Україна — НАТО: стара книжка в новій палітурці - Міжнародна політика - dt.ua

Україна — НАТО: стара книжка в новій палітурці

25 березня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 25 березня-1 квітня

Дива на Віслі не буде. Відсутність повномасштабних реформ і внутрішньополітична криза в нашій країні, "втома від України" у Старому й Новому Світі та страх викликати роздратування в Кремля, який відчувають західноєвропейські столиці, істотно обмежують перспективи Києва на липневому саміті НАТО у Варшаві.

© Телеканал ZIK

 

Дива на Віслі не буде. Відсутність повномасштабних реформ і внутрішньополітична криза в нашій країні, "втома від України" у Старому й Новому Світі та страх викликати роздратування в Кремля, який відчувають західноєвропейські столиці, істотно обмежують перспективи Києва на липневому саміті НАТО у Варшаві. В цій ситуації прогресом буде згода членів організації згадати у підсумковому документі окремим пунктом рішення Бухарестського саміту й підтвердити, що Україна стане членом альянсу.

Та й не "українське питання" стане головним на переговорах у Варшаві, хоча тема російсько-української війни й слугуватиме тлом під час саміту. Брюссель більше цікавить обороноздатність альянсу та його членів, адаптація організації до нової реальності, що виникла внаслідок реалізації Кремлем стратегій з ескалації напруженості на північному, східному та південному кордонах НАТО.

По-перше, на півдні Європи зростає кількість біженців. У тому числі через дії Росії в Сирії. Це потребує від НАТО посилення боротьби з нелегальною міграцією. А недавні вибухи в Брюсселі, де розміщується штаб-квартира організації, ще раз підтверджують необхідність координації дій країн-членів у протидії тероризмові. І відновлення в секретаріаті альянсу розмов про відновлення роботи Ради Росія — НАТО для Києва, до речі, дуже неприємний сигнал.

По-друге, дії Москви в Україні, войовничі заяви росіян стосовно Польщі, Латвії, Литви, Естонії викликають у східноєвропейських і балтійських країн тривогу за власну безпеку та примушують місцевих політиків порушувати питання про збільшення військової присутності військ альянсу на території цих держав.

По-третє, Росія посилює свою військову присутність в Арктиці, намагаючись закріпити свій суверенітет над великими територіями, що турбує Канаду, Норвегію, США.

На цьому тлі увагу на Варшавському саміті природно буде приділено питанню збільшення витрат на оборону членів альянсу. Втім, обороноздатність — не єдина тема майбутньої зустрічі: у Варшаві також обговорюватимуть і питання розширення.

Боснія і Герцеговина, Грузія, Македонія та Чорногорія перебувають на різних етапах зближення з НАТО. Але якщо очікується, що у Варшаві Подгориця приєднається до Вашингтонського договору, то надіям Тбілісі отримати План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), судячи з усього, не судилося збутися.

Прикметно, що в цьому переліку потенційних членів не значиться Україна. Часто це пояснюється прагненням учасників НАТО не викликати зайвий раз невдоволення Кремля, який болісно реагує на тему розширення. Адже це може призвести до відновлення воєнних дій у Донбасі, про що й попередив торік у вересні "глава ДНР" Олександр Захарченко.

Але причина полягає не тільки в горезвісному російському чиннику. Річ насамперед у самій Україні: відмова від позаблоковості не привела до реального відновлення реалізації політики євроатлантичної інтеграції.

Хоча український президент і прем'єр-міністр люблять поговорити про "безальтернативність шляху" євроатлантичної інтеграції, Київ усіляко демонструє, що членство в Північноатлантичному альянсі не пріоритет для нинішньої української влади. Прикладів цього, на жаль, достатньо.

Так, уже рік немає голови місії України при НАТО. За два роки так і не з'явилися відомчі національні координатори із взаємодії з альянсом та віце-прем'єр з питань європейської і євроатлантичної інтеграції. Не створено і єдиного координуючого органу з реформування сектору безпеки і оборони. У документах, прийнятих Верховної Радою, не сказано, що мета України — вступ до НАТО. Наприклад, у Законі "Про основи національної безпеки України" йдеться лише про інтеграцію в такий собі "євроатлантичний простір безпеки". Не дивно, що в середовищі експертів часто говорять про стагнацію у відносинах Києва і Брюсселя.

Сьогодні мета України — трансформація сектору оборони та безпеки відповідно до стандартів НАТО. Однак реформи в цьому секторі пробуксовують: іржава бюрократична система всіляко пручається цим змінам, впровадженню цивільно-демократичного контролю, а політики намагаються використовувати ситуацію для посилення свого впливу на главу Генштабу.

Прикладом цього може слугувати й історія з підготовленими RAND Corporation пропозиціями щодо реформування системи безпеки та оборони, і конфлікт навколо створення Сил спеціальних операцій. Ба більше, в українських відомствах часто, прикриваючись "вимогами і стандартами НАТО", просто дискредитують і вихолощують реформи, а проведені зміни стають виключно формальними.

Наприклад, у Міноборони нині проходить реорганізація, в процесі якої центральний апарат міністерства планують зменшити на 40%. У тому числі й за рахунок співробітників, які мають західну, а не радянську або українську освіту.

Неофіційно ці скорочення обґрунтовують в оборонному відомстві "вимогами західних партнерів", хоча представники альянсу про цю "оптимізацію", в основу якої покладено передусім кількісний, а не якісний підхід, нічого не чули. Під реорганізацію потрапив, наприклад, департамент внутрішнього аудиту і фінансового контролю, в підготовку спеціалістів якого свого часу інвестувала значні ресурси Велика Британія. Рішення керівництва Міноборони викликало, м'яко кажучи, подив британців.

Неможливість кардинальних реформ представники Генштабу найчастіше виправдовують "особливим періодом" і війною на Сході. Але хіба війна, де стали очевидними всі вади українських Збройних сил, перешкода для реформ? Навпаки, АТО має стати потужним імпульсом для модернізації та розвитку оборонного потенціалу України.

Протидія реформам — природна реакція будь-якої бюрократичної системи, що стоїть на порозі радикальних змін. Але, на відміну від Грузії, на чому неодноразово наголошували співрозмовники DT.UA, в Україні немає політичної підтримки реформ від вищого керівництва країни. В таких умовах уже досягненням видається підписання президентом Указу "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 березня 2016 року "Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України".

"Потрібний і важливий документ", — кажуть про нього експерти, що працюють у цьому секторі. Ось тільки після багатократних переписувань та доповнень концепція стала якоюсь розпливчастою. І замість чіткої заяви про реформування сектору безпеки "на принципах і стандартах альянсу" в документі використовуються формулювання про вдосконалення "на основі принципів і стандартів НАТО" або з їх урахуванням, про "поступове наближення Збройних сил України за показниками підготовки, технічного оснащення і всебічного забезпечення до стандартів НАТО".

Здавалося б, малозначні нюанси. Але в українських реаліях "удосконалюючи", "наближаючись", "на основі" означає, що в підсумку від самих принципів і стандартів може залишитися не так уже й багато в реформованих українських Збройних силах.

Та й коли буде впроваджено ці стандарти НАТО? У січні нинішнього року тодішній заступник міністра оборони Юрій Гусєв повідомив, що в Збройних силах України впроваджено 65 стандартів альянсу. За його словами, на 2016–2018 рр. передбачено розробку ще понад 70 стандартів, серед яких найважливішими є бойові статути Сухопутних військ і настанови з підготовки та застосування військ, спрямовані на підвищення рівня взаємосумісності армій України та країн — членів НАТО.

Ці зміни можна лише вітати. Тільки чи встигнуть Збройні сили перейти на стандарти до 2020 р., як торік неодноразово обіцяв Петро Порошенко? Малоймовірно, беручи до уваги, що самих стандартів НАТО налічується близько трьох тисяч. До того ж передусім має йтися не про технічні стандарти (так звані Stanags), а про ключові принципи організації і функціонування системи оборони країни. 

Нині Міноборони і Генштаб спільно з радниками НАТО працюють над підготовкою ще одного документа — Стратегічного оборонного бюлетеня (СОБ), який має стати основою для всіх наступних програм із реформи в секторі оборони. Зокрема й Державної програми реформування Збройних сил України на період до 2020 р.

Головне, що хотіли б побачити в СОБі західні партнери, — це те, якими Україна бачить свої сили оборони в середньостроковій перспективі, так звані end-state реформи. При цьому в НАТО розуміють: шлях до поставлених цілей може бути довгим, і багато що залежатиме від розвитку ситуації на Сході. Однак, щоб забезпечити стабільну підтримку альянсу й подолати новий виток "утоми" від України, потрібно відбити в концептуальних документах конкретні зобов'язання щодо втілення головних норм і принципів НАТО, зокрема й тих, які стосуються громадського контролю над Збройними силами.

Можливо, що саме Стратегічний оборонний бюлетень, як і Державну програму реформування, і представить український президент на саміті у Варшаві. Запрошення провести засідання Комісії Україна — НАТО (КУН) на рівні глав держав ще не прийшло зі штаб-квартири альянсу. Швидше за все, це питання часу. Інакше це був би серйозний сигнал для Кремля.

Не маючи реальних досягнень у реформуванні сектору безпеки українською владою й не очікуючи проривних рішень стосовно нашої країни на Варшавському саміті, у Києві намагаються знайти "родзинку" для засідання Комісії Україна — НАТО. Треба ж представити громадськості хоч якийсь результат зустрічі, крім традиційних заяв від західних партнерів про підтримку суверенітету і територіальної цілісності України, які ні до чого не зобов'язують.

Намагаючись наповнити змістом майбутнє засідання КУН, до Варшавського саміту в Києві і Брюсселі готують ще одну ініціативу — Комплексний пакет з надання допомоги (Comprehensive Assistance Package). Він має об'єднати в собі радників, наданих країнами — членами альянсу для сприяння у проведенні реформ сектору безпеки та модернізації Збройних сил, і всі трастові фонди, створені альянсом для України.

Цю ідею один із наших співрозмовників назвав "новими палітурками для старої книжки". Втім, вона якнайкраще влаштовує альянс, який не проти обмежитися у відносинах з Україною малим. Але, можливо, ця спільна ініціатива зможе не тільки підвищити ефективність роботи радників, а й пожвавити діяльність трастових фондів, наполовину порожніх: на жаль, не всі рішення Уельського саміту щодо України виконано.

Не виключено, що до Варшавського саміту вдасться запустити ще один трастовий фонд, який має для нашої країни особливе значення, — з розмінування. Але на сьогодні поки що немає країни, готової його адмініструвати і взяти на себе відповідальність за його наповнення коштами. При цьому в Брюсселі нині вкрай обережно підходять до нових ініціатив з Україною, наполягаючи, що потенціал наявних проектів не використовується повною мірою. Адже, як свідчить історія відносин НАТО й України, можна підписати багато програм та концепцій, проте так і не дочекатися реформ у секторі безпеки і оборони.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво