Славні хлопці проти безальтернативної Гілларі - Міжнародна політика - dt.ua

Славні хлопці проти безальтернативної Гілларі

17 квітня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 17 квітня-24 квітня

Попереду довга кампанія, і багато чого справді може помінятися. Однак поки що головним ворогом Гілларі Клінтон є тільки час і вона сама. Враховуючи, що в Демократичній партії Клінтон вважається безальтернативним кандидатом, офіційне оголошення про участь у кампанії було зроблено минулої неділі, а до виборів залишається ще півтора року, ризик зробити хибний крок в умовах підвищеної уваги неймовірно високий.   

 

Вибори-2016 у США — це не тільки питання імені нового господаря Білого дому (хоча це питання є традиційно найважливішим), але й принципове завдання для обох партій — "замкнути" всю владу в державі на собі, вигравши одночасно і Білий дім, і Палату представників, і Сенат. 

Поки що, незважаючи на успіх на останніх проміжних виборах, республіканці перебувають в позиції тих, хто наздоганяє. Так, сьогодні вони повністю контролюють Конгрес, а Обама, попри незначне збільшення рейтингу в 2015 р., загалом залишається непопулярним президентом і дедалі глибше входить в образ "кульгавої качки". З іншого боку, вихідні дані демократів у контексті виборів-2016 видаються значно кращими. 

По-перше, явка на президентських виборах у США традиційно вища, ніж на проміжних. У 2014-му демократи недооцінили суперника в компоненті, в якому зазвичай виявляються сильнішими саме їхні кандидати. Конкретно — у технологіях мобілізації своїх виборців напередодні голосування. У 2014-му республіканці взяли Палату представників і Сенат значною мірою завдяки тому, що стратеги республіканців засвоїли попередні уроки. На останніх проміжних виборах, на тлі загалом невисокої явки, консервативні виборці продемонстрували набагато вищий рівень мотивації та електоральної активності. Чи повториться така сама ситуація 2016-го — не факт, враховуючи, що загалом увага суспільства до виборів буде незрівнянно вища. 

Як мінімум, над завданням "повної вибірки" свого електорату посилено працюватимуть обидва штаби.

По-друге, якщо подивитися на карту виборів у Сенат 2016 р., на яких демократам необхідно відігратися, а республіканцям, навпаки, зберегти кількісну перевагу в Сенаті, то можна побачити, що географія виборів знову ж таки створює умови, швидше, для реваншу демократів, ніж для збереження позицій консерваторів.

2016-го на виборах демократам доведеться захищати лише 10 "своїх" сенаторських крісел з 34, які будуть у "розіграші". Водночас республіканці намагатимуться втримати цілих 24 сенаторських крісла. Для повернення більшості в Сенаті демократам, окрім збереження своїх 10 крісел, необхідно відвоювати у республіканців іще як мінімум п'ять місць. Це не найпростіше, але й не найскладніше завдання. Враховуючи, що, як уже згадувалося вище, географія виборів у Сенат 2016-го для демократів видається досить обнадійливою. Республіканці захищатимуть свої сенаторські місця в таких штатах, як Флорида, Іллінойс, Айова, Нью-Гемпшир, Огайо, Пенсільванія і Вісконсін — що традиційно непогано голосують за демократів. Саме в цих штатах Барак Обама переміг на президентських виборах двічі — як 2008-го, так і, що особливо важливо й показово, 2012-го, коли його перевага в боротьбі з Міттом Ромні була вже не настільки очевидною, як чотирма роками раніше в боротьбі з Маккейном. 

По-третє, фактор Гілларі Клінтон поки що є сильнішим за фактор Обами. Так, стратеги кандидатів-консерваторів, безумовно, випробують на Гілларі стару й перевірену зброю — закличуть її розділити відповідальність за провали зовнішньої та внутрішньої політики адміністрації Обами. Що, власне, вже й відбувається. Технологія, досить успішно відпрацьована на виборах 2014 р., уже запускається проти основного і, схоже, єдиного реального кандидата в президенти від демократів. Один з генеральних меседжів цієї кампанії: "Перший президентський строк Клінтон — це фактично третій строк Барака Обами". Стратеги республіканців прагнутимуть перетворити вибори-2016 на формат референдуму з довіри Обамі, однак зробити це їм, швидше за все, завадить низка факторів. Перший — це визначений відхід Обами з президентського поста, який уже сам по собі розряджає обстановку навколо його правління. Другий — масштаб і рівень постаті самої Гілларі Клінтон, який у певному сенсі не поступається рівню Обами і дозволяє їй відповідати здебільшого за себе і за свої дії.

По-четверте, на цей момент у таборі кандидатів-республіканців немає постаті, здатної на старті президентських перегонів претендувати на роль головного опонента Гілларі Клінтон. Усі останні соціологічні виміри чітко фіксують: колишній губернатор Флориди Джеб Буш, колишній губернатор Техасу Рік Перрі, сенатор від Флориди Марко Рубіо, сенатор від Техасу Тед Круз, сенатор від Кентуккі Ренд Пол, губернатор Нью-Джерсі Кріс Крісті і губернатор Вісконсіна Скотт Вокер — кожен з них поки що програє Клінтон у прямому протистоянні. У цій же компанії "відстаючих" іще донедавна значився і важковаговик Республіканської партії Мітт Ромні, однак на настійну вимогу своїх радників він вирішив дистанціюватися від президентських виборів-2016. 

Попереду довга кампанія, і багато чого справді може помінятися. Однак поки що головним ворогом Гілларі Клінтон є тільки час і вона сама. Враховуючи, що в Демократичній партії Клінтон вважається безальтернативним кандидатом, офіційне оголошення про участь у кампанії було зроблено минулої неділі, а до виборів залишається ще півтора року, ризик зробити хибний крок в умовах підвищеної уваги неймовірно високий. 

Консервативний фланг 

Попри те що жоден з потенційних кандидатів-республіканців наразі не може претендувати на роль головного опонента Гілларі Клінтон, Республіканська партія все-таки виявилася здатною висунути цілу плеяду амбіційних політиків, готових боротися за право висуватися від рідної партії і перетворити переможний рух Гілларі у бік Білого дому на низку важкоздоланних перешкод. 

Поки що офіційно про початок своєї передвиборної кампанії оголосило тріо республіканських сенаторів — Тед Круз, Ренд Пол і Марко Рубіо. Усі троє — молоді, активні, є колегами у верхній палаті Конгресу. Досить ранній вихід на електоральний ринок кожного з республіканських сенаторів продиктований не тільки бажанням захопити інформаційну ініціативу серед конкурентів усередині партії, а й залучити у свої кампанії додаткові фінансові кошти. На відміну від того ж таки Джеба Буша або Скотта Вокера, кожен з яких підтримується впливовими партійними спонсорами і не відчуває проблем з коштами на ведення кампанії, Круз, Рубіо і Пол мають гостру потребу в додаткових грошах. Швидкий і ефектний вхід у кампанію для кожного з них — свого роду сигнал для істеблішменту Республіканської партії, спонсорів і прибічників по всій країні жертвувати кошти в їхню передвиборну скарбницю. 

Круз починає першим

Першим з кандидатів-республіканців про висування своєї кандидатури оголосив Тед Круз, що дозволило йому продемонструвати високі показники збирання коштів на свій електоральний проект. Круз зібрав майже 30 млн дол. тільки за перший тиждень після свого офіційного висування. Подібні темпи збирання грошей дозволяють зробити висновок, що саме Круз, Буш і Вокер стануть тими трьома кандидатами-республіканцями, які на етапі праймериз не відчуватимуть проблем з фінансуванням власних кампаній.

Круз
Тед Круз

Тед Круз активно вітав свого внутрішньопартійного опонента Ренда Пола і його входження в перегони. Та найпалкіший обмін люб'язностями відбувся між Крузом і Марко Рубіо, які офіційно увійшли в перегони на початку поточного тижня. Тед Круз, до слова, чудово обіграв інформаційний привід з висуванням Рубіо, заявивши, що вони обидва є дітьми емігрантів, які вирішили одного разу переїхати з Куби до США у пошуках кращого життя і сподіваючись досягти американської мрії. З огляду на те, що сенатори від Флориди й Техасу і справді добрі друзі, можна зробити висновок, що на республіканських праймериз намітився тандем кандидатів, штаби яких координуватимуть свою роботу значно глибше, ніж це часто відбувається. Не йдеться про те, що в тандемі Круз—Рубіо хтось є технічним кандидатом. Аж ніяк. Однак Круз і Рубіо неодноразово давали зрозуміти потенційним спонсорам про можливість об'єднання їхнього тандема в майбутньому. Рубіо вже котирується як основна фігура на позицію кандидата у віце-президенти в разі перемоги Круза на праймериз. І навпаки.

Оскільки команда сенатора від Техасу першою вийшла на вибори, кількість вчинених Крузом дій на сьогодні є найбільшою. Звичайно ж, штаб Круза почав з Клінтон. Круз публічно атакував Гілларі, запитавши: чи став світ безпечнішим від роботи Гілларі Клінтон держсекретарем США, і чи став світ безпечнішим для американців? Відповідь, на думку Круза, очевидна: ні, світ став більш небезпечним для американців і союзників США в результаті зовнішньої політики, яку проводить тандем Обама—Клінтон. До дискусії негайно долучився і Скотт Вокер, який заявив, що як держсекретар Гілларі Клінтон повністю ділить відповідальність з Обамою за провальну зовнішню політику всіх років його президентства.

Таким чином, ще до офіційного висування Гілларі Клінтон республіканські кандидати позначили одну зі своїх головних технологій на найближчий період. Перше: Гілларі Клінтон — головна мішень, а критика на її адресу — головне джерело рейтингу. Друге: згадування про Гілларі в 100% випадків має відбуватися у прив'язці до імені Барака Обами та політики Білого дому.

Особливий Ренд

Власне, цим самим прийомом у притаманній йому ексцентричній манері користується і Ренд Пол, який офіційно оголосив про своє висування за тиждень після Круза. Одна з особливостей іміджу Ренда Пола — це спроба подати консервативним виборцям образ "іншого республіканця". Пол, як один з найяскравіших представників консервативного Руху чаювання, обіцяє не втягувати США в авантюри міжнародного масштабу заради ефемерної ролі світового поліцейського, натомість закликає опонентів і колег по партії сконцентруватися виключно на внутрішніх проблемах країни і почати нарешті жити за коштами. Залишаючи за дужками питання ефективності подібних меседжів, Ренд Пол, проте, справді зажив слави "особливого". Разом з тим поки що цей імідж не сприяє високим темпам залучення коштів на кампанію, а також відверто дратує значну частину республіканських еліт.

Рэнд
Ренд Пол

Штаб Ренда розпочав кампанію досить хвацько, одночасно з висуванням подавши соціологічні дослідження, де його рейтинг у трьох "свінгових штатах" (Колорадо, Айова, Пенсільванія) перевершує рейтинги Гілларі Клінтон. "Свінгові штати" — це штати, де ні республіканці, ні демократи не мають надміцних електоральних позицій, і де від виборів до виборів перемога дістається кандидатам то від однієї партії, то від іншої. 

Мабуть, з усіх квітневих ходів кандидатів-республіканців цей хід Ренда Пола був найяскравішим. Цією дією його штаб вдарив у самий нерв. Чи не жарт, уперше хтось з республіканських кандидатів усерйоз замахнувся на руйнування міфу про непохитність рейтингу Гілларі. Якщо брати до уваги карту фактичних електоральних уподобань, новина про незначну перевагу Пола над Клінтон у трьох "свінгових штатах" поки що нічого не означає. Але якщо розглядати ситуацію виходячи з логіки внутрішньопартійної боротьби, а також цілей залучення додаткових коштів на кампанію, цей хід Пола можна розцінювати як блискучий. 

Американська мрія Марко Рубіо

Дія Ренда Пола щодо Клінтон не залишилася непоміченою і для консультантів Марко Рубіо. Штаб сенатора від Флориди на соціологію Пола відповів масштабним експертним опитуванням, у якому ключові аналітики, активісти й лідери думок з Айови і Нью-Гемпшира, що представляють обидві партії, зійшлися на думці, що саме Рубіо має найвищий потенціал перемогти Гілларі на загальних виборах у цих штатах, а не Круз або Ренд Пол. Особливо піарники Рубіо підкреслили високі оцінки на адресу Рубіо з боку експертів, орієнтованих на Демократичну партію. 

Рубио
Марко Рубіо

Однак перша справжня година слави Рубіо припала на цей тиждень, коли сенатор від Флориди зробив своє офіційне оголошення про висування. Карти молодому консерваторові мало не сплутала Гілларі Клінтон, яка раптом вирішила оголосити про свій намір ввійти в кампанію за день до офіційного висування самого Рубіо. Збіг двох подій з різницею в один трохи збентежив штаб республіканського сенатора. Його команда всерйоз була стурбована, що інформаційна хвиля після заяви Клінтон накриє аналогічну заяву Рубіо, яку той планував зробити на добу пізніше. 

Ситуація розрядилася, коли аналітики республіканців прорахували, що такий варіант буде навіть більш прийнятним, оскільки їхній кандидат в інформаційному полі йтиме у зв'язці якраз із Гілларі. Отже, новина про його висування розглядатиметься в ЗМІ в одному ряду з новинами про похід на президентські вибори найбільш рейтингового кандидата, до того ж — іще й головного опонента. 

Рубіо повністю виграв початок поточного інформаційного тижня в інших кандидатів-республіканців. Спочатку Марко на високому рівні провів свій захід, де офіційно оголосив про свій похід на вибори і генеральний меседж власної кампанії — захистити американську мрію від наявних загроз. Молодого сенатора від Флориди супроводжували батько і мати — колишні бармен і гувернантка, типові представники емігрантського класу, які змогли виховати сина, що претендує на пост президента США. Меседж Рубіо тим і сильний, що він сам є уособленням американської мрії, на відміну від таких "династичних" політиків, як його внутрішньопартійний опонент Джеб Буш і навіть сама Гілларі Клінтон. 

Скотт Вокер. Повільно, але впевнено

Поки молоді сенатори-республіканці пред'являли спостерігачам, а також потенційним спонсорам, свої передвиборні проекти, республіканці-важковаговики — Джеб Буш і Скотт Вокер — теж не сиділи склавши руки. 

буш
Джеб Буш

Джеб давно оголосив, що націлений залучити на свою кампанію 100 млн дол. і, очевидно, після досягнення цього показника також офіційно розпочне перегони. Фандрайзинговий прогноз Буша на сьогодні скоріше позитивний. Імідж представника родини американських президентів сприятливо позначається на процесі збирання коштів, однак ставлення до Джеба з боку частини еліт Республіканської партії залишає бажати кращого. За останні п'ять-шість років усередині партії сформувалося доволі потужне антибушівське лобі, не зацікавлене у відтворенні впливового клану. Водночас аналітики й стратеги республіканців виправдано побоюються, що на загальних виборах Джеб, у разі своєї перемоги на внутрішньопартійних праймериз, буде одним з найслабших суперників для Гілларі з усіх можливих. Протистояння у форматі "Буш—Клінтон" не викликає оптимізму і в соціологів, які прогнозують значно нижчий рівень уваги електорату до президентських виборів при такому розкладі. 

Тим часом інший важковаговик — Скотт Вокер — активно формує собі імідж головного опонента Барака Обами. Саме Вокер кілька тижнів тому звинуватив Обаму в слабких лідерських якостях, а також висловив Обамі претензії у зв'язку з його небажанням "чути Конгрес". Крім того, однією зі слабких сторін чинного президента США Вокер називає небажання Обами ефективно взаємодіяти з губернаторами. І загалом Вокер б'є в правильну точку — після останніх проміжних виборів, на яких в обох палатах Конгресу встановилася республіканська більшість, а губернаторська горизонталь без малого на 2/3 складається з республіканців, контакти Обами й Білого дому з іншими центрами впливу справді стали вкрай нечастими. 

