Сепаратисти програли - Міжнародна політика - dt.ua

Сепаратисти програли

9 листопада, 20:11 Роздрукувати Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада

Франція зберегла Нову Каледонію.

Жителі Нової Каледонії — архіпелагу в південній частині Тихого океану, французької заморської території з особливим статусом — на референдумі 4 листопада проголосували проти незалежності від Франції. 

Зі 174 тисяч жителів із правом голосу до урн для голосування прийшло 80,6%. З них ідею сецесії підтримали 43,6%, проти висловилися 56,4%. Прихильники повного суверенітету — представники корінного канацького населення — зазнали великої політичної поразки після 30 років боротьби за право самовизначення й підготовки до референдуму, який мав покласти край "колоніальному пануванню французів".

Отримавши повідомлення про результати референдуму, президент Французької республіки Еммануель Макрон звернувся з Єлисейського палацу до жителів Нової Каледонії і всіх громадян країни. "Як президент я гордий тим, що більшість жителів Нової Каледонії вибрали Францію. Кожен має відчути цю гордість і розділити її, — заявив Макрон. — Єдине, що нині програло, — це презирство, жорстокість, страх і розкол". Він назвав цю подію завершенням тривалого історичного етапу відносин метрополії і далекої провінції.

1844 року перші французи, які ступили на берег незвіданої землі, вчинили різанину місцевого населення, яке жило на примітивному рівні, а заодно й англійських місіонерів, які намагалися закріпитися тут трохи раніше. З 24 вересня 1853 року Франція формально вступила у володіння цими територіями, що призвело до початку колонізації острова європейцями. Канаки (є думка, що це слово означає "справжні люди" у перекладі з одного з діалектів) зазнавали сегрегації і расової дискримінації з боку "білих прибульців". Ті очистили від аборигенів район нинішньої столиці Нумеа, яка й нині є центром концентрації європейців.

Спочатку колонізатори торгували сандаловим деревом. Після 1860 року європейці знайшли на архіпелазі багаті поклади нікелю, кобальту, хрому, заліза, марганцю, золота, свинцю. Острови тривалий час використовували як в'язницю. 

Після того як канаки разом із французами боролися у двох світових війнах, Париж із 1957 року надав канакам громадянство. Як заморська територія (з 1946-го) Нова Каледонія отримала представництво в парламенті Франції: два депутати — у Національних зборах і два — у Сенаті.

Однак невдовзі виник і рух за суверенітет на тлі того, що колоніальна система тріщала по швах. Із 1976 року сепаратисти не зупинялися перед актами насильства, захоплюючи землі європейських поселенців. Кульмінація конфлікту припала на 1986—1988 роки, коли загинуло загалом 70 осіб з обох сторін. Французам довелося запровадити надзвичайний стан і використати армію для нейтралізації повстанців.

Поворотним моментом стали трагічні події на атолі Увеа, де повстанці вбили чотирьох жандармів і взяли в заручники ще 27 осіб, а французька армія відповіла спецоперацією, в якій загинуло понад 20 канацьких повстанців. Однак лідер руху за звільнення канаків Жан-Марі Тжібау в травні 1988 року став ініціатором переговорів із французькою владою і місцевим представником вихідців з Європи Жаком Лафлером. Прем'єрові Франції соціалісту Мішелю Рокару вдалося знайти формулу примирення й через Матіньйонські угоди 1988 року зупинити насильство і сповзання архіпелагу до громадянської війни. А через 10 років, 1998-го, уже інший прем'єр-міністр Франції, також соціаліст, Ліонель Жоспен угодою в Нумеа закріпив тенденцію до примирення, визнавши за Новою Каледонією особливий статус. Саме ці угоди передбачали нинішній референдум — 4 листопада 2018 року.

За десятиліття етнічна ситуація на архіпелазі ускладнилася: крім вихідців з Європи тут живуть вихідці з країн Азії — китайці й японці, а також алжирці, вихідці з французької Полінезії. Та й серед канаків, які становлять менше ніж половину жителів архіпелагу, тепер є такі, хто не підтримує ідеї незалежності.

Річ у тому, що Франція щорічно вливає у свою заморську провінцію субсидій приблизно на 1,5 млрд дол. США. Тож попри автономію Нова Каледонія дуже залежить від Франції у сферах оборони, освіти, інвестицій. Мешканцям архіпелагу є з чим порівнювати: громадяни сусідньої незалежної держави Вануату живуть у десять разів бідніше, не маючи такого багатого "спонсора".

Тому вже напередодні референдуму в Новій Каледонії у французькій пресі й політичних колах не сумнівалися, що в результаті голосування Нова Каледонія залишиться разом із Францією. Однак результати плебісциту показали, що противників незалежності виявилося всього на 18 тисяч більше, ніж прихильників. Це стурбувало Париж, адже в угоді 1998 року записано: якщо на референдумі 2018 року прихильники незалежності програють, вони мають право організувати ще два такі плебісцити — 2020-го і 2022-го.

Ось чому вже цього тижня делегація французьких чиновників на чолі з прем'єр-міністром Франції Едуаром Філіппом вирушила за 20 тисяч кілометрів від Парижа, щоб у Нумеа провести зустрічі з усіма політичними силами Нової Каледонії. Їхнім результатом можуть стати нові домовленості між метрополією і заморською територією, які можуть містити як збільшення фінансової допомоги, так і, можливо, розширення автономних прав і повноважень для місцевої влади.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво