Вірус гібридної війни: у пошуках антидоту - Міжнародна політика - dt.ua

Вірус "гібридної війни": у пошуках антидоту

16 листопада, 2018, 23:52 Роздрукувати Випуск №44, 17 листопада-23 листопада

Гібридна агресія чимось нагадує тяжку вірусну інфекцію. 

"Вже на першій дільниці я бачу прозорість та демократію. На виборців ніхто не впливає, і вони самі вирішують, кого їм обирати. Поки що, як я бачу, вибори відповідають європейським стандартам". 

На перший погляд, у цих словах немає нічого незвичайного. Коли не зважати на контекст.

А контекст вартий уваги. Бо це — процитовані російським пропагандистським ресурсом Russia Today слова Гуннара Ліндеманна, депутата регіонального парламенту Берліна від партії "Альтернатива для Німеччини". Минулої неділі він перебував у Донецьку як "міжнародний спостерігач" за фейковими "виборами" на окупованих територіях українського Донбасу, закликавши Євросоюз "визнати результати" цього "волевиявлення", що відбувалося під дулами автоматів. 

У цій маленькій цитаті — квінтесенція великої гібридної війни, яку вже п'ятий рік веде Росія проти України та демократичного світу загалом. Тут є і створення "альтернативної реальності", і використання політичних проксі-структур, і маніпуляція демократичними цінностями, і тиражування кремлівських наративів через пропагандистські медіа, і спроба дезорієнтувати міжнародне середовище стосовно ситуації в окупованому Донбасі. 

Так звані "вибори" у "ДНР" та "ЛНР" — мабуть, найсвіжіший акт російської гібридної агресії. Далеко не перший. І, вочевидь, не останній. Питання в тому, чи зможуть Україна та її союзники створити систему, яка здатна своєчасно ідентифікувати гібридні загрози і забезпечувати ефективний спротив новому типові агресії. 

Діагноз: краще пізно, ніж ніколи

Гібридна агресія чимось нагадує тяжку вірусну інфекцію. Під час інкубаційного періоду ми майже нічого не відчуваємо, крім легкого нездужання. Але тим часом вірус, що міг бути занесений в організм різними шляхами, діє. Ігнорування хвороби на початковому етапі може дорого коштувати здоров'ю. А власних сил для боротьби з інфекцією організму може забракнути. Коли ж з'являється висока температура й лихоманка, потрібні серйозні ліки та пильний нагляд лікаря. І ще незрозуміло, чи все це подіє, чи не запізно ми звернулися по медичну допомогу. 

Гібридна агресія Росії проти демократичного світу почалася не сьогодні. Їй, щонайменше, 10 років, якщо рахувати з часу нападу на Грузію. На початковому етапі реакція України і всього демократичного світу на цю агресію, на жаль, нагадувала реакцію людини на "легке нездужання" при вірусній хворобі. 

Правда, сьогодні ми досить швидко долаємо це відставання. Дискусії учасників конференції Платформи Україна—НАТО з протидії гібридним загрозам, яка проходила в Києві тиждень тому, засвідчили, що "колективний розум" демократичного світу встиг налаштуватися на вироблення антидотів проти гібридного "вірусу" російської агресії. 

Вилікувати хворобу повністю ми поки що не готові — навіть спільними зусиллями демократичних країн, альянсів та міжнародних організацій. Але ми вже зробили великий крок до встановлення правильного діагнозу та класифікації симптомів. Гібридна загроза сьогодні є усвідомленою, її джерело ідентифіковане навіть найбільшими "україноскептиками" Заходу і симпатиками Росії. Її наслідки для майбутнього демократії — очевидні, а розуміння спільного характеру загроз спонукає до так само спільних дій. 

Гібридні симптоми: від невловних суб'єктів до війни проти слів

Гібридна агресія XXI століття — війна абсолютно нового типу. Перш за все, цю війну веде "невловний суб'єкт". Держава-агресор, поряд із державними структурами, використовує багато недержавних — приватних компаній, медіа-ресурсів, агентств із просування в соцмережах і навіть організованої злочинності, яка охоче рекрутує бойовиків для виконання "гарячих операцій" у гібридній війні. Цей "пекельний мікс" дозволяє агресору відмежовуватися від бойових дій на гібридних фронтах, повторюючи мантру "нас там немає". І, на жаль, ця стратегія спрацьовувала — принаймні спочатку. 

Гібридна агресія розгортається одночасно в різних просторах і охоплює практично всі сфери суспільного життя. Агресор діє у своєму прикордонному поясі (від Арктики та Балтії на півночі, через Донбас і Крим у центрі до Сирії на півдні), він воює дистанційно — впливаючи на виборчі процеси в Європі та США, нарешті — він діє у кіберпросторі, який, за визначенням, не має кордонів. Під ударом агресора опиняються критично важлива інфраструктура, інформаційний простір, економіка й енергетика, політична та виборча системи, державне управління і місцеве самоврядування. 

Але, мабуть, найнебезпечніша — загроза маніпулювання суспільною свідомістю. Інструментами дискурсивного впливу агресора стають не лише медіа та соцмережі, а й кінофільми і серіали, а також масова література, — досить згадати створення Росією, фактично, "з нуля" цілого літературного жанру альтернативної історії про "переможні війни" з Україною та Заходом. Масштаби інформаційних операцій іноді вражають — зокрема, коли в латвійських соцмережах піднялася інформаційна хвиля про "утиски російськомовного населення", аналітики дійшли висновку, що 85% меседжів, які сформулювали цей дискурс, створені мережевими ботами. 

Інколи війна ведеться, буквально, проти слів і понять. Так, у російському й російськомовному сегменті соцмереж розгорнувся справжній наступ проти понять "гендер" та "гендерна рівність". Перманентних інформаційних ударів зазнають слова "свобода" і "демократія". Перше прирівнюється до вседозволеності і протиставляється "традиційним цінностям", яких ніхто не може адекватно сформулювати. Друге розмивається й вихолощується додаванням предикатів та означень. У результаті, виникають такі словесні гібриди як "суверенна", "керована" чи "неліберальна" демократія, що дуже нагадують відому фразу про "осетрину другої свіжості". Цілком можливо, скоро буде винайдено якийсь предикат і для "окупаційної демократії" в "ДНР" і "ЛНР". 

Цікавий факт. У рамках недавнього фокус-групового дослідження Національного демократичного інституту мешканцям деокупованих територій Донбасу, які зазнали інформаційного впливу російської пропаганди, пропонували визначити власні асоціації з цінностями Заходу і Росії. Західні цінності респонденти охоче називали, а ось стосовно російських найпопулярнішою відповіддю була — "нічого". 

Це багато що говорить про сутність гібридної пропаганди. Її завдання — не переконати людей у перевазі своїх цінностей (і це було б важко, бо очевидних переваг забракне вже на першому кроці), а примусити сумніватися в демократичних цінностях, заплутати, створити контраверсійний дискурс стосовно того, що відбувається в людей удома. І тим самим обвалити їхню довіру до інститутів, розхитати ціннісну модель суспільства. 

Гібридні ризики: для України і світу

Гібридна війна має сенс лише у тому разі, якщо вона ведеться проти демократій. Адже демократії будуються на засадничих принципах, котрі є вразливими для інформаційних атак, — свободі слова, вирішальному значенні суспільної думки, демократичних процедурах зміни влади. У стратегічному періоді будь-яка диктатура чи автократія в такому двобої програє, — прикладів цього в недавній історії достатньо. Але в тактичному горизонті, у перспективі найближчого десятиліття гібридна війна несе ризики для всіх демократичних суспільств.

Ще донедавна панувала думка, що гібридна агресія уражає лише розділені суспільства зі слабкими інститутами або країни у стадії переходу до демократії. Але практика останніх років засвідчила, що жодне суспільство вільного світу не має "страхового полісу" від гібридних загроз. Скажімо, за даними щорічного індексу Edelmann Trust Barometer, довіра американців до суспільних інститутів за останній рік упала з 68% до 47%, причому урядовим інститутам довіряють сьогодні 33% проти торішніх 58%. Прямо чи опосередковано, це — наслідок втручання Росії у президентські вибори 2016 року.

Розхитування ціннісних підвалин демократії у центрі західного світу провокує відступ від ключових цінностей в інших країнах. "Переможна хода популізму" простує Італією, Швецією, Німеччиною й навіть Південною Америкою. Недавнє дослідження Американським фондом Маршалла майбутнього Центральної та Східної Європи свідчить , що три з п'яти можливих сценаріїв розвитку однозначно негативні — подальший розвиток неліберальних форм урядування, порушення європейської єдності, деградація демократичних інститутів. Характерно, що всі негативні сценарії так чи інакше пов'язані з російським гібридним впливом, оскільки без потужних пропагандистських ударів, посилення контроверсійних дискурсів та приходу до влади проросійських проксі-структур вони не можуть бути реалізовані. 

Небезпеку посилює й уразливість населення до інформаційних спецоперацій Кремля. Недавнє дослідження Ради зовнішньої політики "Українська призма" виявило низку категорій населення країн Східної Європи, які є найменш стійкими до дезінформації. Серед них — не лише російськомовні меншини або активні прихожани православної церкви, а й прихильники крайньої правої ідеології, молодь віком до 25 років, люди старшого віку та ті, хто має з Росією економічні контакти. У поєднанні з відсутністю якісної системи відповіді на інформаційні атаки на державному та суспільному рівнях, така кількість чутливого до гібридного впливу населення становить загрозу для демократичних систем кожної країни регіону.

Що ж стосується України, то для нас тактичні ризики більш ніж очевидні. Вже, фактично, почався річний передвиборний цикл, під час якого проти України буде застосовано весь арсенал російської гібридної зброї. 

Росія, звісно, застосовуватиме військові компоненти — загострення на Донбасі, небезпечні маневри в Азовському морі, ескалацію напруженості на північних кордонах України. Але головне відбуватиметься в політичній та інформаційній сферах. Політичні проксі-структури Кремля вже зараз консолідуються у спробі висунення єдиного кандидата на президентських виборах, вони організовують вплив на медіа. Кремлівські наративи — у тому числі ті, які стосуються пропаганди "миру" та "компромісу", — вже сьогодні наявні в політичній рекламі.

Попри систему заходів, яких було вжито для обмеження інформаційного впливу Росії українською владою і громадянським суспільством, він і досі залишається значним. Адже побудова інформаційних "фаєрволів" у демократичному суспільстві завжди обмежується вимогами свободи слова. А відверта брехня чи створення "альтернативної реальності" способами пропаганди, фактично, не обмежується нічим. Глибинні структурні реформи, які проводить Україна, потребують часу та коштів, — тоді як організувати системні інформаційні атаки для впровадження негативного дискурсу можна і швидше, і дешевше. До того ж, як влучно зазначив Володимир Горбулін, "в інформаційній війні не гинуть люди. Жахливо, але саме тому така війна виявляється соціально прийнятною. Населення здебільшого не бачить у ній для себе загрози".

Можливість перемоги на найближчих виборах в Україні проросійських (а фактично — російських) або орієнтованих на Росію сил, на жаль, залишається. І у разі реалізації цього сценарію це буде поразкою не лише України. Це буде поразкою глобального демократичного проекту — оскільки прокремлівський реванш посилить шанси Кремля на перемогу в гібридній війні на Сході Європи, дасть новий імпульс російським проксі в демократичних країнах.

"М'яка сила" проти гібридної загрози

Що може протиставити гібридним загрозам демократія? Простіше кажучи, чи є антидот проти гібридної "хвороби"? Універсального засобу, який підходив би для будь-якого випадку і будь-якої країни, немає. Але принцип дії вже зрозумілий. Це — об'єднання демократичного світу перед викликом гібридних загроз. 

В організації системної відповіді на гібридні загрози нам потрібна трансдисциплінарність. До побудови систем протидії має бути залучений широкий спектр спеціалістів — не лише військові або політологи, а й медійники, філологи, лінгвісти, режисери, актори, юристи, демографи, соціологи. В рамках інститутів протидії ми маємо створювати трансдисциплінарні команди і не боятися експериментувати з інструментами своєчасного виявлення, блокування та відповіді на гібридні впливи. Серед нагальних завдань — вдосконалення правових механізмів протидії російському медійному спруту, який в Україні сьогодні почувається майже повністю безкарним. 

Нам потрібна транснаціональність, — адже ефективна протидія цьому типові загроз критично залежить від швидкого та змістовного обміну інформацією і побудови спільних стратегій захисту від гібридних впливів. У цьому сенсі, ключову роль можуть і повинні зіграти міжнародні організації та альянси демократичного світу — насамперед НАТО, яке вже довело свою спроможність і успішність у боротьбі з гібридними загрозами. Мета об'єднання різних демократичних держав — незалежно від того, входять вони в союзи й альянси чи ні, — досить прагматична: підвищити ціну кожної гібридної атаки, яку має заплатити агресор. Ціну, яка зараз надто низька, бо ми не маємо консолідованого розуміння і дієвих інструментів покарання за акти гібридної агресії. Які нам ще доведеться розробляти і втілювати.

Нам потрібна транссекторальність, тобто співпраця всіх секторів суспільства — державного, бізнесового і громадського. Покладатися у всьому лише на державу — стратегія, що веде до поразки. Громадянське суспільство і комерційний сектор мусять усвідомити тотальність гібридної загрози, яка, врешті-решт, впливає на життя кожної людини. Пропагування критичного мислення, інформаційної гігієни, розпізнавання шкідливих наративів на індивідуальному рівні, ідентифікація та маркування медіа, що є інструментами гібридної зброї, — це ті завдання, які можуть узяти на себе компанії та громадські організації. 

Як сказав на київській конференції колишній радник прем'єр-міністра Британії з національної безпеки сер Лайл Грант, "Росія використовує наші слабкі місця, але недооцінює наші сильні сторони". Насправді сильних сторін у демократії багато. Це й орієнтація на людину, і опора на громадську думку, і здатність до добровільного об'єднання, і верховенство права. Саме ці сильні сторони треба використовувати у протидії гібридним загрозам — ініціюючи розслідування втручань Росії в політичні процеси, створюючи загальносуспільні платформи боротьби з дискурсивними впливами, організовуючи відвертий діалог всередині суспільств та між різними країнами із найболючіших проблем сьогодення. 

Гібридній стратегії Росії можна і потрібно протиставляти "м'яку силу" демократії, яка полягає у здатності переконувати людей у тому, що свобода, вільний вибір способу врядування та ринкова економіка мають незаперечні переваги, попри будь-які маніпулятивні наративи. Переконувати прикладом непопулістської політики, здобутками зростання економіки та добробуту людини. Але самої "м'якої сили" замало, — її треба доповнювати "твердою", яка передбачає розбудову міцної і боєздатної армії, правової та безпекової систем, спроможних державних інституцій і дієвих структур протидії інформаційним атакам.

Нарешті, нам потрібно мати політичну сміливість, якої подекуди бракує і українським політикам, і європейським. Сміливість називати чорне — чорним, біле — білим, а стратегію business as usual у відносинах із агресором — зрадою ключових цінностей. 

Є давній армійський жарт про оптиміста-полковника. Коли йому доповіли, що полк перебуває в оточенні, від посміхнувся й відповів: "Чудово! Це означає, що ми можемо наступати на всі боки". Здається, що ми зараз — у схожій ситуації. І не маємо іншого виходу, ніж наступати на гібридні загрози на всіх напрямах одночасно. Зробивши демократію "сильною знову". Адже гібридна війна — це не шахова партія. В ній не може бути нічиєї. Тож нам потрібна лише перемога.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Евгений Буравлев Евгений Буравлев 17 листопада, 09:53 Ві не помітили, усе, що не зручне нині стає "гібридним". Так що таке гібридність? З позицій енциклопедій, гібридізація це "схрещування різнгих видів". Нині джерело "гібридізації", а саме РФія, веде війну з Україною. Тому стає цікавим дізнатися, а на скільки вже вплинула РФія на нас своєю гібридною війною? Передусім, слід відзначити такий гібридний наслідок "гібридності", як стихійна брехня влади. Адже саме брехня "схрещує" реальній стан життя з придуманими його перспективами. Тут, починаючи від тривіальних е-декларацій влади, котра не має займатися бізнесом, до нульової купівельної здатності населення. Тобто "гібридізація" багатої влади і злиденного населення країни. Окрім цього, наслідками "гібридізації є "схрещування" термінів щодо війни, а саме обіцяних тижнів з реальними кривавими роками. Ще такий приклад "гібридності", як корупція, адже тут "схрещуються" держпавні кошти з приватними, котрі никаються у офшорах, закордонному нерухомому майні, навчанні та життєзабезпеченні діток, мам, дружин тощо. Як бачимо, що країна-"гібридізатор" встигла вже критично вплинути на владу України. Саме тому стан країни, після такої важкої "гібридної" атаки, потребує тотальної терапії. згоден 3 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво