Як Китай "форматує" Європу

Поки весь світ слідкував за виборами президента США, у столиці Латвії зібрався вже 5-й саміт незвичного формату - 16 очільників урядів східноєвропейських країн плюс голова Держради Китаю Лі Кецян.

Гостями саміту й спостерігачами стали представники структур Євросоюзу, Австрії, Греції, Швейцарії і навіть Білорусі. Що зібрало цих керівників під одним дахом і що може бути спільного між такими різними країнами? Хто й для чого складає вздовж західного кордону України такий дивний геоекономічний пазл? Відповіді доведеться шукати в недавній історії Східної Європи. А потім іще подолати тисячі кілометрів літаком і проїхати в китайському експресі, що мчить зі швидкістю 300 км на годину східним краєм Євразії - з Пекіна до Шанхая, і повернутися назад до Європи, щоб розібратися в перипетіях Ризького саміту.

Історія про 16 і одного

У квітні 2012 р. колишній прем'єр-міністр КНР Вень Цзябао оголосив у Варшаві про неочікувану ініціативу. Він запропонував 16 країнам Східної Європи від Балтики до Балкан (Болгарії, Чехії, Хорватії, Угорщині, Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Румунії, Словаччині, Словенії, Боснії і Герцеговині, Македонії, Сербії, Чорногорії, Албанії) новий формат економічного співробітництва з Китаєм. Несподіваність цієї ініціативи була в тому, що до нового формату "16+1" Пекін включив як країни регіону, що вже стали членами ЄС, так і держави, наприклад, півдня Європи, які лише збиралися стати кандидатами на вступ до Євросоюзу. З колишніх республік СРСР Китай включив у число 16 країни Балтії, але проігнорував Молдову, Білорусь і Україну. Спільним, по суті, у цих 16 країн було те, що всі вони колись були в соцтаборі, і за Мао Цзедуна саме цей регіон був місцем гострої ідеологічної боротьби "справжніх" китайських комуністів з "ревізіоністами" з ЦК КПРС. Китайців у цій суперечці можна визнати переможцями.

Тепер можна було говорити, що всі ці країни являють собою ринки, що розвиваються, і широке поле можливостей для китайських компаній, які саме тоді розпочали активну експансію за кордон. Європа важко переживала наслідки глобальної фінансової кризи, потребувала свіжих інвестицій і проектів, щоб стимулювати зростання економіки.

Ініціатива Китаю видавалася своєчасною і доволі привабливою. Однак у Євросоюзі китайську активність у Східній Європі сприйняли з підозрою і скепсисом. У Брюсселі й інших європейських столицях знайшлися ті, хто вважав, що за економічні проекти Китай захоче політичних дивідендів - через своїх партнерів на Сході Європи (а це 11 "молодих" і перекірливих членів ЄС) впливати на політику Євросоюзу загалом. Скептики вважали, що Китай упродовж двох десятиліть мало приділяв уваги цьому регіону, і тепер він не зможе відігравати тут якусь істотну роль.

Пекін спробував спростувати обидві думки. Брюсселю він почав навіювати, що його ініціатива для 16 країн Східної Європи має виключно економічний характер. Ба більше, китайські лідери щоразу підкреслювали, що їхні плани стосовно Східної Європи - це лише доповнення до ідей і проектів, які Китай розвиває з Євросоюзом у цілому. Зокрема, Китай висловив готовність своїм проектом "16+1" підтримати так званий інвестиційний план Юнкера 2014 р., орієнтований саме на підтримку економік "старих" членів ЄС, тоді як для Східної Європи Юнкер передбачив менше коштів, і Китай натякав, що готовий перекласти частину тягаря на себе. Щоб переконати скептиків, китайці представили і почали реалізовувати кілька масштабних проектів з країнами регіону - насамперед у сфері логістики, туризму, далі фінансовій, інвестиційній та інших - аж до можливості будувати атомні електростанції.

2013 року вже нові китайські керівники сформулювали свою стратегію для всього євразійського континенту, що відома як "Один пояс і один шлях", із двома його ключовими компонентами - сухопутним поясом (відомим як "Економічний пояс Шовкового шляху") і морським шляхом, які ще тісніше пов'яжуть Китай і Європу. У результаті вони мають перетворити весь континент на високоінтегровану зону розвитку. Що цікаво, "стиковка" між Європою й Азією, згідно з уявленнями китайців, має відбуватися саме у Східній Європі.
Це "міст", "хаб", "перевалочний пункт" і "ворота" до Західної і Північної Європи для китайських товарів. Торгівля Китаю з 16 країнами ЦСЄ в 2015 р. становила
56 млрд дол. США, і якщо судити з обсягів, може в майбутньому стати для Китаю такою ж важливою, як і торгівля з Росією. Голова КНР Сі Цзіньпін цього року двічі здійснював турне саме в регіон ЦСЄ, до Чехії, Сербії та Польщі, оголосивши нову еру у відносинах Китаю з усіма цими країнами, пообіцявши нові проекти й багатомільярдні інвестиції…

Погляд на Європу з Азії

Кінець жовтня 2016-го. За вікнами просторого будинку в Шанхайському університеті вже два дні майже безперервний дощ. Приблизно сотня експертів і вчених з різних китайських мозкових центрів, Академії суспільних наук Китаю, університетів веде діалог з колегами з країн Східної Європи.

Ключові доповідачі з китайської сторони говорять, що за п'ять років партнерства у форматі "16+1" Східна Європа не стала для них зрозумілішою. З'явилися нові ризики - висока політична нестабільність, ЄС слабшає, Brexit, криза з мігрантами, зростання загрози тероризму. Всі ці чинники можуть вплинути на реалізацію китайських планів у регіоні. Китайці заявляють колегам з Європи, що "16+1" уже не самостійний процес, а "механізм реалізації китайської стратегії "Один пояс і один шлях", але оскільки є вже досвід п'яти років, то напрацювання з країнами ЦСЄ можна використати й у відносинах Китаю з країнами Азії і навіть Африки". Результати є, але китайська сторона стурбована, що саме з країнами ЦСЄ переговори про зону вільної торгівлі йдуть навіть повільніше й складніше, ніж із Грузією… Європейські експерти з країн ЄС кажуть: ці питання Пекін зобов'язаний вирішувати з Брюсселем - частину повноважень уже передано від національних урядів на рівень Євросоюзу, і багато проектів Китай не зможе реалізувати у Східній Європі без схвалення Брюсселя. Китайці згадують про Орбана в Угорщині й успіхи "Права і справедливості" у Польщі, про Земана в Чехії: вони, мовляв, націоналісти, вони за традиційні цінності і часто вступають у конфлікт із керівництвом ЄС. Але це, на думку китайських експертів, демонстрація самостійності їхньої політики, і з ними буде легше домовитися.

Однак у якийсь момент китайські колеги раптом буквально атакують гостей із Словаччини й Чехії. Ці країни дозволили новий візит опального тибетського лідера Далай-лами XIV, і, більше того, словацький президент Андрей Кіска пообідав з ним приватно. Особливої пікантності цьому рандеву надавало те, що Кіска - очільник країни, яка нині головує в Євросоюзі, і для КНР - це свавільний крок і помилка, що завдає шкоди "базовим інтересам Китаю і політичному фундаменту двосторонніх відносин". Гості з Європи парирували, що співробітництво в рамках "16+1" не стосується політичних відносин, і самостійність політики європейських країн проявляється, зокрема, і в тому, що в порядку денному політичного діалогу Китаю із цими країнами є питання дотримання прав людини.

З економічних питань діалог відбувався спокійніше, але також відверто. Важливий момент - за п'ять років Китай і його партнери з 16 країн не придумали проекту, який би охоплював усі країни. Китай працює з однією-двома країнами окремо, часто визначаючи для кожної її пріоритетні сфери кооперації серед інших 16. Надалі китайці групуватимуть їх за можливостями розвитку сегментів - для когось це логістика (Балтія, Польща, Балкани), для когось - фінпослуги (Чехія), туризм (Чехія, Угорщина), сільське господарство (Болгарія), для когось - індустріалізація (Сербія), тобто експорт китайських промислових технологій і розміщення виробництв. Але, як зазначали європейські гості, Китаю доведеться мати на увазі, що проекти здійсняться лише в тому разі, якщо вони враховуватимуть специфіку й потреби кожної країни.

Такий підхід поділяє й Україна, хоча нашу країну й не включено в ініціативу "16+1". Однак, використати механізми, які Китай напрацьовує з нашими сусідами на Заході, цілком можливо, тим більше що вони спрямовані і на Європу, і на Китай.

Надзвичайний і повноважний посол України в КНР Олег Дьомін вважає, що для нашої країни зі східноєвропейських рецептів Китаю найефективнішим була б реіндустріалізація - процес модернізації українських підприємств за рахунок надлишкових виробництв і технологічних ліній, які Китай нині закриває в себе і намагається виносити за кордон - до країн на Шовковому шляху. А також логістика і переробка сільськогосподарської продукції. Порівняно з глобальним проектом "поясу-шляху", китайська ініціатива "16+1" на сьогодні містить більше конкретики, і її ідеями можна доповнити евроінтеграційну стратегію України.

За словами Олега Дьоміна, українські дипломати в Пекіні перебувають у постійному діалозі з колегами зі Східної Європи. З боку 16 країн немає заперечень, щоб Україна приєдналася до ініціативи, і низка країн цю ідею навіть підтримує. Однак останнє слово все ж таки залишається за Китаєм. А він поки що мовчить…

Тим часом у Ризі на саміті "16+1" було оголошено, що Китай створить фонд підтримки інвестицій для країн регіону в 11 млрд дол. США, крім того, запущено ініціативу зі створення різних платформ для торгового співробітництва; вирішено продовжити заплановану до здачі наступного року залізницю від Будапешта до Белграда і далі на південь, у напрямку грецького порту Пірей, де Китай створить один з ключових пунктів транзиту своїх товарів до Європи. У майбутньому розглядається можливість створити транспортні артерії, що з'єднають порти Чорного, Балтійського й Адріатичного морів. Ба більше, навіть Білорусі (не члену "16+1") запропоновано використовувати її технопарк "Великий камінь" (його будують за підтримки КНР) як базу для транзиту китайських товарів у напрямку Східної Європи. У зв'язку із цим слід зауважити, що Китай саме через Білорусь, Росію й Казахстан проклав маршрути для своїх контейнерних поїздів до Європи (Польщі, Чехії, країн Балтії) і далі - до Західної Європи.

Україна поки що поза цими процесами, хоча Китай знає наш потенціал, розуміє наші наміри і навіть вітає певні ініціативи (згадаймо ідею поїзда з Чорноморська (Іллічівська) альтернативним маршрутом через Закавказзя до Китаю). Але в умовах, коли невизначеність і ризики в регіоні дедалі зростають, Китай схиляється до нехай дешевших і простіших, але, на їхню китайську думку, безпрограшних варіантів співробітництва із Центральною Європою, виходячи з нинішніх складних відносин Заходу і Росії, а також ситуації в самому Євросоюзі.