Зімбабве: Лакост проти Гуччі - Міжнародна політика - dt.ua

Зімбабве: "Лакост" проти "Гуччі"

27 листопада, 2017, 13:24 Роздрукувати Випуск №45, 25 листопада-1 грудня

Тиран упав, та чи впала тиранія?

© Graeme Williams / Facebook

Військові перевороти і заколоти — для Африки давно не новина, а часто-густо звичайний шлях зміни владної еліти. 

Однак вони вкрай рідко означали зміни на краще саме для населення тієї чи іншої країни. Адже для отих капітанів і генералів, які рвуться до влади, народні інтереси перебувають десь на останньому місці — після особистих, сімейних, кланових та корпоративних. Тож спробуємо поглянути, чим є недавній заколот військових у державі на півдні континенту — Зімбабве. 

14 листопада військові вивели на вулиці столиці країни — Хараре — бронетехніку, захопили державну телекомпанію ZBC, заодно заявивши, що це не переворот і що президентові Зімбабве Роберту Мугабе нічого не загрожує. Натомість майже одразу міжнародні ЗМІ причиною виступу армії назвали те, що незадовго до цього, а саме 6 листопада, Мугабе звільнив віце-президента Еммерсона Мнангагва, якого раніше вважали найімовірнішим наступником президента. Потім ситуація, звісно ж, змінилася, і ймовірною наступницею вже почали називати дружину Мугабе — одіозну Грейс. 

Уже в перші дні стало очевидно, що йдеться про боротьбу за владу між двома кланами, яка також може означати і кінець влади одного з найстаріших диктаторів світу. 

Однак справжні причини нинішньої нестабільності в цій південноафриканській країні значно глибші, і для розуміння цього слід стисло проаналізувати загальноафриканський контекст.

Здобувши незалежність, переважна більшість представників нових африканських еліт так і не спромоглася навіть наблизитися до вирішення складних завдань національного розвитку. Понад те, невеликі наявні ресурси та міжнародна допомога майже повністю витрачалися на численні популістські ініціативи, амбітні політичні проекти, війни з сусідами, цинічне самозбагачення, створення власного культу, зміцнення особистої влади та проведення жорстоких репресій проти будь-якої опозиції. Найбільш наочними і відомими прикладами цього є самопроголошений імператор Центральноафриканської Імперії Жан Бедель Бокасса, диктатори Уганди Іді Амін та Екваторіальної Гвінеї Масіас Нгема і, звісно ж, багаторічний президент Зімбабве Роберт Мугабе.

Можна також додати, що політичні процеси, які відбувалися й відбуваються в багатьох африканських країнах, деякі експерти справедливо називають "псевдодемократією", оскільки їх реальне наповнення не має нічого спільного зі справжньою демократією, яка передбачає вільне волевиявлення народу та його дійовий контроль над діями влади. Така "псевдодемократія" була і, на жаль, залишається для лідерів багатьох африканських країн своєрідним "продуктом для зовнішнього вжитку", засобом отримання міжнародної допомоги та кредитів, які б давали кошти на утримання численного адміністративного апарату, армії, поліції, сил безпеки, підконтрольних ЗМІ, і, відповідно, інструментом для зміцнення особистої влади. 

За часи незалежності африканські країни так і не спромоглися розбудувати основні засади сталого розвитку. Значно уповільнює сьогодні темпи економічного зростання Африки відсутність дієвого інституту права власності, у тому числі на землю. Малі фермери, які традиційно господарюють на невеликих ділянках, не мають можливостей отримувати кредити, страхувати врожай, закуповувати добрива та необхідну сільськогосподарську техніку і продовжують повністю залежати від мінливих погодних умов. Внаслідок цього спостерігається хронічна нестача основних продуктів харчування, особливо у віддалених районах.

Роберт Мугабе вважається одним із останніх представників генерації лідерів національно-визвольного руху 60—70-х років минулого століття. Він править Зімбабве (колишня Південна Родезія) з 1980 р. Спершу на посаді прем'єра, а з 1987 р. — президента. За період свого правління він спромігся перетворити цю квітучу країну зі стабільною економікою (колись Зімбабве називали "африканською Швейцарією") на справжню руїну: після приходу до влади фактично встановив однопартійну диктатуру, жорстко придушував будь-яку опозицію, брутально розправлявся з невдоволеними, втручався в ціноутворення, постійно вимагав коштів у міжнародних фінансових організацій та іноземних інвесторів і довів населення до гнітючого зубожіння. 

На початку свого правління Мугабе твердо гарантував права на землю для доволі численних на той час фермерів-нащадків переселенців із Європи, які забезпечували левову частку ВВП країни та чималі експортні надходження. Однак наприкінці 1990-х років різко змінив свою політику, оголосивши про конфіскацію їхньої власності на користь "ветеранів війни". Майже одразу численні банди декласованих молодиків (сьогодні в Україні їх називають "тітушками") почали регулярно нападати на ферми та їхніх власників, знищувати врожаї, тероризувати найманих працівників. Не дивно, що значну частину відібраних земель отримали чиновники та представники партії, наближені до президента. Все це, разом із втечею власників фермерських господарств, спричинило різке падіння обсягів виробництва в аграрній сфері. 

Під час перебування Мугабе при владі деградували система управління, інфраструктура, сфера охорони здоров'я, системи водопостачання, внаслідок чого постійними явищами стали епідемії, зокрема холери. Дані про поширення СНІДу просто шокують, — ним уражено близько чверті дорослого населення. Країна сьогодні є хронічним реципієнтом міжнародної гуманітарної допомоги, яку уряд не допускає в райони, де населення не демонструє необхідної лояльності.

Звісно, 93-річний президент Мугабе у всіх труднощах Зімбабве звинувачував саме "білих колонізаторів", "неоімперіалістів", підступний Захід та Інтернет, що несе зімбабвійцям "чужі цінності". Натомість він почав активно розвивати відносини з Китаєм, якому в країні належать декілька шахт із видобутку золота, хрому, алмазів. На КНР також припадає понад 50% зімбабвійського імпорту озброєнь. Намагається не відставати й Росія. Зокрема, російська сторона зацікавлена у реалізації проекту освоєння родовища металів платинової групи "Дарвендейл": передбачається будівництво шахти і гірничозбагачувальної фабрики. Обсяг інвестицій — 500 млн дол. Є інформація про інтерес російських проектувальників і виробників обладнання до участі в будівництві нової зімбабвійської гідроелектростанції. "Роснефть" планує побудувати нафтопровід із узбережжя сусіднього Мозамбіку до Зімбабве (оцінна вартість 700 млн дол.). Звісно ж, з огляду на викладене, ані Пекін, ані Москва вочевидь не зацікавлені у якихось кардинальних змінах у країні. 

Істотний вплив на ситуацію має ПАР, через яку проходять основні транспортні артерії Зімбабве. Можливо, є зерно правди в інформації деяких ЗМІ, що південноафриканські розвідувальні служби наперед знали про виступ зімбабвійської армії 14 листопада і, щонайменше, обіцяли нейтралітет. Однак у ПАР, здається, насамперед побоюються ймовірної хвилі біженців через спільний кордон внаслідок хаосу в сусідній країні, що може спричинити неабияку нестабільність уже в самій Південній Африці. 

Стосовно позиції Заходу — слід зазначити, що, незважаючи на давно запроваджені санкції стосовно зімбабвійського режиму, він, фактично, втратив наразі важелі впливу на Хараре. 

Вочевидь, безпосереднім поштовхом до заколоту стало невдоволення військових спробою деяких кіл, наближених до дружини Мугабе Грейс, втрутитися в політику. Слід гадати, мало хто з них хотів бачити Грейс наступним керівником країни. За наявною інформацією, оточення правителя країни недавно розкололося на дві групи: молоді керівники та поліція підтримували дружину президента, решта — віце-президента, на боці якого залишалися армія та переважна більшість ветеранів визвольної війни. Цікаво, що за любов до розкошів багато хто називає Грейс Мугабе "Грейс Гуччі", а команду відстороненого віце-президента Еммерсона Мнангагва в деяких джерелах називають "командою Лакост". Правда, невідомо, чи це пов'язано з тим, що Мнангагва в молодості входив до вуличної банди розбишак "крокодили", чи це натяк на любов його прибічників до дорогого одягу цього вельми популярного бренду.

Примітно, що армія — один із традиційно найпотужніших політичних інструментів у будь-якій африканській країні — донедавна дотримувалася нейтралітету. Однак, за деякими даними, ще влітку нинішнього року командувач Сил оборони Зімбабве генерал Костянтино Чівенга заявив, що не дозволить отримати головну посаду в країні тому, хто не брав участі у війні, тобто дружині президента.

Вже 16 листопада стало відомо, що військові помістили Роберта Мугабе під домашній арешт, а його дружина начебто відлетіла до Намібії. Невдовзі вже пересічні зімбабвійці раділи, коли в неділю, 19 листопада, правляча партія ЗАНУ-ПФ (Zanu-PF) змістила Роберта Мугабе з посади лідера, обравши новим головою Еммерсона Мнангагву. Наступного дня, 20 листопада, ЗАНУ-ПФ заявила про початок процедури імпічменту для президента Роберта Мугабе. Заява з'явилася після того, як днем раніше сплив термін ультиматуму стосовно добровільної відставки багаторічного зімбабвійського лідера.

Мабуть, багато хто очікував, що президент Мугабе, вражений зрадою колег по партії, відразу ж оголосить про свою відставку і негайно поїде в один зі своїх люксових маєтків у ПАР. Наївні! Хіба міг би такий м'якотілий лідер одноосібно керувати країною 37 років? Він же чудово розумів, що жодні високі стіни не забезпечать йому надійного імунітету від незручних запитань про розграбований державний бюджет. Однак навіть такий непоступливий політик, який колись прямо заявив, що зняти його з посади може "лише Бог", не зміг протистояти потужному загальнонаціональному тискові і 21 листопада все ж таки подав у відставку. 

Новим главою держави, вочевидь, стане екс-охоронець президента Мугабе і його колишній вірний помічник, раніше відсторонений віце-президент 75-річний Еммерсон Мнангагва. Йому експерти закидають жагу до влади, безжалісність до опонентів, організацію етнічно мотивованих убивств, хабарництво та участь у земельних конфіскаціях. Судячи з наявної інформації, своє прізвисько "крокодил" він отримав не просто так, — адже саме крокодил терпляче й непомітно чекає на свою жертву, аби завдати їй смертельного удару. 

Як розвиватимуться події в цій країні на Півдні Африки, насправді не знає ніхто. Майбутнє на африканському континенті завжди мало прогнозоване. Тим часом і зміни істеблішмент розглядає там насамперед у контексті перспективи отримання особистої вигоди. Британський журналіст, автор надзвичайно цікавої книжки про Африку "Континент, закутий у кайдани" Роберт Гест писав: 

Африканську державу-вампіра важко реформувати тому, що більшість необхідних реформ обмежуватимуть повноваження та багатство людей при владі. І ці наближені до влади люди, звичайно, не хочуть втратити свої привілеї. Навіть бізнес-лідери, які б мали бути зацікавлені в ринкових реформах, часто настільки пов'язані з державою або перебувають під її патронатом, що активно виступають проти них. Твитнуть Поделиться

На жаль, і коли ми говоримо про сьогоднішню Зімбабве, є великі підстави для песимізму: переважно бідне населення залякане попередніми тривалими утисками з боку влади, у країні, фактично, немає активного середнього класу, рівень безробіття наближається до 90%, вкрай складна або навіть катастрофічна фінансово-бюджетна ситуація, обмежена свобода ЗМІ, глибоко вкорінений трайбалізм, не працюють демократичної практики й традиції. 

Очевидно, що країні потрібен тривалий посттоталітарний реабілітаційний період, поступове впровадження у життя основних елементів демократії і нормального врядування. Та чи дадуть Зімбабве такий шанс її нові лідери?..

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво