Заручники репутації - Міжнародна політика - dt.ua

Заручники репутації

22 лютого, 19:27 Роздрукувати Випуск №7, 23 лютого-1 березня

Праві Іспанії рвуться до влади.

© josemariamarco.com

15 лютого ц.р. уряд меншості Педро Санчеса наважився на розпуск парламенту і проведення 28 квітня дострокових виборів. 

Це рішення стало наслідком провалу напередодні зусиль соціалістів знайти через політичний компроміс вихід із затяжної конституційної кризи в Каталонії. Обидві сторони опинилися в заручниках дедалі сильнішого іспанського націоналізму як ідейного опонента сепаратизму, що бачить у кожних спробах влади домовитися з сепаратистами зраду Конституції та шлях до розвалу країни. Замість пошуку домовленостей правлячий клас країни вибрав шлях повного розгрому сепаратизму силою з допомогою правових інструментів. 

Уряд меншості соціалістів, вірний своїм обіцянкам, даним при призначенні в червні минулого року за підтримки депутатів від каталонських і баскських сепаратистів, чесно вів із сепаратистами тяжкі переговори, на яких каталонці вимагали обговорювати доволі гострі теми: шляхи посилення самостійності регіону, недопущення суду над їхніми лідерами та призначення міжнародного посередника з незрозумілими повноваженнями. Все це не узгоджується з Конституцією, велося в умовах тотальної недовіри з боку каталонців. Але, за задумом, мало привести до примирення. На останньому етапі переговорів уряд погодився подумати про посередника, але швидко відмовився від цієї ідеї, коли каталонці почали жорстко ув'язувати подальший діалог із відмовою уряду від судового процесу над деякими лідерами каталонців. 

Ситуацію справді ускладнювали розпочаті 12 лютого слухання у Верховному суді справи про сепаратизм у Каталонії, на яких предстала тільки частина політиків провінції. Цей судовий процес задумав іще попередній уряд консерваторів Маріано Рахоя, але уряд соціалістів його не зупинив. Коли стало зрозуміло, що суд усе-таки відбудеться, каталонці висунули ультиматум, у якому ув'язали проведення суду зі своєю підтримкою бюджету на 2019 р. Шантаж полягав у погрозі повалити уряд у разі провалу бюджету, що автоматично веде до дострокових парламентських виборів. Мудрість цього кроку каталонців залишається дуже спірною, значна частина видних сепаратистів, включно з мером Барселони Адою Колау, вважають його великою помилкою, оскільки він веде до заміни уряду поміркованих противників сепаратизму на уряд запеклих його противників. 

Підкреслимо, що соціалісти вирішили вийти з переговорів із каталонськими сепаратистами ще 8 лютого, до масових протестів у Мадриді. Вони вже тоді повністю розвернули свій політичний курс із виведення країни з конституційної кризи в Каталонії, який вважали пріоритетним і який полягав у відновленні відносин із лідерами провінції, у бік агресивнішого. Однак чуток і домислів про "зраду" П.Санчеса виявилося для правих сил достатньо, аби поглибити політичну кризу й на цій хвилі повернути собі втрачену владу. 10 лютого, напередодні судового процесу в Мадриді, праві сили вкупі з націоналістами провели масовий (понад 45 тисяч учасників) мітинг протесту проти згоди уряду ввести в переговорний процес із каталонськими сепаратистами міжнародного посередника, називаючи це зрадою інтересів країни, зажадали розпустити парламент і провести дострокові вибори. Прийом був не зовсім чесний, зате дійовий. Уряд опинився в лещатах між двома політичними противниками й досить швидко погодився на дострокові вибори. У результаті, соціалісти виявилися такими ж противниками каталонського сепаратизму і прибічниками використання для їх розгрому судової системи, як і консерватори. Тому вони не припинили судового процесу, хоча й усвідомлювали ризикованість такої затії для свого перебування при владі. 

Демарш каталонських сепаратистів спровокувало наближення 12 лютого — дати початку в Мадриді суду над окремими сепаратистами, якому обидві сторони надають великого значення. Влада обвинувачує вісьмох регіональних політиків у повстанні проти центральної влади і погрожує їм ув'язненням на 25 років. Ще 12 політиків і чиновників обвинувачують у розтраті бюджетних грошей на підготовку та проведення незаконного референдуму. Усього у 2017 р. іспанська влада висунула обвинувачення 20 каталонським політикам за їхню роль у русі за незалежність провінції. Найбільш видним серед заарештованих виявився Оріол Жункерас, колишній заступник лідера Каталонії та очільник партії лівих республіканців. Дев'ятеро з 12 заарештованих уже відсиділи в ув'язненні більше року, усім їм відмовили у праві вийти під заставу до суду. 

Для сепаратистів сам факт розгляду в суді їхньої справи, яку вони вважають політичною, а не правовою, створює складну дилему: або повністю відмовитися від своїх претензій на незалежність і визнати свою поразку, або перейти до відкритих форм боротьби. Проте останнє не узгоджується з їхнім бажанням залишитися частиною Євросоюзу, оскільки у своїй боротьбі вони акцентують саме на правах нації і людини. А центральна влада якраз штовхає їх до фатального вибору. Тому сепаратисти намагаються, з одного боку, домогтися для своїх лідерів виправдання, перенісши суд у Барселону, що дозволяє розраховувати на справедливий розгляд справи. З другого боку — вони намагаються дискредитувати в Європі судову систему Іспанії як частину фальшивої демократії. 

Для влади це теж складний судовий процес. Верховний суд Іспанії розглядає основні обвинувачення, інші суди в Мадриді й Каталонії також розглядають справи, пов'язані з подіями вересня 2017 р. А справи ці внутрішньо суперечливі. Так, справу Хосе Траперо, начальника регіональної поліції Каталонії, обвинувачуваного в підбурюванні до непокори центральній владі, розглядає національний суд Іспанії. Десяткам мерів міст у Каталонії висунуто обвинувачення у сприянні незаконному референдуму. Тим часом 20 іспанських поліцейських чекають рішення суду в Каталонії за обвинуваченням у насильстві проти громадян, які голосували на референдумі. У двох випадках поліцейських, які виконували накази свого керівництва з Мадрида, вже визнано винними. 

З дискредитацією суду сепаратисти теж не все програли. У Європейському Союзі його розглядають як "бравий кавалерійський наскок" уряду, оскільки там ставлення до регіонального сепаратизму більш обачливе й тонке. Мадрид же сам перетворив цей процес на важливу подію для збереження репутації іспанської демократії, де правосуддя має довести всьому світові, що це не політична розправа. Адже головні лідери каталонського сепаратизму залишаються недоступними для іспанської Феміди саме завдяки позиції правосуддя Європи, яке визнало постанови Верховного суду Іспанії про їх екстрадицію необґрунтованими. Лідер сепаратистів К.Пучдемон продовжує жити в Бельгії, як і семеро інших політиків, які втекли з Іспанії в інші країни Європи. 

Каталонські політики припускають, що важкі вироки викличуть масові протести у провінції, Іспанії та Європі, підкреслюють, що акти насильства під час референдуму чинили тільки іспанські поліцейські. Вони намагаються дискредитувати склад суддів, від яких важко очікувати справедливого вироку. Як результат, напередодні процесу репутація судової системи Іспанії виявилася підмоченою в Європі настільки, що прем'єр П.Санчес мусив вирушити 7 лютого в Страсбург, зустрітися там із керівництвом Європейського суду з прав людини, Ради Європи, Євросоюзу та спробувати переконати їх у тому, що судова система країни здатна виносити політично незаангажовані рішення.

Центральна влада сподівається прозорим судовим процесом довести Європі, що лідери регіонального уряду Каталонії все-таки чинили кримінальні злочини, зокрема вели "масову кампанію дезінформації". Але тут якраз і складність, оскільки до дезінформації, швидше, причетний Кремль. Але Росія використовувала під час каталонської кризи високі IT-технології, що дозволяє їй і досі заперечувати у правовому полі свою причетність. Іспанія ще в листопаді 2017 р. застерігала Росію не втручатися в сепаратистський рух у Каталонії, щоправда, прямих доказів не надала. Пізніше підрозділ Євросоюзу East StratCom Task Force, керівництво розвідки Німеччини і демократи в доповіді в Сенатському комітеті США у справах розвідки підтвердили причетність Кремля, однак неспростовних доказів не надали. 

Водночас слід визнати, що восени 2017 р. уряд Пучдемона, авантюрно виступивши за незалежність провінції, не взяв до уваги низки надзвичайно важливих моментів. Зокрема, результатів опитувань, що свідчили про розкол населення Каталонії в питанні незалежності приблизно навпіл, а також того факту, що партії, котрі ратували за незалежність, нездатні набрати в місцевому парламенті 50% голосів за свої пропозиції. Зараз ситуація в Каталонії залишається нестабільною: правляча коаліція сепаратистів розвалилася, влада уряду Кіма Торра стала крихкою, але це не заважає йому рухати справу незалежності навіть без конкретного плану. 

У цих умовах праві й ультраправі сили в Іспанії відчули: настав вдалий момент для перехоплення влади й остаточного розгрому каталонського сепаратизму. Останні опитування громадської думки засвідчили, що соціалісти попереду з 30% підтримки, але дві провідні правоцентристські партії разом мають більше підтримки і здатні виграти парламентські вибори. 

Чи зможуть консерватори і праві розв'язати поточну кризу, розгромивши сепаратизм у суді? Навряд. Адже основний привід до зростання сепаратизму в Каталонії — право на справедливіше використання власних податкових надходжень — залишився. По суті, центр обстоює своє право самовільно, порушуючи досягнуті у середині 2000-х домовленості, відбирати в багатої Каталонії значну частину її податків, що викликає справедливу образу та гіркоту. Правлячий клас Іспанії поки що так і не зміг знайти правильного балансу між національним суверенітетом та правом націй на самовизначення — двома принципами, записаними у статуті ООН.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво