Лідери США і КНДР домовилися про остаточне мирне врегулювання Корейської війни - Міжнародна політика - dt.ua

Сінгапурський саміт: історична віха чи тимчасовий перепочинок?

14 червня, 14:30 Роздрукувати Випуск №23, 16 червня-22 червня

Лідери США і КНДР домовилися про тривалий процес, а не про швидкий результат.

© Official White House Photo by Shealah Craighead

Можна скільки завгодно іронізувати з приводу слів Дональда Трампа й Кім Чен Ина, які визначили свою зустріч у Сінгапурі як "історичну" й таку, "що змінює світ". Але ця оцінка проведених переговорів виправдана. Уперше в історії відбувся саміт лідерів США і КНДР. Кім підтвердив готовність говорити про відмову від ядерної зброї. Ця позиція була сформована ще у квітні, під час зустрічі північнокорейського лідера з президентом Південної Кореї Мун Чже Іном. Але саме тепер стало зрозуміло: Пхеньян у принципі не відкидає саму можливість денуклеаризації. Нарешті, сторони говорили про остаточне мирне врегулювання Корейської війни. Переліченого з запасом вистачить, щоб саміту знайшлося помітне місце в історії світової дипломатії — навіть якщо невдовзі Вашингтон і Пхеньян знову не знайдуть спільної мови і повернуться до звичної конфронтації.

Трамп і Кім виступили у незвичайних для себе ролях — ролях миротворців. Про новий історичний етап для Корейського півострова, який стане "часом миру та безпеки", впродовж саміту багато говорили обидва лідери. Вражаючий контраст із мовою взаємних погроз, донедавна — єдиною, з допомогою якої спілкувалися між собою Вашингтон і Пхеньян. Ще кілька тижнів тому, коли Трамп заявив про скасування саміту, здавалося, що конфронтація нездоланна, а хмари, які згустилися над Корейським півостровом, обіцяють неминучу воєнну грозу. На цьому тлі саміт справив майже магічний ефект: в один день атмосфера конфронтації змінилася на атмосферу діалогу. Те, що два лідери зустрілися, і те, як вони спілкувалися під час саміту, переконує: варіант силового вирішення питання нині у Вашингтоні не розглядається. А дипломатична боротьба замість воєнних дій — ситуація, що несе незрівнянно менші ризики і для учасників саміту, і для інших зацікавлених країн.

Але якщо позитивний ефект від проведення саміту для міжнародної безпеки очевидний, то оцінити однозначно його результативність — важко. Основа домовленості, досягнутої в Сінгапурі, — американські гарантії безпеки КНДР в обмін на відмову останньої від ядерної зброї. Саме така формула закріплена у спільній заяві, підписаній лідерами двох країн за підсумками зустрічі. Але конкретні механізми не визначені навіть у загальних рисах. Немає ні термінів, ні механізмів контролю, ні конкретних гарантій виконання. Зате є з надлишком продемонстрована обережність в оцінці найближчої перспективи досягнутих домовленостей. Хоча Трамп і підкреслював кілька разів, що очікує від північнокорейської сторони "дуже швидких" кроків із реалізації домовленостей, він залишив для себе шляхи до відступу. Чого варті його слова на підсумковій прес-конференції: "Через півроку може виявитися, що я помилявся", — стосовно готовності лідера КНДР виконувати свої обіцянки.

Фактично, сторони прийняли як даність, що процес буде поетапним і тривалим. Коли Трампа запитали про суть гарантій безпеки, які він пообіцяв Пхеньяну, американський президент однозначно заявив, що наразі про скорочення американської військової присутності на Корейському півострові не йдеться. Натомість Трамп виявив готовність відмовитися від проведення спільних із південнокорейськими військових навчань. Очевидно, перший етап і перші поступки — лише дещиця обіцяного в підсумковій заяві. Та й кроки Пхеньяна у відповідь на цьому етапі видаються значно скромнішими від задекларованих цілей. На підтвердження добрих намірів Північної Кореї поки що наводяться лише кроки з припинення випробувань та ліквідації випробувальних об'єктів. Це — не ліквідація ядерної зброї, а лише заморожування подальшого розвитку ядерної програми.

Очікувати більшого нині не варто. Про жодну взаємну довіру не йдеться. США мають лише негативний досвід: попередні домовленості Пхеньян рано чи пізно порушував, не допомагали і формально прописані механізми контролю. Рамкова угода 1994 р. передбачала міжнародні інспекції, але Пхеньян довго перешкоджав діяльності міжнародних інспекторів і врешті-решт взагалі вийшов з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Для Пхеньяна гарантії безпеки з боку Вашингтона теж не видаються переконливими: широкий американський досвід зміни політичних режимів, навіть тих, із яким Вашингтон начебто підтримував конструктивний діалог, безперечно, береться до уваги північнокорейським лідером.

Нарешті, перед Пхеньяном стоїть дуже складна дилема. Найнадійніша гарантія безпеки режиму від зовнішніх загроз — ядерна зброя. Доки вона залишається в руках режиму, ймовірність силового втручання з боку США, та й інших країн (тих-таки Китаю чи Південної Кореї), незначна. Ось тільки відмова від ядерної зброї — обов'язкова американська умова будь-якої нормалізації, від якої Вашингтон не відмовиться. Це принципове для американців питання. Тут і небезпека ядерної зброї в руках відверто ворожого режиму, і ризики для міжнародного режиму нерозповсюдження, — прецедент перетворення ще однієї держави на ядерну показує поганий приклад іншим країнам, які захочуть кинути США виклик. Та й ризик побачити ядерну зброю в руках терористів тільки зростає із входженням нових гравців у захопливий процес створення власної ядерної зброї.

Сьогодні ця дилема нерозв'язна. Отже, обидві сторони усвідомлюють: реальні угоди найближчого майбутнього будуть значно скромнішими від загальної домовленості, досягнутої в Сінгапурі. Фактично, лідери США й КНДР домовилися про тривалий процес, а не про швидкий результат. Це — дуже важливий тактичний результат. Трамп нарешті здобув "велику дипломатичну перемогу". Недарма ж неодноразово підкреслював: він домігся результату там, де не могли досягти успіху його попередники. Опоненти президента, звісно, критикуватимуть і сам саміт (як же, практично — дружня зустріч із диктатором, згадати хоча б "обмовку" Ебігайл Хантсман, ведучої Fox News та доньки нинішнього американського посла в Москві, про зустріч "двох диктаторів"), і відсутність конкретики в домовленостях. Але для команди президента і його прибічників, у тому числі й вимушених (насамперед для Республіканської партії), це — перемога без лапок, яку можна подати як очевидне свідчення спроможності нинішнього господаря Білого дому в міжнародній політиці.

КНДР саміт дає перепочинок у надзвичайно сильному міжнародному тиску. Зараз країна, по суті, в ізоляції — політичній, до чого Пхеньяну не звикати, й економічній. Останнє справді небезпечне, оскільки санкції підривають і так слабку економіку країни. Саме США добивалися нинішнього санкційного режиму стосовно Пхеньяна. Саме зусилля Вашингтона забезпечили підтримку санкціям з боку Пекіна й Москви, головних зовнішньоекономічних партнерів КНДР. Саме позиція американців зробила ці санкції практично всеосяжними, вдаривши по головних статтях доходів північнокорейського бюджету і по стратегічному імпорту: енергоносіях, промисловому обладнанню. Пауза у конфронтації з Вашингтоном, як мінімум, гарантує, що нових санкцій не буде. А при вдалому збігу обставин може забезпечити мовчання американців, якщо хтось із партнерів Пхеньяна захоче в односторонньому порядку відкинути вже існуючі обмеження.

Але не можна заперечувати й стратегічних виграшів навіть обмежених результатів діалогу, що почався між Вашингтоном та Пхеньяном. Ядерна зброя Пхеньяна — реальна загроза навіть для США. Якщо Вашингтону вдасться зупинити ядерну та ракетну програми КНДР, це відтермінує для Пхеньяна можливість завдати гарантованого удару по американській території. Отже, з'явиться більше часу для пошуку найоптимальнішої стратегії щодо цієї загрози. А крім того, конфлікт на Корейському півострові становить серйозну загрозу і для союзників США в регіоні — Японії, Південної Кореї, Тайваню. Зниження рівня протистояння послабить нервозність у столицях цих країн і знизить тиск із їхнього боку на американців: адже останні взяли на себе істотні зобов'язання із забезпечення безпеки союзників.

І сам факт проведення саміту, і домовленості, досягнуті в Сінгапурі, і усні обіцянки, зроблені лідерами двох країн під час зустрічі, — все це безпосередньо стосується не тільки США та КНДР, а й інших країн. І це — ще одна причина, чому саміт Трампа й Кіма може стати віхою в міжнародній політиці. Йдеться не тільки про міжнародну безпеку, — хоча для неї зниження напруги на Корейському півострові, тим більше мирний договір після сімдесяти років "ні війни, ні миру", та ліквідація північнокорейської ядерної зброї стануть, безперечно, позитивними кроками. Звершене в Сінгапурі змінює умови прийняття зовнішньополітичних рішень цілим рядом держав: для когось створюються нові можливості, а для когось — виникають нові загрози.

З найбільш очевидним викликом зіштовхнулася Південна Корея. Важливу роль Сеула в нинішньому діалозі США й КНДР не можна заперечувати. Зустріч Мун Чже Іна з Кім Чен Ином була, фактично, підготовчою до нинішнього саміту, — а візит Муна до США одразу після міжкорейської зустрічі скидався на звіт про виконану роботу. Південнокорейський президент пішов на такий крок, хоча через зазнав критики вдома як справа, так і зліва. Опоненти Муна з консервативного табору критикували президента за крок назустріч Пхеньяну (консерватори виступають за політику тиску на Північ і проти "дружнього діалогу"), зроблений, ще перш ніж самі американці остаточно погодилися на проведення саміту. Не випадково пік критики справа припав на дні після рішення Трампа скасувати саміт у Сінгапурі. Лівий табір, у тому числі й прибічники Муна, критикували його за принесений у жертву американським інтересам міжкорейський діалог: на зустрічі з Кімом південнокорейський лідер справді більше уваги приділяв ядерній проблемі, тобто порядку денному американської політики на півострові.

Інтерес Муна зрозумілий: якщо вдасться знизити градус протистояння між США й КНДР, обстановка на півострові стане сприятливою для початку повномасштабного діалогу між Північчю та Півднем. Мун не приховує свого бажання відновити політику "сонячного тепла", яку південнокорейський президент Кім Де Чжун почав ще наприкінці 1990-х. Але це не означає, що Сеул готовий обмежитися роллю статиста, мовчки йдучи в кільватері американської політики. Рішення Трампа відмовитися від спільних навчань, якого той не погодив заздалегідь із Сеулом, — крок, що викличе негативну реакцію з боку Південної Кореї. Союз із американцями — наріжний камінь політики національної оборони Сеула. Але загальної підтримки в населення країни союз не має: чимало політичних сил виступають проти активної військової співпраці з Вашингтоном і навіть проти присутності американських військ на півострові. Тому самостійність політичних рішень Сеула в оборонній сфері є важливою складовою збереження статус-кво у внутрішній політиці й у відносинах країни з Вашингтоном. Прийнявши рішення, яке стосується і США, і Республіки Корея, без урахування думки Сеула, Трамп, фактично, заперечує цю самостійність. Мун не зможе залишити цей крок поза увагою, а "розбір польотів" між союзниками — навіть якщо він буде непублічним — безперечно, призведе до охолодження відносин.

Уже восени мають відбутися масштабні (з участю кількох десятків тисяч військовослужбовців двох країн) щорічні навчання "Страж свободи". Якщо їх не скасувати, це означатиме відмову американців від узятих зобов'язань стосовно Пхеньяна. Якщо відмовитися від навчань — скривдженими почуватимуться в Сеулі, причому найсильніше саме найбільш проамериканські політичні сили Південної Кореї. Держсекретар Майк Помпео, що вирушив до Сеула, постарається врегулювати зазначену проблему. Ось тільки зробити це зовсім без втрат не вдасться, — надто резонансною стала заява Трампа в Сінгапурі.

Недбале ставлення до думки союзника оцінюватимуть не тільки в Сеулі, а й у Токіо. Для японців північнокорейська загроза значно масштабніша, ніж для США. Тому і оборонна, і зовнішня політика будується на протистоянні цій загрозі — у тому числі в спільних з американцями приготуваннях. Можливість опинитися на місці південнокорейських союзників США, якщо американці вирішать самостійно переглянути домовленості з японцями, тепер стане елементом планування зовнішньої політики для Токіо. Очевидний підсумок — прискорена ремілітаризація та опора на власні сили для оборони островів, що не додасть безпеки в Південно-Східній Азії.

Не омине увагою саміт у своїй політиці й Китай. Власне, Пекін уже зробив свій хід: на тлі саміту китайське МЗС заявило про доцільність перегляду режиму санкцій проти КНДР — якщо вже головний ідеолог санкцій сам визнав очевидне потепління у відносинах із Пхеньяном. В останні місяці Пекіна дедалі більше обтяжують санкції, що обмежують свободу його зовнішньополітичного маневру. По суті, КНР уже порушує режим санкцій, — про це на підсумковій прес-конференції згадував Трамп. Рік тому в Мар-о-Лаго Трамп і Сі Цзіньпін досягли певної згоди в питанні північнокорейської проблеми, що дозволило США добитися безпрецедентного масштабу санкцій проти Пхеньяна. Але за час, який минув від тієї зустрічі, ситуація у відносинах двох великих держав змінилася. Постійна загроза початку торгової війни, жорстка позиція США в Південнокитайському морі, нарешті — відкриття нового представництва на Тайвані, — всі ці події свідчать про високу напругу між Вашингтоном і Пекіном.

І в таких умовах Китай зацікавлений використати корейську проблему для тиску на США. Два візити Кім Чен Ина в Пекін, масштабна допомога китайських дипломатів північнокорейським колегам під час підготовки до саміту в Сінгапурі — свідчення переходу Пекіна до активної політики в корейському питанні. Зміна міжнародного клімату на Корейському півострові, оформлена самітом Трампа й Кіма, стане чудовим приводом для Китаю змінити свою політику, виправдати її в очах міжнародної спільноти. Адже тепер ітиметься не про майже таємний діалог із Пхеньяном і не про порушення міжнародних санкцій. Натомість дії Пекіна подаватимуться як такі, що відповідають духові політичного моменту й спрямовані на закріплення мирних ініціатив. Ось тільки посилення конкуренції США й КНР ускладнить діалог Вашингтона з Пхеньяном. Якщо не вдасться справді швидко досягти конкретних угод, КНДР, швидше за все, постарається зіграти на суперечностях американців і китайців. І тоді на нинішній мирний процес чекає провал.

Саміт у Сінгапурі не зробив ситуацію на Корейському півострові більш простою чи прогнозованою. Але він точно зрушив її з мертвої точки, — а, з огляду на високий ризик військового конфлікту, ця точка загрожувала стати мертвою не у фігуральному значенні.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 13 жовтня-19 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво