Олександра Коваль: Через бюрократичні перепони Український інститут книги не може використовувати кошти на діяльність, яка важлива зараз - dt.ua - dt.ua

Олександра Коваль: "Через бюрократичні перепони Український інститут книги не може використовувати кошти на діяльність, яка важлива зараз"

14 вересня, 16:43 Роздрукувати Випуск №34, 15 вересня-21 вересня

Про можливі перспективі Українського інституту книги.

© dyvys.info

З 19 по 23 вересня у Львові відбудеться 25 Book Forum, президентом якого є пані Олександра Коваль. 

І відносно недавно вона ж перемогла в конкурсі на посаду директора Українського інституту книги (хоча поки що офіційно не призначена). Пані Коваль розповідає про можливі перспективі Українського інституту книги та фінансові ризики пов'язані з майбутнім Форумом. 

— Так, поки що офіційно я не призначена директором Інституту книги, адже маю закінчити роботу на Форумі, — говорить Олександра Коваль. — А працювати одночасно за двома такими напрямами дуже складно. Там і там багато різних питань і проблем, які треба розв'язувати. 

— Пані Олександро, а, власне, коли маєте приступити до виконання обов'язків директора Українського інституту книги? Як відомо, в цій установі було вже чимало помітних кадрових проблем.

— Сподіваюся, що наказ про призначення буде вже у жовтні. Там сформований колектив, компетентні люди, затверджений статут, є рахунок, є приміщення у Києво-Печерській Лаврі. Штатний розклад — близько 30 людей. 

— Якщо говорити про можливості і перспективи, які передбачає саме цей інститут, то від чого вам варто буде відштовхуватися, коли безпосередньо розпочнете роботу? 

— Як я вже зауважила, насправді все там складно. Наприклад, в Інституту книги вже є затверджений бюджет на видання книжок за програмою "Українська книга" (раніше цим проектом опікувалося Держтелерадіо???). Начебто, є кошти, і доволі непогані, це десь близько 120 мільйонів. Але через певні бюрократичні механізми Інститут книги не має права використовувати кошти на ту діяльність, яка важлива безпосередньо зараз. 

— У чому річ? 

— У тому, що цей бюджет закладався ще в середині минулого року. І здавалося б, керівник інституту (а Інститут підпорядкований безпосередньо Міністерству культури) має згідно з новими вимогами розподіляти кошти — відповідно до потреб. 

І особисто я завжди була проти того, щоби держава "замовляла" книжки, яких ще нема. Або навіть якщо вона і "замовляє", то це мають бути видання, список яких доволі обмежений — наукові книги, енциклопедичні видання, академічні, письменники-класики. Це має бути. 

Натомість у рамках цього бюджету нічого не було закладено на поповнення бібліотечних фондів України. 

І от уявіть ситуацію — тривають бюрократичні процедури, є проблеми з керівництвом, звільняється директор, щось десь не складається… А для того, щоби програма "Українська книга" була реалізована вдало й ефективно, такий конкурс варто було оголосити ще в березні 2018-го! Або найпізніше — у квітні. 

І коли все це дійшло аж до липня 2018-го, то всім стало зрозуміло, що, на жаль, ніяка "Українська книга" вчасно відбутися не може. Це просто нереально. Водночас українські бібліотеки можуть лишитися без нових книжок, адже на їх закупівлю не передбачено жодних коштів. І ніде! 

— Справді, ситуація ніби зайшла у глухий кут. І як із цього кута шукати вихід, аби не втратити кошти, призначені для Інституту? 

— Ну, звісно, розпочалася епопея — звернення до різних інстанцій, щоб Українському інституту книги дозволили використати його ж кошти. Тобто 120 мільйонів гривень, — на закупівлю книжок для бібліотек. Але часу обмаль. Вважайте, дедлайн — 17 вересня, коли Інститут може про це оголосити. 

Тим часом Мінфін має свою позицію — вони вважають за недоцільне використання цих мільйонів на поповнення бібліотечних фондів України. Вони хотіли б, аби були видані нові книжки, так, як це і було зафіксовано в їх цільовому призначенні. 

Тоді є запитання — чому саме Мінфін знає, на що Мінкульту витрачати, власне, свої ж кошти? 

І якщо Мінфін усе знає, то може взагалі нам Мінкульт і не потрібен? Тож будь ласка, все би і віддали вирішувати Мінфіну — що писати поетам, як танцювати танцюристам. 

Це, звісно, гіркий жарт, але є реальність. Доля мільйонів, яку має використати Інститут книги, на жаль, зависла у повітрі. А ця сума вагома, такої ще не було. 

— Отже, ви вважаєте, що ці кошти взагалі можуть зникнути? 

— Якщо вони не будуть використані і якщо не встигнути реалізувати всі бюджетні процедури, то так може й статися. Бо ж насправді це тривалий процес. 

Насправді, це дуже серйозна проблема. Може бути великий розпач, адже для такої велетенської країни як наша, де є понад 16 тисяч публічних бібліотек, нові книги вкрай необхідні. 

Водночас це важливо і для видавців, вони також розраховують, що їхні книжки потраплять до бібліотек. 

І до речі, якщо ще два роки тому у нас говорили про зростання українського книговидання, то вже сьогодні спостерігається його спад. Є проблеми піратства, інші проблеми. 

— Якщо все-таки узагальнити основні стратегічні напрями Інституту книги, то які з них насамперед варто реалізувати ?

— Перш ніж мріяти про будь-які "напрями", треба внести зміни до статуту Українського інституту книги, адже він був прийнятий дуже швидко і далебі не все враховано. 

— Що все ж таки там не враховано? 

— Зокрема, до статуту має бути внесено ширший спектр напрямів діяльності. Я особисто вважаю, що одним з найважливіших завдань такого Інституту є промоція читання української літератури. Як в Україні, так і за кордоном. 

Це програма підтримки перекладів, а також програма підтримки різноманітних заходів, що сприяють поширенню читання. Така програма має бути розроблена і погоджена з Міністерством освіти. Адже українська школа — один з основних майданчиків для популяризації читання. І наразі, згідно з чинним статутом, Інститут цим опікуватися нібито не може, бо це у нас не прописано. 

— Свідомо не прописано чи просто не про все згадали, коли писали? 

— Чому це може бути свідомо? Це справді важливі речі, але розробники документа, очевидно, вважали, що Інститут лише разпочинає свою діяльність.

— Очоливши Український інститут книги, триматимете руку на пульсі Львівського Форуму? 

— Мушу покинути роботу на Форумі, навіть вийти з ГО Форум видавців. Такі порядки і такі вимоги. Крім того, я вважаю, що Форум уже достатньо міцний, аби рухатися далі, бо там є люди, які мають великий досвід роботи. 

До того ж, якщо йдеться про ГО, то це виборна посада — когось оберуть. І це вже будуть вирішувати загальні збори організації. 

Ви знаєте, я дуже люблю Форум, віддала йому дуже багато. І, очевидно, є якась іронія долі, що саме 25-й, цьогорічний Форум, для мене ніби символічний… Підсумковий. 

Стосовно Інституту книги, то я взагалі не збиралася подаватися на цей конкурс, але мене про це просили люди, яких шаную і люблю. Адже сама багато років поспіль говорила, що такий Інститут нам потрібен. І програми Інституту мусять бути систематизовані — під державним патронатом. Жодна з громадських організацій, і навіть їх сукупність, не в змозі змінити ситуацію на краще в українському книговиданні. Якщо не буде системного підходу до цієї теми, якщо не буде чіткої координації дій із залученням Міністерства культури, Міністерства освіти. 

На мій погляд, немає сенсу в активній "промоції" українських книжок, якщо наші бібліотеки напівпорожні і туди ніхто не ходить, якщо напівзруйнована система українського книговидання. І якщо повно піратського контенту в Інтернеті. 

Отже, повертаючись до початку розмови, ще раз наголошу, що саме наповнення бібліотек новими українськими книжками і буде помітним кроком. 

Дуже хочу, щоби програма цьогорічної закупівлі книг була реалізована. Тим більше, що зараз сільські, районні бібліотеки перебувають під територіальними громадами. А багато громад готові відмовитися від них. 

Тобто бібліотеки ніби нікому не потрібні. І до такої ситуації довела саме популістська політика попередніх урядів. Начебто маємо більш як 16 тисяч бібліотек публічних — а це величезна кількість для такої бідної країни, як наша — але утримувати їх коштом бюджету майже неможливо. 

Бібліотечну реформу варто було розпочати давним-давно. Можливо, треба думати й про скорочення певної кількості бібліотек, але жодним чином не залишати народ без читання. Особливо тих, хто живе в глухих селах, без доступу до книжок. Тобто треба думати про відкриття мобільних бібліотек. 

— Взагалі, хтось рухає це питання — бібліотечної реформи? 

— Треба мати чітке розуміння цілої картини — відвідуваність бібліотек, їх наповнення новими книгами. Також потрібно розвивати систему бібліобусів, які би, скажімо, раз на тиждень або раз на два тижні об'їжджали села і привозили туди нові книжки і забирали прочитані. 

Це доволі ефективна система. І гадаю, що вона не буде більш витратною, ніж утримання деяких бібліотек. 

— Інститут книги, скажімо, може взяти на себе цю діяльність як один з напрямів? 

— Згідно зі статутом, Інститут не повинен цим займатися. З іншого боку, на Інститут книги покладаються іноді якісь занадто великі сподівання! А це лише одна з інституцій, у якої доволі обмежена роль. Така інституція вже точно не порятує країну — ні у сфері законодавчій, ні виконавчій.

— Якщо повернутися до теми ювілейного 25-го Форуму видавців, то яка ситуація зараз довкола заходу? Адже він ювілейний і, напевно, є якісь особливі очікування? 

— Сподівалися, що саме ювілейний Форум пройде дещо легше, ніж попередній. І я наївно вважала, що це не тільки наше свято, а й свято для багатьох інших людей. Нам навіть підтвердили доволі серйозне бюджетне фінансування ювілейного Форуму. Ще в березні домовлялися про 3 мільйони гривень. Потім поступово все скоротилося до 1 мільйона 400 тисяч гривень. 

На жаль, до останнього часу не було підтвердження Мінфіну про те, що кошти таки надійдуть. А як ви розумієте, є великий обсяг роботи, з людьми укладені угоди, програма передбачає, що кошти будуть. 

Тобто є безліч витрат. І я не уявляю, як ми все це витягнемо. Наразі на Форум має завітати близько 80 авторів з 25 країн світу. Є сотні заходів. Тобто це величезний проект. От, скажімо, у Кракові є фестиваль приблизно такого ж формату — там на 80 учасників і 80 заходів бюджет передбачає 200 тисяч доларів. І цей бюджет виділяє місто. 

— Все ж є сподівання, що через фінансові негаразди заходи не будуть скасовані?

— Не знаю. Сподіваюся на краще. 

— Якщо говорити про важливих гостей ювілейного Форуму… 

— Їх багато! Знакові імена сучасної літератури, культури, політики. Зокрема Фредерік Беґбедер, якого навіть не варто рекомендувати, адже це всесвітньо відомий автор. Буде Енн Еппелбом, автор книги "Червоний голод". Це дуже важлива людина для Форуму, для інтелектуалів усієї України. Адже саме Енн є сьогодні одним з головних адвокатів нашої країни у цілому світі. Вона з Америки, вона дружина Радослава Сікорського, колишнього міністра закордонних справ Польщі. І її дослідження про Голодомор в Україні, звісно, не збігається з думкою російських істориків. Вона постійно підтримує Україну у боротьбі проти Росії. 

Ми мусимо цінувати таких людей. 

Серед важливих гостей Марсі Шор — журналістка, історик, автор книги про Майдан. Вона теж є у високому розумінні адвокатом нашої країни. 

Буде Януш Вишневський, якого у нас всі люблять. 

І буде новий для України автор — Яцек Дукай, котрий написав величезний роман-утопію, дія якого відбувається в Росії. 

Буде Пітер Воттс, це канадський фантаст, який ніколи не був в Україні, і в нас уперше перекладені його твори. 

Розумієте, немає ніякого сенсу гнатися за якимись рекордами, перевершуючи самих себе у питанні кількості гостей чи кількості презентацій. Бо це неправильно. Ми вже якось перевершили "самих себе", коли запросили Пауло Коельйо. І відтоді від Форуму видавців очікують якогось дива. Можливо, очікують, що приїде Стівен Кінг чи Джоан Роулінг чи інші автори, які видаються мільйонними накладами? 

Але ж ви розумієте, що поки таке майже неможливе, бо їхні візити міг би покрити тільки фанатичний спонсор. 

До того ж, є парадокс. Наклади їхніх книжок в Україні — навіть найпопулярніших книжок — далеко не дотягують до того, що могло би бути саме у нас, в країні з 40-мільйонним населенням. 

— Чи є статистика минулорічного Форуму видавців? Скажімо, кількість книжок, які придбали на Форумі? Кількість відвідувачів? 

— Кілька разів проводили різні опитування. Правда безпосередньо видавці нам не дають даних. Але проводимо опитування відвідувачів на виході. Наприклад, скільки книжок придбали? В середньому десь вийшло 6 книг на одного відвідувача. Це хороша цифра.

Правда, не знаю, як це виглядає фінансово? До того ж, зараз все має дорожчати у книговиданні. Бо виготовлення книжки передбачає валютну складову, тобто ціна на папір висока, а ще є авторські права, особливо, якщо книга іноземна. 

Наші видавці, звісно, хотіли б наблизитися до європейських цін та стандартів. Вони кажуть, що їхні прибутки доволі низькі у порівнянні з тими ж західними цінами, які на сьогодні існують. 

Хоча для мене, як для покупця, якраз все навпаки — ціни високі. І якщо у великих містах люди бодай мають гроші на книги, то що казати про маленькі населені пункти. Та й соцмережі забирають значну аудиторію читачів. 

— Фокусна тема ювілейного Форуму — "Ринок свободи". Як розшифрувати цей меседж? 

— Можливо, цей меседж звучить і не дуже святково? Але мені така тема здається важливою. Насамперед, коли формуємо тематику, то дивимося, що відбувалося у світі 50, 100, 200 років тому. 

Наприклад, 2014-го у нас була тема, присвячена 100-річчю Першої світової війни. Так збіглося, що і в Україні розпочалася війна… 

Цьогоріч світ відзначає 50-річчя оксамитових революцій. І ми вирішили, що знову варто говорити про свободу. Хоча слово "свобода" у нас періодично повторюється в темах різних форумів. 

Отже, говорили, радилися, дійшли висновку, що поняття "свободи" сьогодні загалом — знівельоване, девальвоване. Відбувається торгівля цим поняттям. З іншого боку, "ринок" — певна контроверсійність. 

Отже, людям варто замислитися, чи справді для них свобода є основною цінністю? Бо якщо така "свобода" часто означає безвідповідальність, хаос і небажання рахуватися з іншими нормами, — то це далеко не свобода… 

— Крім "свободи", які ще цінності, на ваш погляд, потребують сьогодні особливого акценту, постійного нагадування про них? 

— Насамперед людське життя. На жаль, воно сьогодні іноді небагато вартує, особливо якщо задуматися, до чого можуть довести технології, штучний інтелект. Нібито все радісно, мовляв, рутинну роботу візьмуть на себе роботи. А де місце людини? Мені інколи дорікають тим, що я іноді песимістично налаштована, а треба, навпаки, бути тільки позитивною. Можливо й треба! Але я іншою не буду. 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво