У Москві — Дума, у Сирії — умма

Минулими вихідними у Москві за сигналом пильної громадянки заарештували групу терористів. Вони ховали в пральній машині у винайнятій квартирі 5 кг селітри і детонатор. Зловмисники, за попередньою інформацією правоохоронних органів, планували дестабілізувати ситуацію в російській столиці, щоб змусити Росію припинити воєнну операцію в Сирії.

Здавалося б, прогнози щодо наслідків російського втручання в сирійський конфлікт не забарилися підтвердитися. Але 5 кг селітри у пральній машині - це ще не тенденція. Лише слабкий натяк.

Приспана загроза

У Росії на 146 млн населення припадає приблизно 20 млн мусульман. Ця цифра оцінна. Переписи населення не враховують релігійної належності. Розрахунки будуються на етнічному складі населення і кількості мігрантів з Центральної Азії (їх кілька мільйонів). Далеко не всі, хто виріс у мусульманському культурному середовищі, - активні мусульмани, а серед тих, хто ними є, тільки мала частина схильна підтримувати течії ісламу, які закликають до силової побудови халіфату та впровадження шаріату.

Про мусульман Росії можна говорити як про умму, тобто спільноту людей ісламу. Але чогось схожого на єдиний ісламський фронт, для якого релігійна належність важливіша за державну, немає. Більшість російських мусульман належать до сунітів, але різних шкіл шаріатського права (мазхабів). У Поволжі, західній частині Північного Кавказу (Інгушетії, Карачаєво-Черкесії, Кабардино-Балкарії), а також окупованому Криму поширений ханафітський мазхаб (як і в Туреччині й Центральній Азії). У східній частині Північного Кавказу (Чечні й Дагестані) превалює шафіїтський мазхаб (також - у Сирії, Йорданії, Єгипті). Причому мусульманські громади Дагестану й Чечні організовані у вигляді суфійських тарикатів Накшбандія-Халідія, Шазилія і Кадирія.

У Росії немає єдиної мусульманської ієрархії. Офіційно зареєстровано 81 релігійну організацію мусульман. Вони часто конкурують між собою за парафіян і увагу держави, яку можна оцінити в півмільярда рублів щорічних програм підтримки. Жодна із цих організацій не ставить за мету кинути виклик російській державності. Але держава не всюдисуща, чиновників, спроможних вловити нюанси релігійних проповідей, небагато. Середовище й можливості для поширення екстремізму на основі викривленого розуміння ісламу є.

Строкатість мусульманських громад Росії означає таку саму строкатість радикальних перекручень ісламу. Чеченські війни були пов'язані з проникненням у Росію салафітських учень. На Заході для їх позначення використовують термін "фундаменталізм", у Росії - "ваххабізм". Назви досить умовні. Салафізм означає розуміння ісламу в його первісному "чистому" вигляді. Один із сунітських мазхабів, ханбалітський мазхаб, який є офіційним для Саудівської Аравії і Катару, можна визначити як салафізм. Але в "експортному" варіанті, який проник на Північний Кавказ, салафізм часто асоціювався з екстремістськими організаціями. У поєднанні з боротьбою чеченців за незалежність він став чинником кровопролитних конфліктів.

Кремль зумів знайти опору на Північному Кавказі в особі традиційних для регіону суфійських тарикатів і "витіснити" салафітів у ліс і гори. Так з'явився "Імарат Кавказ", який до останнього часу був головною ісламістською загрозою всередині Росії. Нині цю загрозу з різних причин зведено до мінімуму.

Салафітське проникнення в мусульманські республіки Поволжя було активним, але розпочалося пізніше, ніж на Північному Кавказі, і не призвело до надто активних збройних проявів. Мусульмани Поволжя практично не брали участі в чеченських війнах. Екстремізм у цьому регіоні дався взнаки серією вибухів на газопроводах і лініях електропередачі в Татарстані, Башкортостані, Кіровській, Самарській та Ульяновській областях. Невдовзі салафіти втратили лідерство в питанні альтернативи традиційному ісламу на користь таких організацій, як "Хізб ут-Тахрір" ("Ісламська Партія визволення", яка спершу діяла в Центральній Азії) і "Джамаат Табліг" ("Суспільство доведення" - міжнародний ісламський рух, що спочатку виник в Індії). Обидві організації на цей час заборонені в Росії.

На відміну від ваххабітських організацій, орієнтованих на збройну боротьбу, "Хізб ут-Тахрір" і "Джамаат Табліг" є ідеологічними течіями. У їхньому вченні - заклик до халіфату й шаріату замість світської державності, але досягнення цих цілей не пов'язане з акцентом на екстремістських методах. Ці рухи створюють, швидше, умови для екстремізму, ніж сам екстремізм.

Що ж до Криму, то до його окупації Росією помітного салафітського проникнення там не було. Але "Хізб ут-Тахрір", не віднесений в Україні до екстремістських організацій, діяв. Цей вплив підкріплювався значною кількістю сезонних робітників з Узбекистану. Після окупації, як можна припустити, присутність "Хізб ут-Тахрір" у Криму зведено до мінімуму.

В одному зі своїх нещодавніх інтерв'ю російський президент заявив, що Росія миролюбна, самодостатня і не боїться терористів. Стосовно миролюбності заява може викликати тільки посмішку. Але щодо відсутності страху перед терористами твердження може бути щирим. Загроза ісламського екстремізму в сучасній Росії хоча й не нульова, але на досить низькому рівні і контрольована.

Водночас, за деякими оцінками, "зараженість" російських мусульман радикальними поглядами становить 5%. При загальній кількості мусульман Росії 20 млн це приблизно мільйон потенційно небезпечних ісламістів. Далеко не всі з них готові просувати свої ідеї силою зброї та саморобних вибухових пристроїв. Лік останніх іде на сотні, максимум тисячі. Але, з іншого боку, екстремізм і тероризм небезпечні не стільки кількістю бойовиків, скільки методами, які вони використовують. Загроза перестала бути явною, але не зникла.

"Зелений коридор"

Останніми роками інтенсивність тероризму на Північному Кавказі істотно знизилася. Портал "Кавказский Узел" веде досить надійну статистику втрат усіх сторін конфлікту (бойовиків, силовиків, цивільних осіб) у різного роду епізодах (терактах, бойових зіткненнях, запобіжних контртерористичних операціях). Згідно із цією статистикою, 2010 року загальна кількість жертв (убитих і поранених) становила 1705 осіб, 2011-го - 1375, 2012-го - 1225, 2013-го - 986 і 2014-го - 525. У першому кварталі 2015 року втрати становили 51 особу, у другому - 44, у липні - 19, серпні - 45. Судячи з динаміки, цього року втрати будуть помітно менші, ніж у минулому.

Причин дві - ефективні дії силовиків проти "Імарату Кавказ" і відплив бойовиків у Сирію. Після смерті першого аміра Доку Умарова у вересні 2013 року "Імарат Кавказ" був без аміра до березня 2014 року. Причому на цей період безвладдя припала Олімпіада в Сочі, яку Доку Умаров, поки був живий, прагнув зірвати всіма способами, як свято "невірних" на кістках кавказців (Сочі історично є містом адигів, або черкесів, яких у XIX ст. під час російської колонізації тотально винищували й виселяли, переважно в Туреччину). Доку Умаров з цієї нагоди навіть скасував свою ранішу вказівку не вчиняти терактів проти цивільних об'єктів. Але "Імарат Кавказ" навіть близько не зміг підібратися до об'єктів Олімпіади в Сочі - ні на етапі підготовки, ні на етапі проведення. З одного боку, добре спрацювали російські сили безпеки, а з іншого - це вже була явна ознака зменшення оперативних можливостей "Імарату Кавказ".

Другий амір "Імарату Кавказ" Аліасхаб Кебеков, який обійняв пост через півроку після смерті першого, намагався знайти нову опору в особі "Аль-Каїди", але залишався в живих ледь більше року. Його було знищено у квітні 2015 р. Вибори нового аміра зайняли кілька місяців. У період безвладдя мала місце декларація вірності (баят) амірів (лідерів) вілаятів (районів) "Імарату Кавказ" на адресу Абу Бакра аль-Багдаді, лідера "Ісламської держави". Було оголошено про заснування кавказького вілаята, тобто кавказької провінції (Wilayaat al-Qawqaz на арабський штиб) у рамках "Ісламської держави" та призначення аміром Рустама Асільдерова (Абу Мухаммада Кадарського).

Проте формально було проголошено третього аміра - Магомеда Сулейманова. Але він прожив трохи більш як місяць (з моменту призначення 5 липня до ліквідації 11 серпня). Він не встиг зробити чогось важливого, крім як стати центром концентрації влади в "Імараті Кавказ", альтернативним "Ісламській державі". Як влада "Імарату Кавказ", так і влада "Ісламської держави" над бойовиками Кавказу в нинішньому становищі досить умовна - вони існують у вигляді де-факто самостійних груп. Примітно, що головною ціллю російських силовиків став саме Магомед Сулейманов, а не польові командири, які присягнули Абу Бакру аль-Багдаді.

Такий потужний пресинг російських сил безпеки залишає мало шансів "Імарату Кавказ" на активне існування в Росії, якщо тільки не відбудеться вливання в цю структуру фінансових, організаційних і людських ресурсів з боку "Ісламської держави" або "Аль-Каїди". Вони цього не робитимуть, допоки головну свою діяльність здійснюють у Сирії та Іраку.

Друга і, можливо, головна причина відносного умиротворення Північного Кавказу - відплив бойовиків. Росія зуміла відрізати "Імарат Кавказ" від зовнішніх ресурсів, у тому числі завдяки активним дипломатичним зусиллям в арабському світі. З початком "арабської весни" Росія відкрила коридор для відпливу бойовиків у Сирію. Поїзд Махачкала-Баку мчав їх за межі Росії. Далі вони пересідали на міжнародні автобусні рейси Баку-Стамбул і через турецький кордон потрапляли в Сирію.

Водночас для повернення бойовиків у Росію було створено бар'єр - як за допомогою організаційних заходів, так і посилення законодавства щодо участі громадян в іноземних військових структурах. "Зелений коридор" працює тільки на вихід. На вході здійснюється перехоплення, арешт і перевербування.

Шишані пішли, але обіцяли повернутися

Згідно з оприлюдненими у вересні оцінками ФСБ Росії, у діяльності "Ісламської держави" беруть участь 2,4 тис. російських громадян. Формулювання "беруть участь" означає, що враховуються не тільки бойовики, а й лікарі, технічні спеціалісти та інші цивільні особи. Оскільки Росія схильна не розрізняти ісламські угруповання в Сирії, ідеться, скоріш за все, про росіян, які воюють у всіх цих угрупованнях, а не тільки за "Ісламську державу". Будь-яких надійних даних про розподіл між ними немає.

Тим часом питання, за кого і проти кого воюють російські громадяни в Сирії (крім урядових сил і добровольців, які підтримують Башара Асада), важливе для розуміння мотивів російського залучення в конфлікт. Оцінку, нехай грубу, можна зробити, виходячи з належності ряду харизматичних польових командирів у Сирії, які воювали раніше проти урядових сил у Росії. За збігом обставин усі вони мають ім'я Шишані. Це слово арабською означає "чеченець". У Сирії та Іраку воює безліч бойовиків з таким ім'ям, та кілька з них є знаковими фігурами конфлікту.

Перший - Умар аш-Шишані (Тархан Батірашвілі), грузин по батьковій лінії, кістин по матері. (Кістини - відособлена група чеченців, яка проживає в Панкіській ущелині в Грузії. Там також живуть біженці з Чечні, які переселилися туди в результаті російсько-чеченських війн. Усього в Панкіській ущелині близько 5 тис. чеченців, чимало з яких вирушили воювати на Близький Схід.)

Умар аш-Шишані був першим лідером об'єднаного угруповання іноземців у Сирії, яке в нинішньому вигляді має назву "Джейш-аль-Мухаджирін валь-Ансар". Восени 2013 року він присягнув "Ісламській державі", але не був підтриманий більшістю угруповань і перейшов до "Ісламської держави" як автономний польовий командир з групою вихідців з Кавказу. Після цього Умар аш-Шишані був засуджений "Імаратом Кавказ" і втратив його моральну й інформаційну підтримку.

Іноземні бійці в Сирії опинилися під владою ще одного кістина - Салахуддіна аш-Шишані. Під його началом "Джейш-аль-Мухаджирін валь-Ансар" дедалі більше асоціювала себе з "Імаратом Кавказ", включаючи публічні баяти, і навіть неформально позначалася як "Імарат Кавказ у Сирії".

Улітку цього року стався новий розкол. Після приєднання до "Джейш-аль-Мухаджирін валь-Ансар" значного числа вихідців із Саудівської Аравії ("Зелений батальйон") вони посилили свій вплив і вигнали Салахуддіна аш-Шишані та його прибічників за недотримання законів шаріату. Це сталося в червні, одночасно з формальним переходом "Імарату Кавказ" під керівництво "Ісламської держави". Салахуддін аш-Шишані дав своєму загону, що відокремився, уже вкорінену назву - "Імарат Кавказ у Сирії" і публічно присягнув щойно проголошеному новому аміру "Імарату Кавказ" Магомеду Сулейманову. Ліквідація останнього залишає "Імарат Кавказ у Сирії" у певному вакуумі, але угруповання збереглося.

Ще одним харизматичним кавказьким лідером у Сирії є Муслім аш-Шишані (Муслім Маргошвілі), також кістин. Він очолює автономне угруповання "Джунуд аш-Шам", яке лояльне до "Імарату Кавказ", але діє автономно. Муслім аш-Шишані виступає за подолання розколу між кавказькими угрупованнями в Сирії та їх об'єднання.

Тільки один з трьох - Умар аш-Шишані - воює за "Ісламську державу". Вихідці з Росії під керівництвом Салахуддіна аш-Шишані й Мусліма аш-Шишані діють на заході Сирії проти урядових сил Башара Асада. Вони в опозиції до "Ісламської держави".

Раціональний блеф

За всього стратегічного авантюризму залучення Росії в сирійський конфлікт воно не позбавлене тактичної раціональності. Військова присутність Росії в Сирії досить обмежена - кілька десятків бойових літаків і вертольотів, півтори тисячі персоналу гарнізонів і певна кількість військових радників, при тому, що воюючі угруповання налічують сотні тисяч, а бойові вильоти авіації міжнародної коаліції обчислюються тисячами. Але політичний ефект присутності і досить успішні зусилля зі створення коаліції у складі урядових сил Сирії, Ірану, Іраку, терористичного угруповання "Хезболла" і, можливо, курдського ополчення в Сирії дає змогу убезпечити режим Башара Асада від швидкого падіння. Росія може використати Асада як більш значиму, ніж раніше, фігуру у переговорах із Заходом, Туреччиною та Саудівською Аравією. Якщо його все ж таки доведеться здати, Росія може зробити це на вигідніших умовах.

Крім цих геополітичних міркувань, Росією рухає логіка боротьби з загрозою внутрішнього ісламського екстремізму. Завдяки "зеленому коридору", Росія "витиснула" конфлікт на Північному Кавказі назовні. Але бойовики, які раніше воювали на її території, тільки частково приєдналися до "Ісламської держави", створюючи проблеми міжнародній коаліції на чолі зі США. Більша їх частина підсилила угруповання, які воюють з режимом Башара Асада, прискорюючи його падіння. В інтересах зниження рівня екстремізму на Північному Кавказі для Росії важливо, щоб Башар Асад тримався при владі якомога довше і в складі створеної Росією коаліції на його підтримку відтягував на себе сили ісламістів, готових воювати в Росії.

Поки Башар Асад залишається активною стороною сирійського конфлікту, Росія може не боятися джихаду, який не забарилися оголосити їй збройні угруповання сирійської опозиції, "Ісламської держави" та релігійних лідерів Саудівської Аравії. Головною ціллю сунітського джихаду залишається Башар Асад.

Та якщо план його збереження при владі провалиться, перспективи для Росії невтішні. 5% з 20 млн, тобто близько мільйона ідеологічно сприйнятливих до ідей джихаду російських мусульман можуть відгукнутися на приплив грошей, ресурсів і прихід лідерів та досвідчених командирів. Піднявши ставки навколо режиму Башара Асада, Росія різко збільшила власні ризики від його падіння. Тепер вона змушена воювати. Відхід із Сирії може виявитися для Росії значно важчим, ніж зі Сходу України, і навіть іще важчим, ніж повернення Криму.