Словаччина після виборів: успіх неофашистів і коаліційна безвихідь - Міжнародна політика - dt.ua

Словаччина після виборів: успіх неофашистів і коаліційна безвихідь

11 березня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №9, 11 березня-18 березня

Неофашисти Маріана Котлеби в парламенті, успіх антисистемних партій та роздрібнений парламент, у якому важко буде створити стабільну більшість для майбутнього уряду, — і це все за чотири місяці до початку словацького головування в ЄС. Такий вигляд має політична сцена Словаччини після парламентських виборів, які відбулися минулої суботи, 5 березня.

 

Неофашисти Маріана Котлеби в парламенті, успіх антисистемних партій та роздрібнений парламент, у якому важко буде створити стабільну більшість для майбутнього уряду, — і це все за чотири місяці до початку словацького головування в ЄС. Такий вигляд має політична сцена Словаччини після парламентських виборів, які відбулися минулої суботи, 5 березня.

Ще за кілька тижнів до виборів словаки майже не сумнівалися, що наступним прем'єром утретє стане Роберт Фіцо, питання зводилося тільки до того, чи його "Смер — Соціальна демократія" правитиме самостійно, чи з коаліційним партнером. Рейтинги давали соціалістам 33—41%, натомість незаперечним лідером опозиції була нова консервативна партія Siet' ("Мережа") Радослава Прохазки. Сам Прохазка впевнено будував свою позицію, використовуючи капітал довіри з президентських виборів 2014 р., на яких посів третє місце з результатом 21%. Ще рік тому Прохазку навіть називали майбутнім прем'єром, а за день до виборів його "Мережу" вважали єдиним сильним правоцентристським проектом, який може бути реальною альтернативою для "Смеру". Ліберальні виборці, натомість, вважали найбільшою загрозою можливий успіх націоналістів зі Словацької національної партії (SNS), які були найреальнішим коаліційним партнером "Смеру", що могло б означати повернення словацько-угорських конфліктів, погіршення відносин із Україною та Заходом і зближення з Росією.

Результати виборів здивували всіх, адже все виявилося "не так", як показували останні рейтинги. Лідером став, щоправда, "Смер", однак замість очікуваних 35% отримав усього 28%. Відтак соціалісти, які досі зі своїми 83 депутатами правили самостійно, матимуть лише 49 крісел зі 150 в Національній Раді. До парламенту, згідно з очікуваннями, ввійде колишній (2006—2010 рр.) коаліційний партнер "Смеру" — націоналістична, помірковано проросійська SNS (8,6% і 15 крісел). Однак найбільше здивував успіх явно неофашистської Народної партії "Наша Словаччина" LSNS Маріана Котлеби: цей радикальний рух, якому ніхто не давав шансу на подолання 5% бар'єра, отримав 8% і 14 місць.

Порівняно з Котлебою, націоналісти з SNS, якими донедавна лякали Європу, виглядають як така собі нормальна консервативна партія, а її евентуальну участь в уряді всі, включно з лібералами та Заходом, сприймуть із полегшенням. Досить сказати, що співпрацю з котлебівцями виключають усі політичні сили, у тому числі й лідер Словацької національної партії. "Ми визнаємо національні цінності, але немає нашої згоди на екстремізм та силові методи, які визнає Маріан Котлеба", — прокоментував ситуацію лідер націоналістів Андрей Данко.

Це вже не перший виборчий успіх LSNS. У 2013 р. Маріан Котлеба несподівано переміг на прямих виборах голови Банскобистріцького краю в Центральній Словаччині і став жупаном (відповідник голови ОДА в Україні). На своїй посаді прославився скандальними висловлюваннями на адресу національних і сексуальних меншин та брутальними акціями проти циган. Партія Котлеби домагається виходу Словаччини з НАТО і ЄС, висуває територіальні претензії до Польщі (невелика частина Спіша і Орави в районі Татрів, яка до Першої світової війни належала Угорщині), симпатизує путінській Росії і спрямована проти Заходу та його цінностей. Що стосується історичних подій, Котлеба і його партія у захваті від фашистської Словацької держави президента-священика Йозефа Тісо (1939-1945), що була сателітом гітлерівської Німеччини.

Котлеба здобував популярність на поширенні ненависті до "чужих", зокрема іммігрантів і меншин. Серед його прихильників є члени паравійськових формувань, які виникли після російської окупації Криму задля, як вони самі пояснюють, "допомоги армії в обороні Словаччини, коли буде така потреба". Одне слово — антисистемна партія, котру цілком обгрунтовано можна вважати "п'ятою колоною Росії" (не єдиною, зрештою, у Словаччині), хоча проросійські симпатії не домінують у риториці Котлеби і його соратників: головний наголос вони роблять на виході з євроатлантичних структур. Порівняно з цією партією, націоналістична Словацька національна партія аж ніяк не є такою радикальною, особливо після зміни лідера: одіозного Яна Слоту (такого собі "словацького Жиріновського") замінив у 2012 р. поміркований Андрей Данко. SNS виступає за посилення "слов'янського братерства" (під опікою Росії, звісно) та скептична стосовно НАТО, але не домагається виходу з ЄС, хоча привітала б повернення словацької крони.

Дуже здивували й результати інших партій. Недавній "лідер опозиції", тобто "Мережа" Радослава Прохазки, опинилася на останньому місці серед партій, що ввійшли до парламенту, — з результатом 5,6% і 10 депутатами. Друге місце посіла ліберальна "Свобода і Солідарність" (Sloboda a Solidarita, SaS) Ріхарда Суліка, яка перед виборами мала підтримку на рівні 4—5%, і її вхід до парламенту був дуже сумнівним. SaS отримала 12,1% і матиме 21 депутата. Є причини для задоволення і в Ігоря Матовіча, — його комітет OLaNO-Nova здобув 11%, що дає 19 мандатів. Це набагато більше, ніж показували рейтинги, які давали йому 6—9%.

Низький результат отримала поміркована партія словацько-угорського порозуміння "Мост-Гід" — усього 6,5% і 10 мандатів. До парламенту вкотре не ввійшла радикальна, пов'язана з Віктором Орбаном, партія угорців SMK (4%), а також легенда словацької політики — KDH (Консервативно-Християнський Рух), який отримав 4,9%. KDH був найстабільнішим елементом політичної сцени, партія була присутня в усіх парламентах, починаючи з 1992 р. Згідно з очікуваннями, до Національної Ради не потрапила також легендарна SDKU — партія колишніх прем'єрів Мікулаша Дзурінди й Івети Радічової та автора словацького "економічного дива", нині радника української влади Івана Міклоша (всі вищеназвані залишили партію після того, як вона загрузла в корупційних скандалах і втратила довіру своїх виборців). 

Натомість до парламенту неочікувано потрапила нова популістська партія "Сме Родіна" ("Ми є сім'я") бізнесмена Боріса Коллара. Назва партії — результат доброго почуття гумору засновника, що є батьком 10 дітей, кожен із яких — від іншої жінки. Коллара звинувачують у контактах із братиславською мафією у 90-тих роках, але політик заперечує цю інформацію. Партія отримала 6,6% і матиме 11 депутатів, які здатні відіграти важливу роль у створенні нової більшості, — вони можуть підтримати новий кабінет, хоча не ввійдуть до нього, оскільки позиціюють себе як "антиполітики".

В умовах, що склалися, створення стабільного уряду видається дуже складним, коли не неможливим. Друга і третя партія — ліберальна SaS та правоцентристська OLaNO-Nova — побудували свою кампанію на тому, що за жодних умов не ввійдуть у коаліцію з Фіцо. На відміну від "Мережі", KDH чи "Мосту", які цього не виключали — і тому здобули такий слабкий результат. Адже виборці, яким не подобався Фіцо, вирішили голосувати за ту з опозиційних партій, котра точно не піде в коаліцію з соціалістами. "Смер" готовий іти в коаліцію з націоналістами, "Мостом" і "Мережею", але в такому разі важко уявити співпрацю між націоналістами та партією "Мост-Гід", яка фактично є партією угорської меншини.

В умовах коаліційної безвиході зростає політичне значення президента Андрея Кіски, який уже тепер має великий авторитет у країні та за кордоном і досить активно виконує свої функції (інакше, ніж попередники). Правда, конституція не дає президенту великих повноважень, однак він може бути успішним ініціатором різних рішень, до яких самі партійні лідери не прийшли б. Приклад — ідея технічного уряду експертів, який міг би стати не найгіршим рішенням, принаймні на час словацького головування в ЄС (друга половина 2016 р.).

Проте все має йти за планом. Тобто спочатку президент Кіска доручить створення нового кабінету лідерові найсильнішої партії, тобто Роберту Фіцо. Він матиме 30 днів на формування більшості та отримання вотуму довіри, а якщо йому це не вдасться, Кіска номінує на прем'єра лідера другої найбільшої фракції — Ріхарда Суліка. Останній уже розпочав попередні переговори з OLaNO-Nova, "Мостом" і "Мережею", розраховуючи також на участь у коаліції націоналістів. За його словами, SNS — "менше зло", ніж Фіцо, і, якщо є можливість створити правоцентристський уряд, треба погодитися з участю націоналістів у владі. Відтак Сулік закликає Ігоря Матовіча, Радослава Прохазку та Белу Бугара не марнувати час на переговори з Фіцо і спробували домовитися з ним.

Якщо й цей варіант зазнає краху, тоді залишаться, практично, дві можливості — технічний уряд або нові вибори. Зважаючи на головування Братислави в ЄС, є думка, що Роберта Фіцо міг би замінити популярний і шанований на Заході міністр закордонних справ Мірослав Лайчак. Однак це наразі тільки спекуляції, адже ситуація дуже складна й непередбачувана. 

Неможливо навіть уявити, яку політику вестиме новий уряд. Можна, натомість, сподіватися, що на закордонну політику Братислави не вплине участь у парламенті екстремістів Маріана Котлеби, які будуть ізольовані. До речі, у рамках консультацій з приводу створення нового кабінету президент Кіска запросив на розмову лідерів усіх семи парламентських партій, окрім Котлеби.

До формування нового уряду свої обов'язки тимчасово виконуватиме нинішній кабінет, однак він не матиме мандату для ухвалення важливих рішень. На закордонну політику ця ситуація не повинна сильно впливати, адже, коли не брати до уваги проросійської риторики самого Роберта Фіцо, МЗС і так керується вказівками з Берліна і Брюсселю та рекомендаціями впливових братиславських неурядових організацій. Це видно насамперед у східній політиці. 

Під час свого головування, незалежно від того, хто стане правити Словаччиною, Братислава просуватиме свої основні пріоритети. Серед них — прискорення інтеграції в ЄС насамперед Західних Балкан, а потім — України, Молдови і Грузії. Пріоритетом Словаччини буде також збереження Шенгенської угоди, посилення південних кордонів ЄС, допомога Туреччині у вирішенні мігрантської кризи та гуманітарна допомога на Близькому Сході. Попри її імідж проросійської країни, головування Словаччини є, радше, доброю новиною для України. Особливо якщо внаслідок коаліційної кризи більшу роль відіграватиме президент Андрей Кіска, відомий своєю проукраїнською позицією та критикою Путіна.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво