Заморожені конфлікти: ігри з нульовою сумою - Міжнародна політика - dt.ua

Заморожені конфлікти: ігри з нульовою сумою

14 червня, 2013, 21:10 Роздрукувати Випуск №21, 14 червня-14 червня

Поки ж ситуація така, що переговори з урегулювання заморожених конфліктів — це ігри з "нульовою сумою", оскільки перемога однієї сторони означає поразку іншої. Програшу ж не хоче ніхто.

Очоливши в 2013 р. ОБСЄ, Київ визначив одним зі своїх пріоритетів урегулювання заморожених конфліктів — у Придністров'ї, Нагорному Карабаху, Грузії. Не дивно: один із них — придністровський — біля самих наших кордонів, а це загрожує безпеці країни. Тому не випадково Придністров'я одне з перших включили в графік візитів глави українського зовнішньополітичного відомства Леоніда Кожари як чинного голови ОБСЄ. Наприкінці червня, після тривалої відстрочки, український міністр має вирушити в південнокавказьке турне і відвідати Азербайджан, Вірменію і Грузію. (Втім, цю поїздку знову можуть відкласти на невизначений час. За інформацією DT.UA, президент Вірменії Серж Саргсян найближчими днями йде у відпустку. Леонід Кожара може відмовитися від візиту в Єреван і Баку, якщо не буде організовано зустрічі з главами держав.)

"Ми не маємо наміру зупинятися на тому, що було зроблено до цього дня", — зауважив спецпредставник чинного голови ОБСЄ Андрій Дещиця під час четвертого засідання стратегічного дискусійного клубу "Роль України у розв'язанні затяжних конфліктів", організованого Інститутом світової політики за підтримкою уряду Норвегії й Офісу зв'язку НАТО. На практиці все виходить трохи інакше. Погодимося з думкою директора Центру близькосхідних досліджень Ігоря Семиволоса, що "в Києві більш орієнтовані на процес, а не на результат". 

Починаючи з 90-х років минулого століття, експерти і політики не раз пропонували різні плани розв'язання проблеми сепаратистських регіонів. Усе було марно. Адже для подолання будь-якого конфлікту потрібна політична воля його учасників, їхня готовність до компромісу. А цього саме й немає: за понад двадцятилітню історію існування Придністров'я, Нагорного Карабаху, Абхазії і Південної Осетії з'явилися сторони, зацікавлені в збереженні статус-кво. І це не тільки політики і бізнесмени з сепаратистських регіонів. 

Один з основних гравців — Російська Федерація, яка володіє "монополією на розв'язання конфліктів" і найчастіше диктує своєї умови. Москва, як зауважив заступник директора програми Росії і Євразії Фонду Карнегі Метью Рожанськи, "грає не в ті ворота". Що ж, у Придністров'ї й Нагорному Карабаху, Абхазії й Південній Осетії РФ уже давно з посередника де-факто перетворилася на учасника конфліктів. Старший аналітик Jamestown Foundation Володимир Сокор навіть уважає, що Придністров'я — це, скоріше, російсько-молдавський конфлікт, а не внутрішній конфлікт Молдови.

Ситуацію поглиблює те, що Сполучені Штати фактично самоусунулися від участі в урегулюванні конфліктів. Зокрема придністровського. Для Вашингтона він не становить
особливого інтересу, про що прямо сказав Метью Рожанськи: "Американським представникам дуже важко літати через океан і вирішувати такі питання в регіонах, де американці ніколи не були й нічого про ці регіони не знають". Із тим, що Сполучені Штати мало що можуть зробити в урегулюванні придністровського конфлікту, згоден і Володимир Сокор.

"Щоб почати якісь конкретні заходи, слід враховувати всі обставини переговорного процесу", — зазначив під час засідання дискусійного клубу Андрій Дещиця, який визнав, що нині немає умов для розв'язання конфліктів. Можливо, через безперспективність залагодити їх у найближчому майбутньому нинішнє вище українське політичне керівництво й не виступає з ініціативами щодо урегулювання придністровського конфлікту. На відміну від адміністрації Віктора Ющенка, котрий запропонував у 2005 р., зокрема, план щодо його розв'яання через демократизацію сепаратистського регіону. 

Нині Київ обмежується лише формальною участю в урегулюванні "заморожених" конфліктів, прагнучи підтримати стабільність на цих територіях. Наприклад, спецпредставник чинного голови ОБСЄ практично щотижня зустрічається з представниками конфліктуючих сторін. Але чи готовий Київ вийти за ці рамки? 

Щодо південноосетинського й абхазького конфліктів українська дипломатія гадає, що головне — продовжувати женевські переговори. Що ж стосується Нагорного Карабаху, то українська позиція під час головування нашої країни в ОБСЄ полягає в тому, аби "не порушувати баланс". Київ також пропонує зустрітися президентам Азербайджану і Вір-менії. При цьому, як констатує Андрій Дещиця, рівень загрози "вибуху" ситуації в НКР залишається доволі високим, цього разу — через плановане відкриття авіасполучення між Єреваном і невизнаною республікою. 

Та ось придністровському конфлікту, з огляду на його близькість до наших кордонів, українська дипломатія все-таки приділяє особливу увагу. І важелів у Києва тут більше. Як зазначає Метью Рожанськи, "Україна має певний вплив на ситуацію", хоча вона й "не бере такої активної участі, яку могла б брати". Своєю чергою, Володимир Сокор вважає, що "очікування мають бути якнайнижчі". "Будьте реалістами. Тоді навіть найменше просування (у придністровському врегулюванні. — В.К.) буде успішним, і ви зможете півміліметра просування назвати міліметром", — зазначив експерт Jamestown Foundation. 

Загалом же, Київ так і робить. Він проводить раунди переговорів у форматі "5+2" (у лютому у Львові і у травні — в Одесі) і не втрачає надії організувати зустріч лідерів Молдови і Придністров'я. Схоже, що посадити за один стіл молдавського прем'єра і придністровського президента — це мінімальна мета української дипломатії. Максимальна — до кінця 2013 р. розробити шляхи залагодження придністровського конфлікту. Але, як зазначають українські дипломати, для цього слід посадити за один стіл лідерів Молдови і Придністров'я, що Україні поки не вдається. 

У такій ситуації в Києві трактують як успіх уже те, що під час одеського раунду представники Тирасполя і Кишинева домовилися про демонтаж канатної дороги через Дністер у містах Рибниця і Резина. "Непоганий результат, з огляду на те, що востаннє сторони конфлікту підписували якісь угоди аж у липні 2012 р.", — сказав Андрій Дещиця.

Скромні результати переговорів викликають у багатьох експертів скептичне ставлення до формату "5+2". Метью Рожанськи навіть каже, що цей переговірний формат (куди входять представники Молдови, Придністров'я, України, Росії, ОБСЄ, а також Європейського Союзу і Сполучених Штатів) "фундаментально зруйнований": в останні роки "сторони збираються лише для того, аби вирішувати короткострокові завдання, забуваючи, а іноді й блокуючи стратегічні". Звідси й заклики шукати нові формати і політичні рішення.

Можливо, що саме діяльність у гуманітарній сфері за активного залучення представників громадянського суспільства (неурядових і громадських організацій), може стати тим ключем, за допомогою якого вдасться "закрити" заморожені конфлікти. Природно, він не має бути єдиним інструментом при їх врегулюванні. Слід також ураховувати інтереси місцевих і міжрегіональних бізнес-груп. 

Поки ж ситуація така, що переговори з урегулювання заморожених конфліктів — це ігри з "нульовою сумою", оскільки перемога однієї сторони означає поразку іншої. Програшу ж не хоче ніхто. Тому й погодимося з думкою експертів, що, найімовірніше, головування України в ОБСЄ в контексті придністровського врегулювання буде оцінене як провальне. І в такій ситуації, як зауважив Олексій Семеній з фонду "Єдиний світ", підсумком головування Києва буде те, що переговірний процес не зупинився, а канатну дорогу через Дністер — демонтовано. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво