Словаччина готується до виборів

Словаччина входить у гарячу фазу кампанії перед запланованими на березень 2016 р. парламентськими виборами. Найбільші шанси на перемогу має "Смер - Соціальна демократія" Роберта Фіцо, який нині править самостійно і може повторити добрий результат, який він здобув на попередніх виборах.

На протилежному боці політичної сцени, як і чотири роки тому, - роздрібнена і пересварена опозиція, що традиційно не спромоглася об'єднатися, а, навпаки, продовжує ділитися на нові й нові партії. Від того, чи вдасться меншим політичним суб'єктам подолати 5-відсотковий поріг, залежить можливість створити антифіцовську коаліцію за принципом "усі проти Смеру", як за часів Івети Радічової (2010–2012). Утім, хоча подібна перспектива ще рік тому здавалася цілком реальною, нині все вказує на те, що після виборів Роберт Фіцо втретє посяде крісло прем'єра - сам або в коаліції з проросійськими націоналістами, рейтинги яких зростають на хвилі антиіммігрантських настроїв.

Економіка: настають добрі часи

Як на перший погляд, після чотирьох років самостійного правління Роберта Фіцо країна нині перебуває в непоганому стані, особливо якщо не зважати на численні корупційні скандали та дедалі більшу олігархізацію Словаччини. Найбільшим успіхом соціалістів - вдалий вихід з глобальної економічної кризи, яка вдарила по фіскальній стабільності держави. Коли 2012 р. "Смер" перейняв владу, дефіцит бюджету становив аж 4,5% ВВП, тобто значно більше, ніж допустимий для країн єврозони показник 3%. Причина такого становища - глобальна криза й безвідповідальна фіскальна політика попереднього кабінету Роберта Фіцо (2006–2010), яка призвела до стрімкого зростання видатків під кінець правління соціалістів. Процес фіскальної консолідації розпочав іще кабінет Івети Радічової, який підвищив податки й урізав витрати, зокрема інвестиційні. Роберт Фіцо обіцяв продовжувати цей процес і наразі дотримується слова. 2015 р. дефіцит становив уже менше ніж 3%, у щойно затвердженому проекті бюджету на 2016-й закладено 1,7%, а на 2018 р., уперше за час незалежності, планується вже бездефіцитний бюджет.

Проте з фіскальною дисципліною не все так оптимістично, як може здатися. Уряд Роберта Фіцо зробив точно те саме і приблизно в той самий час, що й уряд Дональда Туска у Польщі, - фактично скасував пенсійну реформу попередників, суть якої - пенсійні фонди. Фіцо і Туск дозволили людям забрати свої гроші з відкритих пенсійних фондів і перевести їх до державної пенсійної системи. Причому не просто дозволили, а майже змусили, і в результаті пенсійний "третій сектор" практично перестав існувати. Для держави це означає фіктивне зниження дефіциту простим бухгалтерським трюком. Що ж до уряду Фіцо, то в нього з'явилося поле для соціальних подачок наприкінці каденції, що посприяло відновленню популярності "Смеру". Зобов'язання держави з пенсійного забезпечення громадян, що у системі відкритих фондів віддзеркалюються у показниках дефіциту, перейшли у приховану форму: мовляв, за це розплатиться наступне покоління, наразі ж головна мета - виграти вибори.

Але в соціально-економічній сфері Словаччина таки справді має чим похвалитися. Нині, після спаду, спричиненого глобальною кризою, країна переживає добрі часи: ВВП стабільно зростає, в країну надходять інвестиції, збільшуються зарплати (середня зарплата в II кварталі 2015 р. становила 877 євро), а безробіття знизилося до рівня докризових часів. Звісно, не всі відчувають ефект позитивної кон'юнктури: у Словаччині (особливо Східній) є геть депресивні райони. Розвиватися їм заважають насамперед погана транспортна інфраструктура (особливо на Сході й Ораві і в Банськобистрицькому краї), неякісна освіта, низька мобільність жителів. Відтак у той час, коли інвестори не можуть знайти робітників для нових автомобільних заводів на заході країни і мусять працевлаштовувати іноземців, у депресивних районах - Спиші, Гемері, Шариші - безробіття перевищує 20%, що породжує багато інших, непростих для вирішення соціальних проблем.

Корупція і олігархізація

"Нам би такі проблеми", - скаже не один українець, почувши нарікання словаків на корупцію та олігархізацію держави. Справді, у порівнянні з Україною, словацька корупція здається не надто великою проблемою, бо не настільки поширена на повсякденному рівні. У Словаччині не платять хабарів поліцейським, лікарям, чиновникам чи за вступ до вишу. Проте на рівні політичних еліт Словаччина і Україна дуже подібні: абсолютна більшість словацьких політичних партій так чи інакше контрольована місцевими олігархами і ставиться до держави як до приватного бізнесу.

Найбільші корупційні скандали останніх років пов'язані з охороною здоров'я (найгучніший з них - закупівля комп'ютерного томографа для лікарні в Пєщанах), єврофондами, інфраструктурними інвестиціями та освітою. Причому навіть попри очевидну вину окремих міністрів і олігархів справи вдається владнати - занадто багато впливових осіб як зі "Смеру", так і з опозиції зацікавлені в тому, щоб усе залишалося як є. Словацькі ЗМІ звертають увагу на "патології" в юстиції і прокуратурі, де сидять "свої" люди, котрі захищають інтереси корупціонерів. Символом цієї системи є колишній міністр юстиції у першому уряді Фіцо і суддя Верховного суду Штефан Гарабін, якого можна назвати словацьким Пшонкою. Причому патологічні зв'язки по лінії політика-бізнес-суди-прокуратура мають системний характер, а коріняться в часах Владіміра Мечіара, які багато в чому нагадують пострадянські реалії України або Росії 90-х рр.

Однак сказати, що словаки змирилися з цією ситуацією, було б несправедливо. Це правда, що для третини виборців корупційні скандали не мають значення: головне, щоб давали соціальні подачки, як-от, наприклад запровадження безплатних квитків на потяги для студентів і пенсіонерів. Але ж для інших корупція і олігархізація - тема дуже дражлива. Що підтвердив скандал "Горила" восени 2011 р., який став початком кінця "старих" партій центроправиці, зокрема колишнього прем'єра-реформатора Мікулаша Дзурінди і його СДХУ, свого часу найсильнішої владної партії. Саме бажання виборців бачити нову, чесну політику визначило успіх на президентських виборах у березні 2014 р. Андрея Кіски та добрий результат "нових" опозиційних політиків Радослава Прохазки і Мілана Княжка. Меседж був простий: значна частина виборців не хоче пов'язаного з корупційними скандалами "Смеру", але з тих самих причин не хоче вже й "старої" опозиції і шукає чогось нового. Інша річ - це темпи, з якими ця "нова опозиція", зокрема Радослав Прохазка, змарнували покладені на них надії. Аналогія з пересвареними помаранчевими політиками тут дуже доречна - з одним застереженням: словацька "нова сила серед опозиції" встигла розчарувати виборців і пересваритися з усіма не після перемоги на парламентських виборах (яка ще рік тому здавалася цілком реальною), а перед виборами.

Змарновані шанси Прохазки

Третє місце і 21,2% Радослава Прохазки давали добре підґрунтя для формування нового політичного суб'єкта. І справді, коли в травні 2014 р. Прохазка оголосив про заснування нової партії Sieќ (Мережа), рейтинги давали їй 16-18%, а сам лідер уже почувався як майбутній прем'єр. Партію створили фактично з нуля, до неї охоче вступали люди (особливо молоді), котрі раніше не мали нічого спільного з політикою, але повірили в можливість змін. Та чомусь не вийшло.

Першим тестом для Sieќ мали стати місцеві вибори восени 2014 р. Прохазка розраховував, що партія переможе у великих містах і матиме своїх мерів передусім у Братиславі й Кошице. Результати виявилися для партії набагато гіршими від очікуваних. Кандидати від Sieќ перемогли тільки в Мартіні і Прєвідзі - у середніх за словацькими мірками містах (56 тис. і 48 тис. жителів відповідно). Мерами там стали віце-голови партії Андрей Грнчіар (Мартін) і Катаріна Махачкова (Прєвідза). Сам Прохазка не вважає результат виборів програшем. Кандидати від Sieќ стали сільськими головами й місцевими депутатами у багатьох громадах, і це дає добру базу для створення партійних структур, вважає голова партії.

Відчутного удару цій "новій надії словацької опозиції", а відтак Прохазці завдав інший опозиційний лідер - бізнесмен і голова партії OјaNO (Звичайні люди і незалежні особистості) Ігор Матовіч. У травні 2015 р. він оприлюднив аудіозапис своєї розмови з Прохазкою, під час якої лідер Sieќ пропонував розмістити політичну рекламу в мережі регіональних щоденників, які належать Матовічу, без сплати ПДВ. Міф про ідеального Прохазку, котрий дотримується етичних стандартів, розвіявся. Словаки побачили: він такий, як і всі інші політики опозиції. В результаті рейтинги Sieќ впали з попередніх 16–17% до 10–12%, що вже не набагато більше, ніж рейтинги інших опозиційних партій, у тому числі коаліції OјaNO-NOVA Ігоря Матовіча, який також має амбіції бути лідером опозиції.

Sieќ не стала реальною альтернативою "Смеру" також і через те, що партія недостатньо експансивна і боїться братися за якісь великі теми, які б однозначно ідентифікувалися саме з нею. Раніше головними меседжами центроправих партій були реформи й євроінтеграція, на яких вибудовувала свою підтримку, зокрема, SDKU-DS Дзурінди, Міклоша і Радічової. Тепер багато хто сподівався, що такими великими темами для Sieќ стануть боротьба з корупцією і критика проросійської риторики Роберта Фіцо. Однак не стали. Щоправда, Sieќ постійно критикує "Смер" за корупційні скандали, але не відрізняється в цьому від інших опозиційних партій. А от теми агресивної Росії уникає - мовляв, це розділяє словаків, і буде правильно її не торкатися. Також Sieќ не позначила своєї позиції і щодо такого важливого заходу, як, наприклад, торішній референдум про охорону сім'ї. Відтак у порівнянні з експансивним "Смером" Sieќ видається ніякою - це зовсім не та сила, яка могла би боротися за 20–30% підтримки і "роздавати карти" у словацькій політиці.

Передвиборні рейтинги

За три місяці до виборів маємо таку картину: "Смер" розраховує на 37–42%, що може (але не обов'язково) забезпечити йому більшість місць у парламенті (нині "Смер" править самостійно, а в 2006–2010 рр. створив уряд у коаліції з партією Мечіара й націоналістами). Потенційний коаліційний партнер "Смеру" проросійська Словацька національна партія з її нинішнім рейтингом 5–7%, швидше за все, ввійде до парламенту (зараз у законодавчому органі вона не присутня). У націоналістів рейтинг зростає на хвилі антиіммігрантських настроїв. Допомогло їм також відновлення іміджу після зміни голови - одіозного Яна Слоти ("словацький Жириновський") на більш поміркованого Андрея Данька.

Sieќ може (станом на кінець листопада - початок грудня) розраховувати на 10–12%, Християнсько-демократичний рух (KDH) - на 8–10%, консервативно-ліберальна партія словацько-угорського порозуміння "Мост-Гід" (Most-Hнd - "міст" словацькою та угорською мовами) - на 6–7%. І фактично тільки названі партії можуть бути впевнені, що потраплять до парламенту. Коаліція OјaNO-NOVA Ігоря Матовіча (OјaNO) і Даніела Ліпшиця (NOVA), щоправда, теж має 6–7% підтримки, проте виборчий поріг для коаліційних комітетів становить 7%. Тому не виключено, що OјaNO-NOVA піде на вибори не як коаліція, а як звичайний комітет, що, швидше за все, гарантує подолання 5-відсоткового бар'єра.

Поза парламентом може опинитися легенда словацької політики - Словацький демократично-християнський союз - Демократична партія (SDKU-DS). Це партія колишніх прем'єрів Мікулаша Дзурінди й Івети Радічової і автора словацьких реформ, нинішнього радника української влади Івана Міклоша. Нині SDKU-DS частіше асоціюють не з успішними реформами і євроінтеграцією, а з корупційними скандалами, після яких від партії відійшли більшість її лідерів (включно з названими). Від літа партія просуває з допомогою білбордів нових людей, але, швидше за все, словаки таки покажуть їй "червону картку". Нижче від виборчого порога також ліберали зі "Свободи і солідарності" (SaS) і Партія угорської коаліції (SMK).

До виборів іще три гарячі місяці. Як на словацькі реалії - це дуже багато. Словаки неодноразово доводили, що політичні прогнози за 2–3 місяці до виборів нічого не варті, оскільки багато виборців ухвалюють рішення в останній момент, буквально у день голосування. 2002 р. усі були майже впевнені, що виборці покажуть Дзурінді "червону картку", а 2010-го (парламентські вибори) і 2014-го (президентські) Роберт Фіцо ішов на вибори, впевнений у перемозі. А сталося інакше. З огляду на цей досвід, робити нині якісь політичні прогнози було б недоречно - вже в січні-лютому політична картинка може змінитися, а результати виборів - стати несподіванкою навіть для найкращих аналітиків.