Вишеградська четвірка: кінець ілюзій - Міжнародна політика - dt.ua

Вишеградська четвірка: кінець ілюзій

5 вересня, 2014, 21:25 Роздрукувати Випуск №31, 5 вересня-12 вересня

В геополітичному сенсі В4 долучиться до інших політичних зомбі, позбавлених майбутнього, таких як СНД, ГУАМ, Веймарський трикутник чи Центральноєвропейська ініціатива.

Завжди, коли в Європі якимось чином вирішувалася доля України, Київ міг розраховувати на підтримку Вишеградської четвірки. Ми так звикли до цього, що й не помітили: Вишеградської групи як об'єднання держав зі схожими інтересами та цінностями більше не існує. Насправді процес повільного розпаду четвірки триває з 2004 р., однак досі робилися спроби підтримувати ілюзію її існування. Майдан і війна в Україні остаточно показали: В4 більше немає, оскільки геополітичні інтереси Польщі, Чехії, Словаччини і Угорщини давно розійшлися — можливо, безповоротно.

Реанімація трупа

Звісно, Вишеградська четвірка ще довгі роки існуватиме на папері, а президенти й дипломати чотирьох країн час від часу проводитимуть спільні зустрічі й заявлятимуть, що співпраця розвивається чудово, а формат В4 має блискучі
перспективи. Зрештою, ілюзію того, що В4 все ще живе, підтримуватимуть чиновники Вишеградського фонду в Братиславі та ті особи й організації, котрі живуть із грантів, що виділяються у рамках вишеградських програм. Зрештою, навколо Вишеградського фонду витворилася така численна грантова бюрократія, що не виключено: держави-члени навіть збільшать фінансування всіляких спільних програм, аби підтримати фікцію. Однак це все буде щось на кшталт реанімації трупа. Більшість спільних проектів нічим не закінчуватимуться, окрім користі для їх безпосередніх учасників, а в геополітичному сенсі В4 долучиться до інших політичних зомбі, позбавлених майбутнього, таких як СНД, ГУАМ, Веймарський трикутник чи Центральноєвропейська ініціатива.

Причина такого стану справ проста: на сьогодні не залишилося жодного з фундаментів, на котрих це об'єднання побудоване. Всі завдання, для реалізації яких було засновано В4, вже або успішно виконані (як вступ Польщі, Словаччини, Чехії й Угорщини до ЄС та НАТО), або завершилися поразкою (як, наприклад, внутрішня інтеграція), або стали неактуальними через розбіжність позицій окремих держав (східна політика, ставлення до валюти євро, інтереси в ЄС). 

Співпраця
на шляху до Європи

Ідея вишеградської співпраці виникла під кінець 1989 р., після того, як у Польщі, Чехословаччині й Угорщині відбулися демократичні перетворення, а нова влада проголосила курс на євроінтеграцію. Скоро стало зрозуміло, що шлях до Європи й НАТО буде непростим: поляків, угорців, словаків і чехів у 1989 р. там не дуже хотіли. Тим часом розрив економічних зв'язків із Радянським Союзом призвів до проблем, і виникла потреба пошуку нових ринків збуту та нових можливостей для економічної співпраці. Логічним рішенням стала внутрішня консолідація й економічна інтеграція тих посткомуністичних країн, котрі на той момент здавалися найбільш зрілими і послідовними на шляху до Європи. Існувала також переконаність, що кожна з країн окремо не буде добрим партнером для розмов про асоціацію і членство в ЄС (тоді ще ЄЕС), а ось "у пакеті" — це вже інша річ. Зрештою, таке рішення підказали самі західні дипломати: спочатку інтегруйтеся у власному, центральноєвропейському товаристві, як колись країни Бенілюксу, покажіть нам, що вмієте співпрацювати, — а тоді вже поговоримо про інтеграцію з нами.

Відтак 1991 р. в замку у Вишеграді (Угорщина, біля словацького кордону, — не плутати із замком Вишеград у Празі) відбулася історична зустріч президентів Польщі, Чехословаччини та Угорщини, які домовилися про заснування цього неформального об'єднання. Наступного року у Кракові представники Вишеградської трійки заснували СEFTA — Центральноєвропейську асоціацію вільної торгівлі.

Пізніше СEFTA виявилася дуже успішним інструментом для економічного розвитку. Зокрема, у рамках об'єднання скасували більшість мит і обмежень у торгівлі промисловими товарами, хоча в питанні продовольства до повної лібералізації справа не дійшла. Успіх СEFTA привабив туди інші країни: до асоціації згодом долучилися Словенія, Хорватія, Румунія, Болгарія, Молдова, країни колишньої Югославії, Албанія. Що цікаво, після вступу до ЄС країни-засновники були змушені вийти з цієї асоціації (одночасне членство в ЄС і СEFTA — неможливе). Однак СEFTA існує й далі і сьогодні об'єднує Молдову, Албанію, Сербію, Боснію і Герцеговину, Чорногорію, Македонію та Косово, час від часу виникають розмови про можливий вступ туди до неї також України і Грузії.

Першу кризу Вишеградська група пережила в 1993—1998 рр., і вже тоді ходили розмови про смерть організації. Це було пов'язано з розпадом Чехословаччини і орієнтацією мечіарівської Словаччини на Росію. Тоді Вишеградська четвірка вижила тільки завдяки своїй успішній економічній складовій, тобто СEFTA. Реанімація В4 відбулася в 1998 р., коли до влади в Братиславі прийшов проєвропейський уряд М. Дзурінди. Тоді В4 консолідувалася, щоб досягти основної мети — вступу всіх чотирьох країн до ЄС — та допомогти Словаччині у вступові до НАТО (Польща, Чехія й Угорщина приєдналися до альянсу в 1998 р., Словаччина — 2004-го.)

Ми всі в ЄС і НАТО?
Тоді хай нас об'єднає Україна

Успішне досягнення основної мети, заради якої 1991 р. і було засновано Вишеградську групу, спочатку викликало ейфорію. Про Вишеградську четвірку говорили тільки добре, заведено вважати, що без В4 Польща, Чехія та Угорщина набагато пізніше вступили б до ЄС і НАТО, а Словаччина, можливо, зовсім не впоралася б із цим завданням. Водночас постало питання: чи має сенс вишеградська співпраця у нових обставинах? Внутрішня інтеграція (зокрема економічна) відтепер відбуватиметься завдяки спільній участі всіх вишеградських країн у Євросоюзі, геополітичне завдання виконане, тоді, може, цей формат втратив актуальність? Однак гору взяв погляд, що група існуватиме надалі, треба тільки знайти для неї нові завдання та нові цінності, які будуть спільними для чотирьох народів.

Нові цілі, які тоді, у 2004-му і 2005-му рр., сформували для В4, були досить амбітними. Країни В4 мали виступати єдиним фронтом у Євросоюзі і спільно захищати інтереси нових, бідніших країн ЄС — особливо в процесі формування європейського бюджету. На той момент В4 об'єднувало також те, що вони перебували поза зонами євро і Шенгена, внаслідок чого й надалі були приречені на співпрацю. І, нарешті, Вишеградська четвірка поставила собі за мету підтримувати європейські прагнення України та демократизацію Білорусі й водночас протидіяти поширеній у "старій" Європі ідеї "Russia first". Вишеградська четвірка мала в таких справах добрий досвід, бо за кілька років до того активно допомагала демократизувати Словаччину (в якій у 1992—1998 рр. був м'який авторитаризм), а згодом — проводити реформи й переговори Братислави з ЄС і НАТО.

Ці два фундаменти "нової" В4, тобто захист інтересів нових членів у ЄС та проукраїнська східна політика (разом із пропагуванням демократичних цінностей у Східній Європі та підтримкою подальшого розширення ЄС і НАТО), вдихнули в організацію нове життя. В4 знову була успішною і знову приваблювала нових потенційних членів. Зголосилися бути залученими до Вишеградської групи та до розширення її формули, зокрема, Австрія, Хорватія, Словенія, Румунія й Україна. Австрійський канцлер Вольфганг Шуссель пропонував утворити на основі В4 спільно з Австрією, Словенією та Хорватією нове об'єднання під назвою "Стратегічне партнерство", натякаючи, що Відень може поділитися з Варшавою роллю "лідера Центральної Європи" та промоутера українських інтересів. Проте врешті-решт ці пропозиції розширити В4 відхилили, побоюючись розмити вишеградську ідею. Натомість запровадили формат В4+, тобто співпрацю в рамках Вишеградської четвірки з участю запрошуваних партнерів — одного разу це була Австрія, іншим разом — Словенія і Хорватія, третій раз — Україна, іноді — Литва, Латвія та Естонія.

Початок кінця

Символічним початком занепаду вишеградської ідеї можна вважати 1 січня 2009 р.— дату вступу Словаччини до зони євро. Зробивши цей крок, Словаччина опинилася по той бік умовної розмежувальної лінії в рамках ЄС, який досі належав "розвиненим" і "західним" країнам. Коли прийшла криза, а з нею — пропозиції створити "тверде ядро ЄС" на основі єврозони, а "Євросоюз другого сорту" — з усієї решти, стало краще видно різницю інтересів. Варшава, Прага і Будапешт протестували проти такого стану речей, однак Братислава не вважала за потрібне підтримати своїх "братів", яким загрожувала маргіналізація. Навпаки, словацькі політики говорили про неабиякий шанс закріпити неформальний союз з Австрією, Німеччиною та іншими країнами з консолідованими фінансами і на цій основі створити нове, "північне євро". Вишеградська солідарність значення вже не мала.

Із глобальною кризою втратив також актуальність поділ Євросоюзу на "старі, заможні країни Заходу" та "посткомуністичних бідняків", який теж спонукав В4 до спільного захисту своїх інтересів у ЄС. Натомість ЄС поділився на Північ, яка не піддається кризі й тримає свій дефіцит у розумних межах, та "невідповідальний" Південь (до якого потрапила і вишеградська Угорщина), що тоне в боргах. Знову про якусь вишеградську спільність долі й інтересу не було мови.

І, нарешті, коли політики та чиновники з вишеградських держав набули досвіду участі в структурах ЄС, втратив актуальність природний спочатку поділ на "ми" й "вони". Справді, спочатку легше було формувати геополітичні коаліції всередині "західного" або "посткомуністичного" табору. Однак тепер це вже не має значення: Словаччина чи Угорщина часто виступають разом із Францією проти позицій Німеччини, Нідерландів, Польщі й Литви (так було, наприклад, у питанні санкцій проти Москви). Саме на Чехію, Словаччину та Угорщину (з Кіпром, що приєднався до них) було вказано як на країни, котрі минулої суботи заблокували санкції проти Росії після вторгнення військових частин РФ на територію України. 

Час це вже сказати вголос: спільності інтересів та світоглядів між Вишеградськими країнами давно немає.

Кожен іде своїм шляхом

До речі, фактичний розпад Вишеградської четвірки як неформального геополітичного об'єднання був неминучим і природним процесом, якщо взяти до уваги той факт, що всередині В4 не відбулася інтеграція на рівні суспільств. Польсько-словацьке чи польсько-чеське транскордонне співробітництво — це, фактично, фікція, активнішою вже є прикордонна співпраця Польщі з лукашенківською Білоруссю. Хоча не завжди так було. 90-ті роки можна назвати періодом зростання зацікавленості поляків чехами, словаками й угорцями і навпаки. Причина проста: вже можна було вільно подорожувати (в часи соціалізму навіть подорож до "братніх" країн совдепії була обмежена), в людей після кризових 80-тих з'явилися сякі-такі гроші, однак поїздка до Франції чи Греції — це ще все-таки було дорого. Тому поляки їздили в Прагу, а не Париж, у словацькі Татри, а не в Альпи, і в угорські термальні басейни, а не в Італію (а угорці й чехи — в ті-таки Краків чи Вроцлав). Дешевше, а все ж за кордоном, тобто на ті часи — така собі "екзотика".

Однак вступ четвірки до ЄС і скасування внутрішніх кордонів, хоч як це парадоксально, радикально послабили внутрішнє зацікавлення центральноєвропейськими сусідами. Трохи інакше це між чехами та словаками, в яких є тісні зв'язки ще з часів спільної держави, та між словаками й угорцями, яких також об'єднує (і розділяє водночас) спільне угорське минуле та етнічно змішані території. Але на кордоні між Польщею і південними сусідами — наче невидимий бар'єр. Суцільна велика байдужість. Доброю ілюстрацією цього процесу є давній польсько-словацький пункт пропуску Лиса Поляна в Татрах. У 90-тих тудою їздили натовпи туристів (справді туристів, а не контрабандистів), а тепер, коли для перетину кордону не треба навіть паспорта, — порожнеча. Чи спробуйте поїхати з Польщі
(з того ж Кракова або Жешува) в недалеку Словаччину автобусом або поїздом, — таких сполучень немає, бо немає звичайних міжлюдських контактів між поляками та словаками і між поляками та чехами. 

Полякам тепер набагато ближче до українців, ніж до чехів і словаків, що показав, зрештою, Євромайдан. З іншого боку, звичайні чехи більш, ніж на поляків, орієнтуються на німців, а словаки — на австрійців, хорватів, сербів та, попри всі конфлікти, — на угорців. Тож про яку Вишеградську четвірку може бути мова, коли немає відчуття спільноти між звичайними людьми (її замінила байдужість), а політичні цілі Варшави, Праги, Братислави та Будапешта — розбіжні?

До побачення, Вишеграде

Вишеградська фікція стала для всіх очевидною під час Майдану. Тоді як у Польщі і Чехії проходили акції підтримки України, словаки й угорці, радше, говорили про "бандерівців-фашистів на Майдані" і "легальну владу Януковича". Потім, після анексії Криму, Словаччина і Угорщина виступали проти санкцій щодо Росії. А тепер звичайні чехи також більше схильні підтримувати в цьому конфлікті росіян, які залишають у Карлових Варах великі гроші, ніж українців, які асоціюються з непривабливими заробітчанами.

Як було сказано вище, попри вже очевидну смерть Вишеградської ідеї, вона ще довго житиме як такий собі геополітичний зомбі. Українські студенти надалі зможуть отримувати стипендії від Вишеградського фонду, час від часу навіть відбуватимуться якісь зустрічі президентів країн В4, на одну з них запросять Петра Порошенка і говоритимуть, які великі перспективи має співпраця в рамках В4+Україна. Однак реальне значення таких зустрічей — не більше, ніж співпраця в рамках ГУАМ чи СНД. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво