Угорський фронт гібридної війни: case studies - Міжнародна політика - dt.ua

Угорський фронт гібридної війни: case studies

8 лютого, 18:06 Роздрукувати Випуск №5, 9 лютого-15 лютого

Хто й навіщо заміряється на українсько-угорські відносини?

© ТСН

Фігурантами трьох судових розглядів, які нині неспішно відбуваються у Кракові, Ужгороді й Києві, стали досить різні люди — польські націонал-радикали, провінційні українські бандити, ветерани АТО. 

Вони навряд чи навіть знають про існування одне одного. Проте їхні історії схожі. Їх об'єднала готовність улаштувати за гроші провокацію і те, що об'єктом провокації було обрано закарпатську угорську громаду. 

Хто й навіщо заміряється на українсько-угорські відносини? Звичайно, трьома викладеними нижче історіями відповідь на це запитання не вичерпується. Однак вони, кожна по-своєму, показові й повчальні. Але спочатку — трохи про контекст. 

Курс на "наростання насильства"

У вересні минулого року на Конференції щодо людського виміру (HDIM-2018) у Варшаві, найбільшому періодичному заході, присвяченому дотриманню країнами-членами ОБСЄ зобов'язань у сфері захисту прав людини, російські організації та їхні дочірні підприємства в інших країнах доклали чимало зусиль, аби заповнити весь можливий простір заходу антиукраїнською пропагандою. Спекуляції на темі утисків українською владою національних меншин були одним з двох-трьох основних напрямів зусиль кремлівських псевдоправозахисників. 

Серед різноманітної макулатури заїжджі борці невидимого фронту поширювали видану у двох мовних версіях, російською й англійською, доповідь "Венгерское национальное меньшинство в Украине: Насилие националистов идет по возрастающей". У вихідних даних книжки написано: "Варшава, 2018", хоча надрукована вона була в московській друкарні. Брошура позиціюється як "науково-популярне видання", випущене від імені міжрегіонального руху "За демократію і права людини". Головний спікер організації з такою бездоганною назвою (і співавтор доповіді) — російський історик Олександр Дюков. Колись він займався історією Другої світової війни, але років десять тому вирішив зосередитися на викритті "бандерівців", і ця трясовина поглинула його. Кілька заснованих ним організацій (окрім згаданої, Фонд "Історична пам'ять" і Група інформації щодо злочинів проти особистості) видали за останні чотири роки цілу лінійку інформаційного продукту, що розповідає про нібито масові порушення прав людини в Україні. Але повернімося до "угорської" доповіді. 

Сам її заголовок викликав у мене професійний захват. Українсько-угорські відносини справді переживають не найкращі часи. Угорщина не задоволена новим українським законом про освіту, Україна — масовим роздаванням паспортів етнічним угорцям у Закарпатті. Але "насильство"? "Націоналістів"? "По наростаючій"? 

Поясню для тих, хто не слідкує за темою. У 2011—2013 рр. у Закарпатській області справді траплялися прояви вандалізму щодо угорських пам'ятників. Були й факти агресії проти туристів, які демонстрували угорську національну і державну символіку. У тих випадках, коли відповідальних вдавалося встановити, ними виявлялися переважно активісти "Свободи", включаючи керівника обласної партійної організації. Однак ніякого зростання агресії і тим більше насильства з початку війни зафіксовано не було. Швидше, навпаки. Попри певний градус політичних пристрастей кількість реальних злочинів на ґрунті ненависті стосовно угорської громади та об'єктів її інфраструктури не "наростала", а зменшувалася. Так, регіональний лідер "Свободи" Олег Куцин, визнаний 2011 року винним у підпалі Пам'ятного знака на Верецькому перевалі на честь 1100-річчя переходу угорців через Карпати, 2013-го вже казав, що тепер домагатиметься відновлення історичної справедливості, як він її розуміє (тобто демонтажу пам'ятника), але виключно законними методами. 

Автори брошури, однак, намагаються сформувати в читача відчуття цілком іншої динаміки. У їхній інтерпретації "українські націоналісти, почавши з осквернень пам'ятників і побиття окремих активістів", 2017 року вже готуються "придушувати "угорську загрозу" таким самим насильницьким шляхом, як і "російську весну" в Харкові навесні 2014 року". Саме порівняння показове у своїй абсурдності, однак, справедливості заради, зазначу, що схожу тезу, справді, сформулював колишній депутат від "Свободи" Юрій Михальчишин. 

Останні сторінки доповіді витримано в похмурих тонах. Після опису ситуації в Харкові у квітні 2014 року автори раптом роблять наступний логічний кульбіт: "В Одесі 2 травня 2014 року націоналістам, які масово прибули з інших регіонів для підтримки місцевих праворадикалів, вдалося фізично знищити актив Антимайдану, загнавши його в будівлю Будинку профспілок, яку потім підпалили. Зараз схожий сценарій "обкатується" в Закарпатті, де українські націоналісти відпрацьовують масові марші за участі приїжджих бійців необандерівських організацій. Наразі ж у Закарпатті націоналісти перейшли до актів насильства. Рано вранці 4 лютого 2018 року в Ужгороді було здійснено спробу підпалити офіс угорської національної організації…" 

Що ж, настав час познайомитися ближче з націоналістами, які "перейшли до актів насильства в Ужгороді". 

Справа №1: "Льолік і Болек" 

Близько першої години ночі 4 лютого 2018 року два молодики кинули в будівлю Товариства угорської культури Закарпаття пляшку із запалювальною сумішшю. Вона відскочила від стіни й не загорілася. Зловмисники пішли, як виявилося пізніше, телефонувати організаторові, який велів їм зробити щось більш вражаюче. Купивши на заправці ще бензину, за три години молодики повернулися. Цього разу вони розбили перше скло подвійної віконної рами, запхали між скло просочену бензином куртку і підпалили її. Власне, у результаті тільки віконна рама й обгоріла. Цього разу організатор залишився задоволений. Виконавці поспіхом залишили Україну через словацький кордон.

Через безглузду поведінку злочинців їхні особи встановили без особливих зусиль. 21 лютого їх заарештували польські правоохоронні органи. Паліями виявилися Адріан Марглевскі й Томаш Рафал Шимковяк, активісти праворадикальної групи "Фаланга". Наступного дня затримали Міхала Прокоповича, члена руху "Зміна", якого обвинувачують в організації злочину. Це йому палії-невдахи телефонували з Ужгорода в ніч на 4 лютого. 

І "Фаланга", і "Зміна" відомі своєю проросійською позицією, яку вони обстоюють, імовірно, не завжди безкорисливо. Лідер "Зміни" Матеуш Піскорський у цей час перебуває під арештом за обвинуваченням у шпигунстві на користь Росії. 

Згідно зі свідченнями одного з підозрюваних, за завданням М.Прокоповича палії мали перед підпалом намалювати на стіні будинку свастику і число "88", щоб навести поліцію на версію про причетність до злочину українських націонал-радикалів. Для звіту перед замовником усю провокацію треба було зняти на відео. 

Під час судового розгляду, який нещодавно розпочався в Кракові, стало відомо, що провокацію польським екстремістам замовив проросійський німецький праворадикальний політичний діяч — помічник депутата Бундестагу від партії "Альтернатива для Німеччини" журналіст Мануель Оксенрайтер. 

Справа №2: Ветерани

Коли аматори не впоралися, за справу беруться професіонали. 

За три тижні після незграбного підпалу, 27 лютого 2018 року, на підвіконні тієї ж будівлі Товариства угорської культури в Ужгороді хтось закріпив і активував саморобний вибуховий пристрій. Цього разу будинок постраждав серйозніше, частина приміщень Товариства вигоріла. 

4 березня в Кропивницькому поліція затримала двох підозрюваних. Ними виявилися Олександр Білобородько і Володимир Кондратенко, ветерани АТО. За даними слідства, у підриві будинку вони брали участь "з метою спровокувати міжнародне ускладнення" за матеріальну винагороду. У злочин їх утягнув іще один ветеран АТО — Костянтин Кривич. Саме він, за версією слідства, безпосередньо заклав вибуховий пристрій. Крім того, у причетності до злочину підозрюється громадянин Молдови Сергій Василиха. Відразу після підриву він залишив Україну і перебуває, орієнтовно, на території самопроголошеної "Придністровської Молдавської Республіки". Голова Закарпатської обласної державної адміністрації Геннадій Москаль стверджував, що С.Василиха — співробітник т.зв. Міністерства державної безпеки ПМР і що він був замовником злочину. 

К.Кривича вдалося заарештувати тільки в серпні. Наскільки можна зрозуміти з матеріалів справи, до цього він ховався під чужим паспортом, у який вклеїв своє фото.

Кривич — цікавий персонаж. До війни він був помічником народної депутатки від Партії регіонів Раїси Богатирьової. У квітні 2015 року почав службу в добровольчій роті національної поліції "Свята Марія", яку створено за активної участі членів партії "Братство" Дмитра Корчинського (раніше, за власним твердженням, Кривич брав участь в АТО у складі Добровольчого батальйону ОУН, але без офіційного оформлення). 

Прослужив, однак, він недовго. Уже в травні 2015 року разом із вісьмома товаришами по службі Кривич узяв участь у пограбуванні фермерського господарства. Як "виправдання" бандитського нальоту горе-поліцейські підкинули співробітникам агрофірми зброю та "георгіївські стрічки". За учасника бойових дій активно заступалися депутати від Радикальної партії. На адресу влади лунали гучні обвинувачення в репресіях проти добровольців. Можливо, у результаті громадського тиску вирок був максимально м'яким. Кривич відбувся умовним строком і навіть спробував зробити політичну кар'єру (він устиг побути місцевим депутатом від Радикальної партії). У своєму акаунті у Фейсбуці Кривич розміщував фрагменти класичних нацистських плакатів і своєрідні картинки, на яких українська символіка змішувалася з символікою Третього Рейху.

Судові засідання по суті справи поки що не почалися. Останній раз, 18 січня, Ужгородський районно-міський суд тільки продовжив обвинувачуваним строк попереднього тримання під вартою. Поки що неясно, яка була роль в організації злочину придністровця С.Василихи, чи був він справді, як стверджував Г.Москаль, замовником підриву. Однак є надія, що незабаром ми про це дізнаємося. 

Справа №3: Серійні провокатори

Хронологічно ця спроба провокації відбулася трохи раніше. 1 жовтня 2017 року в Закарпатті були затримані одесит Сергій Бахчеван і житель Черкас Борис Мущенко. У машині в них було виявлено гранати й балон із пропаном. За словами Б.Мущенка, вони мали намір підірвати угорський пам'ятний знак на Верецькому перевалі. Як і в описаних вище випадках, підривники діяли не через нетерпимість до угорців та їхніх національних символів, а за гроші. 

Майже одночасно в Києві затримали Дмитра Чорнодубравського, за версією слідства — замовника злочину, а трохи пізніше — ще одного імовірного виконавця, Богдана Шевченка. 

Згідно з інформацією, оприлюдненою невдовзі СБУ і МВС, затримані провокатори підозрюються більш ніж у двох десятках підривів, підпалів та інших злочинах, вчинених для дестабілізації міжетнічних відносин в Україні та дискредитації країни на міжнародній арені. Список епізодів справи вражає. Слідство припускає, що злочинці, зокрема, осквернили синагогу в Чернівцях (19 листопада 2016 р.); осквернили могилу рабі Нахмана в Умані (21 грудня 2016 р.); осквернили меморіал жертвам масового знищення етнічних поляків і євреїв у Гуті Пеняцькій Бродівського району Львівської області (9 січня і 12 березня 2017 р.); осквернили "польську" частину меморіалу жертв тоталітаризму в заповідному комплексі "Биківнянські могили" (25 січня 2017 р.); осквернили польський цвинтар у селі Підкамінь Бродівського району Львівської області (12 березня 2017 р.); кинули вибуховий пристрій біля посольства Литви в Києві (24 квітня 2017 р.); підірвали гранату під офісом Організації українських націоналістів (20 травня 2017 р.); активували вибуховий пристрій біля офісу партії "Національний корпус" в Оболонському районі Києва на вулиці Зої Гайдай (22 травня 2017 г.); кинули гранату в посольство США (8 червня 2017 р.); нанесли антисемітські графіті на кілька єврейських об'єктів і спробували підпалити синагогу у Львові (30 червня 2017 р.); кинули вибуховий пристрій у консульство Польщі в Луцьку (10 липня 2017 р.); кинули гранату на вулиці Грушевського в Києві (24 серпня 2017 р.); спочатку осквернили, а потім намагалися підірвати пам'ятник учасникам бойових дій у Києві на вул. Л.Курбаса (24 серпня 2017 р.); кинули гранату в Умані, поранивши прочан (21 вересня 2017 р.); та ін. 

У лютому має розпочатися слухання справи по суті в Печерському районному суді м. Києва. Щоправда, на лаві підсудних опинилися тільки Д.Чорнодубравський і С.Бахчеван. Б.Мущенко і Б.Шевченко втекли від слідства з-під домашнього арешту і перебувають у розшуку. 

Теорія змови чи власна ініціатива? 

Звичайно, не тільки угорські об'єкти зазнають атак проплачених провокаторів. Власне, з останньої справи це видно. Крім того, протягом 2018 року поліція і СБУ заарештували ще кілька груп, що спеціалізувалися на антисемітських і антипольських провокаціях. 

Можна не довіряти вітчизняним правоохоронним органам. У мене не завжди є впевненість, що за спиною всіх злочинців, яких МВС або СБУ пов'язують з Москвою, справді стоять російські спецслужби (як це було, наприклад, у випадку нападу на стихійне ромське поселення у Львові, що закінчилося вбивством). Однак в одному з описаних випадків розслідування і суд проходять у Польщі, і це — незалежне підтвердження припущень про провокаційний характер багатьох злочинів, які сталися в Україні і які виглядають як вчинені на ґрунті ненависті. Після оголошення вироків уже не можна буде ігнорувати заяви українських офіційних осіб про інспірований ззовні характер багатьох агресивних проявів ксенофобії, як це поки що роблять офіційний Будапешт і багато міжнародних правозахисних організацій. 

Навіть тільки з наведених прикладів видно, що явище має системний характер. Однак на якому рівні здійснюються планування, організація і координування подібних провокацій? 

Я не думаю, що всі описані випадки (як і багато інших) спрямовувалися з єдиного центру. При вивченні доступних матеріалів слідства впадає в око безліч безглуздих вчинків, випадковостей і просто дурниць у діях провокаторів. Звичайно, прогулянка двох туристів у Солсбері й багато інших прикладів показують, що не слід переоцінювати спецслужби північно-східного сусіда. Операції спецслужб на практиці далекі від образу, створеного шпигунськими сагами. Тим більше що в цьому випадку йдеться про дешеві субпідряди. Навряд чи варто чекати дотримання базових правил конспірації від випадкових людей, які заробляють таким чином якусь пару сотень доларів. 

Однак, строго кажучи, у жодному з випадків у нас немає доказів того, що пряме замовлення надходило від російських спецслужб, так само як і гроші на його виконання. І, зважаючи на все, не думаю, що слід очікувати їх появи під час судових слухань. В одному випадку ниточки ведуть до Берліна. У другому — до жителя Тирасполя, що втік від правосуддя. Нарешті, у третьому — ймовірні, на думку Арсена Авакова, натхненники провокаторів — колишні народні депутати від Партії регіонів Володимир Олійник і Сергій Тулуб, які хоч і виїхали в Росію, але в контактах із ФСБ або ГУР помічені не були. Та й то, наскільки дозволяє судити доступна інформація, їхню причетність до злочинів навряд чи можливо буде довести, особливо доки вони не доступні для українських правоохоронних органів. 

У випадку з німецьким журналістом, який запропонував польським націонал-радикалам вчинити антиугорську акцію в Україні, теж немає підстав стверджувати, що це було замовлення з Москви. Дослідник зв'язків Кремля з європейськими ультраправими д-р Антон Шеховцов припускає, що Мануель Оксенрайтер міг виявити ініціативу для того, щоб надалі пропонувати білядержавним російським пропагандистським організаціям і фондам аналогічні проекти. Ґрунтуючись на багатому вивченому матеріалі, А.Шеховцов пояснює, що ця система нагадує порядок подачі грантової заявки в цивілізованому світі. Претендент сам виступає з ініціативою якогось потенційно привабливого для фонду проекту, на який він хоче отримати фінансування або за виконання якого він претендує на якийсь інший бонус, наприклад доступ до інформаційних ресурсів або участь у якихось міжнародних заходах. Одночасно він намагається продемонструвати свою здатність до виконання подібних завдань. Далеко не в усіх виходить зав'язати співробітництво. Принаймні поки що немає жодних підстав стверджувати, що М.Оксенрайтер уже мав попередньо схвалене замовлення. Швидше, можна здогадуватися, що він діяв з власної ініціативи. 

Мені здається, зайвою конспірологією буде й припущення, що автори доповіді про "наростання насильства націоналістів" щодо угорської меншини в Україні були в курсі, хто влаштував описані ними інциденти. Якщо узагальнювати, то швидше, як на мене, можна говорити про загальну атмосферу очікування замовлення. Як організатори провокацій, так і пропагандисти, які вдають правозахисників та експертів, наввипередки намагаються вгадати побажання Кремля ще до того, як знайдуть стежку до віконця каси. 

Втім, і без розуміння деталей будови внутрішньої кухні можна впевнено констатувати системність провокацій з метою загострити міжетнічні відносини й завдати шкоди міжнародному становищу України. Зі статусу "політичної заяви" ця теза переходить у статус "юридично доведеного факту", і це само по собі дуже важливо.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво