Траєкторія Венесуели - Міжнародна політика - dt.ua

Траєкторія Венесуели

1 лютого, 18:31 Роздрукувати Випуск №4, 2 лютого-8 лютого

Багатолітня криза у Венесуелі стрімко наближається до розв'язки.

Головною опорою режиму Мадуро залишаються збройні сили. © Nicolás Maduro / Facebook

І великою мірою це визначається тим, що венесуельську опозицію та тимчасового президента Хуана Гуайдо підтримує міжнародна спільнота. Передусім Сполучені Штати.

Легітимність Хуана Гуайдо вже визнали Аргентина, Бразилія, Грузія, Ізраїль, Канада, Колумбія, Коста-Ріка, Парагвай, Перу, США, Чилі й Еквадор. Країни Європейського Союзу поставили ультиматум, заявивши, що визнають Гуайдо, якщо президент Ніколас Мадуро не оголосить про нові президентські вибори на початку лютого. Тим часом Іран, Китай, Куба, Росія, Туреччина та ряд інших країн, як і раніше, визнають режим Мадуро. А Гавана й Москва, зважаючи на все, готові до прямого втручання, аби продовжити правління наступника Уго Чавеса.

Причиною нинішньої політичної кризи у Венесуелі стало тяжке економічне становище, в якому латиноамериканська країна перебуває уже впродовж кількох років. "Боліваріанський соціалізм", який будували з 1999 р. Уго Чавес і його послідовник Мадуро, насправді виявився клептократичною однопартійною системою, що під гаслами єднання з народом розграбувала багату на природні ресурси країну.

Нездатність влади управляти економікою призвела до гуманітарної катастрофи у Венесуелі. Курс суверенного венесуельського болівара (що замінив у серпні 2018 р. венесуельський болівар, який зазнавав гіперінфляції до 4 000 000%) у січні 2019 р. упав із 638 до 3290 боліварів за долар. Фабрики й заводи масово закриваються, спостерігаються постійні збої з постачанням води та електрики. У магазинах немає хліба, борошна, мила й туалетного паперу. Повсякденне життя венесуельців перетворилося на постійний пошук їжі, ліків та інших базових товарів. У результаті, понад 3 млн людей (а це майже 10% населення Венесуели) були змушені втекти в сусідні країни — Бразилію та Колумбію.

Головною опорою режиму Мадуро залишаються збройні сили. Ще в часи Уго Чавеса армія здобула контроль над нафтовими та іншими природними ресурсами. Прибутковим бізнесом для військових стала й наркоторгівля. Картель "Лос Солес", що отримав свою назву від золотих зірок на погонах генералів венесуельської армії, своєю впливовістю зрівнявся з першими особами держави. Крім того, військові розподіляють продукти харчування, що створює широкі можливості для зловживань.

мадуро_2
Nicolás Maduro / Facebook
Виступаючи перед своїми військовослужбовцями, Мадуро все ж довіряє їм не до кінця.

Повалити Мадуро венесуельська опозиція пробувала вже кілька разів. Але саме тепер склалися всі потрібні для цього умови. По-перше, опозиція отримала єдиного лідера — 35-річного політика, що не пов'язаний зі старими елітами й корупційними скандалами. По-друге, на його підтримку виступила міжнародна спільнота, що має реальні важелі для тиску на режим Мадуро. 

Ще у 2017 р. було створено групу з 14 країн Північної Америки, Південної Америки та Карибського басейну, так звану "Лімську групу", яка поставила собі за мету розв'язати кризу у Венесуелі. Ці країни, зокрема, не визнали результатів президентських виборів 2018 р. і першими виступили із заявами про нелегітимність Мадуро після його інавгурації 10 січня 2019 р. До цієї групи входять такі країни як Бразилія і Колумбія, найбільше зацікавлені у розв'язанні гуманітарної кризи в країні-сусіді.

Такі міжнародні формати як "Лімська група" доповнюють зусилля головного гравця — Сполучених Штатів. Адміністрація Дональда Трампа ще напередодні масових протестів почала консультації з венесуельською опозицією. Хуан Гуайдо одержав пряму підтримку Вашингтона як єдиний легітимний лідер Венесуели. При цьому Дональд Трамп заявив, що для усунення Мадуро згодяться будь-які методи, у тому числі військове вторгнення.

Поки що військовий сценарій не розглядається як пріоритетний. Мета венесуельської опозиції — заручитися підтримкою армії для зміни влади. І в цьому питанні США почали реалізацію сценарію, спрямованого на підрив фінансової бази режиму Мадуро. 

29 січня Вашингтон заблокував усі активи державної нафтогазової компанії Венесуели (PDVSA) у США. Адміністрація Трампа заборонила американським компаніям вступати у фінансові транзакції з дочірньою компанією PDVSA Citgo, зареєстрованою в Техасі, до того моменту, поки вона залишається під контролем уряду Мадуро. 

Це рішення закриває ринок для 40–45% експорту венесуельської нафти (близько 500 тис. барелів на день). Загалом, близько 95% доходів бюджету режиму Мадуро становить саме продаж енергоресурсів. Переспрямувати ці потоки іншим споживачам буде, практично, неможливо, бо три чверті венесуельської нафти — це важка нафта, яку переробляють переважно у Сполучених Штатах.

Для самих США відмова від венесуельської нафти буде втратою лише 6% імпорту, а на світовому ринку енергоресурсів нині спостерігається надлишок пропозиції. Крім того, згідно з даними Адміністрації енергетичної інформації, у 2018 р. США наростили власний видобуток до рекордних 10,9 млн барелів на день (зростання на 1,6 млн барелів на день, порівняно з 2017 р.).

Важливо зазначити, що США були чи не єдиним клієнтом, який платив Венесуелі тверду валюту. У Китай і Росію нафта постачається переважно в рахунок повернення кредитів. Під загрозою опинилася і схема бартеру між США та Венесуелою — нафтопродукти в обмін на сиру нафту, що може обернутися паливною кризою для латиноамериканської країни.

Втрата кількох мільярдів доларів доходу, які йдуть передусім на імпорт продуктів харчування, ще більше поглибить гуманітарну катастрофу у Венесуелі. При цьому США заявили, що гроші за поставки в період до 29 березня перераховуватимуться на рахунки тимчасового президента Хуана Гуайдо. 

Таким чином, знизивши залежність від поставок нафти з Венесуели, США перетворили залежність Каракаса від експортних доходів на потужний важіль тиску. Варіантів у Мадуро в цій ситуації не так уже й багато. І, крім надії на лояльність армії, він сподівається на підтримку трьох своїх головних союзників.

Найбільше зацікавлена у збереженні правлячого режиму у Венесуелі Куба. Щодня ця країна на безоплатній основі одержує близько 50 тис. барелів нафти й палива, що зберігає можливість підтримувати прийнятні соціальні стандарти на "острові Свободи". Кубинські військові та представники кубинських спецслужб у Венесуелі забезпечують особисту безпеку Мадуро і будуть готові битися до останнього.

Другий гравець, що може багато втратити у разі повалення Мадуро, — Російська Федерація. Ще в часи правління Уго Чавеса, в обмін на інвестиції в енергетичну та гірничу промисловість, а також поставки озброєнь, Москва одержала контроль над частиною нафтогазового видобутку Венесуели: "Роснефть" отримала акції у найвигідніших проектах PDVSA. 

За розрахунками агентства Reuters, уряд Росії та компанія "Роснефть" із 2006 р. надали Венесуелі кредитів або кредитних ліній на загальну суму не менше 17 млрд дол. При цьому вже з 2017 р. виплати цього боргу постійно відкладаються й реструктуризуються. Навіть досягнуті угоди про щоденні поставки РФ венесуельської нафти об'ємом 380 тис. барелів виконуються ледь на половину. 

Крім того, "Роснефть" володіє 49,9% акцій в американській компанії Citgo, на яку США наклали описані вище санкції. Ба більше, венесуельська опозиція заявила, що планує переглянути угоди з Росією в нафтогазовій сфері. Тому чутки про вивезення венесуельського золота російськими літаками можуть мати раціональне підґрунтя: Москва намагається повернути бодай частину своїх інвестицій у цю країну.

Але, крім боргів та енергетичних активів, Росія має й геополітичні інтереси у Венесуелі. Москва вже понад 10 років розглядає можливість встановлення довгострокової військової присутності в Латинській Америці. У 2008-му, 2013-му і грудні 2018 р. російські стратегічні бомбардувальники Ту-160 приземлялися у Венесуелі. Крім того, велися активні переговори про тимчасове базування Ту-160 на острові Орчіла в Карибському морі. В умовах загострення російсько-американських відносин розміщення російської стратегічної авіації на південь від кордонів США могло б стати потужним козирем у переговорах про договір про ракети середньої та меншої дальності, про війну в Сирії і російську агресію проти України.

Тут напрошується аналогія між Венесуелою та Сирією, де Москва для захисту своїх інвестицій і геополітичних інтересів готова до останнього захищати правлячий режим. Але, крім очевидних логістичних проблем, планам РФ не сприяє стратегічна ситуація: є реальний сценарій прямого військового втручання з боку США, а також Колумбії та Бразилії. Тому план Москви полягає в затягуванні переговорів і спробах продовжити агонію режиму Мадуро на максимальний термін. 

Третій гравець, зацікавлений у збереженні статус-кво, — Китай. Венесуела винна цій країні близько 23 млрд дол. і виплачує їх поставками сирої нафти за тією ж схемою, що й Росії. Китай також продає в цю країну військову техніку, і встановлення проамериканської адміністрації у Венесуелі може поставити ці контракти під загрозу. Але наскільки Пекін готовий підвищувати ставки у відносинах зі США в умовах двостороннього конфлікту про торговельні мита? Імовірність того, що Китай втрутиться прямо, залишається вкрай низькою. Однак це не означає, що не буде надано як дипломатичну, так і приховану підтримку Росії і Кубі.

Наразі ключове питання: як поведеться венесуельська армія? Опозиція не залишає надій схилити на свій бік середній і молодший військовий склад, що, як і решта населення, зіштовхується з економічними злиднями. Крім того, ведуться переговори з військовою верхівкою про умови амністії, яку буде оголошено тим, хто приєднається до опозиціонерів. На 2—3 лютого плануються чергові акції протесту, які визначать траєкторію внутрішнього конфлікту. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво