Визволення українських військових моряків: окремі міжнародно-правові аспекти - Міжнародна політика - dt.ua

Визволення українських військових моряків: окремі міжнародно-правові аспекти

29 листопада, 17:18 Роздрукувати Випуск №46, 1 грудня-7 грудня

Жодних міжнародно-правових підстав для кримінального переслідування українських військових моряків російська сторона не має.

© Ібрагімов Енвер / Facebook

Події, що сталися в Чорному морі поблизу Керченської протоки 25 листопада 2018 року, широко висвітлювалися в засобах масової інформації. Коли стисло, з оприлюдненої інформації випливає, що 25 листопада в Чорному морі прикордонні катери Федеральної служби безпеки Росії здійcнили таран і відкрили вогонь на ураження по корабельній групі Військово-Морських Сил України, яка наблизилася до Керченської протоки під час здійснення морського переходу з порту Одеси до порту Маріуполь і складалася з двох малих броньованих артилерійських катерів та рейдового буксиру. У результаті, всі три українські судна були захоплені й доставлені до порту Керч, а українські військові моряки, члени екіпажу зазначених українських суден, — затримані. На 28 листопада з'явилася інформація, що всіх 24 українських військовослужбовців, за рішенням Київського районного "суду" анексованого Сімферополя, затримано (взято під варту) на два місяці в порядку запобіжного заходу в рамках порушених кримінальних справ, де українським військовим інкримінують "незаконний перетин кордону, вчинений групою осіб за попередньою змовою або організованою групою із застосуванням насильства чи погрозою його застосуванням".

Оскільки визволення українських моряків — пріоритетне завдання для української влади, необхідно звернути увагу на таке.

Незаперечним є те, що захоплені українські судна належать до складу Військово-Морських Сил України, а затримані члені екіпажу — є українськими військовослужбовцями, тобто членами Збройних сил України. Не піддається сумніву й те, що події 25 листопада сталися під час виконання українськими моряками отриманого ними наказу про здійснення морського переходу з Одеси до Маріуполя. Відповідно, українські моряки діяли не з власної (приватної) ініціативи, не займалися господарською (комерційною) діяльністю, а виконували отримане завдання у процесі здійснення державою Україна своїх суверенних функцій (передислокація військових суден).

З погляду міжнародного права, дії членів екіпажу українських військових суден, вчинені на виконання отриманого ними наказу та під контролем держави, є не їхніми власними діями, а мають розглядатися як дії самої України як держави та суб'єкта міжнародного права. Зокрема, присвоєння державі дій, вчинених членами збройних сил під її контролем, є звичаєвою (загальновизнаною) нормою міжнародного права, відбитою, зокрема, у проекті статей про міжнародно-правову відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, затверджених резолюцією Генеральної асамблеї ООН. Загальновизнаним у міжнародному праві є й те, що представники держави (до яких належать також військовослужбовці) користуються в міжнародно-правовому плані імунітетом (у тому числі від кримінального переслідування) при вчиненні дій від імені та під контролем держави, яку вони представляють.

Задля об'єктивності, слід відзначити, що в низці випадків міжнародне право передбачає індивідуальну кримінальну відповідальність, у тому числі для військовослужбовців, і позбавляє їх відповідного імунітету. Однак це має місце при вчиненні найсерйозніших злочинів, які викликають занепокоєння всієї світової спільноти, — геноцидів, злочинів проти людяності, воєнних злочинів (порушення законів та звичаїв війни), злочинів агресії, що, як правило, вчиняються широкомасштабно або в рамках державної політики, і зазвичай — державними високопосадовцями та вищим військовим керівництвом.

Отже, очевидно, що жодних міжнародно-правових підстав для кримінального переслідування українських військових моряків російська сторона не має.

За міжнародним правом, якщо в російської сторони є претензії у зв'язку з діями українських військових моряків, такі претензії мають реалізовуватися шляхом їх пред'явлення безпосередньо українській державі з використанням передбачених міжнародно-правових та дипломатичних механізмів, та аж ніяк не шляхом організації індивідуального кримінального переслідування українських військовослужбовців, які, згідно з міжнародним правом, наділені імунітетом від такого переслідування.

Незабезпечення такого імунітету є порушенням принципу державного суверенітету, що закріплений, зокрема, у Статуті ООН і є імперативною (загальновизнаною) нормою міжнародного права (jus cogens).

Навіть російське національне законодавство повністю імплементує такий підхід. По-перше, згідно з частиною 4 статті 15 Конституції Росії, "Общепризнанные принципы и нормы международного права и международные договоры Российской Федерации являются составной частью ее правовой системы". Відповідно, зазначена конституційна норма вимагає, щоб російські офіційні органи розглядали дії українських військових моряків не як їхні індивідуальні діяння, а як дії самої держави Україна, оскільки саме такий підхід відповідає загальновизнаним нормам та принципам міжнародного права. По-друге, частина 2 статті 3 Кримінально-процесуального кодексу РФ передбачає, що "Процессуальные действия, предусмотренные настоящим Кодексом [такі дії включають, серед іншого, обрання запобіжних заходів, відкриття та розслідування криімнальних справ тощо], в отношении лиц, пользующихся иммунитетом от таких действий в соответствии с общепризнанными принципами и нормами международного права и международными договорами Российской Федерации, производятся с согласия иностранного государства, на службе которого находится или находилось лицо, пользующееся иммунитетом…. Информация о том, пользуется ли соответствующее лицо иммунитетом и каков объем такого иммунитета, предоставляется Министерством иностранных дел Российской Федерации".

Зазначене дає підстави українській стороні звернутися до російського МЗС з вимогою про негайне припинення кримінального переслідування і звільнення затриманих українських моряків, з огляду на наявність у них відповідного імунітету, та проведення з цією метою відповідних двосторонніх консультацій. Така вимога буде обґрунтованою, незалежно від того, як відповідні події кваліфікуються обома сторонами. Вирішальним — і водночас незаперечним та очевидним — є те, що відповідні дії були вчинені членами Збройних Сил України при виконанні ними отриманого наказу та в процесі реалізації Україною, як державою і суб'єктом міжнародного права, своїх суверенних функцій (acta jure imperii). Водночас вимога звільнити українських військовослужбовців не тільки не суперечитиме, а й доповнюватиме позицію української сторони про статус затриманих моряків як військовополонених та про застосування до них Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 року.

Наведена вище позиція підтверджується також чинною міжнародною практикою, у тому числі з участю самої Росії. Так, за повідомленнями ЗМІ, російські військові літаки неодноразово порушували повітряний простір (тобто повітряний державний кордон) інших держав: наприклад, у листопаді 2015 року російський військовий літак залетів на одну милю в повітряний простір Ізраїлю, у вересні 2017 року під час російсько-білоруських навчань Захід-2017 два російських військових літаки порушили повітряний простір Литви, у грудні 2017 року російський літак порушив повітряний простір Фінляндії, у липні 2018 року російський літак порушив повітряний простір Естонії. Зауважимо, що в жодному з цих випадків держави, повітряний кордон яких було порушено, не порушували кримінальних справ і не здійснювали кримінального переслідування російських військових за цими фактами, а вживали заходів дипломатичного й міжнародно-правового характеру (викликали російського посла, вимагали надати пояснення та гарантії неповторення порушень).

У зв'язку з вищевикладеним може постати логічне запитання щодо того, чи правильно чинила українська сторона, коли здійснювала кримінальне переслідування російських військовослужбовців, затриманих під час бойових дій на сході України. Вважаємо, що українська сторона мала підстави для таких дій, оскільки статус затриманих росіян як діючих членів Збройних Сил Росії, котрі діяли на виконання завдання і під контролем з боку російської держави, ніколи офіційно не визнавався й офіційно не підтверджувався з боку Кремля, наскільки про це свідчить наявна в публічному інформаційному просторі інформація. У цьому — кардинальна відмінність від ситуації із затриманими українськими військовими моряками, офіційний статус яких визнається й підтверджується з боку Києва.

У разі незабезпечення російською стороною українським військовослужбовцям імунітету від кримінального переслідування та відмови від їх негайного звільнення, настане міжнародно-правова відповідальність Росії, а Україна — за дотримання необхідної процедури — матиме міжнародно-правові підстави для застосування пропорційних контрзаходів (дій у відповідь на порушення) проти Російської Федерації, зокрема шляхом обмеження імунітету, яким користується російська державна власність на території України (за винятком російської держвласності, що має статус дипломатичних та консульських представництв). Більше того, оскільки в такому разі матиме місце порушення російською стороною імперативної норми міжнародного права (що має характер універсальної та породжує правовідносини erga omnes), офіційний Київ матиме також підстави для звернення до своїх міжнародних партнерів — іноземних держав — із проханням запровадити з їхнього боку аналогічні контрзаходи проти Росії. Своєю чергою, позбавлення російської державної власності, розміщеної за межами Росії, імунітету, яким вона наразі користується, сприятиме українським юридичним особам, котрі отримали на свою користь рішення міжнародних інвестиційних арбітражів у зв'язку з експропріацією їхньої власності в анексованому Криму, в отриманні реального відшкодування завданих їм істотних матеріальних збитків.

Більше того, відмова російської сторони від забезпечення імунітету від кримінального переслідування українських військовослужбовців може мати глобальніші негативні наслідки для Росії: вона втратить право вимагати забезпечення аналогічного імунітету вже для своїх військовослужбовців при вчиненні ними дій (виконанні завдань) за межами Російської Федерації.

Насамкінець, слід зазначити, що запропонований вище підхід не виключає й не заперечує інших заходів, які наразі вживаються, — і відповідні заходи мають бути підтримані та продовжені — українською стороною з метою визволення українських моряків (звернення до ЄСПЛ, залучення Міжнародного Комітету Червоного Хреста тощо).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 8 грудня-14 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво