Симетрія асиметрії Берліна - Міжнародна політика - dt.ua

"Симетрія асиметрії" Берліна

15 червня, 2018, 17:24 Роздрукувати Випуск №23, 16 червня-22 червня

Четвертий уряд Меркель намагається активізувати стратегію "більшої залученості" у світові справи.  

Обрання 8 червня Німеччини непостійним членом Радбезу ООН відкриває державі нове вікно можливостей для давно проголошеної стратегії "більшої залученості" у сфері міжнародної безпеки. 

Водночас для нового німецького уряду це є не лише значним викликом, а й приховує серйозні ризики. 

Шалена напруженість між постійними членами РБ значно підірвала роль організації у врегулюванні збройних конфліктів, насамперед — через агресивну політику Росії. На все це накладається стрімке погіршення відносин зі США, процес виходу Британії з ЄС, наростання євроскептичних настроїв у Європі й Німеччині зокрема, що дедалі більше ускладнює просування амбітних німецьких планів.

У світлі цих подій дискусії щодо зовнішньополітичного та безпекового профілю ФРН активізувалися з новою силою. Враховуючи історичні реалії, оборонна політика завжди була для німецького уряду делікатною сферою. Донедавна Німеччина традиційно витрачала на оборону значно менше за своїх союзників і уникала одноособового лідерства у вирішенні європейських безпекових питань та участі у воєнних операціях. В умовах чимдалі більшої самоізоляції США від світових справ, нарощування ними конфронтації навіть зі своїми традиційними союзниками, одноособового виходу з "іранської ядерної угоди", Німеччині нарешті довелося визнати, що Європі віднині доведеться покладатися лише на власні сили.

Уперше з часів Другої світової війни держава вислала російських дипломатів без висунення підозр у шпигунстві. За останні роки Німеччина запровадила санкції проти РФ, постійно підвищує видатки на оборону і в складі контингенту НАТО розташувала сили бундесверу в Литві. Разом із тим німецька влада намагається продовжувати діалог з Росією, що останнім часом дедалі частіше "ненав'язливо" підкреслюється на всіх владних рівнях і в мас-медіа.

Через це більш жорстка щодо Росії тональність висловлювань нового міністра закордонних справ ФРН Гайко Мааса (СДПН) здійняла хвилю дискусій. За інформацією Spiegel, одного з провідних німецьких видань, вербальні атаки нового міністра сколихнули навіть критиків Росії з лав християнських демократів. Голова комітету в закордонних справах від ХДС Норберт Реттген заявив, що не слід зайвий раз ускладнювати діалог з РФ. Утім. на противагу прихильникам Путіна, Н.Реттген підкреслює, що Німеччина не відіграє жодної особливої ролі щодо Росії, а є частиною європейської і євроатлантичної традиції, яка не може бути поставлена під питання. 

Загалом, у "російському питанні" в нового міністра закордонних справ опонентів вистачає. До них належать: значна частина соціал-демократів разом із федеральним президентом Штайнмаєром і екс-міністром закордонних справ Габріелем, більшість баварської союзниці християнських демократів — ХСС разом з його головою міністром внутрішніх справ Г.Зеєгофером, прем'єр однієї з найбільших індустріальних федеральних земель Північний Рейн-Вестфалія Армін Лашет (ХДС), віце-голова вільних демократів Кубікі та інші. При цьому не слід забувати про безпосередніх "шанувальниць" російської влади — про опозиційні Ліву партію і АдН. Апелюючи до історичної відповідальності перед Росією та до помилок Заходу, вони вважають за необхідне порозумітися з президентом Путіним.

Утім, найвідчутнішого удару Г.Маасу завдала власна партія. Невдоволені різкою зміною курсу, без погодження з фракцією, соціал-демократи на черговому партійному з'їзді влаштували майже трибунал над очільником зовнішньополітичного відомства. Однак цього разу зупинилися на рівні обговорення. Після піврічного процесу формування владної коаліції та уряду і партія, і уряд перебувають не в тих умовах, щоб дозволити собі урядовий скандал зі зміною міністра. 

Але хоч би якими благородними були наміри нового міністра на шляху стримування імперських амбіцій президента РФ, навряд чи йому вдалося б перемогти у змаганні з багатомільярдними російськими капіталами, вкладеними переважно у східнонімецькі федеральні землі, тим більше, що деякі з них очолюють однопартійці Мааса. 

Водночас і міністр Маас, і власне канцлерка Ангела Меркель не забувають про анексію Росією Криму та продовження збройної агресії на Сході України. Політика Німеччини в цьому контексті залишається незмінною: за відсутності прогресу в імплементації Мінських домовленостей дію санкцій буде подовжено. І хай якою шокуючою була заява президента США Трампа з цього приводу під час саміту G-7 8–9 червня в Канаді, Меркель категорично відкидає всі спекуляції навколо повернення Росії до "Великої вісімки". 

Водночас та відповідальність, яку перебрала на себе Німеччина в рамках Нормандського формату, і прагнення впроваджувати політику "більшої відповідальності" на світовій арені змушують німецький уряд продовжувати шукати шляхи для конструктивного діалогу з Росією. І тут не слід недооцінювати канцлерку: вона називає речі своїми іменами. Тому під час офіційного візиту до Путіна 18 травня Меркель прохолодно характеризує відносини з Росією як "стратегічний інтерес" і наголошує на стійкості трансатлантичної дружби.

Звичайно, проблема продовження реалізації проекту "Північний потік-2" як ніколи гостро стоїть на порядку денному. І хоча під час офіційного візиту президента України П.Порошенка до Берліна Меркель визнала, що цей проект є не лише економічним, а й приховує політичні фактори, його реалізація однаково продовжується, навіть незважаючи на погрози санкціями з боку США. 

Окремою проблемою для канцлерки є той факт, що офіційна позиція Німеччини істотно розходиться з громадською думкою. Згідно з квітневим опитуванням Forsa — одного з провідних соціологічних німецьких інститутів, 94% населення ФРН вважають важливими добрі відносини з Росією, а більш жорстку позицію щодо РФ назвали хибною 64% опитаних. 

Втім, цікавіша інша статистика: половина респондентів покладає провину за посилення напруженості між Сходом і Заходом зовсім не на російського президента, а на американського. І більш ніж три чверті опитаних вважають, що саме Дональд Трамп становить відчутнішу загрозу миру у світі, ніж Владімір Путін.

Запровадження високих мит на сталь та алюміній президент США намагається обґрунтувати необхідністю захистити національні інтереси та безпеку. Побоювання Трампа дуже наочно демонструють цифри: США для Німеччини є партнером номер один за обсягами експорту, причому позитивне сальдо Німеччини становило 2017 року
50,4 млрд євро (від загальної суми зовнішньоторговельного обороту в 172,6 млрд євро).
А німецький експорт перевищує американський майже вдвічі (111,5 млрд проти 61,1 млрд). Найважливішою складовою німецького експорту до США є автомобілі та запчастини до них, і президент США вже пригрозив можливим переглядом ввізних мит на цю продукцію. 

Останні заходи, яких вживає Трамп у зовнішньоторговельній сфері, не дають німцям підстав сподіватися на поліпшення відносин найближчим часом. Колишній "сталевий" підприємець і нинішній міністр торгівлі США Вілбур Росс тільки підкріплює меседжі американського президента. За його словами, запровадження мит на сталь та алюміній є не чим іншим, як корегуванням пільгової політики, яку проводили США щодо Німеччини і Китаю, а також інших країн після Другої світової війни. На думку Росса, нині, коли ці держави перетворилися на потужні світові економіки, відпадає потреба в подальших пільгах, тим більше якщо така політика прямо зачіпає інтереси США. 

При цьому американський президент систематично ігнорує всі застереження (у тому числі від міністра оборони США Джеймса Меттіса) стосовно ризиків, які несе його політика щодо найближчих союзників. Навпаки, очільник США під час останнього саміту "Великої сімки" вчергове звинуватив союзників у нечесній торговельній політиці й знову пригрозив запровадити мито на німецькі авто. Втім, економісти наголошують, що Трамп випускає з уваги принаймні два важливі чинники: німецькі автовиробники BMW, Volkswagen і Mercedes (останнім володіє Daimler) мають у Сполучених Штатах власні виробництва, які не лише сприяють відчутному зменшенню імпортозалежності (з проданих у 2017 р. 1,35 млн німецьких автомобілів лише 494 тис. були імпортовані з ФРН), а й забезпечують 36,5 тис. американців робочими місцями. 

Але чого американський президент не забуває, то це постійно нагадувати канцлерці про зобов'язання Німеччини як держави-члена НАТО збільшити витрати на оборону до 2% від ВВП. Попри постійне зростання оборонного бюджету, 2017 року цей показник у Німеччині становив 1,22% (37 млрд євро). За попередніми підрахунками, зважаючи на темпи економічного зростання, для досягнення цієї мети до 2024 р. обсяги оборонних витрат у Німеччині мають становити понад 75 млрд євро, тобто зрости вдвічі. Навіть для такої економічної потуги, як ФРН, це малореалістично. У світлі митної політики американського очільника експортоорієнтована економіка Німеччини (частка експорту в структурі ВВП країни становила в 2017 р. 47,4%, тоді як відповідні показники у Франції — 30, Японії — 17 і США — 12%) потрапляє до порочного кола. 

Як влучно зауважив експерт з питань США Німецької спілки зовнішньої політики (DGAP) Йозеф Брамль: якщо дотримуватися логіки американського президента, то на сьогодні партнери США по НАТО є не так союзниками, як потенційним джерелом небезпеки. І якщо експорт до США становить національну загрозу, то для розв'язання проблеми торговельні партнери повинні вирівняти зовнішньоторговельний баланс на користь США. Яким чином? Відповідь очевидна: збільшити закупівлі американських озброєнь і надалі залишитися технологічно залежними від США. Хочете бути під захистом США? Доведеться платити більше. 

У НАТО вже розцінили таку політику як спробу шантажу. Тепер союзникам доведеться передавати справу до СОТ, що створює небезпечний прецедент. У найгіршому випадку це може спонукати Трампа вийти з організації з метою повного нівелювання її значення для США. 

Не меншим ризиком може обернутися для Берліна й вихід США з "Іранської угоди" та оголошення про поновлення санкцій проти країни. "Самоусунення" Вашингтона загрожує не лише режиму нерозповсюдження ядерної зброї та стабільності на Близькому Сході, а й істотно підриває європейські інтереси у багатьох сферах.  

На тлі наростання конфронтації США зі своїми союзниками, дедалі більшої актуальності набувають слова Меркель, сказані нею торік у травні в Мюнхені під час передвиборної кампанії: "Часи, коли ми могли повністю покластися на інших, вже минули… Ми, європейці, повинні взяти свою долю у свої руки". Втім, незважаючи ні на що — і в цьому Німеччина фактично одностайна, — держава не готова взяти на себе роль одноособового "провідника вільного світу". 

Ця обставина стала свого часу однією з ключових підстав для утворення німецько-французького "тандема" в рамках ЄС. Історично первинна комбінація у складі сильної економічно (але відносно слабкої в політичній і військовій сферах) Німеччини і сильної політично (але відносно слабкої економічно) Франції дістала назву "симетрії асиметрії". 

Але поки що Німеччині не дуже вдається запустити на максимальні оберти "мотор європейської інтеграції" разом зі своїм найближчим європейським союзником — Францією. Президентові Е.Макрону довелося дев'ять місяців чекати відповіді на свої пропозиції щодо реформування ЄС. Навіть незважаючи на те, що реформування ЄС і перезапуск німецько-французького тандема було визначено в новій коаліційній угоді ключовим напрямом порядку денного німецької політики, своє бачення Меркель оприлюднила лише 3 червня у спеціальному інтерв'ю для недільного випуску провідного німецького видання Frankfurter Allgemeine Zeitung. 

У своєму баченні ЄС як "сильного, об'єднаного довірою актора" позиція Меркель повністю солідарна з озвученими ще в вересні минулого року тезами Макрона. І якщо раніше Меркель ставила європейську та євроатлантичну солідарність на один щабель, нині акцент однозначно змістився у бік Євросоюзу. З позицією Франції збігається також її бачення подальшого розвитку європейської зовнішньої та безпекової політики, політики в питаннях біженців. З великим ентузіазмом сприйняв Париж і підтвердження планів Берліна підвищити німецький внесок до бюджету ЄС і збільшувати витрати на оборону. Однак плани щодо реформування єврозони, на думку не лише французів, а й партнерів Меркель по коаліції — соціал-демократів — відчутно розходяться з положеннями, викладеними Макроном і зафіксованими в німецькій коаліційній угоді.  

Втім, сторони розуміють, що це лише початок складного шляху. Заради зміцнення ЄС партнери завжди знайдуть спільну мову. Деяких результатів уже досягнуто. Після кількох невдалих спроб створити різні формати оборонно-безпекового співробітництва (як, наприклад, укладання двох договорів між Францією і Великою Британією у сфері оборонного, безпекового та ядерного співробітництва у 2010 р.) та тривалих зусиль щодо переформатування Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС Париж і Берлін нарешті досягли певного прогресу в запровадженні Постійного структурованого співробітництва (PESCO) з питань безпеки та оборони. Проте попереду ще довгий шлях його практичної реалізації.

Водночас, на думку експертів з обох країн, шукати спільну мову в багатьох інших сферах треба якомога швидше. Окремі візити Меркель і Макрона до Сполучених Штатів, поведінку держав у торговельній суперечці вже піддали жорсткій критиці: починати слід було з напрацювання спільної позиції і представляти інтереси всього ЄС. Розрізненість поглядів, у тому числі щодо поновлення перемовин про Трансатлантичне торговельне та інвестиційне партнерство (ТТІП), лише вчергове зіграла на руку Трампу і показала слабкі сторони європейської позиції. Не сприяє "перезапуску" й наростання внутрішніх проблем у самій Франції та останні "реверанси" французького президента Владіміру Путіну під час його візиту до Санкт-Петербурга 24–25 травня. 

Минулого тижня в Америці вийшла книжка Бенджаміна Родса, колишнього радника з безпеки екс-президента США Обами, в якій автор стверджує, що головною причиною рішення Меркель балотуватися на четвертий строк стало обрання Дональда Трампа президентом США. За словами Родса, все вирішила остання офіційна зустріч Меркель і Обами 17 листопада 2016 р. після шокуючих результатів американських президентських виборів. Саме тоді канцлерка ухвалила рішення "захищати ліберальний світовий порядок". 

Недоброзичливці зарано намагаються списати канцлерку з рахунків. "Найвпливовіша жінка у світі", яка пережила вже три каденції й очолює одну з найбільших економік світу, навряд чи наважилася б узяти на себе таку величезну відповідальність, не маючи "стратегічного запасу" політичних рішень. Не виключено, що процес активізації економічних відносин та політичного діалогу з Росією є частиною плану Німеччини створити противагу Сполученим Штатам. Але чи справді Меркель готова протистояти США?

Під час свого останнього візиту президент Обама думав, що Меркель залишилася на самоті. Ще не були відомі результати французьких виборів, на яких переміг Е.Макрон. Сьогодні для Німеччини і Франції на державних рівнях склалася дуже сприятлива ситуація для перезапуску "мотору європейської інтеграції". Якщо комусь здається, що Макрон поступово відсуває Меркель на задній план, то це не так. 

Насправді ж, схоже на те, що канцлерка терпляче спостерігає, поки молодий президент натішиться своїми глобальними амбіціями, і тоді можна буде перейти до "дорослих" справ. Формули "симетрії асиметрії" ще ніхто не скасовував, і в канцлерки попереду ще довгий шлях нелегкого пошуку шляхів погодження спільних позицій із Францією з метою консолідації ЄС і перетворення його на справді глобального актора. Але рухатися доводиться дуже обережно: кожен хибний крок може не лише коштувати канцлерського крісла, а й місця на світовій арені.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво