Венесуела на межі громадянської війни

Після більш ніж двох тижнів протестів Венесуела входить у нову смугу політичної напруги.

Уряд президента Венесуели Ніколаса Мадуро демонструє високу готовність до репресивних дій для придушення народних виступів. Масові демонстрації в Каракасі та інших містах були зустрінуті сльозогінним газом, водометами, пластиковими кулями, а також озброєними цивільними на мотоциклах.

Тепер лідери опозиції намагаються повернути собі ініціативу на вулицях, організувавши великий марш у Каракасі, щоб знову висловити протест проти рішення Верховного суду про призупинення повноважень Національних зборів.

Венесуельська криза набула нового виміру після винесення Верховним судом рішення, що він бере на себе функцію парламенту - Національних зборів, де більшість має опозиція.

Нечесна боротьба за владу з боку прихильників Мадуро загострилася після того, як у січні 2016 р. опозиційна коаліція "Круглий стіл демократичної єдності" (MUD) взяла під свій контроль законодавчий орган після 17 років домінування там чавесистів.

Але наприкінці березня Верховний суд обвинуватив опозицію, яка виступає проти продовження правління президента Ніколаса Мадуро, в неповазі до парламенту й анулював усі рішення MUD , мотивуючи це тим, що він привів до присяги трьох депутатів, яких звинувачують у фальсифікації виборів.

Цей вирок знищує поділ повноважень між гілками влади, і тепер Верховний суд може сам здійснювати законодавчі функції. Мадуро, чиє правління, як свідчать недавні соціологічні опитування, відкидають 7 із 10 венесуельців, таким чином додав собі необмежених можливостей одноосібного керування Венесуелою.

Як наголосив генеральний секретар Організації американських держав (OEA) Луїс Альмагро, "рішення Верховного суду взяти на себе повноваження разом зі зняттям імунітету з законодавців є останніми ударами режиму, який цим руйнує конституційний лад країни і кладе край демократії".

А екс-кандидат у президенти від опозиційних сил Енріке Капрілес порівняв це рішення Верховного суду з досвідом Перу 1992 р., коли тодішній президент Альберто Фухіморі за підтримки армії розпустив Конгрес. Хоча політик підкреслив: "…це інший сценарій, зараз ви не бачите танків збройних сил навколо парламенту, бо їм вони не потрібні, тому що тепер вони реалізують усе через Верховний суд".

Однак політичні фальшування не здатні покращити економічну ситуацію. Для петролеумзалежної венесуельської економіки, яка отримує 96% іноземної валюти від експорту нафти, падіння з 2014 р. цін на нафту стало критичним фактором. Уряд був змушений різко скоротити імпорт, що призвело до дефіциту всіх видів товарів.

Соціально-економічний колапс у Венесуелі став найбільшою кризою 2017 р. в Латинській Америці. В середині минулого року дефіцит товарів, особливо продуктів харчування, призвів до заворушень, грабежів та мародерства в багатьох венесуельських містах.

На що уряд Мадуро відповів заміною більшої частини роздрібної продовольчої розподільної мережі, створивши "місцеві комітети з постачання і продовольства", з використанням військових і політичних організацій, пов'язаних із правлячою Об'єднаною соціалістичною партією Венесуели (PSUV).

Наразі приватний сектор, згідно із законом, зобов'язаний продавати 50% своєї продукції для поширення через зазначену мережу. Ця схема почала частково спрацьовувати, і рівень мародерства знизився. Але не тому, що комітети (роз'їдені корупцією й неефективністю) стали задовольняти попит населення. А тому, що це зменшило кількість і довжину черг, які часто слугували спусковим гачком для початку масових заворушень.

Крім того, ця схема дозволяє уряду використовувати продовольство як "політичну зброю", утримуючи на своєму боці політичних прихильників та слухняних громадян.

У 2016 р. відбулося різке падіння економіки Венесуели - на 18 %. Що, у поєднанні з інфляцією, рівень якої сягав кількох сотень відсотків, і швидким зменшенням реальної заробітної плати, поставило більшість населення на межу виживання.

Імпорт товарів упав з більш ніж 60 млрд дол. у 2012 р. до менш ніж 18 млрд у 2016-му, що, в поєднанні з різким падінням внутрішнього виробництва, спровокувало гостру нестачу продовольства, медикаментів та інших основних товарів споживання.

При цьому приблизно п'ята частина населення їсть лише один раз на день. Недоїдання і передбачувані захворювання різко зросли, а служба охорони здоров'я близька до колапсу.

Обтяжена економічною й політичною кризою, Венесуела також потерпає від насильства на вулицях. Дані незалежної організації Observatorio Venezolano de Violencia про 28 тис. випадків насильницької смерті у 2016 р.
(91,8 на 100 тис. населення) свідчать, що кількість убивств у країні вдесятеро вища, ніж у середньому в світі. Не кажучи про численні порушення прав людини з боку правоохоронних органів, незаконні тортури і позасудові страти.

Мадуро поводиться як самодержець. Після невдалої спроби опозиційних сил ініціювати референдум, відкликати уряд і продовжити політичний діалог, розпочатий у жовтні минулого року й супроводжуваний Ватиканом та Союзом південноамериканських націй (UNASUR), можна сказати, що цей діалог не вдався.

Опозиційний альянс звинуватив Ніколаса Мадуро у порушенні угод про визначення виборчого календаря та звільнення сотень в'язнів-дисидентів. Як вважають венесуельські аналітики, імітування Мадуро діалогу було пасткою, що мала на меті демобілізувати опозицію й погасити масові народні протести.

Власне, це стало політичною "постановкою", яку використовували чавесисти для того, аби паралізувати міжнародний тиск, зменшити протести і внести хитання в ряди опозиційних сил, у намаганні хоч якось компенсувати втрату підтримки венесуельців.

Ситуацію могли б розрядити нові вибори та формування іншого венесуельського уряду. Але, втративши народну підтримку й не маючи жодних шансів легітимним шляхом залишитися у президентському кріслі, Мадуро незаконними методами намагається за будь-яку ціну зберегти свою владу над Венесуелою.

За таких трагічних обставин не можна виключати, що непоступливість президента Мадуро спровокує громадянську війну, яку перерве військовий переворот.

До громадянського конфлікту у Венесуелі призвели відносини Уго Чавеса, а потім і Мадуро з кланом диктаторів Кастро. Куба - найбільший призвідник прийдешньої катастрофи Венесуели. По суті, Венесуела у нинішньому вигляді - це проект Кастро, схожий на той, яким свого часу був проект кастрівської Куби для СРСР. Із тією лише різницею, що після розвалу СРСР Венесуела енергетично утримувала Кубу, постачаючи туди за безцінь свою нафту. Це "задоволення" коштує венесуельцям уже 8 млрд дол.

Кубинське втручання у Венесуелі сягає часів, коли її колишній президент Уго Чавес уклав союз із режимом у Гавані. Він дозволив в'їзд до країни 100 тис. військових і працівників кубинських органів безпеки в ролі "радників", що посилило контроль над суспільством і призвело до цементування диктаторського режиму.

Чисельність "радників" у цій південноамериканській країні еквівалентна потужному військовому формуванню, присутність якого замаскована під "фахівців-інтернаціоналістів". Причому 20 тис. їх мають специфічну підготовку поліцейського спецназу і в разі народного повстання можуть стати грізною "зброєю захисту" режиму Мадуро.

Щоб спрогнозувати, у що може вилитися нагнітання ситуації у Венесуелі, потрібно пригадати, чим раніше закінчувалася така "інтернаціональна допомога" Фіделя Кастро і який кривавий слід вона залишила.

Кастрівські "інтернаціоналісти" пішли в Анголу, і там розпочалася громадянська війна; почали допомагати Мозамбіку - й це скінчилося громадянською війною; прийшли в Нікарагуа - і ця країна не змогла уникнути громадянської війни. Тепер до такої розв'язки наближається Венесуела.

Ніколасу Мадуро залишається нині розраховувати тільки на армію і на підтримку 500 тис. "ополченців", яких він має намір озброїти як членів Боліваріанської національної поліції.

Командування венесуельської армії завжди буде поруч із Мадуро, бо їхні життя й добробут залежать від продовження його перебування при владі. Венесуельський генералітет за роки чавесизму збагатився завдяки контролю над обігом наркотиків. Таким чином, якщо впаде режим Мадуро, вони також усе втратять.

Але якщо вони не хочуть отримати пожиттєвий тюремний термін, як панамський диктатор Нор'єга, то в Мадуро і його військових спільників ще залишається шанс завантажити на літак усі долари й золоті зливки, накопичені ними за всі ці роки, й відбути до Куби. І вже з Гавани викривати "міжнародний імперіалізм", який "знищив боліваріанську революцію".