Життя після Туска

Поділитися
Життя після Туска
Як не дивно, відхід Дональда Туска від польської внутрішньої політики корисний для всіх, оскільки він відкриває нові перспективи, про які як Громадянська платформа, так і опозиція могли тільки мріяти.

Добрий політичний звичай велить тішитися, коли співвітчизника номінують на якусь високу посаду в міжнародних організаціях - навіть якщо він належить до протилежного політичного табору. Однак, відколи у Польщі триває війна по осі Туск- Качинський, тобто фактично з 2005 р., про це "святе" правило поляки майже забули.

Проте, незважаючи на щоразу гостріші політичні конфлікти, недавню номінацію Дональда Туска на посаду "президента Європи" зі щирим задоволенням зустріли практично всі політики, незалежно від партійної приналежності. Як не дивно, відхід Дональда Туска від польської внутрішньої політики корисний для всіх, оскільки він відкриває нові перспективи, про які як Громадянська платформа, так і опозиція могли тільки мріяти.

Опозиція готується до влади

Зрозуміло, що рішення про від'їзд до Брюсселя найбільш вигідне самому Тускові та його оточенню. Адже не факт, що після найближчих парламентських виборів, які відбудуться через рік, Громадянська платформа переможе і втретє поспіль сформує уряд. Дедалі реальнішим вимальовується варіант перемоги опозиційного "Закону і справедливості", який може сформувати наступний кабінет міністрів у коаліції з антиєвропейською (і пропутінською) партією "Конгрес нової правиці" Януша Корвін-Мікке. Такий варіант уже досить давно спонукав прем'єра до пошуку способу вийти з польської політики не переможеним, а переможцем, - тобто зайняти якусь високу посаду в міжнародних структурах.

Сказати, що Громадянська платформа точно програє найближчі вибори, було б перебільшенням. Однак криза довіри таки спостерігається, а вже декілька місяців поспіль позицію лідера рейтингів впевнено займає "Закон і справедливість" Ярослава Качинського. Що зрозуміло: поляки втомилися від семирічного урядування Дональда Туска. Досить сказати, що Туск - перший польський прем'єр, якому вдалося бути обраним на другий термін. На зміну виборчих рейтингів вплинув також червневий скандал із прослуховуванням, який ледве не довів до відставки уряду та дострокових виборів. І, нарешті, об'єднання правиці. Після поразки на травневих євровиборах двох суб'єктів, які відкололися від "Закону і справедливості", політики цих партій ("Солідарна Польща" і "Польща разом") вирішили таки помиритися з Ярославом Качинським і утворити коаліцію. Новий, зміцнений ЗіС має тепер реальний шанс не тільки перемогти, а й сформувати коаліційний уряд спільно з проросійським "Конгресом нової правиці" Януша Корвін-Мікке, який на євровиборах набрав аж 8% і дав чотирьох депутатів до Європарламенту. Правда, Ярослав Качинський заявляє, що йому не до вподоби коаліція з цією антиєвропейською і пропутінською партією, але неофіційно говориться, що такий варіант - цілком імовірний.

Попри підвищення шансів Качинського, призначенню Туска найбільше радів навіть не він, а лідер соціалістів Лешек Міллер, який від цих змін може виграти найбільше. Річ у тому, що з відходом Туска перестане існувати конфліктний дует Туск -Качинський, який був основою польської політики з 2005 р. Упродовж цих років Громадянська платформа живилася підсиленням ненависті до Ярослава (спочатку і до Леха) Качинського, називаючи його ледь не "польським Лукашенком", зупинити якого може тільки партія Туска ("голос іншим партіям - втрачений голос"). І, навпаки, ЗіС лякав народ "русофілом" та "зрадником" Туском, який відповідає за все зло на цьому світі і якого може позбавити влади тільки об'єднана правиця під проводом Ярослава Качинського. Отож багато виборців із лівими поглядами зціплювали зуби й голосували таки за Платформу, побоюючись, що голос за Союз демократичної лівиці Лешека Міллера чи "Твій рух" Януша Палікота може бути "втраченим", і до влади таки повернеться демонізований Качинський. Така поляризація була вигідна двом основним партіям, тому не дивно, що від'їзд Туска породив сподівання на нову якість польської політики, на більш конструктивний діалог замість тотальної війни двох гігантів.

Хто така Ева Копач,
і чого від неї очікувати

Вибір Еви Копач на нового керівника уряду і партії був особистим рішенням Дональда Туска, який хотів мати на цих посадах цілком лояльну до себе й не надто самостійну людину. З погляду партійних інтересів, Ева Копач ідеально підходить на роль "перехідного прем'єра", саме на річний період, який залишився до парламентських виборів, запланованих на осінь 2015 р. А що буде далі - цього не прогнозують наразі навіть найкращі аналітики.

Ева Копач увійшла в політичні салони в 2007 р., коли в першому уряді Д. Туска обняла посаду міністра здоров'я (за освітою вона - лікар). Її вважали досить добрим міністром, а в силі характеру Еви Копач можна було пересвідчитися після катастрофи президентського літака під Смоленськом: тоді пані міністр особисто ідентифікувала тіла загиблих, оскільки інші лікарі не хотіли брати участі в цьому процесі.

Після другої перемоги коаліції Платформи і "народнярів" (партія PSL) у 2011 р. рішенням Дональда Туска Ева Копач стала спікером Сейму. Загалом, народ оцінює її працю на цій посаді добре (що, зрештою, часто буває з польськими спікерами, - ця посада, радше, додає популярності), хоча опозиція закидає Копач, що вона викидала опозиційні пропозиції законів до смітника, без обговорення, навіть якщо вони стосувалися зовсім неполітичних і загалом корисних тем.

Окремого коментарю потребує відома відповідь нової пані прем'єра на запитання, чи експортуватиме Польща зброю в Україну. Слова, мовляв, "вона є жінкою, а жінка насамперед повинна дбати про мир у домі, коли чоловіки б'ються на вулиці", небезпідставно викликали занепокоєння в Україні як сигнал, що новий уряд не підтримуватиме Україну в конфлікті з Росією. Насправді ж ці слова - результат хибного сприйняття рекомендацій піарників Платформи, які наголошували: треба робити ставку на те, що прем'єр - жінка, а уряд Копач - найбільш фемінізований (а це тепер модно й прогресивно) в усій історії сучасної польської демократії.

МЗС без Сікорського

Дивлячись на склад нової Ради міністрів та спосіб її формування, можна припустити, що великої революції не буде. Більшість міністрів Туска залишаються на своїх посадах, зокрема це стосується політиків коаліційної PSL (Польської народної партії). Зрештою, тимчасовий характер уряду пояснюється виборчим календарем - кабінет правитиме всього рік, до парламентських виборів, призначених на осінь 2015-го. Отже, Ева Копач, швидше за все, реформ не проводитиме, її завдання - плавно адмініструвати і здобути симпатію виборців. А самі призначення розраховані насамперед на врівноваження впливу окремих фракцій всередині Громадянської платформи та нейтралізацію внутріпартійної конкуренції. Саме так слід розуміти посаду міністра закордонних справ для Гжегожа Схетини, основного конкурента Дональда Туска в партії, та пов'язаний із цим перехід Радослава Сікорського на посаду спікера Сейму.

До речі, про Сікорського. Це рішення здивувало багатьох і було зустрінуте трохи критично, - адже не можна міняти міністрів закордонних справ і оборони, коли по сусідству триває війна. Однак змін хотів сам колишній шеф польської дипломатії. Радослав Сікорський уже тривалий час шукав нагоди змінити посаду - найкраще на якусь міжнародну. Спочатку Польща саме його, а не Туска, пропонувала відправити у Брюссель, - Сікорський був одним із основних кандидатів на посаду високого представника ЄС з питань зовнішньої політики (так званого "міністра закордонних справ ЄС"). Врешті-решт, Польща отримала вищий пост, однак призначення Дональда Туска автоматично заблокувало шлях Сікорському.

Його призначення на посаду спікера - насправді підвищення, адже, за конституцією, це друга (після президента) особа в державі. Як свідчить досвід польського політичного життя, це також добрий стартовий пункт для подальшого кар'єрного зростання. Для Сікорського це означає один із двох варіантів: або старт у президентських виборах (але тільки 2020 р., після другої каденції Коморовського), або призначення на посаду генсека НАТО чи ООН. У кожному разі, це станеться нескоро, тому схоже, що Сікорський залишиться на популярній у народі посаді спікера і після парламентських виборів 2015 р., за умови, що в них переможе Платформа.

Ще одна мета призначення Радослава Сікорського - провокування Ярослава Качинського і посилення штучного конфлікту Платформа - ЗіС. Сікорський це вміє не гірше за Туска, а на посаді спікера можна блокувати проекти опозиції і таким чином утримувати вигідний для Платформи конфлікт. На цьому тлі Ева Копач здаватиметься полякам такою собі "матінкою народу", схильною до компромісу жінкою, яка стоїть над партійними чварами, не бере участі в цих брудних іграх і піклується про добре життя Польщі. Така стратегія має забезпечити Платформі виборчий успіх у 2015 р.

У процесі призначення нових міністрів свою роль зіграв також президент Броніслав Коморовський, який заблокував пропоновану Туском кандидатуру колишнього міністра фінансів Яцека Ростовського на посаду міністра закордонних справ. Президент відкрито висловився про Ростовського, що той абсолютно не підходить на зазначену посаду, бо не має дипломатичного досвіду. Саме він є архітектором концепції входження до уряду лідерів двох опозиційних фракцій у рамках Громадянської платформи - конкурента і головного ворога Туска Гжегожа Схетини (МЗС) та лідера так званого "партійного корпоративну" Цезарія Грабарчика (Мінтранс).

Чого можна чекати від Гжегожа Схетини? У принципі, для України це добре призначення. Схетина - здібний менеджер і хороший політик із дипломатичним досвідом, отриманим на посаді керівника парламентської комісії закордонних справ. На попередніх посадах (міністр внутрішніх справ, спікер Сейму, голова комісії) він, радше, підтримував проукраїнські ініціативи (наприклад, що стосуються лібералізації міграційного законодавства). А МЗС уже давно потребувало провітрювання: попри добрі наміри його керівництва, не забуваймо про візові скандали та брак контролю над консульствами й візовими центрами, які не виконують доручень Варшави і неохоче видають п'ятирічні візи, що їх керівництво відомства офіційно обіцяє українцям. Це, зрештою, тема для окремої дискусії: адже між деклараціями МЗС про сприяння українцям у візових питаннях та візовою практикою сформувався великий розрив, а Радослав Сікорський не вважав за потрібне вирішити цю проблему і взагалі не цікавився такими "дрібницями". Чи з цією проблемою впорається Схетина - час покаже, але вже сьогодні можна сказати, що цей політик здібний і більше налаштований на вирішення таких конкретних справ, а менш - на салонну "велику політику".

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі