Траєкторія політичної турбулентності - Міжнародна політика - dt.ua

Траєкторія політичної турбулентності

10 листопада, 11:58 Роздрукувати Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада

Трампізм в Америці — це надовго.

© The White House / Flickr

"Минулої ночі республіканська партія кинула виклик історії, розширивши сенатську більшість, одночасно болісно розбивши очікування (демократів. — О.Х.) щодо Палати представників та міст (за демократів традиційно голосують у великих містах, тоді як  республіканці домінують у сільській місцевості. — О.Х.) на проміжних виборах", — підсумував результати голосування 6 листопада президент Дональд Трамп. Він справді може бути задоволений, адже історичні спостереження стосовно того, що всі президенти — тим більше з популярністю меншою, ніж серед половини опитаних, — під час проміжних виборів втрачають контроль над Конгресом, цьогоріч не підтвердилися. "Блакитна хвиля" — переможне повернення демократів до обох палат Конгресу і до губернаторських офісів, на яке небезпідставно сподівалися "віслюки" ще кілька місяців тому, розбилась об те, що політологи називають популізмом, а сам господар Білого дому віднедавна — націоналізмом.

Республіканці залишили за собою більшість у Сенаті, поліпшивши власний результат щонайменше на два місця (результати стосовно ще двох наразі підраховуються), і здобули більшість губернаторських крісел — 26 проти 23, що дісталися демократам. Утім, спроможність Трампа безперешкодно реалізовувати власний курс до кінця своєї каденції, забезпечивши собі сприятливі умови у 2020 році, похитнулись із переходом Палати представників під контроль політичних супротивників, де вони здобули щонайменше 223 місця проти республіканських 196 (результати стосовно 16 ще підраховуються).

Тінь Трампа тепер іще більше тяжіє над "Великою старою партією": адже з політичної сцени зійшли такі республіканці старого гарту, як Джефф Флейк і Боб Коркер, який очолював сенатський комітет у міжнародних справах, а також взірець класичного республіканця — Джон МакКейн, що пішов з життя в серпні. На додачу до відвертих трампіанців до Конгресу потрапили ті, кому або довелося мімікрувати під свого незвичного лідера, або ті, хто взагалі зобов'язаний своїм обранням факту присутності Трампа в останні дні їхніх передвиборних кампаній. До речі, Трамп показав себе в короткий проміжок часу надзвичайно працьовитим: в останній тиждень він здійснив 11 "інтервенцій" у виборчі кампанії, що сприяло перемозі дев'яти підтримуваних ним висуванців. Як окремі кандидати, так і інституції Республіканської партії дедалі більше переймають президентський світогляд і культуру політичної війни. Показовим став діалог Трампа з одним з журналістів під час брифінгу в Білому домі, коли президент наполягав на тому, що караван іммігрантів, який наближається до американського кордону мексиканською територією, є "вторгненням", а не групою центральноамериканських бідаків на відчутній відстані. "Я вважаю це вторгненням. А ви маєте іншу думку", "аргументовано" пояснив президент, який майстерно використав архетипні страхи свого електорального ядра, назвавши направлення військових на посилення кордону операцією "Вірний патріот". Хоча наступного дня після виборів її й перейменували на операцію з "підтримання кордону", ідея добре спрацювала для 23% американців різних політичних поглядів, які називають імміграцію проблемою номер один, а ще більше — для 51% республіканців, які вірять у це.

Результати волевиявлення підтвердили тезу ідеолога трампізму Стівена Беннона, що прихід Трампа до головного офісу країни не є випадковістю, як не є випадковістю й подібні феномени в Європі (у Польщі, Угорщині й Італії) та найсвіжішій приклад — обрання Жаїра Болсонару президентом Бразилії. Популізм, як його трактує сірий кардинал цього руху, є не причиною, а наслідком дій "партії давоської еліти", яка нехтує національними інтересами на користь інтересів глобалістів і яка вигоду істеблішменту ставить вище за потреби пересічних громадян. Далі він розвиває думку в іще суперечливішому напрямку, оскільки вважає, що популізм є неминучим, і єдине, що нам залишається, це вибирати між соціальним популізмом, на кшталт пропонованого сенатором Берні Сандерсом або лідером британських лейбористів Джеремі Корбіном, і національним популізмом. Саме ідеї останнього втілює Трамп, зокрема демонтуючи бюрократичну надбудову і, так би мовити, "висушуючи вашингтонське болото". Він посилює роль "маленького американця" в політичній системі: апелює до громадян, оминаючи і політичні інститути (тобто нівелюючи представницьку демократію), і засоби масової інформації — через безпосередню комунікацію (Твіттер), нехай і без зворотного зв'язку. Втім, цей націонал-популізм не витримує критики навіть традиційних консерваторів стосовно того, що його головним інструментом є поділ політичного і соціального простору за ознаками раси, релігії, сексуальної орієнтації тощо. За словами колишнього функціонера адміністрації Джорджа Буша-молодшого Девіда Фрума (котрий, хоч як це здається дивним, обстоював ліберальні позиції в публічній дискусії зі Стівеном Бенноном), "гнів і страх" є мотивувальними силами популізму, який є лише "експлуатацією емоцій задля потрапляння у владу".

Тож у наступні щонайменше два роки Сполучені Штати очікує політична турбулентність. З одного боку, є строката Америка: адже цьогоріч до Конгресу вперше потрапили дві жінки-мусульманки, одна з яких сомалійського походження; уперше губернатором став гей, що не приховує своєї сексуальної орієнтації, та багато цікавих особистостей, які неодмінно яскраво себе проявлять. А з іншого боку, окремі верстви населення побачили в особі Трампа того, хто, не обмежуючи себе політичною коректністю, називає речі тими самими іменами, що й вони на своїх кухнях. Розрив між містом і сільськими районами ще більше посилився. Демократам, яких підтримують освічені білі, зокрема жінки, представники високотехнологічної галузі, дуже далеко до потреб "блакитних комірців". Прогресивному крилу демократів знов не поталанило — зірки цьогорічної кампанії програли: Бето О'Рурке — в Техасі, Ендрю Гіллам — у Флориді, Річард Кордрей — в Огайо. Натомість перемога "слонів" у кількох ключових штатах (Флорида, Огайо, Айова і Джорджія) дає нинішньому господареві Білого дому підстави сподіватися, що йому не доведеться за два роки покидати цю величаву будівлю.

Втім, похитнути таку впевненість можуть дії самого Трампа.
7 листопада у відставку пішов генеральний прокурор, який перебував під постійною критикою Трампа за відмову здійснювати нагляд за розслідуванням спеціального радника Роберта Мюллера щодо зв'язків президента та його оточення з Кремлем. Призначений тимчасовим виконувачем обов'язків Метью Вайтекер, який неодноразово несхвально висловлювався з приводу розслідування, може якщо не припинити його, то значно ускладнити, обмеживши простір для маневру, фінансування і кадровий склад команди спецпрокурора. Щойно новина про його призначення була оголошена, як посипалися численні дзвінки, здебільшого з офісів конгресменів-демократів, із попередженням панові Вайтекеру не робити кроків, що можуть бути розцінені як перешкоджання правосуддю. Попри те що майбутня спікерка Палати представників Ненсі Пелосі поки що вважає передчасним відновлення закритої республіканцями комісії для розслідування зв'язків Трампа з росіянами, виключати такого розвитку подій не варто. Президент недвозначно попередив, що такий крок він розглядатиме як "початок війни". Не звичний до пошуку компромісів, Трамп даватиме підстави для ведення бойових дій і за іншими напрямками. Так, демократи в нижній палаті Конгресу висуватимуть законодавчі ініціативи з таких дразливих питань як програма соціального захисту, імміграція, кліматичні зміни тощо. Республіканському Сенату і президентові доведеться пояснювати своєму електорату, чому вони блокують те, що обіцяли, перебуваючи в більшості.

Очевидно, що демократи посилять свій вплив на зовнішню та оборонну політику. Якщо комітет з питань збройних сил очолить Адам Сміт, то набере гостроти проблематика модернізації ядерного щита країни (вартістю 1,2 трлн дол. до 2047 р.); направлення підрозділів збройних сил за кордон перебуватиме під прискіпливим наглядом, і Пентагон муситиме ще детальніше звітувати за кожен витрачений цент. У комітеті в закордонних справах більше не засідатиме давній і відкритий друг Путіна Дейна Рорабейкер, який фактично утримував комітет поза баталіями на російському напрямку. Ситуація може кардинально змінитись, якщо комітет очолить Еліот Інґл, від якого можна очікувати посилення тиску на Росію у зв'язку з втручанням у вибори, а також аномальною тягою Трампа до приятельських стосунків з Путіним. На виконання положень ухваленого в серпні закону Державний департамент цього тижня поінформував Конгрес, що Росія проігнорувала вимоги США та їхніх союзників розпочати співпрацю в розслідуванні замаху на вбивство Сергія Скрипаля та його доньки за допомогою забороненої міжнародним правом хімічної зброї. Хоча питання запровадження жорстких санкцій і належить до компетенції президента, його ухилення від цього обов'язку спричинить іще більший натиск з боку конгресменів, причому в питанні покарання  Кремля і надалі зберігатиметься двопартійний консенсус.

У цілому демократична більшість у Палаті представників означатиме застосування традиційних підходів — підтримку багатосторонніх механізмів, реанімацію в якомусь вигляді тематики боротьби з кліматичними змінами, більшу взаємодію з союзниками по НАТО і ЄС. Приділятиметься більше уваги не лише старій Європі, а й Балканам і периферії, що потерпають від Москви. Це, безперечно, в інтересах офіційного Києва, який збереже прихильне ставлення до себе, принаймні якщо не робитиме необережних кроків, що зможуть посилити скепсис стосовно серйозності намірів політичної еліти трансформувати Україну в розвинену демократію західного зразка. Звичайно, ми можемо тішитися тим, що губернаторами Колорадо й Іллінойсу стали політики, які мають коріння в українських теренах, нехай і не етнічного українського походження. Втім, навряд чи це може бути конвертоване в таку підтримку, якої потребує наша держава. Завданням української влади і громадянського суспільства є просування єдиного порядку денного, але щодо цього розбіжності в поглядах і діях у нас не менші, ніж в Америці доби Дональда Трампа, тим більше що попереду нас очікує не менша турбулентність. Причому її причиною є точно не національний популізм Трампа чи соціальний популізм Берні Сандерса і Джеремі Корбіна...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво