Себастіан Курц і епоха селфі - Міжнародна політика - dt.ua

Себастіан Курц і епоха селфі

20 жовтня, 2017, 15:55 Роздрукувати Випуск №39, 21 жовтня-27 жовтня

Голова Народної партії Австрії Себастіан Курц готується стати наймолодшим головою держави у світі.

Отож, сталося: нарешті парламентські вибори в Австрії потрапили в топи новин усього світу. Голова Народної партії Австрії Себастьян Курц готується стати наймолодшим очільником держави у світі. У післявиборний ранок німецький "Більд" захлинався: "Ну чому такого не може бути в нас?" Обізнані з особливими відносинами Німеччини й Австрії зрозуміють значущість цього заголовка для австрійського (і німецького) его. Інші газети писали: "Трюдо, Макрон, посуньтеся!". Таке враження, що світова політика перетворилася на хіт-парад — і в нього увірвалася нова зірка. Однак звучали й інші голоси: популіст, кар'єрист, цинік, що відкрив правим популістам шлях до влади. Себастьян Курц — хто він насправді, і що означає його прихід в австрійському та європейському контекстах?

Почнемо з контексту австрійського. Зміна правлячої партії в австрійській політиці — справа рідкісна. У післявоєнний час народники-консерватори перебували при владі загалом 29 років. Решту часу правили їхні природні опоненти — соціал-демократи. Посада канцлера переходила від партії до партії лише тричі. Однак Австрія — це не Америка з її партійним дуалізмом, і навіть не Велика Британія. Бо тут на партійному горизонті є третя велика політсила — Австрійська партія свободи (АПС).

Заснована в 1956 р. (з подачі американців) колишніми нацистами і для колишніх нацистів, вона давно й фундаментально дистанціювалася від ідейної спадщини Адольфа Гітлера. На певному етапі була найкращим другом Всеукраїнського об'єднання "Свобода". Тепер стала найкращим другом Росії (і навіть має п'ятирічний контракт про дружбу та співробітництво з "Єдиною Росією"). Пройшла трансформацію від "неонацистів" до "правих радикалів", "популістів" і, нарешті, до "націоналістів". Зараз вона може зробити ще один крок до нормальності й перетворитися просто на "консерваторів". Ставши рукоподаваною в Австрії, вона хоче стати рукоподаваною всюди.

Останніми роками АПС із завидною регулярністю брала перші місця на виборах земельного рівня і навіть ледь не перемогла на торішніх президентських виборах. Австрійський політичний дуалізм перетворився на тріумвірат. Щоб "популісти-націоналісти" не прийшли до влади, народники й соціал-демократи мусили 12 років сидіти в одному човні під назвою "велика коаліція", і цей човен ставав для них дедалі тіснішим. Велика коаліція — це коли ліберали й консерватори, замість того, щоб займатися своєю звичною справою, тобто буцатися одні з одними, вимушені вживатися й кермувати разом. Це — як ніби вегетаріанці вимушені харчуватися у м'ясній лавці. На певному етапі апетит зникає. Те, що спочатку сприймається як вимушений захід, із часом починає скидатися на зраду ідеалів. Голоси йдуть до інших партій. Зокрема, електорат Народної партії, як на станції переливання крові, перетікав до "Свободи".

Та ось змінилася мізансцена: з легкої руки колишнього канцлера Вольфганга Шюсселя у верхніх ешелонах "народників" з'явився Себастьян Курц. Стрімкий. Молодий. Вродливий. Неодружений. Спокійний. Він знаходить для складних проблем саме ті прості слова, які резонують у нейтральній Австрії. Він іде між краплями дощу. Втілення ідеального сина, внука, нареченого. Одне слово, політик від Бога, який за кілька років став найпопулярнішим у країні. Це було як прихід месії під час апокаліпсису. А після фіаско "народників" на президентських виборах 2016 р. стало зрозуміло: відкладати більше не можна, партію треба рятувати, і зробити це може тільки Курц.

Обридлий шлюб із розрахунку з соціал-демократами був розірваний; на обрії з'явився новий гарячий претендент — Австрійська партія свободи. Власне, є підстави вважати, що саме заради альянсу зі "Свободою" все й затівалося. Не тому, що народники раптом запалали пристрастю до ідей австрійського націоналізму, а тому, що кровотечу требу було зупиняти.

Консервативний електорат об'єднала не економіка й не зовнішня політика, а проблема національної безпеки. Відповідно, основним мотивом нового уряду буде не зовнішня політика, а те, що турбує сьогодні більшість австрійців, — неконтрольована імміграція. Якщо Курцу й "Свободі" вдасться повернути австрійцям відчуття того, що їхньому добробуту ніщо не загрожує і що не повториться похмура картинка 2015 р. з десятками тисяч суворих кучерявих чоловіків без документів, які розбрідаються долинами ніжної й дивовижної Австрії, — це може бути початком нового часу в австрійській політиці. Ера європейського милосердя закінчується. Настає ера рішучих і досить немилосердних політиків.

Ні, це не буде крен управо, в його звичному розумінні. Австрія як була, так і залишиться бастіоном побутового лібералізму. Лібералізму для своїх. А для чужих в Австрії буде одна відповідь: вас багато, а я одна, світових проблем мені не вирішити, а ось поховати мене ці проблеми можуть. Цей дух захоплюватиме (і вже захоплює) одну країну ЄС за іншою. Із прапора змін на краще, зі знака світової надії Євросоюз, принаймні на певний час, перетвориться на таку собі подобу закритого клубу. Цілком імовірно, що Австрія пройде цей шлях раніше за інших.

Що означає австрійське зрушення для України. Та, взагалі-то, нічого нового. МЗС залишиться під Народною партією, тобто під Курцом. Політика стосовно України буде такою самою, як тепер. Готовність допомагати, щоб війна закінчилася, й водночас — неготовність розуміти наші мотиви в цій війні. Підтримка санкцій і водночас — критика санкцій. Готовність бачити Україну економічним партнером — але лише коли Україна доведе, що жоден високопоставлений шахрай ні сьогодні, ні завтра, ні повік-віків не зазіхне на іноземні інвестиції.

Ну й нарешті: переважна неготовність бачити Україну як майбутнього члена ЄС, категоричне неприйняття України як майбутнього члена НАТО. Ні, це не "зрада". Це реальність країни, в якої досить прагматичний підхід до Європейського Союзу й досить критичне ставлення до альянсу загалом і до Сполучених Штатів, зокрема.

А тепер до більш інтригуючої теми: що означає цей блискавичний підйом Курца в європейському контексті? Почати з того, що цей європейський контекст, м'яко кажучи, складний. Ідея розширення простору свободи перестала запалювати серця. Ідея розширення ЄС перегоріла, як лампочка. Нової ще не вкрутили. ЄС переживає момент духовної слабкості. Багаті європейці нарікають на бідних — мовляв, "вони їдять наше сало". Бідні європейці нарікають на багатих — мовляв, "вони нам хорошого сала не дають, а самі їдять".

Як завжди, у такі моменти починає ворушитися демон популізму, приходять біси. У тому числі верховний європейський біс — Путін. Зараз йому роздольно. Настав його час апелювати до страху, малодушності та інших пороків, які властиві європейцям не меншою мірою, ніж будь-яким людям.

Тим часом зрушення, що відбувається в Європі, — це більше, ніж просто популізм. Це, швидше, корекція світосприйняття європейських еліт, які пропустили момент, коли в душі європейців закралася непевність у завтрашньому дні і виникло відчуття, що вони не контролюють свого майбутнього. Зрозуміло, це не назавжди. Але як довго триватиме, сказати важко. І політика не може не реагувати. Головне, щоб із водою не вихлюпнули дитину — європейську ідею. Ідею загального миру через загальні цінності. Також незле було б нарешті усвідомити, що ця ідея подобається не всім і що її треба захищати. На тлі дедалі агресивнішої Росії це розуміння поступово приходить.

У Європі назрів запит на "зміни". Партії і політики, які ще вчора були виразниками сподівань, нині виражають дедалі більше відчаю — перед обличчям танучого електорату. Виникла порожнеча, ніша, в яку новий політик або потрапляє, або ні. Новий політик Себастьян Курц підійшов у цю нішу ідеально, природно, без особливих зусиль. Це людина, котра тонко відчуває, чого хочуть виборці, але й знаходить у діалозі з ними правильний тон, здатний апелювати до світлої сторони європейської душі. Людина, народжена для нової політичної епохи — епохи селфі і Твіттера. І якщо не наробить помилок, то й сам може стати епохою для своєї країни.

Як мінімум, Курц може повернути впевненість австрійцям у завтрашньому дні. Як максимум — почати творити завтрашній день у хороших, а не поганих європейських традиціях. Шанс на це є. Він простежується і в його цілком щирій європейській риториці, і в рішеннях на посаді міністра, і в тій обставині, що свій перший візит Курц на посаді канцлера (якщо коаліція стане реальністю) здійснить не куди-небудь, а в Брюссель. Та обставина, що він обізнаний із українською проблематикою, що свідомо зробив Україну пріоритетом головування в ОБСЄ, свідчить на нашу користь: знання породжує розуміння, а розуміння не дає бути глухим.

Сподіваємося, чинник пропутінської АПС не буде для нас настільки великою перешкодою, як очікувалося. Занадто проросійська позиція може завадити австрійським націоналістам на шляху до "рукоподаваності". Вони навряд чи це допустять. Хоча розшаркування з Путіним буде немало.

Отож, чи переміг Путін на австрійських виборах? Ні, не переміг. Так само, як не переміг на французьких, американських, нідерландських. Він розраховував на розвал і ослаблення ЄС внаслідок приходу до влади суто антиєвропейських сил (те, що російський фашист Дугін величав "консервативною революцією"). Ця ставка не зіграла. Ні в Австрії, ні в інших країнах євроскептики не отримали доступу до стоп-крана.

ЄС не розвалився, але закрився, як устриця. Тепер Москва робитиме ставку на "план Б" — розвал трансатлантичного лінку. Вона наближатиме Європу, в якій російський вплив більш виражений, ніж американський. Теж навряд чи. Для цього потрібна приваблива для світу ідея, а її в Путіна немає. Гроші вирішують у цьому світі багато що, але не все.

Трансатлантичний лінк може розвалитися, тільки якщо Америка свідомо дозволить його розвалити. Доки цього не сталося, Путіну залишається рік у рік одне й те саме — бути європейським бісом. Не маючи своєї ідеї, розкладати чужу. Обманювати й спокушати. На жаль, у Європі загалом і в Австрії, в тому числі, є багато таких, хто "обманюватися радий". Це така нова гонитва на взаємне зношування. Фінансове зношування Росії. Моральне зношування Європи. І, доки Америка вирішує, що їй робити з цього приводу (і чи робити взагалі щось), європейська дилема проста: хто останній зноситься, той і переміг.

Україні в такій ситуації потрібно бути зносостійкою. Інакше затруть.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво