Дубляж як вид мистецтва - Інтерв'ю - dt.ua

Дубляж як вид мистецтва

7 червня, 16:50 Роздрукувати Випуск №21, 8 червня-14 червня

В українському прокаті ― пригодницький фільм "Аладдін". 

Не вдаватимемося в кінокритичний аналіз стрічки від режисера Гая Річі, а приділимо увагу українському дубляжу цієї live-action версії мультфільму Disney (1992 р.). 

Історія знайомства Аладдіна, принцеси Жасмін та Джина у столиці країни Аграба, побудована на арабській казці з "Тисячі та однієї ночі", відома багатьом. Гай Річі перезняв оригінал, майже не повторюючи сцен із першоджерела, в картині з'явилися герої, яких не було раніше (наприклад, служниця Жасмін). Сама історія — частково допрацьована. В цій екранізації "Аладдіна" багато пісень, танців та візуальних ефектів. Оригінальний саундтрек мультфільму 1992 р. перероблений, частина композицій отримала нове аранжування, а частина — переписана безпосередньо під виконавців. 

Український дубляж "Аладдіна" здійснювався на студії пост-продакшена й дубляжу Le Doyen Studio. Як відомо, ще у 2006-му, за президента Віктора Ющенка, впровадили обов'язковий дубляж фільмів українською мовою для показу в кінотеатрах. Тоді цей указ дуже критикували: мовляв, глядачам буде некомфортно, якщо голлівудські актори заговорять українською. Пізніше, 2010-го, указ скасували. 

Однак український дубляж виріс, викристалізувався й став дуже якісним, його сміливо можна називати окремим видом мистецтва. Адже в ідеалі у глядача має складатися враження, що голлівудські артисти на екрані говорять українською мовою. А це вже вищий пілотаж майстерності, бо у випадку з "Аладдіном" таке враження складається. Отож творча група справді постаралася.

Деякі нюанси роботи над українським "Аладдіном" для DT.UA відкрили режисерка дубляжу Анна Пащенко та актор Роман Чорний

***

"У роботі над "Аладдіном" найскладніше було знайти акторів, які співають, або ж вокалістів, котрі грають"

Режисерка дубляжу Анна Пащенко зізнається, що "загальний список фільмів, над якими я працювала, уже перевалив за сотню". Робота ж над дубляжем "Аладдіна" тривала близько двох місяців. Від режисера дубляжу в процесі роботи багато чого залежить — це і підбір артистів, котрі володіють не тільки голосами оригінальних акторів, а й відповідною енергетикою, темпераментом. Це також забезпечення блискучого виконання ролей, щоб досягти кінцевої мети в цьому процесі — "створення майстерної ілюзії".

— Анно, з якими труднощами та нюансами вам довелося мати справу в роботі над дубляжем "Аладдіна"? Адже у фільмі дуже багато вокальних партій. 

— Будь-який дубляж діснеївського мюзиклу — неабиякий виклик. Я як режисер відповідаю за запис діалогів, вокальна частина — це парафія музичного редактора, тобто режисера запису пісень, отже всі лаври щодо вокалу в українському "Аладдіні" по праву належать Іванові Давиденку. Одна з головних проблем у проектах такого типу — знайти акторів, котрі співають, або ж вокалістів, котрі грають. Актор, котрий співає професійно (на рівні, якого вимагає студія "Дісней", — а цю планку візьме не кожен!), — мрія будь-якої дубляжної команди, і часом — мрія недосяжна. Тому інколи доводиться шукати так званий "войс-метч" (voice match), тобто підбирати максимально схожі голоси для вокалу і діалогів, — бо ж у результаті має складатися враження, що говорить і співає одна людина. Взагалі, створення майстерної ілюзії — мета дубляжу. Якісний дубляж — той, про який забуваєш у процесі, під час перегляду якого у глядача не виникає жодних сумнівів, що Вілл Сміт чи Анджеліна Джолі справді говорять українською.

В "Аладдіні" ми теж мусили вдатися до "войс-метчу" — з усіма складнощами, які з цього випливають. Наприклад, нашій Жасмін (чудовій актрисі Оксані Гринько) довелося працювати у вищому, дзвінкішому й "прозорішому" регістрі, ніж диктують її природні голосові дані, що, певна річ, не так просто. І все це задля того, аби максимально легко зійтися з голосом професійної вокалістки Ольги Жмуриної, яка бездоганно заспівала вокальні партії героїні. 

Утім, наші Аладдін (Станіслав Мельник) та Джин (Роман Чорний) і грали, і співали самі, що, зважаючи на ігрову складову їхніх ролей, було ідеальним варіантом. 

— Як відбувався кастинг артистів дубляжу на ту чи іншу роль? Чи звертали ви увагу на схожість темпераментів?

— Кастинг для великих голлівудських студій — окрема, часом дуже довга й непроста історія, the long and winding road, якщо казати словами "Бітлз". Інколи він триває досить довго; траплялися курйозні випадки, коли, скажімо, дитина, затверджена на роль півроку тому, встигала вирости, пройти вікову голосову мутацію й набути цілком іншого звучання. Тембр — річ другорядна (відштовхуватися тільки від фізичних характеристик — формалізм, який, швидше, обмежує); в ідеалі, ми шукаємо природне поєднання голосу, образу, психофізики (у тому числі — так, і темпераменту) й володіння акторською технікою, зокрема — саме технікою дубляжу.

Темперамент, як і решта характерологічних складових, включно з типом вищої нервової діяльності, — важливі аспекти під час кастингу, що й казати. Я намагаюся не нав'язувати акторам ролей, які кардинально суперечать їхнім природним даним та патернам емоційного малюнку. Хай кожен плаває у своїй стихії, щоб творчість приносила задоволення. 

— Якими якостями насамперед повинен володіти актор дубляжу?

— Можна довго перелічувати специфічні уміння й навички, які необхідні для професійної участі у дубляжі (володіння голосом, дикція, мобільність емоційного та артикуляційного апарату, терпіння і витривалість, талант, врешті-решт), але я б вирізнила дві головні вимоги, чи складові, без яких просто немає сенсу йти у дубляж. Це здатність до емпатії та любов до кіно. Емпатія як співпереживання, "зчитування" емоцій іншої людини — першочергова умова дубляжної техніки. Ставлячи режисерське завдання, я, певна річ, пояснюю акторові "запропоновані обставини", в які потрапляє його герой, вводжу в контекст сюжету й подальшого малюнка ролі. Але акторові дубляжу потрібні й іманентна чутливість, інтуїція, здатність до емоційного аналізу — і все це в режимі "бліц", адже інколи на те, щоб "зжитися" з персонажем, у дубляжника є, буквально, хвилини часу. 

Другу названу мною умову — любов до кіно — багато хто з нас, трудівників на цій ниві, виносить за дужки. Але я вважаю це певною "цеховою ознакою". Доки ми горимо цим, доки закохуємось у фільми, які дублюємо, доки не втомлюємося дубль за дублем шукати ідеальне втілення емоційної правди — наша робота має сенс. 

— Скільки часу забрав дубляж "Аладдіна"?

— Якщо рахувати від етапу кастингу — більше місяця. Можливо, близько двох. Попередня робота з текстом, вкладення "в губи" пісень та діалогів, сам запис, монтаж (а досить часто — виснажливий для звукорежисера перемонтаж і внесення нескінченних змін, за багатьма версіями фільму), затвердження замовником — усе це потребує часу і кропіткої праці. 

— Чи багато довелося працювати з текстом після перекладача, тому що у фільмі є цікаві сучасні українські слова?

— Цитуючи Тарковського, кіношники часто кажуть: хороший сценарій "вмирає" у фільмі. Звісно, вмирає, перероджуючись: хіба народження метелика — не смерть гусені? Добрий переклад так само мусить переродитися, розчинитися в акторській грі, працюючи на загальну надмету фільму. Так само й дубляж служить фільмові як такому. Анімаційний "Аладдін" перекладався колись для телевізійного дубляжу, над текстом тоді працював Сергій Ковальчук. Пісні, перекладені й дубльовані тоді, лягли в основу текстів для фільму. Проте одна річ — мультфільм і мальований синхрон, і зовсім інша — ігрове кіно, де пісні заспівані на великих планах, де "вкладати" текст доводиться значно точніше й прискіпливіше. Тому більшість текстів довелося змінювати й перевкладати для потреб синхрону, — "lip sync" буває невблаганним, і прекрасний, здавалося б, віршований рядок інколи не має шансів "лягти" в картинку. Роман Кисельов — тонкий, талановитий перекладач, який працював над кінотеатральним "Аладдіном" і який, до речі, чудово відчуває діснеївський дух, — створив прекрасний текст, що в процесі запису, звісно ж (як це буває завжди), зазнав змін і доповнень.

Дубляж — творчість натхненно-колективна. Інколи, навіть за умови, що текст "безпроблемний", у студії народжуються легкі спонтанні жарти та вдосконалення, часом їх генерує режисер, часом — актор, часом — куратор/менеджер проекту чи звукорежисер. Відкритість до влучніших змін на кожному етапі — запорука живого, яскравого дубляжу.

— Чи можна сказати, що дубляж фільму — це окремий вид мистецтва?

— Це прикладне, але — так, чому б ні? — мистецтво. Втім, швидше — аспект мистецтва кіно як такого. Підхоплюючи естафету авторів фільму, автори дубляжу вводять англомовне кіно в інше етнокультурне середовище, адаптують, грають його по-новому — так, щоб воно апелювало до емоцій, розуму, колективного свідомого й підсвідомого нашої аудиторії. Зневажливе небажання декого "вишивати по чужій канві" (у принципі, зрозуміле для творчої людини) — це, на мою думку, позиція не дуже конструктивна. В ній читаються зверхність, нелюбов до кіно, — а любов до нього, як я вже казала, по-моєму, абсолютно невід'ємна умова роботи в дубляжі. Є фільми, які хочеться дивитися сотні разів, і можливість зіграти це все ще раз — рідкісна нагода, радість співучасті у творчому святі. Крім того, робота над кожним новим проєктом — це завжди нові, як то кажуть, "челенджі", нова проба себе на міцність, пошук нових шляхів втілення нових і одвічних ідей.

— Чи дивилися ви "Аладдін", дубльований російською мовою?

— Російського дубляжу нового фільму не бачила. Класичний "Аладдін" у дев'яностих до нас усіх дійшов у російських озвучках різного ступеня професійності. Дітьми та юнню ми жадібно вихоплювали, всотували ту славнозвісну діснеївську магію, висмикували її з-під тієї неоковирної закадрової начитки. Пізніше з'явився російський дубляж "Аладдіна", хіба що кількома роками раніше, ніж український, але він апріорі не сприймався як щось "канонічне". Над українським дубляжем класичної анімації для телебачення, до речі, частково працювала та сама команда, — це теж була студія-мастодонт "Le Doyen", я як режисер, незмінна й незамінна Аліна Гаєвська, директор студії та менеджер проекту, й Іван Давиденко як музичний редактор (режисер запису вокальної складової). Тобто новий фільм для нас певним чином був "другим заходом в одну й ту саму воду" — не без ностальгії, звісно ж.

— Читаючи коментарі, можна відзначити, що багато глядачів пишуть, мовляв, "український дубляж "Аладдіна" вийшов прекрасним". У яких гучних проектах ви ще брали участь?

— Дякую на доброму слові від імені всієї дубляжної команди. Адже це була справді плідна творча праця, в яку кожен зробив свій внесок: перекладач Роман Кисельов, менеджер і куратор проекту Аліна Гаєвська, музичний керівник Іван Давиденко, звукорежисер Станіслав Ногін, чудові актори Оксана Гринько, Станіслав Мельник, Роман Чорний, Микола Данилюк, Вікторія Москаленко, Олександр Кравченко, співачка Ольга Жмурина та інші. 

Загальний список фільмів, у дубляжі яких я брала участь, уже перевалив за сотню. Є речі, які пролунали, є речі, які зібрали касу, є речі, які я вважаю художньо довершеними в оригіналі й гідно втіленими в українському дубляжі. Фільми з останньої категорії згадувати особливо приємно й радісно. До них, наприклад, належать тарантіновський "Джанго вільний", діснеївські "Король-Лев" (анімаційний), "Коко", "Мері Поппінс повертається" та "Крістофер Робін" (а також "Крижане серце" та "Ваяна", над якими я працювала спільно з дивовижним музредактором Тетяною Пироженко), чудовий мульт Тіма Бертона "Франкенвіні", фільми Крістофера Нолана "Дюнкерк", "Інтерстеллар", "Початок" та його ж Бетменівський цикл, "Фантастичні звірі" (обидва фільми), трилогія "Хоббіт", фільми одного з моїх улюблених режисерів Веса Андерсона "Готель "ГрандБудапешт" та "Острів собак". "Зоряні війни" та фільми студії "Марвел" (як-то "Доктор Стрендж", "Чорна пантера" і "Веном"), до яких студія "Le Doyen" та я теж доклали рук, — тема окрема й неоднозначна. Я рада, що в тому емоційному й інтелектуальному заряді, який несли ці стрічки, певним чином була і моя робота, як і робота всіх тих, хто лишається за кадром: перекладачів, акторів, менеджерів, звукорежисерів — усіх, хто працює у сфері дубляжу. 

***

"У студії я заново проживаю роль Вілла Сміта" 

Артист театру і кіно Роман Чорний, голосом якого говорить в "Аладдіні" харизматичний Джин (Вілл Сміт), задіяний в індустрії дубляжу з 2006 р. (починаючи з "Тачок"). Роман озвучує Вілла, практично, в усіх фільмах, які йшли в українському прокаті ("Люди в чорному", "Фокус"). Актор сміється: "Вілл Сміт ― афроамериканець, а в мене прізвище Чорний, він мені вже як рідний, хоча ми ніколи й не бачилися". В кіноадаптації мультфільму персонаж Джина став більш ексцентричним і екстравагантним, а ще ― людянішим. Вілл Сміт дуже добре вжився у свого персонажа ― як і актор дубляжу Роман Чорний, що минулого тижня отримав "народну премію за найкращий український дубляж" ― саме за голос "синього" Джина. 

Романе, для вас цей приз глядацьких симпатій став несподіваним чи передбачуваним? 

—Мені було приємно, що глядачі вирізнили мого Джина з "Аладдіна". Але скажу, що я поклав на нього дуже багато життєвої енергії, адже цей персонаж у фільмі — найяскравіший, тобто моя роль — доволі вигідна. У нас була сильна команда, ми довго писали звук. Усі артисти виклалися на сто відсотків, адже усвідомлювали, що кіно дуже хороше. 

Ви подарували свій голос Джинові з "Аладдіна", якого зіграв Вілл Сміт. Від чого відштовхувалися передусім, озвучуючи вашого персонажа? 

—Передусім — від вихідного матеріалу. Це практика дубляжу. Проте в кожному разі привносиш і щось своє. Адже повторити те, що зробив артист, неможливо. До того ж я впевнений, що Вілл Сміт імпровізував, тому імпровізувати доводилося й мені. Хоча є чіткі рамки ― це синхронізація артикуляції губів персонажа ― lip sync. Одне слово, треба було робити все чітко, виразно, щоб глядач сприймав кіно природно. 

Які нюанси голосового аранжування були під час роботи над дубляжем Джина? 

—Можливо, зірка Голлівуда Вілл Сміт підійшов до мікрофона, і в нього вийшло все проспівати з першого дубля. А нам же треба проспівати в ноти, щоб пісня "лежала в обличчі, в губах", передавала настрій героя… Тому доводилося переспівувати по кілька разів, потім це все зводив звукорежисер, а далі монтували, підтягували. Одне слово, це величезний трудомісткий процес. 

Як ви ставитеся до свого героя ― Джина? Він вам подобається? 

—Я його просто обожнюю. У нас є щось спільне ― це азарт, непередбачуваність у діях. Мені подобається, коли щось народжується прямо на ходу. Так, у процесі роботи виникли нові обороти в композиціях, крім того змінилася первісна подача вокальних партій. Коли працюю над дубляжем, то намагаюся відпустити себе і зробити все максимально яскраво. Джин ― досить складний герой, він щосекунди змінюється, його треба "впіймати". Він із дитини перетворюється на монстра, на мерця, потім ще на когось. Саме ці перепади настрою було складно повторити. Але в цьому й кайф роботи, ― чим складніше, тим крутіше. 

Яка сцена фільму виявилася для вас найскладнішою? Можливо, вокальні номери? Адже у фільмі частина композицій отримали нове аранжування, а номер Prince Ali адаптували під Вілла Сміта… 

—Саме над цією піснею ― "Принц Алі ― Сонце Землі" довелося попрацювати, але, в результаті, вона вийшла доволі яскравою. Крім того, для мене була непростою сцена в печері, коли Джин щойно з'явився з лампи. Це початок фільму, ти ще не розігрівся, не знаєш персонажа, а треба його знайти, намацати, пристосуватися. Акторові дубляжу треба повністю передати емоції свого героя, без цього ніяк. У студії я заново проживав роль Вілла Сміта. А інакше глядачеві буде нецікаво. Я зустрічаюся зі своїм героєм безпосередньо на дубляжі картини. Буває, що заздалегідь по трейлеру визначаю якісь сцени. Але я вже не вперше озвучую Вілла, тож знаю, на що він здатен. 

— Одне слово, вам близький цей актор… 

—Так, дуже близький за психофізикою, я можу його "впіймати" й відтворити у всіх амплуа. Він мені як рідний, хоча ми ніколи й не бачилися. Це позитивна, весела людина, він завжди молодий душею й заряджений енергією, попри свій вік. 

У вас прекрасний голос. Не хочете себе спробувати як вокальний артист? 

—Я думав про це, але це абсолютно інша професія, тож поки що рухаюся в акторському напрямі ― знімаюся в серіалах, дублюю фільми, ходжу на різні проби. Вокал же йде в ногу з акторською майстерністю, але якщо перемкнутися на спів, то треба повністю змінити профіль своєї діяльності. 

А які ключові риси повинен мати актор дубляжу?

—Вважаю, що передусім потрібна акторська освіта ― як ремесло. Звісно, й на органіці можна виїхати, але це раз-два, а далі ― праця. Крім того, треба бути готовим до великих енерговитрат ― психологічних, фізичних, адже доводиться стояти по вісім—десять годин, при цьому діяти ― говорити, говорити, співати. Щодо фінансової складової моєї роботи — то тут усе дуже скромно, не можна сказати, що актор дубляжу отримує високі гонорари. 

— Розкажіть, у яких іще проектах ви брали участь. Хто ще з героїв, голосом яких ви говорите, вам дуже близький? 

—Я говорив голосом Джейсона Кларка у фільмах "Еверест", "Цвинтар свійських тварин"; голосом Оскара Айзека ― "Зоряні війни", "Життя яке воно є". Дублював Марка Раффало в "Халку". Джеремі Реннера у "Прибутті". Також озвучував не дуже зоряних голлівудських артистів. Взагалі, скажу, що моїм голосом на екрані говорило достатньо персонажів. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво