поета за життя, а також зазначив, що фільм "Заборонений" — для широкої аудиторії, тому що творці стрічки розраховують на касові збори.

фильм Заборонений Бровко
Роман Бровко

— Романе, минулого літа ваш фільм під робочою назвою "Птах душі" опинився в центрі скандалу, що був пов'язаний із політиком Віктором Медведчуком, свого часу адвокатом поета. Скажіть, у якому ключі подано сцени суду над Василем Стусом у вашому фільмі? 

— Задля максимальної достовірності сцену суду, фактично, витримано в документальному ключі, передано згідно з матеріалами справи. Без перекручення фактів, без виривання фраз із контексту, без художніх інтерпретацій і без згущення фарб. 

Розробляючи цю сцену, студія консультувалася з юристами, аби не вийти за рамки дозволеного законом. Для мене як режисера це було складно, адже в цій сцені не залишалося свободи для творчості. Все відпрацьовувалося в суворих юридичних межах, використовувалися тільки ті фрази, які містилися в протоколі, без жодних творчих вставок. 

Це той випадок, коли визначені юридичні позиції були вагоміші, ніж бачення авторів фільму. 

Взагалі, ця ситуація стала серйозним прецедентом для всього українського кінематографу, оскільки всі зрозуміли, який вагомий юридичний бік у створенні фільмів байопіків. Є суворі норми закону: знімаючи сцени про людей, котрі досі живі або мають нащадків, треба узгоджувати з ними ті події, які з'являться на екрані. 

Нам довелося все узгоджувати: право на використання імені Стуса, право на використання особистої інформації і право на використання віршів. Це обов'язкова умова закону, що діє як в Україні, так і за кордоном. Я про це знаю, оскільки й сам маю продюсерську освіту. Такі питання завжди лягають на плечі юристів і продюсерів студії. 

— То ви впоралися з цим нелегким завданням — показати сцену суду над Стусом, фактично, документально достовірно?

— Це було надто складне завдання. Суд тривав багато годин, і навіть якби все кіно було присвячене суду, то не вдалося б показати й половину подій. Тому в кіно є одна сцена, яка містить у собі ключові події суду. 

В першій, розширеній версії сценарію ця сцена була тільки у вигляді спогаду — флешбеку, адже головні події сюжету розгорталися саме в Пермській колонії, коли до Стуса приїхала працівниця КДБ із завданням вмовити його на співпрацю з системою. І Стус згадував сцену суду як приклад того, що в Радянському Союзі вміли фабрикувати обвинувачення проти незручних людей. 

На певному етапі сцену справді вирізали, з мотивів як юридичних, так і надмірного хронометражу фільму. 

Але потім довкола фільму спалахнув резонансний скандал, стало зрозуміло, що сцена суду над Стусом цікавить суспільство значно більше, ніж будь-що інше в цьому фільмі. Звісно, ми реагували на потреби цільової аудиторії й суспільний запит. Тому задля показу в кіно сцени суду нам довелося видалити вісім інших важливих сцен. Через це випали цілі сюжетні лінії, ми мусили повністю змінити монтаж фільму. 

Тому в нас вийшла абсолютно нова версія фільму, яка істотно відрізняється від первинного сценарію. Звісно, від таких докорінних змін фільм щось втрачає, але й отримує щось нове. Добре це чи ні? Вважатимемо, що час дасть відповідь. 

— Якщо звернутися до фактичних історичних подій, то як думаєте, адвокат поета — Віктор Медведчук — міг би щось зробити задля захисту свого підсудного? 

— Цей суд був виставою, вирішеною заздалегідь. У судовій залі сиділо багато свідків, які свідчили проти Стуса, навіть вдавалися до наклепів, щоб погіршити його становище. Деякі люди взагалі вперше в житті бачили Стуса, однак обвинувачували його й казали те, що їм велено було сказати. 

Влада на цьому суді зібрала всіх, кого можна: "стукачів", заздрісників, куплених і заляканих свідків, навіть якихось пияків, із якими Стус сидів під час свого першого ув'язнення. 

Цинізм полягав ще й у тому, що зі Стуса стягнули великі кошти за приїзд свідків, які свідчили проти нього. Правда, були й порядні люди, котрі свідчили на підтримку Стуса, однак на їхні слова суд не дуже й зважав. Наприклад Михайлина Коцюбинська зробила все можливе для захисту Стуса, а Світлана Кириченко взагалі вигукнула: "Я буду свідком на тому суді, де Василь Стус обвинувачуватиме, а ви будете сидіти на лаві підсудних!". 

За ці слова саму Світлану Кириченко запроторили у в'язницю. Якби навіть усі друзі й колеги свідчили на користь Стуса, то вироку суду це б не змінило. Зрештою, сісти могли б і вони. 

Отже, це сцена про те, як у Радянському Союзі поводилися з людьми, які йшли проти системи. Ніби все цивілізовано: є суддя, присяжні, свідки, навіть є право на захист. Але все вже вирішено наперед. Можливо, був шанс отримати менш суворе покарання в обмін на каяття, але Стус цього не зробив. Бо інакше це був би вже не він, а один із тих багатоликих, але забутих історією людей, котрі прогнулися перед системою. 

Cуд над Стусом нагадує мені євангельські події: коли Ісуса за його діяння приводять до первосвященників і дають можливість зректися власних позицій в обмін на помилування. Далі, як усі ми знаємо, була дорога на Голготу й страта. 

Стус так само отримує свій Суд і свою Голготу. Суд став для Стуса місцем ключового самовизначення, місцем, де його позиція коштувала суворого покарання — й водночас увічнила його як героя України. 

— Хто з акторів зіграв молодого Віктора Медведчука? 

— Це український актор Роман Халаїмов. Я з ним особисто раніше не працював, це була наша перша робота. 

— Романе, чому так часто змінювалася назва вашого фільму? Спочатку "Птах душі", потім "Стус", а остаточна назва стрічки — "Заборонений?

— Ми намагалися визначити нашу цільову аудиторію: активно комунікували, аналізували вподобання й відповідно вибудовували творчу стратегію. 

"Птах душі" — назва останньої збірки Василя Стуса, яку він написав, відбуваючи своє покарання. Ця загадкова збірка безслідно зникла. Швидше за все, її вилучила адміністрація колонії, і, можливо, вона ще й досі зберігається в таємних архівах. 

В сюжеті стрічки інтрига розгортається саме навколо цієї збірки, яку намагалися винести на волю. 

Але… Збірка "Птах душі" відома лише обмеженому колу літераторів. А в широкого загалу ці слова взагалі не асоціюються з іменем Василя Стуса. 

Назва фільму "Стус" була промовистою й могла привести до кінотеатру більшу кількість людей, але вона занадто прямолінійна. 

Отже, "Заборонений" — це вирок, що його ніс на собі все життя Стус через свою принциповість. Його правда "колола очі". Стуса не друкували за життя, радянська влада все робила, аби його творчість та ім'я безслідно зникли. Адже ніхто з поетів тієї доби так гостро не критикував владу, як це робив Стус. Тому поета вважали "антисовєтчиком" і звинувачували в тому, що його дії компрометують радянську владу, а націоналістичні заклики спрямовані на підрив "великого і нерушимого Радянського Союзу". 

Саме через це Стуса навіть звинувачували в інтелектуальному тероризмі та спробі підірвати тодішню систему. 

Минуло тридцять років, але ім'я Стуса й досі є символом спротиву системі. Крім того, воно — як колючка для симпатиків радянського минулого. 

Стус настільки незручний і заборонений, що табличку з його ім'ям одразу зірвали з фасаду Донецького національного університету, який був названий на його честь. 

— Чим вас як режисера зацікавив сценарій Сергія Дзюби і Артемія Кірсанова?

— Я завжди любив історичне кіно, адже вважаю його дуже важливим і стратегічним для розвитку національної самосвідомості. Україна багата на історичні постаті, відтак історії цих людей мають бути донесенні суспільству. 

Для мене важливо, щоб історичне кіно та його герої були актуальними для нашого сьогодення. Як бачите, поет Василь Стус і сьогодні цікавий для людей. 

— Були повідомлення, що спочатку син письменника не сприйняв сценарію фільму про свого батька. Яка ситуація тепер? Ви радилися з Дмитром Васильовичем, коли знімали фільм? 

— У мене особисто не було жодної зустрічі з сином поета. Під час створення фільму я займався виробничими питаннями: відбирав локації, працював зі знімальною групою, проводив кастинг акторів, який був дуже складний через велику кількість історичних постатей. 

А збирали й узгоджували інформацію сценаристи. Вони опитали багато людей, які знали Стуса особисто, записали сотню годин інтерв'ю, які, до речі, скоро ляжуть в основу документального фільму про Стуса. Я, звісно, переглядав і аналізував ці матеріали, аби врахувати всю важливу інформацію в процесі створення фільму. 

Взагалі, вважаю, що не зовсім правильно — коментувати інформацію, яку мені переповідали інші люди, адже це, так би мовити, інформація "з других рук". 

Мені особисто пощастило поспілкуватися з сестрою Василя Стуса. Дуже приємно було почути від неї слова: "Ви так добре показали Василя, наче знали його особисто". Це для мене — найвища нагорода й найбільша щирість. Тоді я вперше після всіх тих скандалів відчув, що немарно взявся за цей фільм. 

Маргарита Довгань і Микола Жулинський так само подякували за фільм, назвали його "дуже етичним і достовірним, таким, що відповідає дійсності". 

— Жанр фільму "Заборонений" — трилер. Ви вважаєте, що життя поета Василя Стуса достатньо насичене для трилера?

— Життя Стуса було дуже схоже на гостросюжетний трилер зі значною кількістю випробувань. Ви тільки уявіть собі силу характеру людини, котра кинула виклик радянській системі! Стус узяв собі в опоненти Радянський Союз. Він голосно й нещадно критикував систему, тоді як сучасники боялися навіть пошепки переповісти політичний анекдот. У ті часи люди боялися вирізнитися з "маси", не наважувалися заявляти свою позицію, а невдоволення висловлювали пошепки. Тоді казали, що "навіть стіни мають вуха". 

Інша річ — Стус. Під час прем'єри фільму "Тіні забутих предків" він підвівся й вигукнув на весь кінозал свою промовисту фразу: "Всі, хто проти диктатури, встаньте!". Цей заклик прозвучав так сильно й гучно, що докотився до владних кабінетів партії. Цей вчинок коштував Стусові кар'єри, його вигнали з аспірантури і взяли під особливий контроль. Стус став на той шлях, з якого вже важко було звернути назад. Стус був "міцним горішком" свого часу. Незважаючи на всі випробування й заборону друкуватися, він ніколи не вважав себе "зламаним", на відміну від Тичини та інших поетів, яки змушені були писати те, чого від них вимагала партія. 

Поет знав, що покарання за сміливість може бути суворим і невідворотним. Але він знову й знову перетинав межі дозволеного. Коли інші пошепки казали йому: "Зупинись!" — він відповідав: "Хтось має це робити" .

— Ця згадана вами історична сцена, коли Василь Стус заявив про репресії інтелігенції під час показу фільму "Тіні забутих предків", є у вашому фільмі? 

— Так, ця сцена стала однією з ключових у "Забороненому". Вона багата на історичні постаті. Серед героїв були: Параджанов, Чорновіл, Тичина, Бадзьо, Кириченко, Коцюбинська. Це була дуже масштабна зйомка — близько 500 людей масовки в історичних костюмах. Щоб одягнути стількох людей, зачесати відповідно — витратили близько 12 годин.

— Як думаєте, чим фільм буде цікавий молодому поколінню? Як заохотити молодь, щоб саме вони прийшли до кінотеатру на "Забороненого"?

— Ми дуже хотіли зацікавити цим фільмом молодіжну авдиторію, адже саме вони — найактивніші відвідувачі кінотеатрів. Тому намагалися показати Стуса досить сучасним і прогресивним, робили сцени, які б могли привабити молодь. 

Але в процесі роботи над фільмом та під час комунікації з громадськістю ми дедалі більше пересвідчувалися, що нашою основною цільовою аудиторією є люди більш старшого віку: ті, хто застав радянські часи, ну й, звісно, — національно налаштовані люди. Отже, ми враховували і їхні вподобання, вносили зміни у фільм. Тому він став рухатися у бік історичного байопіку, жанру, популярного в більш дорослої аудиторії. 

Хоча друга половина фільму, яка показує події у виправній колонії, зберігає ознаки трилера, є саспенс, відчуття загрози та дуже несподівані сюжетні повороти. Так само є гостросюжетні сцени й навіть сцени, які належать до категорії "18+". 

Василь Стус був дуже прогресивною людиною і випереджав свій час. Він завжди мав свою індивідуальну позицію. В одній зі сцен фільму дружина Стуса каже: "Ти говориш те, про що мільйони мовчать". Звісно, молоді люди мало що знають про радянську епоху та реалії тогочасного життя. Але цей фільм залишається актуальним і сьогодні, бо цінності, за які боровся Стус, вічні — свобода слова, свобода переконань, вірність своїм принципам, відстоювання власної гідності. 

Тому цей фільм має бути зрозумілий різним людям у багатьох країнах світу. Позиції, які відстоював Стус, — це основа будь-якого демократичного суспільства. Для молоді — це яскравий приклад людини, котра завжди обстоювала власну гідність, залишалася вірною своїм переконанням і боролася за справедливість. 

— Який хронометраж майбутньої картини? Чи багато сцен довелося скоротити? Які це сцени? 

— Версія фільму для кінотеатру становить менше 110 хвилин. Зазвичай у кінотеатрі кожних дві години має відбутися один сеанс. Тому фільм повинен тривати близько 100 хвилин. Більш ніж дві години можуть іти лише американські суперблокбастери, які зазвичай користуються шаленим успіхом у нашого глядача й тому гарантують повне заповнення зали та високі касові збори. Аби відповідати цим умовам, ми скоротити фільм майже на 30 хвилин, а це —близько 20 сцен. 

— Переглядаючи трейлер фільму, можна відзначити, що стрічка доволі естетична. Хто художник із костюмів? Довго довелося працювати гримерам? 

— Так, ми намагалися створити досить естетичний фільм, із яскравими візуальними образами. Це велика й тривала праця команди, у складі якої трудилося близько ста людей. Оператор-постановник стрічки — Костянтин Пономарьов, молодий, але дуже креативний. Для нього це був дебют у повнометражному фільмі. 

Художником із костюмів виступила Дарія Кочнєва. Було досить важко, але й цікаво шукати речі у стилістиці тієї епохи. А в нашому кіно події відбуваються у період із 1960-го по 1985-й. Художником із гриму працювала Ольга Ахтарнія, вона ж працювала над такими картинами як "Шляхетні волоцюги" і "Позивний Бандерас". Робота над гримом була ще важча, адже в нашому фільмі — близько 30 історичних постатей. І саме засобами гриму доводилося досягати максимальної схожості. Художником картини виступив Володимир Романов. Перед художником-постановником завдання теж стояло складне, адже Київ надто швидко змінюється, і дуже важко знаходити об'єкти, які відповідають певній історичній епосі. 

Фільм отримав чималу державну підтримку, проте як для історичної стрічки — це досить невеликі кошти. Створення середовища, в якому живуть і діють герої, потребує великих зусиль та значних фінансів. Бюджет типового українського історичного фільму становить близько 1,5 млн дол., у США ж — від 50 до 100 млн дол. Тож із такими фінансовими реаліями конкурувати вкрай важко. 

— Візуально актор Дмитро Ярошенко дуже схожий на поета. Як проходив кастинг на роль головного героя? Чому саме цього актора затвердили? 

— На роль Стуса ми розглядали близько 25 кандидатів, у кожного з них були як свої переваги, так і свої мінуси. За кастинг відповідала Олена Артемова. Вона шукала акторів фактично по всій Україні. 

Дмитро Ярошенко — це певний консенсус вибору, адже він дуже схожий на Василя Стуса. Звісно, певні особливості й риси характеру актора відрізнялися від Стусових, бо кожна людина — унікальна. Стус був екстравертом, тоді як Дмитро Ярошенко — інтроверт. Він занадто глибока людина, я би навіть сказав — людина зі складною філософською глибиною. Василь Стус насправді був більш запальним і темпераментним. Дуже вибуховим. Цим вони різнилися. Тому створити образ Стуса було вкрай нелегким, але дуже цікавим завданням. 

Дмитро, фактично, весь час ходив із книжкою-збіркою віршів Стуса: вивчав їх, заглиблювався в них, намагався відчути настрій. У результаті, люди, котрі особисто знали Стуса, погоджуються, що образ вийшов дуже схожий і достовірний. 

Під час роботи виникало досить багато творчої полеміки: Дмитро Ярошенко намагався давати глибину характеру й філософські роздуми, тоді як я спонукав до більшої експресії та виходу емоцій назовні. 

Взагалі, творити історичні образи дуже важко, адже треба додержуватися достовірності в образі й водночас — створити потужного кіногероя, на взірець тих, до яких наш глядач звик із голлівудського кіно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво