Жінка, яка вилікувала "хвору людину Європи"

8 квітня 2013 р. померла баронеса Марґарет-Гілда Тетчер - одна з найяскравіших постатей ХХ ст., людина, чия діяльність безумовно змінила долю її рідної Великої Британії, а значною мірою - і всього світу. Один із лідерів чеської Оксамитової революції, Вацлав Клаус переконаний: "Революція в Центральній і Східній Європі, що поклала край комунізму, почалася 1979 року з перемогою на загальних виборах Консервативної партії, яка поставила Марґарет Тетчер на чолі британського уряду. Вона атакувала державу, дедалі більша експансія якої була основною тенденцією всього ХХ ст. Це було століття соціалізму з усіма його епітетами і з різним ступенем приниження та деградації індивіда. І її боротьба проти соціалізму стала першим прикладом успіху. Вона показала, що цю тенденцію можна зламати, що можна повернутися до ліберальної політичної, економічної і соціальної системи".

Тетчер справді була послідовною противницею соціалізму, а тим більше - комунізму, не лише у власній країні, а й у всьому світі. І спричинилася до краху СРСР та "світової системи соціалізму" не лише опосередковано, через приклад успішного розвитку Великої Британії на основі ліберально-консервативних цінностей, а й завдяки жорсткій, хоча й досить гнучкій зовнішній політиці щодо "імперії зла". Мабуть, тільки друг і союзник Тетчер американський президент Рональд Рейґан з-поміж усіх діячів з того боку "залізної завіси" може похвалитися більшим особистим внеском у загибель світового комунізму, ніж вона.

Наступного дня після смерті Тетчер нинішній голова британського уряду Девід Кемерон назвав покійну "безумовно найкращим прем'єр-міністром мирного часу в усій історії Великої Британії". Найстаріша в Європі система британського парламентаризму внесла в аннали світової історії чимало імен видатних прем'єр-міністрів. Дізраелі і Ґладстон, Черчілль і Пітт... Але жоден із них не зміг створити власний "изм". Є марксизм і бонапартизм, ґандізм і голлізм. Та немає ані дізраелізму, ані черчіллізму. А ось тетчеризм є.

Постать Тетчер - певною мірою парадоксальна. Перш за все, вона стала першою жінкою, котра очолила європейську країну як прем'єр-міністр чи президент. Звісно, історія зафіксувала чимало видатних правительок ще за багато століть до Тетчер. Згадаймо хоча б англійських королев Єлизавету І та Вікторію, за часів володарювання якої Британська
імперія сягнула піку своєї могутності, грузинську царицю Тамару чи російську імператрицю Катерину ІІ. Проте ці жінки здобули владу завдяки "праву народження" - через своїх батьків або чоловіків (те, що їм вдалося утримувати ту владу тривалий час і як вони її використовували, - вже зовсім інша історія). За десятиліття-два до Тетчер у світі з'явилися перші жінки-лідери держав немонаршого походження: 1960 р. прем'єром Цейлону стала Сірімаво Бандаранаїке, 1966-го уряд Індії очолила Індіра Ґанді, 1969 р. прем'єр-міністром Ізраїлю стала Ґолда Меїр. Проте Індіра певною мірою "успадкувала" лідерство в партії і країні від свого батька Джавахарлала Неру, Бандаранаїке - від свого чоловіка Соломона, який загинув внаслідок замаху 1959 р., Меїр - від свого політичного "батька" Бен-Ґуріона, найближчою соратницею якого вона була впродовж кількох десятиріч.

Тетчер же жодною мірою ні від кого не отримала лідерство у "спадок" - ані в своїй Консервативній партії, ані згодом у країні загалом. Дочка бакалійника з маленького містечка, яка до самої смерті так і не змогла остаточно позбутися простонародної лінкольнширської вимови, в дитинстві та юності не мала жодних родинних чи бодай якихось особистих зв'язків у середовищі британської еліти. Її злет стримувало й те, що Британія цілком справедливо вважається найконсервативнішою країною Європи, а її рідна Консервативна партія - уособленням традиційних британських цінностей. Тетчер прийшла до влади, за словами Гарольда Вільсона, виключно "завдяки своїй хоробрості та відвазі". І, на спростування відомого прислів'я, "перший млинець не вийшов глевким". Тетчер стала не просто першою (і поки що єдиною) в історії Британії жінкою-прем'єром, таким собі пересічним керівником, якими, на жаль, є більшість очільників усіх держав світу, як жіночої, так і чоловічої статі, а справжнім лідером нації, якому вдалося вивести свою країну з надглибокої кризи, принципово змінити вектор її розвитку на десятиліття наперед. Вона жодною мірою не була феміністкою, забезпечення якомога більшої гендерної рівності ніколи не входило до її політичних пріоритетів, у складі її кабінету, крім неї самої, не було жодної жінки. І, попри це, вона неспростовно довела на практиці, що керувати країною жінка може не гірше, а то й краще, ніж чоловіки. Все питання полягає в тому, який чоловік і яка жінка.

Марґарет не випадково отримала прізвисько Залізна леді. Вона, "єдиний справжній чоловік у всьому кабінеті", була надзвичайно жорсткою у відстоюванні своїх принципів, не допускала у своїх діях навіть натяку на популізм - ніколи не обіцяла, а тим більше - не чинила нічого, що могло б, на думку соціологів та політологів, сподобатися виборцям, але що вона сама вважала неправильним. Не дивно, що впродовж усіх років її правління, згідно з усіма соціологічними опитуваннями, більшість британців ставилися до неї з повагою, але без… симпатії. Виборці визнавали її високопрофесійною, чесною й послідовною, але вважали несимпатичною та занадто жорсткою людиною. І, попри це, голосували за неї та за її партію.

Тетчер була прем'єр-міністром одинадцять із половиною років - довше, ніж будь-який інший британський лідер у ХХ ст. Вона прийняла Британію далеко не в "найліпшому порядку". За три десятиліття - з 1945-го по 1975 р. - частка колишньої "майстерні світу" в світовому промисловому виробництві зменшилася рівно вдвічі: з 10 до 5%. Британська економіка ставала дедалі відсталішою, порівняно з іншими країнами, що стрімко розвивалися, якість британських товарів не підвищувалася, і вони втрачали конкурентоспроможність на світовому ринку. Величезним ударом для Британії став крах її найбільшої в історії світу імперії, що припав саме на ці десятиліття. Причому проблема була не тільки економічно-політична, а й психологічна. Комплекси, яких набули тоді мільйони британців, до болю нагадують нинішні російські "плачі Ярославни" з приводу "розпаду великої держави, яку всі у світі поважали". "Британія вже занадто мала, щоб бути левом, але все ще занадто велика, щоб бути кішкою", - гірко жартували мешканці Туманного Альбіону. Треба було шукати нове місце країни у світі, а тим часом у сусідніх столицях Британію дедалі частіше називали "хворою людиною Європи", аналогічно, як за століття до того охрестили Оттоманську імперію. Хоча лейбористи і консерватори постійно чергувалися при владі, в країні встановився своєрідний "соціалістичний консенсус". Більшість консерваторів не наважувалася піддавати сумніву основні положення "демократичного соціалізму" лейбористів. Відтак прибічники вільного ринку вели лише щось на кшталт ар'єргардних боїв зі своїми соціалістичними опонентами. Роль держави в усіх сферах життя неухильно зростала разом із часткою націоналізованої власності, податки та інфляція ставали дедалі вищими, а ефективність економіки - дедалі нижчою.

І саме Тетчер зупинила цей "соціалістичний наступ" і організувала потужний контрнаступ. Керівниця британського уряду поставила перед своєю командою чітке завдання: максимально обмежити втручання держави в життя суспільства. А за рахунок цього дати простір вільній ініціативі людини, звільнивши її від дріб'язкової опіки з боку держави, і водночас повернути державі традиційний авторитет і владу в принципових питаннях суспільного життя. Епоха Тетчер - це час, коли після 30-річного панування колективістських цінностей у Британії на перший план стала виходити значимість людської особистості, вільної, але й відповідальної за все, що відбувається в суспільстві. "Ми повинні знизити податки, - проголосила Тетчер. - Податки на заробітну плату, податки на заощадження, податки на талант... Ми знизимо податки так, що люди зможуть більше жити для себе, для своїх родин, самі будувати своє майбутнє". І Тетчер справді зробила це. Найголовнішим пріоритетом нового уряду став суворий контроль над грошовою масою заради приборкання інфляції. Для цього було різко зменшено всі статті витрат державного бюджету (крім витрат на оборону) й істотно скорочено, причому не на рівні завдань, а на ділі, кількість державних службовців. Втручатися у справи бізнесу Тетчер вважала можливим лише в крайньому разі. Єдиним винятком із цього правила стала її послідовна і жорстка боротьба проти будь-яких монополій, як державних, так і приватних. Зокрема, Тетчер зробила все, щоб зруйнувати вже практично створену в попередні десятиліття лейбористами при майже повному непротивленні консерваторів державну монополію на освіту та охорону здоров'я. Було запроваджено істотні податкові пільги для середнього і малого бізнесу. Більшість націоналізованих лейбористами в попередні роки промислових підприємств Тетчер реприватизувала, докладаючи при цьому максимум зусиль, аби якомога більша частина їхніх акцій потрапила до рук малих акціонерів. "Я бажаю кожному стати капіталістом, - заявляла Тетчер, - мрію, щоб у кожної людини була належна їй власність".

Інфляцію справді було приборкано, безробіття почало стрімко знижуватися, у країні розпочався бум у сфері високих технологій. Як з'ясувалося вже після відставки Тетчер, за 11 років її правління середні темпи економічного зростання в Британії були втричі вищі, ніж у попереднє десятиліття, і стали найвищими серед усіх великих промислово розвинених країн світу, за винятком Японії. Тетчерівській Британії вдалося здійснити структурну перебудову і модернізацію своєї економіки. "Хвора людина Європи" одужала.