Уокер
Скотт Вокер

Також Вокер продемонстрував найбільш помітну з усіх республіканських кандидатів публічну реакцію на новини про недавні домовленості з Іраном. На додачу до зневажливої критики зовнішньої політики адміністрації Обами загалом Вокер сказав, що анулює угоду з Іраном у перший же день свого перебування у Білому домі. 

Не в останню чергу випад Вокера на адресу Обами став помітним ходом іще й завдяки самому президентові. В одному зі своїх останніх інтерв'ю, відповідаючи на запитання журналіста, Обама був змушений реагувати на претензії Вокера, заявивши, що "угода з Іраном" далека від завершення. Відчуваючи, що тема Ірану стає досить живильним ґрунтом для політичних опонентів, Обама поспішив роз'яснити, що домовленості з владою Ірану — це робота, яку ще треба буде проробити протягом найближчих місяців. Обама заявив, що особисто для нього головне — можливі позитивні зміни, які, на його думку, переживе Іран у результаті масштабної угоди з Заходом, зокрема і в політичній сфері. 

Та важливим було навіть не це, а сам прецедент відповіді президента губернаторові Вісконсину. Так Обама тонко нагадав Вокеру, що будь-який обраний президент повинен добре розумітися на питаннях зовнішньої політики, знати історичні прецеденти президентської влади (щодо можливостей виконавчої влади укладати міжнародні угоди) і не піддавати сумніву здатність укладати такі угоди. Ба більше, назвав критику таких крихких домовленостей нерозумним підходом і насамкінець навіть порадив Вокеру підучити "матчастину" зовнішньої політики. Однак команда республіканця не забарилася скористатися наданим шансом і розтиражувала відповідь Обами на всіх доступних ресурсах. Поки що для Вокера, так само як і для інших кандидатів-республіканців, можливість такої полеміки (нехай і заочної) з Обамою, Клінтон та іншими представниками влади в більшості випадків є важливішою, ніж сам зміст відповіді. 

Yes, she can

Та головне питання політичного порядку денного в США сьогодні — чи є альтернатива Гілларі? Причому, як усередині рідної Демократичної партії, так і на загальних виборах президента 2016 р. 

Нинішня ситуація в Демократичній партії нагадує випалену землю. З одного боку, масштаб постаті й рейтинг Гілларі значно спрощує ситуацію для демократів. В очах виборців вона вже основний кандидат від Демократичної партії. У спонсорів і еліти демократів не виникає сумнівів у правильності вибору — донедавна Гілларі була безальтернативною постаттю не тільки всередині рідної політичної сили, а й на електоральному полі. Ба більше, її небажання чітко артикулювати свої плани аж до останнього часу створювало певну нервозність і напругу в демократичному таборі. 

Вона довго підходила до цього висування. За неї часто говорили інші. Зокрема Білл Клінтон. Півроку тому вона всіляко уникала будь-яких запитань про свій похід на вибори, розповідаючи через Білла, що наразі вона щаслива можливістю насолоджуватися новою для себе роллю бабусі, і ні про що інше навіть не думає. 

Піарники Клінтон останній рік вели вивірену кампанію, аби переконати американське суспільство, що Гілларі, коли й піде в президенти, то це її рішення буде багато в чому вимушеним. Вона цього не так уже й хоче, але Білл і партія підштовхують. Приблизно з такими меседжами в рейтинговій американській пресі вийшла низка матеріалів і в переддень висування Гілларі Клінтон минулої неділі. І саме цим пояснюється те, що офіційну заяву про висування Клінтон спочатку зробив керівник її виборчої кампанії Джон Подеста. Навіть у такому, здавалося б, простому питанні штаб Гілларі зробив надзвичайно сильний хід. Фактично кожен з республіканських номінантів кинувся коментувати факт висування Гілларі, якого вона персонально навіть не озвучила. І це вкотре показало, що беззастережною хазяйкою на електоральному полі поки що залишається вона. Будь-яка її дія моментально засмоктує в інформаційну вирву всіх гравців виборчого процесу. Джеб Буш, Рік Перрі, Ренд Пол та інші республіканські номінанти — всі кинулися змагатися: хто з них більш витончено відреагує на подію.

Стратегія Гілларі — не припуститися помилок. Принаймні завчасно. І маневр із сухою заявою Подести продиктований саме цим.

Усе йде до того, що праймериз усередині Демократичної партії перетворюються на формальність. Клінтон якнайкраще персоніфікує наступність влади й продовження всіх тих позитивних змін (зокрема в економіці), яких вдалося досягти демократичній команді. Єдине, в чому не впевнені партійні еліти й донори, — це в спроможності Гілларі замахнутися на два президентські терміни поспіль. Однак поки що розв'язання цієї проблеми воліють відкласти до кращих часів. Як мінімум до моменту досягнення мети №1 — увійти в Білий дім у 2016-му.

З іншого боку, цілком очевидна системна внутрішньопартійна криза. За понад шість років президентства Барака Обами лава запасних Демократичної партії помітно звузилася. Проміжні вибори 2014 р., на яких значна кількість демократичних кандидатів пролетіла повз Сенат і губернаторські пости, ще більше погіршили ситуацію. Сьогодні, у 2015-му, складно собі навіть уявити, що праймериз усередині Демократичної партії можуть бути настільки конкурентними, драматичними й непередбачуваними, як це було 2008-го, коли нинішній безальтернативний кандидат Гілларі Клінтон боролася за право партійного висування з Бараком Обамою. 

Як резервних кандидатів від демократів найчастіше називають імена віце-президента Джозефа Байдена і губернатора Массачусетсу Елізабет Воррен. Також досить часто звучить ім'я держсекретаря США Джона Керрі, однак через низку суб'єктивних чинників (зокрема тяжке захворювання) кандидатуру Керрі навряд чи можна сприймати всерйоз. За свідченнями численних інсайдерів Демократичної партії, всі учасники тріо Байден—Уоррен—Керрі в цей момент далекі від думки висувати свої кандидатури. 

Попри те що кадровий резерв Демократичної партії сьогодні бідний, усе-таки він не порожній. У ньому звертає на себе увагу інше тріо. Колишній губернатор Мериленду Мартін О'Мейлі, сенатор від Вермонту Берні Сандерс і колишній сенатор від Вірджинії Джим Вебб — політики, які протягом останнього часу неодноразово позначали свій інтерес до президентських виборів. І нехай вага кожного з них незрівнянно нижча за політичну вагу Гілларі, нехай жоден з них практично напевне не складе їй серйозної конкуренції, праймериз усередині Демократичної партії все-таки відбудуться. Інша річ, що для керівників кампанії Гілларі Клінтон внутрішньопартійні праймериз — серйозна іміджева проблема. Їм практично напевне доведеться шукати складний баланс між безальтернативністю і необхідністю демонструвати видимість політичної боротьби з кандидатами, чия сукупна електоральна й політична вага навіть усередині рідної партії не варта й трьох відсотків масштабу постаті Клінтон. 

Тижнем раніше один з американських аналітичних ресурсів провів експертне опитування, поставивши собі за мету визначити, які саме внутрішні чинники стали причиною того, що Гілларі Клінтон виявилася єдиним реальним кандидатом демократів на майбутніх виборах. Судження відразу кількох експертів звелися до цікавого висновку — жоден з потенційних внутрішньопартійних опонентів Гілларі Клінтон зараз не має не тільки можливості перемогти її у внутрішньопартійній боротьбі, а й відповідних прагнення і волі. Мабуть, це найточніша характеристика внутрішньопартійної ситуації на сьогодні. 

Білл поза грою?

Перший же передвиборний ролик Клінтон, який уже став популярним і в Україні, — це фактично прем'єра кількох генеральних меседжів кампанії. США виходить з кризи, економіка зростає, Штати знову стають країною, де можна не хвилюватися про майбутнє, якщо ти починаєш робити кар'єру, ідеш на пенсію або розпочинаєш свій бізнес. Піарники Клінтон кажуть усім американцям, що тепер, у 2015-му, дедалі більше сімей можуть переїхати в новий будинок, у кращий район, дати своїй дитині можливість навчатися в найкращій школі. Ті, хто пережив дискомфорт і злидні в кризові роки, можуть розраховувати на появу великої кількості робочих місць і гідний соціальний захист. Усе це стало можливим завдяки тим рокам, які демократи витратили на виправлення ситуації в економіці, після того як отримали країну з рук республіканців 2008-го. Саме тоді, коли сотні тисяч американських сімей були в розпачі через масштабну кризу, що вибухнула в країні наприкінці президентства Джорджа Буша-молодшого. І що ще важливо — Білл Клінтон залишав країну республіканцям зовсім в іншому стані.

Клинтон
Білл Клінтон

До речі, про Білла. Поки що 42-й президент США зберігає інтригу — чи підтримуватиме він Гілларі публічно, чи буде цю підтримку оформлено в якийсь окремий спецпроект, чи він усе ж таки залишиться в тіні. Наразі Білл Клінтон, за його ж словами, зарезервував собі роль залаштункового радника. Принаймні до самого фіналу кампанії. Однак це рішення — про входження Білла в публічну гру — не таке просте, як може здатися на перший погляд. Стратеги демократів іще не можуть до кінця прорахувати ефект від участі Білла в кампанії дружини, а противники такого сценарію мають навіть низку серйозних аргументів. Річ у тім, що на останніх проміжних виборах партія делегувала екс-президента у свою вотчину — рідний штат Арканзас — для публічної підтримки кандидатів-демократів у Сенат і на губернаторський пост. Білл як колишній губернатор Арканзасу досі мегапопулярний у штаті й заслужено вважається одним з найбільш достойних його синів. Проте його активна підтримка демократичних кандидатів восени 2014 р. не допомогла їм перемогти. Попри козирну карту на ім'я Білл, республіканці перемогли демократів в Арканзасі, в результаті чого сенатором від штату став молодий консерватор Том Коттон, а губернатором — досвідчений республіканець Аса Хатчінсон. Карта Білла виявилася битою в самому Арканзасі, що стало сенсацією зі знаком мінус усередині партії. 

Наразі ж в американських медіа розгортається повномасштабний серіал під назвою "Сім'я Клінтон", головні ролі в якому грають Білл і Челсі. Очевидно, що консультанти Гілларі роблять одну зі ставок на кампанію з відтворення образу головної сім'ї Америки. А оскільки сама Гілларі вже зробила заявку на роль головної захисниці сімейних цінностей у США (що не дуже вдало корелюється з позицією багатьох політиків-демократів стосовно одностатевих шлюбів), то цей хід її штабу видається цілком логічним.

Однак попри всю безальтернативність і позитивні прогнози, шлях Гілларі Клінтон до президентства простим не буде. Її висування минулої неділі відкрило для республіканців широкі можливості для атаки. У режимі перманентних атак Гілларі Клінтон, без сумніву, проведе весь час, що залишився до виборів. 

Перший серйозний "подарунок" у зв'язку з висуванням підніс Гілларі голова Національного республіканського комітету, закликавши її звітувати про всі кошти, зібрані родиною Клінтонів у рамках їхнього філантропічного проекту Глобальна ініціатива. В ефірі телекомпанії CBS очільник RNC Рейнс Прибус звинуватив Гілларі в тому, що в рамках свого благодійного проекту вона брала гроші в правлячих кіл Саудівської Аравії, Марокко, Ємену й Омана, що не може не викликати до неї запитань як до потенційного президента США.

Глобальна ініціатива Клінтонів не вперше стає об'єктом нападок республіканців. Наприклад, тижнем раніше один з кандидатів-республіканців Ренд Пол заявив, що Гілларі втратила моральне право апелювати до жіночого електорату США після того, як її проект приймав кошти від представників країн, у яких дискримінуються права жінок. 

Піарники Гілларі мусять терміново знаходити адекватний меседж у відповідь, якого, очевидно, поки що не знайшли. Стратегія "відходу у відрив" на недосяжну дистанцію — безперечно хороша. Але чи є така дистанція на президентських виборах у США, яку неможливо подолати? До того ж, на відміну від ситуації всередині Демократичної партії, у середовищі республіканських кандидатів є достатньо політиків, які мають і можливість, і прагнення, і волю кинути виклик Гілларі Клінтон на цих виборах. 

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №24, 22 червня-25 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво