Україна — Молдова: нові обличчя і старі проблеми в нових обгортках - Міжнародна політика - dt.ua

Україна — Молдова: нові обличчя і старі проблеми в нових обгортках

13 липня, 00:58 Роздрукувати Випуск №27, 13 липня-19 липня

11 липня 2019 року відбувся знаковий робочий візит до України нового прем'єр-міністра Республіки Молдова Маї Санду.

© © European Council

Знаковим цей візит можна назвати з кількох причин.

По-перше, це стало зустріччю "нових облич" української та молдовської політики. І Мая Санду, і Володимир Зеленський справді є новими обличчями в Україні й Молдові. Щоправда, М.Санду все ж таки володіє бодай небагатим, але політичним досвідом: вона ще 2012 року стала міністром освіти, брала участь у президентських перегонах 2016-го і лише трохи поступилася тоді нинішньому президентові Республіки Молдова Ігорю Додону. Разом із тим лише нині М.Санду стала повноцінною гравчинею: унаслідок короткої, але дуже гострої політичної кризи вона стала компромісною очільницею уряду Молдови (в активі парламентської коаліції, що номінувала її на посаду, — як її власна проєвропейська партія "Дія і солідарність", так і позірно проєвропейська платформа "Гідність і правда", на чолі якої віце-прем'єр Молдови Андрей Нестасе, і відверто проросійська Партія соціялістів Республіки Молдова, контрольована президентом Молдови Ігорем Додоном).

По-друге, це стало зустріччю сторін, які мало довіряють одна одній. У період нещодавньої кризи двовладдя в Молдові Україна не квапилася визнавати легітимність жодної зі сторін, а лідери новоутвореної коаліції не приховували претензій до Києва (як і, що примітно, — до Бухареста, який стояв на спільних з Києвом позиціях, — не довіряючи Партії соціялістів як проросійській силі). Нині Молдова, в особі пані Санду, відійшла від риторики претензій і сфокусувалася на донесенні меседжу про свій проєвропейський курс, чим поспішає знизити градус стурбованости у своїх двох сусідів. Проте й Росія не лишається осторонь. Функцію діялогу з Москвою виконують соціялісти і визначена ними спікерка парламенту Молдови Зінаїда Гречаний.

По-третє, під час зустрічей із Володимиром Зеленським Мая Санду спробувала знайти чутливі точки дотику із сучасною політикою Києва, подекуди невиправдано виносячи за рамки обговорення ризики, що походять для України й Молдови з Росії. Натомість — запропонувала зосередитися на таких спільних для двох країн викликах, як боротьба з корупцією та контрабандою, розвиток економічної співпраці, питання довкілля та екологічної ситуації на Дністрі. Цей сигнал міг би стати привабливим для Києва, бо й сам президент України В.Зеленський переймається боротьбою з контрабандою та корупцією. Проте такі спроби Маї Санду містять у собі як давні пастки, що вже десятиліттями псують двосторонні українсько-молдовські відносини, так і нові — інспіровані Росією.

Боротьба з корупцією — популярне серед виборців України й Молдови гасло. У контексті ще популярнішої деолігархізації вона виглядає внутрішнім завданням держав. Понад те, окремі "світлі голови" переконують, що якби Молдова й Україна відійшли від т.зв. геополітичного порядку денного і зосередилися передусім на боротьбі з корупцією, це стало б шляхом до процвітання обох країн. Однак таке твердження хибне. Саме Росія є джерелом як  внутрішнього й регіонального, так і ширше — загальноєвропейського процесу корумпування еліт, їх шантажу та кооптування у проєкти "русского мира". Наївно і навіть небезпечно припускати, що проблема Придністров'я — це наслідок виключно корупції Тирасполя і Кишинева. Також воду на російський млин ллє думка, що війна в Донбасі — лише спроба зробити "бізнес на крові". Вирішальна для Росії значущість геополітичної імперської зверхности лишиться в згаданих проблемах, незалежно від того, закривати на це очі українцям та молдованам чи ні.

Боротьба з контрабандою (інша пастка, цього разу вже двостороннього характеру) — це передусім питання суворости прикордонного і митного контролю. Тут обидві держави ще за правління "попередників" здійснили певний поступ. Проте природно, що уряд Санду вважає сірою зоною контрабандистів Придністровський регіон. Лікувати цю виразку планують встановленням спільного українсько-молдовського прикордонного та митного контролю й на Придністровській ділянці кордону. Якщо Україна зголошується на такий підхід — Молдова виграє двічі: молдовські прикордонники зможуть де-факто здійснювати контроль сепаратистського сегмента кордону, а на додачу ще й матимуть можливість остаточно покінчити з контрабандою. Принаймні проблему можна буде владнати на кордоні з Україною, бо наразі на адміністративному кордоні між т.зв. ПМР і "материковою" Молдовою про контроль, а тим паче про спільний з Україною, не йдеться.

Однак подвійний виграш Молдови мав би якось компенсуватися для України. Видається, що це чудова нагода для "пакетного рішення" — скажімо, можна було б уладнати на українських умовах і давню проблему Дністровської ГАЕС. Принаймні в Кишиневі могли б поміркувати про таку взаємовигоду. Інакше фантомні болі "порту Джурджулешть" (історія Рені) можуть істотно підважити лояльність українського зовнішньополітичного підходу до відносин з Молдовою.

І про екологію. Дністер і справді обмілів. Це створює проблеми з водозабором для Кишинева, як, зрештою, і для окремих районів України. Проте дивно чути, що першими з цього приводу забили тривогу т.зв. придністровські екологи й прихильні до них російські борці за довкілля. Для ефективного розв'язання проблеми за переговірний стіл (у рамках окремого регіонального проєкту) мали б сідати фахівці з енергетики, будівництва та екології з України, Молдови й ЄС — до речі, Європа має можливості допомогти розв'язати проблему як технологічно, так і інвестиційно.

Тішить те, що Мая Санду і Володимир Зеленський знайшли спільну мову щодо неприпустимости федералізації та російської військової присутности на території наших держав. Однак і тут самих лишень декларацій замало. І прем'єрка Молдови, і президент України мають донести цю думку до своїх нинішніх та майбутніх партнерів по політичних альянсах та коаліціях, спільно (а не так, як вчинив Андрей Нестасе, голосуючи за повернення російської делегації до ПАРЄ) боронити свої позиції на міжнародних майданчиках і стояти на тому, що долю України й Молдови не мають обговорювати поза їхніми спинами. Якщо Зеленський і Санду на це не спроможуться, то Молдові не уникнути прямого тиску та примусової федералізації за рецептами Дмітрія Козака, а Україні цю страву пропонуватимуть під соусом "ефективного прецеденту".

Підсумовуючи: візит Маї Санду до України показує, що Молдова уникатиме різких кроків як у рамках європейської інтеграційної політики, так і в рамках відносин з Росією. Також вона тяжітиме до поступового м'якого втягування Кишинева в інтригу світової політики Москви. Можливо, сама Мая Санду в це не вірить і щиро прагне для своєї країни європейського майбутнього. Однак без боротьби таке майбутнє буде примарним.

А щодо України, то попри гарну обгортку "нейтральна" Молдова лишається для України непевним партнером. Візит Маї Санду окреслив актуальний порядок денний, але не заклав стратегічної основи для прогресивніших рішень, а натомість актуалізував старі проблеми — щоправда, в новій обгортці.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво