Європейський Союз – це важливо: про що кажуть вибори до Європарламенту? - Міжнародна політика - dt.ua

"Європейський Союз – це важливо": про що кажуть вибори до Європарламенту?

29 травня, 11:58 Роздрукувати Випуск №20, 1 червня-7 червня

Те, що явка на виборах до Європарламенту, які відбулися 23—26 травня у двадцяти восьми державах-членах, уперше в цьому тисячолітті перевищила 50% (50.94% — на 8% більше, ніж на попередніх виборах у 2014 році), свідчить про повернення загальноєвропейського порядку денного до фокусу уваги більшості виборців країн-членів ЄС. "Європейський Союз – це важливо", — так думає нині середньостатистичний виборець країн-членів, але сенси й нюанси цієї "важливості" можуть досить різнитися, про що і свідчать підсумки волевиявлення.

Результати виборів є такими, що дозволяють більшості учасників тлумачити їх у вигідний для себе спосіб. Ніхто не виграв вирішально. Ніхто не програв катастрофічно. Склалися додаткові, раніше небачені в ЄП коаліційні альтернативи, тоді як прогнози про неминучий значний прорив євроскептичних, проросійських, антиліберальних сил не справдились.

Європа не прокинулась аж надто іншою, але картина ускладнилася. Насамперед, канула в минуле фактична "двопартійна система плюс", де всі ключові рішення ухвалювались коаліцією двох великих партійних груп: правоцентристської Європейської народної партії (ЄНП) та лівоцентристської, соціал-демократичної. Ці дві групи завжди сукупно мали абсолютну більшість, що дозволяло їм визначати порядок денний, ухвалювати рішення та паритетно розподіляти ключові політичні позиції в європейських інституціях, насамперед – президента Європейської комісії, голови Європейської Ради, голови Європарламенту, очільника Європейської служби зовнішніх дій.

У попередньому Європарламенті ЄНП мала 221 місце, а соціал-демократи — 191, разом — 412 депутатів, що становило абсолютну більшість при загальній чисельності 751 особа. Згідно з попередніми результатами виборів (станом на 28 травня, за даними офіційного сайту ЄП), в новому Європарламенті ЄНП збереже позиції найбільшої партійної групи, але з результатом 180 депутатів, тоді як соціал-демократи, зберігши другу позицію, матимуть 146 представників.

Загальний результат двох груп — 326 депутатів (із 751), які не створюють двопартійної більшості. Тож у велику гру очевидно вступатимуть інші "єврооптимістичні" фракції: по-перше, ліберали ALDE, що, завдяки, зокрема, приєднанню до них коаліції президента Франції Макрона, збільшили своє представництво з 67 до 109 депутатів, ставши третьою групою в ЄП; по-друге, "зелені", які, поліпшивши свій результат у багатьох країнах, стали другими після ХДС-ХСС у Німеччині й мають тепер 69 замість 50 депутатів ЄП.

Успіх цих сил засвідчив наявність істотного суспільного потенціалу підтримки єдиного європейського політичного проекту, що виступає антитезою посиленню євроскептичного флангу. Тим часом успіх "зелених" свідчить і про суспільний запит на модернізацію європейського проекту, його наближення до інтересів людини, зокрема через збереження довкілля та загалом приязної екосистеми життя людини.

У коаліційні переговори можуть втрутитися й помірковані євроскептики з групи "Європейські консерватори та реформісти", які, хоч і втратили трохи (59 депутатів замість колишніх 70), однак за певних умов здатні претендувати на "золоту акцію". Основу цієї групи становить польська "Право і справедливість", яка, всупереч соціологічним прогнозам, усе ж отримала невелику перевагу над ліберальною "Європейською коаліцією" з Громадянською платформою у своїй основі.

"Революції" антиєвропейських/проросійських сил не трапилось. Ультраправі істотно поліпшили свій результат лише в одній країні – Італії, віце-прем'єр якої, відкритий симпатик Путіна Маттео Сальвіні, впевнено перебрав у Ле Пен лідерство на цьому фланзі європейської політики. Партія Сальвіні "Ліга" спромоглася витіснити на третє місце італійської політики вчорашніх "улюбленців народу" — Рух "П'ять зірок", який поступився не лише своєму "молодшому" партнерові по урядовій євроскептичній коаліції, а й "статорежимній" проєвропейській Демократичній партії.

Ле Пен у Франції теж виступила непогано, випередивши на один відсоток коаліцію Макрона, однак її результат є навіть трохи гіршим, аніж у 2014 році (22 депутати замість 23-х). Зовсім провалилась ультраправа Партія Свободи в Нідерландах, не отримавши жодного мандата в ЄП (у них зберігається шанс отримати один мандат для свого лідера Герта Вілдерса після виходу Британії, коли частина її місць буде розподілена між іншими країнами-членами).

Істотно нижчий від очікуваного результат (17%) отримали австрійські ультраправі зі "Свободи" після нокдауну, спричиненого публікацією відеозапису "переговорів" одного з лідерів партії віце-канцлера Австрії (на той момент) Хайнца-Крістіана Штрахе з "представницею російського олігарха" на острові Ібіца у 2017 році.

У Великій Британії, яка, фактично, брала участь у виборах вимушено, внаслідок відтермінування процедур виходу з ЄС, очікувано, на тлі деморалізації основних партій консерваторів та лейбористів, перемогла Brexit Party колишнього ініціатора виходу з ЄС Найджела Фараджа (який обіцяв піти з політики, але передумав), а друге місце посіли проєвропейські ліберальні демократи.

Тож у новообраному Європарламенті замість звичної "двопартійності плюс" буде справжня багатопартійність, яка передбачатиме одразу кілька варіантів коаліції, а отже немає впевненості в тому, що представник найбільшої партійної групи ЄПП німецький християнський демократ Манфред Вебер автоматично отримає посаду президента Європейської комісії, як це прогнозувалося раніше. Немає достатньої підтримки і в лідера соціал-демократів голландця Франса Тіммерманса.

Отже, попереду складні міжпартійні переговори, які розпочалися у Брюсселі неформальною вечерею глав держав та урядів ЄС увечері 28-го травня.

Вибори Європарламенту-2019 не спричинили того драматичного зламу, який прогнозували віщуни впродовж останніх кількох років. Політичні сили, що виступають за розвиток європейського інтеграційного проекту, а не за його згортання, отримали більшість, однак конфігурація цієї більшості буде складнішою, ніж у попередні десятиліття, коли вона складалася лише з двох великих партійних груп. Наразі ще незрозуміло, чи можна вважати, що рух європейського маятника у бік розбалансування вичерпався, чи лише загальмувався, але очевидно, що в Європі пробудилися потужні суспільні й політичні сили, які незгодні з очікуваним занепадом Європи як політичного проекту.

"Нормалізація" європейської політичної сцени та зупинка антиєвропейського маятника насамперед зумовлені тим, що на цей час подолано дві основні кризи, які живили цю кризу, – економічну рецесію та міграційну "навалу" 2015—16 років. І хоча ніхто не може гарантувати неповернення таких криз, однак на сьогодні їх значущість істотно знизилася скрізь, за винятком тих країн, де правлячі еліти цілеспрямовано формують і підтримують у суспільстві страх перед мігрантами, — конкретно, в Італії та Угорщині.

Певною мірою успішна контратака на амбіції ультраправих зумовлена й активацією приспаної десятиліттями комфорту "жорсткої сили" ліберальної Європи.

Вищезгаданий скандал зі Штрахе (а він є успішною інформаційною спецоперацією з ефективними інсценуванням та провокуванням) свідчить про те, що після Брекзіту та низки приголомшливих успіхів антиліберальних сил на ліберальному фланзі Європи теж з'являється своє неформальне "бойове крило", яке відкидає боротьбу лише "в білих рукавичках" і використовуватиме інструменти жорсткої realpolitik, зокрема й жорсткі інформаційні технології. Ці сили будуть, схоже, активно використовувати одну зі слабких сторін радикалів — якість їхнього людського ресурсу, наявність серед радикалів чималої кількості діячів зі зниженою моральною планкою, тож і їхню потенційну уразливість перед персональною дискредитацією.

З одного боку, це свідчить про готовність певних сил "старої Європи" не "підставляти щоку" й відповідати ударом на удар, особливо після того, як стало зрозуміло, завдяки яким маніпуляціям зі свідомістю відбувся "Брекзіт-референдум" і якою "грою з від'ємною сумою" (де всі сторони програють) він став як для Британії, так і для континентальної Європи; на якій неправді базується антиімігрантська риторика Сальвіні—Орбана, з її маніпуляцією людськими страхами та інстинктами виживання.

З іншого боку, радикалізація лібералів та лівих услід за посиленням ультраправих свідчить про поляризацію політичного поля Європи, синхронне посилення непримиренних флангів з обох боків і просідання політичного центру, основна перевага якого — просування цінностей солідарності, співпраці та "гри з доданою вартістю".

Ці вибори схиляють до думки, що Європі бракує не сильних бійців на різних політичних краях, а мудрих "інтеграторів", які могли б запропонувати прийнятне для більшості бачення майбутнього, без приниження жодної зі сторін (можливо, за винятком непримиренних радикалів-руйнівників).

Тож найбільшим ризиком нового Європарламенту, і загалом політичного поля Європи найближчих років, стане не так посилення ультраправих і популістів (чого не сталося), як синхронна радикалізація "на полюсах" з одночасним послабленням поміркованого політичного центру, що ускладнить досягнення консенсусу там, де він потрібний для ефективного впровадження політики і зміцнення довіри. Ймовірно, стане більше ситуативних коаліцій під окремі питання, більше простору для політичного маневру і торгу, менше передбачуваності.

Загалом, внаслідок травневих виборів відбулася адаптація вищого законодавчого органу ЄС до тих реалій, які вже склалися на національному рівні в багатьох країнах-членах: урізноманітнення політичного поля, відмирання старих двопартійних систем, збільшення кількості політичних альтернатив, певна радикалізація на флангах.

Завдання для України ускладнюється і потребує кращих компетенцій та спроможностей на основі послідовного й раціонального дотримання власного політичного курсу, з опорою не лише на дипломатію, а й на суспільство з його цінностями, інтересами і креативним ресурсом, на добре інтегровану у спільні європейські процеси частину громадянського суспільства, на українські діаспори у країнах ЄС.

Цього разу перезавантаження влади в Україні збігається в часі з перезавантаженням інститутів ЄС, і це створює передумови для взаємокорисної синхронізації процесів, якщо підходити до них компетентно. Попереду – гра з дуже широким набором можливих результатів, як провальних, так і успішних.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво