Україна, Румунія і Чорне море: вікно можливостей на тлі російсько-української війни - Міжнародна політика - dt.ua

Україна, Румунія і Чорне море: вікно можливостей на тлі російсько-української війни

23 жовтня, 2014, 21:50 Роздрукувати Випуск №39, 23 жовтня-31 жовтня

Події на українському фронті тією чи іншою мірою впливають на розвиток подій у Молдові.

Румунія не має безпосереднього з Росією кордону. Відтак почувається відносно убезпечено, порівняно з державами Балтії. Проте інспірований Москвою донбаський сепаратизм і російсько-українська війна 2014 р. позначились і на внутрішній, і на зовнішній політиці Бухареста. Як і на відносинах Румунії з Україною. 

По-перше, події на українському фронті тією чи іншою мірою впливають на розвиток подій у Молдові. Кишинів лишається флагманом у реформуванні в рамках нинішніх європейських програм. Проте це не позбавляє Молдову ні проблеми "замороженого" конфлікту в Придністров'ї, ні ризиків ескалації в Гагаузії. Не менш проблемні перспективи зовнішньополітичного курсу держави після цьогорічних виборів у Молдові, де до влади можуть прийти комуністи, що дотримуються проросійської орієнтації та євразійського напряму інтеграції.

Румунія співчуває Україні, в якій румуни бачать відображення власної революції 1989 р., проте ще більше Бухаресту болить доля Молдови. Оскільки географічно Молдова лежить між Румунією й Україною — цілком природно, що співпраця Києва та Бухареста є ключем, який може істотно впливати на розвиток подій у регіоні, інтенсифікувати процес придністровського врегулювання, сприяти позитивній динаміці економічного розвитку. 

Поза тим, у природних інтересах України — відбити російську воєнну агресію та зберегти контроль над південними областями. У даному разі стабільність на півдні України входить і в інтереси Бухареста. Навряд чи Румунії буде легше вести справи в Чорномор'ї, якщо путінська Росія спроможеться "прорубати" сухопутний коридор до Придністров'я і захопити все українське чорноморське узбережжя. Радше, навпаки: російський контроль чи некерованість придністровської ділянки українсько-молдовського кордону призведуть до того, що не лише Придністров'я, а й уся Молдова опиниться у пастці "русского мира".

Румунія прагне посилити свої позиції в міжнародних структурах, передусім у НАТО і ЄС. Нині для цього випала унікальна нагода. Вже тепер НАТО готове створити додаткові сили швидкого реагування з країнами Балтії, Польщею, а також із Румунією. Інтерес для Бухаресту, вочевидь, становить і створення міжнародного штабу НАТО у Східній Європі, елементи якого будуть дислоковані в країнах Балтії, Польщі та тій-такі Румунії. До того ж альянс ухвалив рішення залучити Україну до спеціальної програми, де буде створено 4 трастових фонди, які сприятимуть вирішенню питань логістики, комунікації, кібер-злочинності, соціальної реабілітації поранених, і Румунія вже заявила про свою готовність координувати діяльність одного з цих трастів. 

За великим рахунком, нині для Румунії відкривається перспектива посилити свій голос у формуванні регіонального порядку денного і підхопити в цьому плані естафету від "Вишеградської четвірки", яка, на жаль, втрачає вагу через внутрішній брак солідарності. Поза тим, для Бухареста відкривається ніша, на яку не можуть претендувати інші держави альянсу, — флагмана ЄС і НАТО у розширеному регіоні Чорного моря.

Крім репутаційних здобутків та посилення ролі Бухареста у прийнятті рішень, що стосуються регіону, це мало б і практичні ділові вигоди. 

Румунія видобуває нафтогазові ресурси на Чорноморському шельфі. Їх вистачає на покриття понад 70% споживання енергоресурсів країни. Зовсім недавно, влітку 2014 р., компанія ОMV Petrom оголосила про відкриття нових покладів вуглеводнів у Чорному морі. Триває розвідка родовища. Якщо вдасться довести його комерційну рентабельність і залучити інвестиції обсягом близько 100 млн євро, за 3–4 роки можна буде розпочати промисловий видобуток. 

Залучити такі інвестиції в нестабільний регіон буде важко, тож Румунія вкрай зацікавлена у стабілізації становища в Чорноморському басейні, щоб ситуація, яка виникла навколо Скіфської площі (розробляти її мав консорціум компаній Shell, OMV Petrom та "Надра України" на чолі з ExxonMobil в українському секторі Чорного моря, але поки що утримується, з огляду на анексію Криму Росією), не повторилася.

Все вищесказане цілком мотивує Румунію до поглиблення і розширення співпраці з Україною. Адже Бухарест мусить усвідомлювати, що його ініціативи в регіоні матимуть більшу вагу, якщо Румунія продовжуватиме курс на підтримку Києва.

Своєю чергою, і Київ мусить усвідомлювати, що ситуативне зближення України та Румунії слід використати для становлення повноцінного стратегічного партнерства. Обидві держави почасти виносили на порядок денний свої суперечності (як, наприклад, в історіях з островом Зміїним, подвійним громадянством, дунайськими каналами, підтримкою нацменшин і т.п.) що гальмувало розвиток двосторонніх відносин. Тепер, на тлі спільних викликів, спірні питання слід відкласти і зосередитися на ініціативах, які становлять спільний інтерес. 

Проте, як і раніше, передумови серйозних позитивних зрушень і прогрес в україно-румунських відносинах пов'язані з необхідністю розгортання політичного й експертного та посилення дипломатичного діалогу між сторонами, довірливої і публічної дискусії з можливістю залучення до двосторонньої полеміки істеблішменту ЄС. Також на часі посилення міжпарламентських і міжурядових контактів, наукового і культурного обміну, впливовості громадянського суспільства в Україні та Румунії. У цьому плані сторони мають стати ще більш відкритими.

Всебічне пожвавлення діалогу Києва з Бухарестом сприятиме зміцненню політичної довіри, розвитку ділових і міжлюдських контактів, кооперації в галузі виробництва, торгівлі, транскордонної співпраці, енергетичної і регіональної безпеки в цілому. Такі речі, як надмірна різкість тону політичних заяв, претензійність у дипломатичній практиці, демарші сторін мають залишитися в минулому. Необхідно активно запроваджувати практику постійних дипломатичних консультацій і остерігатися інтриг третіх сторін, спрямованих на руйнацію атмосфери. Важливо нарощувати сталі контакти між політиками обох держав, посилювати українську тематику в румунському інформаційному просторі, а румунську — в українському.

Щоб реалізувати перелічене та виробити компроміси у "традиційному комплексі" українсько-румунських суперечок і докорів, необхідно активізувати діяльність українсько-румунської президентської комісії. Цей крок доцільний і в контексті сприяння політичній стабільності Молдови. Розгортання діяльності зазначеної комісії могло б дати неабиякий поштовх врегулюванню суперечок, створило б передумови для прискореного розвитку економічної, безпекової та гуманітарної співпраці між державами, поєднання їхніх зусиль як у регіоні Чорномор'я, так і в справі сприяння європейській інтеграції України.

З погляду європейської історичної перспективи й реалізації потенціалу кооперації, сторони мали б прагнути досягти у відносинах рівня стійкого стратегічного партнерства. Це мало б стати одним із пріоритетів зовнішніх політик Києва та Бухареста, і це обумовлює розробку конкретного плану енергійних заходів для зміни компліментарної парадигми відносин на комплементарну, культивації у суспільній думці своїх країн посилення взаємної лояльності.

Вочевидь, першість за вагою належить безпековим ініціативам. Важливим напрямом двосторонньої взаємодії може стати діалог з питань розробки майбутньої інституційної моделі регіональної безпеки та співробітництва в Чорноморському регіоні, з урахуванням можливостей чинних регіональних ініціатив та організацій (ОЧЕС, Blackseafor, Ініціатива з економічного співробітництва у Південно-Східній Європі, Процес зі співробітництва у Південно-Східній Європі тощо). Тандем України і Румунії подвоїв би потенціал їхньої впливовості.

Нам видається актуальною стратегія, в основу якої було б покладено спільну розробку і впровадження з партнерами з ОЧЕС, ГУАМ та у співпраці з Євросоюзом, НАТО і США, по-перше, заходів із протидії російській неоімперській політиці; по-друге, заходів із протидії посиленню мілітаризації басейнів Чорномор'я та Каспію, повернення до ідеї їх демілітаризації, принаймні — на близьку перспективу — до замороження державами субрегіонів дій із посилення військових потенціалів. Само собою зрозуміло, що названа стратегія мала б містити блок заходів, спрямованих на розвиток спільних інвестиційних проектів та виробництв і на усунення перешкод на шляху розвитку торгівлі й людських контактів.

У сфері безпеки в Чорноморському регіоні як для Києва, так і для Бухареста видається однаково надважливим не так питання роздільного розвитку міжнародних організацій та проектів, як їх взаємодія, погодженість цілей і заходів, об'єднання можливостей і ресурсів. У цьому плані обидві сторони мали б надавати однакового значення консолідації позицій і координації зусиль як на двосторонній, так і багатосторонній основі. Дійове долучення ЄС, НАТО і США до справ стратегічного характеру та безпекових викликів у Чорноморському регіоні — в інтересах усіх сторін, особливо у світлі перспективи втілення РФ доктрини "русского мира". Згуртованість згаданих сторін вестиме до зміцнення політичної стабільності та регіональної безпеки, демократії і загального розвитку всього регіону.

У сфері ділового співробітництва Україна і Румунія мають на постійній основі надавати сприяння своїм підприємствам у встановленні прямих контактів з потенційними партнерами, а також стимулювати підприємства до участі у виставках та презентаціях, що організовуються в країні-партнері. Обидві держави також повною мірою мають скористатися з потенційних можливостей, які відкрилися внаслідок підписання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС.

Поза міжнародно-політичним порядком денним, який нині радикально трансформується в умовах російської агресії проти України, у розрізі українсько-румунських двосторонніх відносин чільне місце займає питання транскордонного співробітництва. У цьому контексті для Києва багато важить підтримка зусиль Бухареста, спрямованих на підвищення ефективності програм транскордонного співробітництва та формування Програми транскордонного співробітництва Україна — Румунія на 2014–2020 рр.

Серед пріоритетів, з огляду на регіональний політичний контекст, варто передусім звернути увагу на такі.

Насамперед — це облаштування кордонів та забезпечення прикордонної безпеки. Назріло, у контексті відкриття малого прикордонного руху, відкриття нових пунктів перетину кордону (передусім у Чернівецькій та Закарпатській областях). Ключове питання в цьому контексті — забезпечення розвитку інфраструктури митно-прикордонних пунктів, передусім — прикордонного пункту Руська-Улма, встановлення на ньому необхідного обладнання для забезпечення "червоного" та "зеленого" коридорів.

Далі — питання захисту довкілля та адаптації до кліматичних змін. Вочевидь транскордонний характер має проблема протипаводкових заходів. Докладання спільних зусиль у цій царині дало б більший ефект і вплинуло б на екологічну ситуацію в регіоні. Вкрай важливий напрям у рамках цього пріоритету — питання забезпечення ефективного водопостачання, водовідводу, каналізації. Тут буде корисним румунський досвід, зокрема Сучавського повіту Румунії. 

Серед іншого, Київ і Бухарест мають виробити узгоджені підходи у сфері екології та охорони довкілля для вирішення транскордонних проблем навколишнього середовища згідно з чинними міжнародними угодами, учасниками яких є Україна і Румунія. Важлива в цьому контексті реалізація ініціативи про запровадження системи спільного моніторингу довкілля в басейні р. Дунай. 

Важливе і питання боротьби з бідністю. Прикордонні регіони в Україні та Румунії, вочевидь, потерпають від браку інвестицій, відносно високого рівня безробіття, наявності уразливих груп населення. Відтак, доречним було б формування та втілення спільних стратегій з подолання зазначених проблем, обмін досвідом із питань соціального залучення уразливих груп, їх працевлаштування, надання їм соціальних послуг належного рівня. 

Ще одне важливе питання — підтримка освіти, науки, досліджень та інновацій: у прикордонних регіонах є напрацьовані контакти з румунськими науковими установами та університетами. Тим часом передусім Закарпатська область відома позитивним досвідом ефективного впровадження інновацій, заснування технопарків тощо. Відтак, співпраця у цій сфері з румунськими партнерами може мати транскордонний ефект і безпосередньо впливатиме на зростання добробуту регіонів.

Не менш важливий напрям взаємодії — співпраця в питанні розвитку інфраструктури прикордонних регіонів та доступу до цих регіонів, зокрема в частині розвитку транспортної інфраструктури і забезпечення мобільності осіб та товарів. 

Зрештою, розвиток малого і середнього підприємництва — той елемент, що невід'ємно пов'язаний із усіма переліченими пріоритетами, а підтримка підприємців у таких сферах, як сільське господарство та зелений туризм, формування спільних туристичних маршрутів тощо могли б стати чинниками поглиблення транскордонних контактів, особливо на вже згадану перспективу пожвавлення прикордонного руху.

Що стосується спільних ініціатив більшого масштабу, то тут видаються доречними зусилля, спрямовані на налагодження авіасполучення між державами. Це стосується як сполучення між столицями, так і удосконалення регіональних авіамаршрутів, для чого необхідно забезпечити інвестиції у розвиток аеропортів в обласних центрах прикордонних регіонів та створити передумови для залучення авіаперевізників. 

Зрештою, виграшною для України і Румунії ініціативою могло б стати створення автодорожньої інфраструктури, що забезпечила б сполучення між українсько-румунським кордоном у районі Сирету і трасою Київ-Чоп у районі Стрия. Хоча така ініціатива потребує значних капіталовкладень, її реалізація полегшила б життя вантажоперевізникам, які в Румунії обмежені Карпатською конвенцією, а в Україні — браком належних транспортних магістралей, що примушує вкладати додаткові кошти у транспортування вантажів з порту Констанца.

На тлі пожвавлення двостороннього міжнародно-політичного діалогу конкретні заходи у сфері транскордонного співробітництва стали б практичним доповненням подальшого розвитку україно-румунських відносин, сприяли б зміцненню стратегічного партнерства Києва і Бухареста.

Наразі вкрай важливо, щоб нинішні парламентські виборчі перегони в Україні не стали на заваді інтенсифікації співпраці. Понад те, незважаючи на "коаліціяду" і "спікеріаду", яких, схоже, не уникнути в українському парламенті, зразу ж після виборів слід одночасно відтворити групи міжпарламентських зв'язків Україна—Румунія. Ці депутатські групи мають узяти на себе такі важливі функції, як: налагодження довірливого політичного діалогу, що сприяв би зміцненню довіри та зближенню Києва і Бухареста; законодавчого сприяння розвитку міждержавних та культурних відносин; економічного і безпекового партнерства; лобіювання розвитку двосторонніх бізнес-проектів, а також європейської консолідації та євроінтеграції України.

І насамкінець — ще раз про енергоресурси. Північно-західний сектор Чорного моря містить поклади газогідратів. Загалом, у Чорному морі міститься, за різними оцінками, зробленими в різний час у різних країнах Чорномор'я, 45–75 трлн куб. м прогнозних ресурсів природного газу у вигляді газогідратів. Внаслідок "революції сланцевого газу" ми спостерігаємо зростання інтересу до тематики газогідратів, як в окремих країнах ЄС, так і в Україні.

Ще у 1993 р. уряд України затвердив програму "Газогідрати Чорного моря", якою передбачався великий обсяг геологорозвідувальних робіт і створення технологій видобутку. Було виконано сейсмічні дослідження, здійснено кілька наукових експедицій. Проте економічна криза 90-х, відсутність інвестиційних ресурсів та неспроможність урядів реалізовувати довгострокові програми загальмували розвиток газогідратної тематики в Україні. 

Тепер, на тлі японського успіху 2013 р. — першого експериментального видобутку природного газу з морського родовища метан-гідратів, спостерігається активізація уваги до цієї тематики у провідних країнах світу. Не стала винятком і Україна. В українському секторі Чорного моря є значний потенціал газогідратів (до 7 трлн. куб. м), що ще раз було підтверджено під час спільної німецько-української експедиції 2010 р. 

Таким чином, сукупно Україна, Румунія та Болгарія мають значні прогнозні ресурси газу у вигляді метан-гідратів у Чорному морі. Це могло б стати основою для багатосторонньої кооперації в регіоні з перспективної газогідратної тематики при фінансовому забезпеченні в рамках відповідних програм ЄС. Тож варто взяти до уваги перспективу розробки газогідратів, яка поки що виглядає як науково-прикладне завдання, але може виявитися наступною хвилею газової революції.

Слід також узяти до уваги й можливість реверсних поставок газу з Каспійського регіону транзитом через Румунію до України. Звісно, якщо до кінця поточного десятиліття Бухаресту вдасться вирішити питання газового забезпечення за рахунок шельфових розробок, то газ із Каспію не буде актуальним для країни. Однак, швидше за все, це лишатиметься актуальним для України. Тим більше що трубопровідні потужності балканського газопроводу будуть значною мірою вільні. 

Принаймні теоретично така опція існує. Це піде на користь і Молдові, яка більшою мірою залежить від російських газових поставок, ніж Україна та Румунія. Однак не слід виключати, що Росія зробить усе для недопущення газу з Каспію маршрутом через Південний Кавказ та Туреччину до ЄС. Цей газ конкурентний російському на ринку ЄС, тому існує висока ймовірність дестабілізації ситуації на Південному Кавказі та на Каспії з тим, щоб унеможливити реалізацію потужних інвестиційних проектів розширення газовидобутку та побудови газотранспортної інфраструктури. 

Агресія Росії проти України, на території якої та на прилеглій шельфовій зоні було розпочато масштабні інвестиційні проекти з розробки покладів традиційного і нетрадиційного газу, — підтвердження ймовірності такого сценарію. Отже, Україні і Румунії є до чого докладати зусилля, якщо вони хочуть запобігти й нейтралізувати негативний російський сценарій у відносинах із ЄС та США. 

Зрештою, попри домінування нині реалістичного дискурсу, обом державам слід лишатися оптимістами і не забувати про роль громадянського суспільства. Саме громадянське суспільство є містком, який єднає наші уряди. Саме зусилля громадянського суспільства створили підвалини для інтенсифікації співпраці між Києвом і Бухарестом. Вочевидь, у майбутньому ініціативи громадянського суспільства мають здобувати не меншу підтримку, ніж здобували досі, а університетське й експертне середовище повинне отримати право голосу в міжнародному діалозі України та Румунії і збагатити свій статус найактивнішого актора у двосторонньому співробітництві — належною впливовістю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво