Сирія: курдський козир - Міжнародна політика - dt.ua

Сирія: курдський козир

22 листопада, 2013, 20:15 Роздрукувати Випуск №43, 22 листопада-29 листопада

Сирійські курди можуть стати однією з сил, яка має всі шанси вийти з кривавого протистояння в Сирії з конкретними здобутками.

Як і будь-яка громадянська війна, конфлікт у Сирії не передбачає переможців. Дедалі очевиднішим фактом стає те, що військове врегулювання конфлікту неможливе — незалежно від того, на чий бік на схиляться терези військового протистояння на певний момент. Ця перевага матеріалізується лише в трохи кращі позиції за переговірним столом. Висловлюються сподівання — що за "женевським" і "в якомога ближчий час". Хоча є побоювання, аби "Женева-2", яку медіатори намагаються позиціонувати як таку собі панацею, не перетворилася на "Женеву-3", "Женеву-4" і т.д…

На цьому песимістичному тлі сирійські курди можуть стати однією з сил, яка має всі шанси вийти з кривавого протистояння в Сирії з конкретними здобутками.

Етносу, який становить близько 10% населення країни, ще донедавна годі було й сподіватися на такі перспективи. Їхні політичні й культурні права зневажалися, кілька сотень тисяч людей просто не мали громадянства. Проте під час громадянської війни сирійські курди у своїй більшості не ставали на бік жодної зі сторін конфлікту, а намагалися натомість знайти своє місце в хиткому балансі сил. До останнього часу їм вдавалося уникати гострих збройних протистоянь. Узявши за пріоритет національну ідентичність, а не загальні "цілі революції", та вміло користаючись мінливою ситуацією, вони нині можуть вважатися однією з сил, без урахування думки якої загальне врегулювання конфлікту неможливе. 

Більше того, в разі закріплення свого успіху вони можуть стати й одним із факторів впливу на субрегіональній арені. Хоча однією з головних перешкод тут можуть стати… самі ж сирійські курди, а точніше, розкол між ними. Ці внутрішні розбіжності й різне бачення нагальних для курдської самобутності питань зумовлені, окрім банального прагнення регіональних політиків до загальнокурдського лідерства, різними центрами тяжіння у тому ж таки загальному курдському русі, який охоплює територію на стику Сирії, Туреччини, Іраку та Ірану. 

Розуміння природи сирійських курдів неможливе без ширшого погляду на курдський політичний рух загалом. Основними силами, які змагаються за лідерство в ньому, виступають Робітнича партія Курдистану (РПК), голова якої — Абдулла Оджалан, та Демократична партія Курдистану (ДПК) на чолі з президентом автономного Іракського Курдистану Масудом Барзані. 

Перша організація претендує на роль незламного борця за курдські права проти турецького уряду, який іще донедавна називав близько 20 млн курдів країни "гірськими турками". З початку року уряд прем'єра Реджепа Ердогана ініціював історичний мирний процес з РПК, пообіцявши низку демократичних перетворень для вирішення курдського питання. Під впливом свого (хоча й пожиттєво ув'язненого, однак усе ще авторитетного) лідера прибічники Оджалана погодилися припинити бойові дії й вивести загони з території країни. Зазначимо лише, що перемир'я є досить хитким, а умови його реалізації неабияк пробуксовують. І це досить тривожні тенденції, що криють у собі можливість повного зриву домовленостей. 

Іракські ж курди уособлюють собою реальність втілення курдського мрії: автономний регіон на півночі Іраку вже де-факто є державою — без власне проголошення незалежності. І особлива заслуга в цьому, як вважають, саме Масуда Барзані. Хо-ча система влади в автономії будується на дуумвіраті — ДПК та Патріотичного союзу Курдистану на чолі з нинішнім тяжкохворим президентом Іраку Джалялем Талабані, — основні важелі влади в Південному Курдистані (так називають іракську автономію курди) належить саме партії харизматичного Барзані. 

Окремим важливим фактором впливу є Туреччина, для якої курдське питання — головна внутрішньополітична головоломка протягом останніх 30 років. У своїй "курдській грі" Анкара вирішила зробити ставку на Іракський Курдистан Барзані. Хоча це й стало додатковим негативом у відносинах із Багдадом, відносини якого з керівництвом курдської автономії досить напружені — передусім через енергетичні питання. Втім, наразі в рамках своєї "двотрекової" політики на іракському напрямку сунітська Туреччина намагається поліпшити відносини з шиїтським керівництвом Іраку. 

Такий взаємний інтерес Ербіля (столиці Іракського Курдистану) й Анкари зумовлений економічно. Насамперед тими ж таки нафтою і газом. Іракські курди, які через суперечки із центральним урядом у Багдаді прагнуть до енергетичної незалежності, почали одноособово укладати угоди з міжнародними нафтогазовими корпораціями та будувати гілки до Туреччини із наміром продавати ресурси як цій країні, так і в Європу (один з нафтопроводів на стадії завершення, інший планується). 

Пов'язаний економічно й передбачуваний партнер в особі Ербіля потрібен Анкарі й з метою послаблення з допомогою Барзані ролі РПК серед турецьких курдів. Благо й тут збігаються інтереси Барзані та Ердогана. Останній, зокрема, зацікавлений у поліпшенні своїх електоральних позицій за рахунок вирішення "курдського питання" напередодні виборів у країні — місцевих у березні 2014 р. і президентських улітку 2015-го. 

За великим рахунком, політика та дії інших курдських рухів, партій та організацій відбуваються саме у фарватері інтересів та суперництва між цими двома силами — Ербілем (місце розташування штаб-квартири ДПК) і Кандилем (Кандильські гори на кордоні між Туреччиною та Іраком, де базується військово-політичне керівництво РПК). Не стали винятком і сирійські курди, яких умовно можна розділити на два табори.

Перший — це військово-політична організація "Партія демократичного союзу" (ПДС), яку в Туреччині вважають сирійським крилом РПК. Звідси й насторожене, а часом і відверто вороже ставлення Анкари до цієї сили. Партію іноді звинувачують і в зв'язках з урядом президента Асада. Ці звинувачення ґрунтуються на старих зв'язках РПК з Дамаском, який у період напружених відносин із Туреччиною надавав свою територію під бази "апочистам". Доки не вислав їх, включно з А.Оджаланом, під тиском Анкари 1998 р.

Втім, лідер ПДС Саліх Муслім заявляє лише про ідеологічні зв'язки з РПК, а все інше називає пропагандою Анкари. Також він заперечує і співробітництво з Асадом, якому Муслім пригадує, окрім порушення прав курдів, іще й силове придушення курдських виступів 2004 р., "зраду" бійців РПК, висилку 1998 р. Оджалана. 

Другою за впливовістю силою серед сирійських курдів є об'єднання з близько 15 курдських партій "Курдська національна рада" (КНР), яка належить до орбіти впливу іракської ДПК Барзані. Власне реалії на місцях такі, що де-факто контроль над заселеними курдами територіями на північному сході та півночі, включно з курдським кварталом в Алеппо, нині належить "Підрозділам народної оборони" (ПНО), які вважаються підконтрольними ПДС. Не остання заслуга в цьому, треба визнати, й регулярних сирійських сил безпеки. 

Після фактичної передачі афілійованим з ПДС структурам контролю над курдськими територіями влітку 2012 р., у нинішньому протистоянні ПНО з ісламськими екстремістами, що активізувалося з літа цього року, урядові війська також діють "на пару". Переслідуючи власні інтереси, вони обстрілювали позиції джихадистів, передусім з пов'язаних з "Аль-Каїдою" одних із найпотужніших сил сирійської збройної опозиції — "Ісламської держави Іраку та Шаму" й "Джебхат ан-Нусра". Крім того, зайняти деякі важливі з погляду логістики райони й маршрути на турецькому та іракському кордоні (включаючи стратегічний КПП Яарубія) "сирійським братам" допомогла й частина ветеранів РПК, які залишили Туреччину в рамках перемир'я. Хоча у ПДС і заперечують цей факт (мовляв, бійці РПК пішли, як планувалося, в Іракський Курдистан), турецькі спецслужби говорять про близько 1 тис. бійців Робітничої партії в Сирії. 

Вважається, що саме Анкара, стурбована посилення присутності РПК на сирійському кордоні, стоїть за останнім "нацьковуванням" ісламських екстремістів, які проходять через її кордони або ж входять у її сферу впливу, на курдів з ПДС. Водночас С.Муслім, який двічі обговорював це питання з офіційними турецькими чиновниками, в останніх інтерв'ю стверджує, що рівень підтримки джихадистів Туреччиною зменшився, що, власне, й сприяло курдським перемогам. 

Крім того, за посередництва Барзані Анкара намагалася "розбавити" одноособовий контроль ПДС над Рожавою (курдська самоназва регіону сирійського Курдистану), залучивши до управління більше інших партій зі складу КНР, лояльних Ербілю, а отже, й туркам. Водночас за мету ставилося залучити всіх сирійських курдів до роботи в рамках підтримуваної Анкарою Сирійської національної коаліції (СНК) — головного претендента на представлення сирійської опозиції. 

Втім, створена в липні 2012 р. за сприяння президента Іракського Курдистану Вища курдська рада для спільного управління курдськими територіями, куди ввійшли ПДС і КНР, як і подальші примирливі дії Барзані, так і не привели до успіху. Здавалося, що обидві сили сирійських курдів почали знаходити спільну мову, коли у вересні 2013 р. заявили про проект створення тимчасової адміністрації в сирійському Курдистані. Однак, не в останню чергу через тиск Ербіля й Анкари, Курдська національна рада, всупереч опозиції ПДС, приєдналася на початку листопада до "загальноопозиційної" СНК  і підтримала створення коаліцією тимчасового уряду на чолі з Ахмедом Тумахом, у якому, власне, курд Ібрагім Меро отримав іще й посаду "міністра фінансів та економіки". І дарма що цей опозиційний уряд, як власне й сама коаліція, нині має дуже слабкий вплив на основні збройні угруповання в Сирії. 

Власне на цьому тлі ПДС — фактично одноособово — і заявила 12 листопада про створення "перехідної цивільної адміністрації для районів Західного Курдистану-Сирії". Її завданням було визначено "підготовку законодавства про місцеві вибори, підготовку загальних виборів, ухвалення законів, поруч із вирішенням економічних, політичних, безпекових та військових проблем, якими живуть регіон і Сирія". При цьому ініціатори запевняють, що цей крок має тимчасовий характер — до створення загальносирійського керівного перехідного органу за результатами мирного врегулювання. Відповідно, про автономію або відокремлення не йдеться. 

Зрозуміло, що цей крок не зустрів розуміння з боку "партнерів" з Курдської національної ради. Не забарилися й негативні сигнали з Ербіля та Анкари. У самій же СНК узагалі назвали це "сепаратистським рухом", а саму ПДС ворожою організацією, що діє в інтересах Асада, а не заради "ідеалів революції". З огляду на це легітимність цієї адміністрації ПДС навіть серед самих курдів не мала значної підтримки, а подальше одноособове просування цього проекту може лише більше загострити розкол між ними. 

Проте курдські збройні загони під керівництвом ПДС сформували собою значний фактор впливу в сирійському протистоянні. Залучити цей козир зацікавлена кожна зі сторін. Однак "балансерам" ПДС поки що вдається займати відносно нейтральну позицію. Протистояння, доволі успішне, триває лише із салафітськими й джихадистськими організаціями. Цілком очевидно, що саме курди могли б стати тим значним контрбалансом для протистояння сирійській "Аль-Каїді" на півночі та північному сході країни, у пошуках якого перебуває Захід. Утім, поки що серед цих країн, передусім США, має місце ізоляційний тренд організації, який сформувався, головним чином, під впливом Анкари. 

З іншого боку, одноособове посилення позицій ПДС, котра вочевидь має зв'язки з РПК, може викликати негативну реакцію з боку Анкари та Ербіля. 

Пропагуючи свій проект "третьої сили", ПДС виступає за мирне врегулювання конфлікту в Сирії з допомогою "Женеви-2", де курди мають брати участь у переговорах окремою делегацією від Вищої курдської ради. Там же вважають, що мирне подолання кризи неможливе без президента Асада, а майбутня Сирія має стати децентралізованою з наданням більшої автономії курдам. Водночас інша частина сирійських курдів, об'єднана навколо Курдської національної ради, дотримується поглядів опозиційної Сирійської національної коаліції. Цей розкол, спричинений, зокрема, спробами Анкари нівелювати роль ПДС, не сприятиме стабілізації в сирійському Курдистані та курдській єдності загалом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво