Заручники гри на підвищення ставок

ZN.UA Ексклюзив
Поділитися
Заручники гри на підвищення ставок © depositphotos / Kokophotos
Саміт лідерів США і КНДР залишається під загрозою.

Відмова Трампа від зустрічі з лідером КНДР - уже друге за короткий період рішення американського президента, яке безпосередньо стосується режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Не так давно він вивів свою країну з угоди з Іраном. Останніми роками саме Північна Корея та Іран, попри відмінності в історії роботи над створенням цими країнами ядерної зброї, були головними збурювачами спокою в цій надзвичайно важливій сфері міжнародної політики. А США завжди прагнули забезпечити нерозповсюдження ядерної зброї, - це один із наріжних каменів їхньої зовнішньої політики. Немає підстав вважати, що Вашингтон несподівано переглянув погляди у цьому стратегічному питанні, - очевидно, що в американській політиці й сьогодні панує щонайширша згода: жодних нових ядерних держав у світі бути не повинно.

Отож відмова від саміту з північнокорейським лідером Кім Чен Ином, як і у випадку з рішенням щодо Ірану, - крок тактичний. Трамп керується досить локальними, нагальними цілями. Причому мотиви його рішень пов'язані не з міжнародною політикою, а з внутрішньою, з численними ворогами нинішньої адміністрації та з низьким рейтингом самого президента. Трампу в зовнішній політиці потрібні перемоги - або хоча б видимість таких. У цьому сенсі, спроба домогтися зрушень у вирішенні проблеми ядерної зброї Пхеньяна з самого початку була для Трампа програшною. Північна Корея завжди була - і залишається - надзвичайно важким, ненадійним і неконтрольованим партнером для діалогу.

Ще з початку дев'яностих, із перших обвинувачень у розробці ядерної зброї, висунутих Вашингтоном на адресу Пхеньяна, з першої угоди, яку Білл Клінтон підписав із дідом нинішнього північнокорейського лідера, було очевидно: США можуть добиватися від КНДР лише незначних зрушень позиції, невеликих, і то здебільшого декоративних, поступок. Будь-які домовленості з Пхеньяном - процес тривалий, розрахований на багато років. На багато років послідовної політики самого Вашингтона. Власне, такий підхід потребує, як мінімум, "мирного співіснування" президента і Конгресу, - адже гучних перемог на цьому шляху не буде, а ось хай дрібних, але невдач - не бракуватиме.

Білл Клінтон першим "обпікся" у відносинах із Північною Кореєю, - до виконання підписаної в 1994 р. угоди Пхеньян підходив вибірково, що давало критикам президента підстави обвинувачувати його в політичній недалекоглядності та нездатності примусити КНДР виконувати взяті на себе зобов'язання. Відтоді американські президенти воліли діяти в корейській проблемі способами, максимально безпечними, з погляду внутрішньополітичної боротьби. І Джордж Буш-молодший, і Барак Обама віддавали перевагу жорстким заявам на адресу КНДР (які, втім, не передбачали серйозних дій з боку США) і посиленню міжнародних санкцій проти північнокорейського режиму.

Така тактика не приносила видимих результатів, на її тлі ядерна програма Пхеньяна вийшла на фінішну пряму, і КНДР де-факто перетворилася на ядерну державу. Але для попередників Трампа ці події не мали катастрофічних політичних наслідків. Їх, звісно, обвинувачували в нездатності запобігти такому небезпечному розвиткові подій, але жоден із них не ставив проблему ядерної зброї на Корейському півострові у центр своєї зовнішньої політики. Тому й ефект від критики з боку опонентів був незначним.

Трамп зайняв стосовно Північної Кореї принципово іншу позицію. Великою мірою він будував свою передвиборну кампанію на атаках на адміністрацію Обами, критикуючи, зокрема, й зовнішню політику попередника. Обіцянки досягти успіху в тих міжнародних питаннях, у яких Обама був неуспішним, виявив слабкість, самі собою забезпечили корейській проблемі місце у вузькому колі зовнішньополітичних завдань Трампа-президента. А коли торік, невдовзі після вдалих, із погляду власного рейтингу, ракетних ударів по сирійській авіабазі в Шайраті, Трамп вирішив розіграти проти Пхеньяна карту силового тиску, -проблема взагалі стала однією з центральних у зовнішній політиці нової адміністрації - і для самого Трампа. Адже тепер йому слід було довести свою здатність досягти успіху там, де попередники зазнали невдачі.

Взагалі-то, політика Трампа в корейській проблемі цілком успішна: йому вдалося домогтися безпрецедентного посилення санкцій щодо Пхеньяна, і ці санкції звели надходження у північнокорейський бюджет коштів від зовнішньоекономічної діяльності та доступ режиму до важливої стратегічної сировини до мінімуму. Це дуже добрий початок для тривалого тиску на Пхеньян, який неминуче "розм'якшує" режим і підштовхує до поступок. Але Трамп став заручником власної манери вести зовнішню політику - наскоком, прагнучи негайних перемог, роблячи ставку на гучний результат (на кшталт розриву чергової "нерівноправної" для США міжнародної угоди). У цій манері немає місця тривалій, копіткій, здебільшого "не героїчній" роботі.

У системі координат самого Трампа його позиція щодо корейської проблеми постійно слабшала. Він почав із погрози застосувати силу для негайного вирішення проблеми ядерної програми Пхеньяна, потім відступив до "посилення тиску", щоб примусити Пхеньян відмовитися від ядерної зброї в найближчій перспективі. І, нарешті, прийшов до діалогу, що забезпечить лише тривалий переговірний процес із неясними перспективами. Компроміс, якого можна було б досягти в Сінгапурі, був очевидним наперед. Ще під час квітневого саміту лідерів двох корейських держав стало зрозуміло, що позбуватися ядерної зброї Кім не планує: у підсумкових документах зустрічі про це немає ані слова. Для Трампа такий результат майбутнього саміту аж ніяк не міг стати перемогою. За логікою Трампа, він мав дати багато, не отримавши від Кіма натомість нічого істотного. Останньою краплею стала ситуація з північнокорейським ядерним полігоном: спочатку - чутки про вихід його з ладу через зсуви, потім - руйнування трьох шахт Північною Кореєю у присутності іноземних журналістів. Виходило, КНДР і не хоче (чи не може) продовжувати випробування, виходить, із боку Пхеньяна в Сінгапурі не буде ніяких поступок. Із цього моменту логіка поведінки Трампа не залишала жодного шансу для саміту.

Може здатися, що у скасуванні саміту немає нічого надто небезпечного. Адже, на відміну від виходу США з іранської угоди, збережено статус-кво, і сторони залишилися при своїх інтересах. Ось тільки статус-кво і ці самі сторони - несумісні категорії. Пхеньян, цей вічний ревізіоніст Південно-Східної Азії, рутинно використовує всілякого роду провокації (на кшталт ракетних пучків через голову сусідів) як інструмент дипломатії. Та й нинішня американська адміністрація найбільше відзначилася кроками, які, швидше, руйнують міжнародний порядок, ніж забезпечують його. До того ж жодна зі сторін не домоглася своїх цілей. Трамп не став переможцем Північної Кореї (хай і на дипломатичному фронті), а Кім залишився в доволі жорсткій міжнародній ізоляції. І тому новий раунд ескалації неминучий.

Або ж - новий раунд діалогу, хай і такого специфічного, як багато що в дипломатії "епохи Трампа". Слова американського президента, що його зустріч із Кім Чен Ином - усе ще на порядку денному, цілком відповідають реаліям. Адже та ж сама незадоволеність сторін нинішньою ситуацією, що загрожує загостренням, свідчить і про інше: саміт необхідний і США, і КНДР.

Для США важливо перетворити ситуацію з ядерною загрозою з боку КНДР на контрольовану. Пхеньян не повинен проводити нові ядерні випробування, як і випробування балістичних ракет. А також мусить продемонструвати поступливість у політичному процесі: знову сісти за стіл переговорів і виявити готовність хоча б обговорювати питання про відмову від ядерної зброї (якщо вже домогтися більшого від Пхеньяна неможливо в досяжному майбутньому). Тільки в такому разі США зможуть підтвердити, що здатні контролювати ситуацію в регіоні, підтвердити значимість свого лідерства для союзників у Південно-Східній Азії - Південної Кореї, Японії, Австралії та інших країн. Саміт зможе також підтвердити, що й сам Трамп хоч якось контролює ситуацію: адже зустріч із Кімом формально відповідає сценарію американського президента (хай у цьому сценарії й надто багато ляпок та виправлень).

Кім Чен Ину саміт також необхідний. Підвищення ставок у великій міжнародній грі - це давно вже головний інструмент північнокорейської політики. Але саме інструмент, а не мета. Пхеньяну треба, щоб його боялися не просто так, а щоб потенційні партнери у переговорах були переконані: від КНДР краще відкупитися, аби не мати з нею більших проблем. Пхеньян із готовністю обміняє спокій міжнародної спільноти, відмову від нових випробувань (тимчасову, як завжди) на безпеку режиму, зняття санкцій, гуманітарну допомогу. Всі провокації, що вже відбулися, режиму треба конвертувати в матеріальні вигоди, інакше вони втрачають сенс. Із обіцяним Трампом самітом Пхеньян саме й пов'язував надії на швидке проведення такого обміну - і тому за цю зустріч триматиметься до останнього, доки буде зберігатися хоч мала ймовірність її проведення.

Така зацікавленість і США, і КНДР у зустрічі у верхах дуже важлива. Адже, на відміну від ситуації з можливим розвалом іранської угоди, в ситуації з корейською проблемою немає жодної третьої сторони, яка б могла результативно втрутитися. В іранській угоді Європейський Союз може стати такою стороною, виступивши посередником між Вашингтоном і Тегераном, та й просто гарантувавши виконання умов угоди зі свого боку. На Корейському півострові такої третьої сторони немає. Безпеку північнокорейського режиму не може дієво гарантувати ніхто, крім США: сукупність військових, економічних, політичних гарантій із боку Вашингтона не можуть компенсувати ні Китай, ні Росія (щонайменше, сумнівною видається їхня готовність воювати з американцями на випадок ударів по КНДР, навіть попри деякі формальні гарантії Пхеньяну з боку Пекіна). Контролювати ядерну зброю КНДР можна лише через діалог із північнокорейською верхівкою: ніхто ззовні, навіть Китай, не має достатнього впливу на Пхеньян у цьому питанні.

В тому, щоб у Вашингтоні і Пхеньяні швидше усвідомили безальтернативність діалогу й провели нарешті саміт, зацікавлені всі. Залишилося лише вияснити, чи зможуть два неспокійних члени міжнародної спільноти пройти цей тест на серйозність своєї політики.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі