Іван Небесний: "Навіть не знаю, хто крім Сумської, міг би саме так заспівати Моцарта"

Відомий український композитор Іван Небесний розповів про роботу в арт-проекті "Едігна, донька Анни Київської…" та поділився досвідом активної музичної діяльності в українському драматичному театрі.

У творчому доробку Івана Небесного - десятки драматичних вистав, до яких він творив свою музику: в Києві, Львові, інших містах. Утім, театр - лише частка творчої роботи композитора. У нього є музичні твори великої форми, твори для оркестру, камерна музика, музика до кінофільмів.

Власне, сьогодні Іван Небесний - один з найзатребуваніших сучасних українських композиторів. Отже, не випадково його музика є й в арт-проекті "Едігна, донька Анни Київської та Генріха І", який цьогоріч улітку був презентований у столиці, а нещодавно відбулося перформативне представлення проекту у Львові в рамках Форуму видавців. Уже найближчим часом, у жовтні, "Едігну" побачать у Польщі, оцінивши і музику Небесного, й інші творчі складові цього проекту,

- Іване, як народжувалася музика "Едігни"? Розуміючи специфіку давньої епохи, можливо, режисер ставив перед вами якісь особливі завдання?

- Наша "Едігна" - мультимедійний проект. Отже, були і певні завдання, і певні рамки, які зумовлювали роботу композитора та інших митців. Спочатку була п'єса. Потім - відео. Паралельно з відео я продумував певні музичні теми щодо того чи іншого образу. А коли відеоряд був готовий, то я вже долучився по повній програмі, маючи на увазі специфіку гри наших чудових акторів. Зауважу, що у прем'єрній виставі були задіяні Ірма Вітовська, Анастасія Блажчук (вони на сцені), а от "за сценою" окремих персонажів озвучували такі відомі актори, як Федір Стригун, Євген Нищук, Остап Ступка. До речі, нещодавно у Львівській опері, коли ми презентували цей проект в рамках Форуму видавців, до "Едігни" долучилася видатна українська актриса Таїсія Литвиненко, яка миттєво перевтілилася в Анну Київську і буквально покорила переповнений зал.

Отже, це дуже цікава робота, цікава історична тема, наповнена легендами, переказами. Режисер і продюсер проекту Федір Баландін чітко характеризував кожен образ, згодом записували голоси персонажів.

Я був присутній на всіх озвучках. І, таким чином, намагався проникнути в матеріал.

Олександр Шамов

- Власне, як впливала на вашу музику задана історична тематика та напівміфологічна складова довкола образу Едігни, онуки Ярослава Мудрого?

- Безперечно впливала. Тема твору Олександра Ірванця, власне тема самої Едігни, про яку мало хто знає і в Україні, і за кордоном, мене щиро вразили. Було бажання передати дух давньої епохи, в якій жила Едігна, унікальна постать, яка втекла з королівського палацу, намагалася дістатися землі свого діда, жила у дуплі старого дерева, згодом її визнали блаженною…

Важливо, щоб така тематика не сприймалася архаїчно. Щоб це не було "школярською" цитатою певного часу, а був проект - сучасний і водночас доступний для широкого глядача.

- Поринаючи в глибини історії, в часи Ярослава Мудрого, давньої Європи, наскільки важливо знати і розуміти саме музичну автентику того періоду?

- Так, важливо розкрити отой автентичний дух - через сучасні музичні засоби та форми. Адже головна мета - щоби глядач максимально поринув у ту атмосферу. І музика як складова арт-проекту максимально допомагала розкрити ту атмосферу. Було бажання, щоб аудиторія сприймала історію про Едігну як історичний сюжет, витворений засобами сучасних жанрів.

- А який автентичний дух "того" часу, тобто часу Едігни? Як ви його відчуваєте?

- Це певні елементи звучання, це певні інтонації - французькі, менестрельські. З другого боку - є й автентичні українські інтонації, елементи голосіння. Є використання різних інструментів. Усе це ніби кинуто для досягнення особливого "історичного духу".

- У вас дуже рясний список театральних проектів. З чого розпочався цей ваш театральний і музичний роман?

- Моя співпраця з драматичним театром розпочалася з Львівського театру ім. М.Заньковецької. Перша вистава - "Ніч на полонині" Олександра Олеся.

Я тоді навчався у Львівській консерваторії, і в театр мене запросив режисер Вадим Сікорський.

Він якимось чином дізнався, чим я займаюсь як композитор і йому, можливо, сподобалися національні мотиви в моїх музичних студентських ескізах.

Це було з його боку досить сміливе рішення - запросити новачка в уславлений театр. І я йому дуже вдячний за досвід.

Отже, то був старт. А згодом й інші режисери театру імені М.Заньковецької - Федір Стригун, Алла Бабенко - почали мене запрошувати до співпраці.

Було зроблено дуже багато в цьому театрі. А згодом набралося ще більше - в інших театральних колективах країни.

Олександр Шамов

- Коли композитор працює з режисером драматичної вистави, то це виключно "гармонія" чи бувають суперечки, конфлікти?

- По-різному буває. Бувають вистави драматичні, де потрібен суто "механічний" музичний фон. І я дуже багато зробив таких вистав. Хоча зараз намагаюся по можливості не брати участі у таких проектах. Хочеться, щоб твоя музика була самоцінною складовою.

Звичайно є моменти, коли для режисера важливий саме окремий музичний номер - арія, пісня, танець. Тоді музика відіграє велику роль. Але загалом має бути гармонійний баланс між різними складовими цілісного театрального проекту.

Наприклад, зараз пишу твір для Львівського оперного театру - "Лис Микита". Режисер Василь Вовкун дає мені абсолютну свободу у музичному плані. Адже в такому жанрі, як опера, на перший план виходить усе-таки музика, а потім інші складові. У наступному сезоні опера "Лис Микита" має з'явитися на львівській сцені.

- Ви також доволі плідно співпрацюєте і з київськими театрами. Розкажіть, будь ласка, про дуже популярну виставу "Незрівнянна" з Наталею Сумською, яка і грає, і неймовірно співає у цій постановці.

- Так, "Незрівнянна" - надзвичайно важливий проект для мене особисто. І я завжди з радістю відгукуюся на пропозиції Анатолія Хостікоєва. "Незрівнянна" у його постановці - справді дуже популярна вистава. І такий матеріал залишає помітне місце в доробку композитора. А вже з такими митцями, як Наталя Сумська і Анатолій Хостікоєв, завжди приємно працювати, тому що є чого повчитися у них. Адже це покоління видатних акторів. Вони виховані на високих художніх критеріях. Вдячний долі, що вони мене запрошують у свої проекти.

moemisto.ua

- У виставі про відому американську співачку, яка не вміла співати, є також музика з репертуару самої співачки. Як це все поєднати - ваші авторські композиції і репертуар героїні?

- Так, безперечно! Ми детально вивчали історію Флоренс Фостер Дженкінс, усі її пригоди, її репертуар. Тому у виставі і використовуються класичні музичні речі, такі як арія "Цариці Ночі" Моцарта, а також американські мелодії того часу.

Я аналізував інші постановки про Флоренс Фостер Дженкінс - і всі вони виявились досить різними. У свою чергу я задоволений, що українська вистава - особлива і насправді незрівнянна. Вона об'єднує музику різних стилів і епох, але таке "об'єднання" доволі органічне насамперед завдяки актрисі з великої літери.

Навіть не знаю, хто крім Сумської, міг би в Україні саме так заспівати Моцарта!

- Серед виконавців вашої музики чимало титулованих музичних колективів. З яким із них у вас найтісніші творчі взаємини? Кому хочеться відразу віддати для виконання щойно закінчений твір?

- Співпрацював майже з усіма відомими українськими оркестрами, ансамблями, солістами. Кожен з них має своє обличчя. В одному випадку щось було спеціально написано, в інших - запрошували до співпраці і виконували мої твори.

Є цікаві творчі проекти з оркестром Українського радіо, з його диригентом Володимиром Шейком. Наприклад, наш проект був спільним з колективом "Хорея Козацька". Ми з оркестром Українського радіо настільки глибоко відчули одне одного, що працювали майже мовчки. Я приніс ноти, вони зіграли, згодом сказали "Дякую!" одне одному. І, таким чином, ще до приходу "Хореї Козацької" все було вирішено.

Вже потім, коли прийшли хлопці з "Хореї Козацької", то було багато задоволення в тому плані, що дуже швидко знайшли спільну мову - все відбулося легко і невимушено.

- Як вам здається, сьогодні на Заході є серйозна цікавість саме до серйозної сучасної української музики?

- Вважаю, що є. Останнім часом часто потрапляю на різноманітні музичні фестивалі - як академічні, так і фестивалі камерної музики. Усім відомо, що наша відома диригентка Оксана Линів виконує українську музику на німецьких фестивалях. І цікавість, безперечно, є.

Якби була гідна популяризація-промоція української культури взагалі і музики зокрема, то все це стало б на потужні менеджерські рейки. Тоді, можливо, нашу музику знали би більше, глибше - у Європі, у цілому світі. Зараз промоція нашої сучасної музики, на мій погляд, відбувається лише завдяки ентузіазму окремих людей. А єдиної концепції бракує.

- Вам надходять пропозиції, скажімо, створити музику для того чи іншого репутаційного європейського фільму, міжнародного театрального проекту?

- Щойно закінчив музику до документального фільму американського виробництва (фільм пов'язаний з Україною) - "Баба бабі сказала (Baba Babee Skazala: Grandmother Told Grandmother)". Режисер Matej Sileckі.

Оскільки треба було передати український дух і, так би мовити, smel, тобто запах, то мене й запросили до роботи як композитора фільму (виробництво Kitsune Tale Productions).

Стрічка демонструватиметься 7 жовтня на кінофестивалі New Jersey Film Festival Fall 2018. Про що ця документальна картина? Про людей, які пов'язані з Україною, про становлення їх на американській культурі, на американському ґрунті.

Олександр Шамов

- Один з ваших музичних наставників - Мирослав Скорик…

- Так, Мирослав Скорик - видатний композитор і вчитель з великої літери. Я навчався у його класі у Львівській консерваторії фактично 7 років.

Ще моїм одним учителем вже в аспірантурі був Геннадій Ляшенко.

Базовій "ремісничій" композиторській професії завдячую саме Мирославу Михайловичу. Ми з ним пройшли від простої прелюдії до різноманітних стилів абсолютно різної музики. Під його керівництвом я писав сонати в стилі Моцарта, Бетховена, в романтичному стилі Шопена. В наш час це називається стилізація. Скорик допоміг мені набити руку, набути композиторського ремесла, аби вміти творити музику абсолютно різного плану - від 2-3-секундних рекламних роликів до симфонічних творів для оркестру.

Якось Скорик мені сказав: "Ти вже маєш певні знання. І на тлі цих знань можеш шукати своє місце серед музичного простору, який є!"

Хоча, звісно, не так легко знайти суто свій шлях.

- Ви знайшли його, саме цей шлях?

- Знаєте, чим далі плине час і чим більше інформації я дізнаюся і сприймаю, то мені здається, що я знаю дуже-дуже мало…

- Майже шість років ви перебували на посаді музичного директора Міжнародного фестивалю "Київ мюзик фест".

- Я був там виконавчим директором, відповідав за адміністративну роботу. Це, безумовно, великий менеджерський досвід. Дякую долі, що свого часу підтримав ініціативу Івана Карабіца - і сьогодні цей фестиваль продовжує жити.

Зараз буде черговий фестиваль - з 29 вересня по 8 жовтня. Буде гучне відкриття (приїзд польської мегазірки в академічній музиці Кшиштофа Пендерецького, він диригуватиме свій твір). На закритті - авторський концерт Мирослава Скорика, якому цьогоріч виповнюється 80 років.

Стосовно цього фестивалю, я зрозумів, що дуже важко поєднувати адміністраторську і творчу роботу. Це потребує повного занурення в процес. А у мене на певному етапі з'явилося багато композиторської роботи.

- Якщо говорити про режисерів драматичного театру, то з ким із них вам найкомфортніше було працювати?

- Коли лише починав, то комфортно було з Федором Миколайовичем Стригуном у Львівському театрі ім.М.Заньковецької. Він настільки детально розписував певні завдання, що композитору нічого не залишалося, як просто зробити те, чого хоче режисер. Також була плідна співпраця з Вадимом Сікорським. З цим режисером я досі працюю - вже 28 жовтня прем'єра вистави "Гуцульський рік" в театрі ім.М.Заньковецької.

У Києві є Віталій Малахов, видатний режисер, з яким зробили чимало цікавих робіт - "Фараони", "Грек Зорба", "Мина Мазайло", "Минулого літа у Чулинську".

Також є чудова співпраця з компанією "Бенюк-Хостікоєв": "Задунаєць за порогом", "Про людей і мишей".

З останніх важливих для мене робіт - вже згадана "Незрівнянна" в Національному театрі ім.І. Франка.

…Уявіть, що "Незрівнянна" щиро захоплює мене не тільки як професійного композитора, але й як щирого глядача - під час перегляду ніби забуваєш, що ти сам задіяний у цій виставі, а просто йдеш за актрисою, за її грою, за режисерською канвою…