Санкції проти Росії - Санкційний зашморг для Кремля - Міжнародна політика - dt.ua

Санкційний зашморг для Кремля

12 грудня, 2014, 22:33 Роздрукувати Випуск №47, 12 грудня-19 грудня

Російська економіка переживає системну кризу. Негативні наслідки санкцій лише набирають обертів і значно посилюють несприятливу зовнішню кон'юнктуру, подальше погіршення рівня життя, знецінення рубля, зростання інфляції та перехід у рецесію.

 

"Україна — це кристалізація того питання, яке стоїть перед самою Росією… спроба відіграти [ситуацію] назад може стати фатальною для Росії", — відзначає один із російських зовнішньополітичних аналітиків Федір Лук'янов. Російська політична верхівка чітко розуміє, що вже пішов зворотний відлік часу, впродовж якого, як вони вважають, ще можливо уникнути "піррової перемоги" та активними наступальними діями остаточно вирішити для себе "українське питання". До такої парадоксальної думки підштовхує те, що прямі й опосередковані втрати російської економіки обраховуються дванадцятизначними цифрами, міжнародна ізоляція не лише вказує на вкрай обмежені можливості Росії нав'язувати свій порядок денний на міжнародній арені, а й не дозволяє протидіяти тектонічному зсуву, викликаному діями Кремля, що формує вкрай несприятливий для нього геополітичний ландшафт.

Вплив міжнародних санкцій на Росію не можна розглядати окремо від кількох релевантних зовнішніх (стану ключових економічних центрів, глобального ринку енергоресурсів, позицій долара) та внутрішніх факторів (особливостей політичної та економічної систем путінської Росії).

Перш за все, попри заклинання російських "антиімперіалістів", американська економіка не лише не обвалилася, а, радше, перебуває на траєкторії підйому, що, серед іншого, обумовлене зростанням ділової активності, підвищенням продуктивності праці, а також "політикою кількісного пом'якшення" Федеральної резервної системи зі зміцнення ключової світової валюти. Отже, на тлі економічних негараздів в інших світових центрах спостерігається масоване перетікання фінансових ресурсів із економічної периферії до ядра (на фінансовий ринок США припадає понад 70% запозичень із країн, що розвиваються).

Своєю чергою, сланцева революція, рекордне за останні 30 років збільшення видобутку нафти у США, боротьба світових країн-виробників за частку на ринку і готовність країн-членів ОПЕК до розумно низької ціни, попри тенденцію до зниження глобального попиту на "чорне золото", обумовлюють довготривалий тренд на низьку ціну (ф'ючерси на нафту марки "Brent" на січень впали до 
69,07 дол. — найнижчий показник за останні 4 роки).

Така зовнішня кон'юнктура є викликом для будь-якої країни, а для сировинно орієнтованої (торік 85% експорту становили нафта і газ, чорні метали, продукція хімічної промисловості, сировинні товари та напівфабрикати) доларової економіки Росії — серйозна загроза, адже кардинально впливає на її функціонування, обумовлює відчутне зниження доходів до державного бюджету і створює валютний "голод" навіть без будь-яких санкцій.

Зовнішні чинники лише посилюють глибинні внутрішні проблеми — незбалансовану структуру економіки та вкрай затратне й неефективне управління, про що досить чітко заявив на інвестиційному форумі "Росія кличе!" голова правління "Сбербанка" Герман Греф. Але його виступ, що дисонував із загальним ура-патріотичним настроєм, — лише голос волаючого в пустелі.

За роки свого правління президент Володимир Путін фактично вибудував нову форму самодержавства, де інші гілки влади існують лише як ширма. Опора режиму — нове "дворянство", внутрішнє коло якого складається з особистих друзів та колишніх колег по КДБ/ФСБ, не лише має управлінську владу в державних органах та силових структурах, а й контролює левову частку економіки. Причому відбувається це як через безпосереднє управління державним сектором 
(І.Сєчін, О.Міллер, В.Якунін та ін.), що становить 71% ВВП (частка держкорпорацій — 29%), так і через монопольне становище на "вільному" ринку. Адже особливі стосунки з володарем Кремля дозволили потрапити до списку журналу "Форбс" і залишатися поза конкуренцією в питанні контролю за переважною частиною експорту енергоресурсів Г.Тимченку (№ 6 у списку, статки — 15,3 млрд дол.) або в отриманні величезних державних замовлень Б.Ротенбергу (№ 27, статки — 4 млрд дол.). Інші олігархи "мають значення, лише якщо з ними говорить і доки з ними розмовляє" Володимир Путін, дарма що 110 із них володіють 35% багатств країни. До речі, третиною маєтностей найрозвиненішої країни світу — США володіють 320 тис. (!) американців.

За відсутності реальної опозиції Державна дума і Рада Федерації лише задовольняють ідеологічні та інші президентські забаганки, придушують будь-які елементи демократії та громадянського суспільства (закони про іноземних агентів, частку зовнішнього капіталу в мас-медіа, контроль за інтернетом тощо) і завжди готові згуртуватися навколо лідера держави у "часи суворих випробувань". Висловлювання голови Конституційного суду РФ щодо кріпосництва як єднальної основи "російського суспільства" лише показують глибину кризи цієї гілки влади, вже не кажучи про такі факти "правосуддя" як всесвітньовідомі справи бізнесмена М.Ходорковського, вбитого у слідчому ізоляторі юриста С.Магнітського чи нашої героїні-льотчиці Н.Савченко та інших українських заручників.

Путінська модель влади із жорсткою вертикаллю, безальтернативністю думок та придушенням не те що будь-яких проявів інакодумства, а й ініціативи в цілому має, серед інших, один істотний недолік — ціна помилкового рішення може бути надто високою. Це стосується як рейдерських захоплень "на користь держави" компаній "ЮКОС" (Гаазький суд зобов'язав Росію виплатити в цій справі 50 млрд дол.), "Башнефть", так і кримської авантюри.

Перша хвиля санкцій Заходу проти Росії полягала в замороженні активів та запровадженні візових обмежень для осіб, причетних до прихованої агресії проти України, яка планомірно розгорталася у Криму. Друга — спрямована на економічну блокаду вже анексованого півострова. Секторальні — найбільш дієві — санкції та обмежувальні заходи стали інструментом "примушення до деескалації насильства" на Донбасі. Зазначені заходи охоплюють заборону на співпрацю з низкою російських економічних суб'єктів, включно з державними банками, обмеження на можливість запозичень на фінансових ринках, заборону на реалізацію проектів у сфері оборонно-промислового комплексу (ОПК) та укладання контрактів в енергетичній галузі. Цікавим фактом є те, що низка осіб із найближчого оточення Путіна, які потрапили до "чорного списку", в офіційних документах позначені як "члени кооперативу "Озеро". Цим чітко підкреслюється корупційна складова, кооператори ставляться в один ряд із представниками найбільш корумпованих режимів Африки та Азії. Персональні санкції проти Геннадія Тимченка примусили його позбутися низки активів, зокрема надприбуткової компанії "Gunvor", що була четвертим у світі нафтотрейдером. Не додає йому радості й розпочате у США розслідування щодо можливого відмивання коштів зазначеною компанією.

Загалом, санкції та обмеження різних форм запровадила 41 країна (включно з невизнаним Росією Косово, на "прецедент" якого посилається Кремль, виправдовуючи анексію Криму) проти 151 особи, у тому числі й 5 особистих друзів Путіна, активи яких сягають 22,9 млрд дол.

Російський банківський сектор потрапив у доволі скрутне становище, про що, зокрема, свідчить визнання його міжнародною рейтинговою агенцією "S&P" найуразливішим серед семи банківських систем найбільших ринків, що розвиваються. Оцінивши зростання ризиків, уже пішли з російського ринку такі міжнародні фінансові монстри як американські "Citigroup", "JPMorgan Chase", "Morgan Stanley" та японська "Sumitomo Mitsui Banking Corporation". Міжнародні інвестбанкіри виявляють надзвичайну обережність та воліють не ризикувати із російськими "токсичними" активами до повернення кращих часів.

Намагаючись вирішити проблеми з капіталізацією, виконанням фінансових зобов'язань та проведенням антикризових заходів у банківській сфері, Мінфін РФ розробив законопроект бюджетної мобілізації, що передбачає збільшення до 90% виплат Центробанком своїх прибутків до бюджету та безпосередньо до "ВЭБ", який далі рефінансуватиме проблемні фінустанови. Адже санкції, що значно ускладнюють доступ до середньострокового та довгострокового фондування, торкаються понад половини банків країни, не кажучи вже про такі гіганти як "ВТБ", "ВЭБ" та "Сбербанк", доступ до західних фінансових ринків для яких закрито повністю. І це при тому, що 45% кредитних ресурсів російська економіка отримує безпосередньо чи опосередковано з міжнародних фінансових ринків, а російські компанії, понад дві третини яких представляють стратегічно важливий енергетичний сектор, посідають четверте місце в Європі за потребами фінансування.

І начебто розміри золотовалютних резервів (ЗВР станом на початок грудня становлять 418 млрд дол.) не дають Росії підстав хвилюватися, адже їх достатньо для виконання боргових зобов'язань з листопада нинішнього року по грудень 2015-го (134 млрд дол., причому третина боргу припадає на "Роснефть"). Тим часом колишні урядовці ("ліберального" епізоду історії сучасної Росії) й експерти б'ють на сполох. По-перше, запасів обмаль для покриття всіх боргів (державного — 75,9 млрд дол. і корпоративного — 658 млрд дол. — секторів), що становить 175% золотовалютних резервів, або 35% ВВП. При цьому не слід сподіватися на повернення високих цін на енергоносії — головне джерело поповнення запасів та швидке скасування санкцій, що дозволило б перекредитуватися на прийнятних умовах. По-друге, беручи до уваги особливості національного обліку в РФ, є підстави вважати, що справді ліквідних резервів приблизно на 100 млрд дол. менше, оскільки частина коштів із Фонду національного добробуту (ФНД), які входять до золотовалютних резервів, задіяні в довгострокових інфраструктурних проектах, а також, як з'ясувалося, у незворотних пасивах "ВЭБ" (достеменно відомо про суму 7,2 млрд дол.), пов'язаних із фінансуванням збиткових та у рази завищених сочинських олімпійських проектів. По-третє, до кінця року ФНД може "схуднути" ще на 70%, адже уряд розглядає питання рефінансування з нього компаній "Роснефть" (52 млрд дол.), "Новатек" (3,2 млрд дол.) та "Газпромбанк" (2,1 млрд дол.). Але навіть без рятування найбільшої публічної нафтогазової корпорації світу колишній міністр фінансів Михайло Задорнов оцінив усі наявні резерви лише у 200 млрд дол.

На додачу до цього, борючись із обвалом національної валюти — а нинішня ситуація віддзеркалює події кризового 2009 р., — Центробанк РФ із початку року вже безповоротно витратив 90,7 млрд дол. резервів (що не завадило "дерев'яному" втратити більше третини своєї вартості відносно долара й очолити антирейтинг найбільш волатильної світової валюти), і навіть після запуску рубля у "вільне плавання" регулятор виходитиме на ринок з відчутними інтервенціями, аби утримувати його на плаву, використовуючи золотовалютні резерви, що мають тенденцію швидко танути.

З огляду на це, стають зрозумілими побоювання експертів, що при збереженні нинішньої негативної тенденції розмивання резервів їх розмір зменшиться настільки, що покриватиме лише 3 місяці імпорту країни, викликавши паніку та масоване виведення інвесторами своїх активів. І це не згущення фарб, коли подивитися на втечу іноземного капіталу (за 9 місяців сума становить 85,2 млрд дол. і до кінця року може сягнути 120 млрд дол.) та масове переведення росіянами у валютну готівку, щонайменше, 20 млрд дол., обумовлені зростанням політичних ризиків та негативних очікувань.

Згортання інвестицій і витікання капіталу спричинили втрату третини сумарної капіталізації російського ринку акцій (наразі становить 531 млрд дол.), що на 120 млрд дол. дешевше за ринкову вартість корпорації "Apple", чию продукцію так високо цінує російський прем'єр. Навіть така голуба фішка як "Газпром", головний ресурс російського бюджету, був змушений розмістити річні євробонди з відчутним, порівняно з торішніми умовами, дисконтом в 1%. На внутрішньому ринку ситуація не набагато краща: з початку року Мінфін РФ 5 разів скасовував аукціони, доки 19 листопада не розмістив лише десяту частку запланованих паперів із середньозваженою прибутковістю в 1,5 разу більшою, ніж із початку року.

За підрахунками МВФ, зниження ціни на нафту на 10 дол. спричиняє збільшення дефіциту державного сектора РФ на 1% ВВП. З початку року нафтові ціни впали на третину (російський "Urals" подешевшав майже на 36 дол.), і, схоже, ціновим дном наступного року буде показник у 60 дол. Безумовно, така ціна стане значним викликом Росії й наочно засвідчить стратегічні прорахунки Кремля як у виключно важливій енергетичній галузі, так і в зовнішній політиці. Створення ще одного енергетичного монстра — "Роснефть" — шляхом поглинання "ТНК-ВР" за 54,5 млрд дол. поставило на порядок денний питання пошуку значних фінансових ресурсів, яке було вирішене залученням китайських грошей. При цьому китайці використали схему, яку активно застосовують у багатих на важливі види сировини країнах Африки, Азії та Латинської Америки: за великі обсяги кредитів за найнижчою ціною скуповують поклади корисних копалин на десятиліття наперед. На сьогодні борг компанії становить 65,2 млрд дол., але ця цифра не враховує додаткових 53 млрд дол., які найближчим часом будуть перераховані Китайською національною нафтогазовою компанією як аванс за 365 млн т. нафти (загальна сума контракту — 270 млрд дол.), що поставлятиметься до Китаю впродовж наступної чверті століття. Історія з дивним китайським авансом стає зрозумілою, коли назвати його кредитом, адже за "обслуговування" цієї передоплати російська компанія платитиме 
1,8 млрд дол. на рік.

Майбутнє другої, після "Газпрому", бюджетоутворюючої компанії Росії під загрозою не лише через борги та колосальне падіння капіталізації (з початку року на 38%), а й з огляду на інші проблеми, які вже призвели до зниження обсягів видобутку нафти на 
25 тис. барелів на добу, що керівництво компанії напередодні засідання ОПЕК сприйняло за крок, спрямований на підвищення глобальних цін на нафту. Зазначені вище фактори, включно з ціновим, фактично унеможливлюють реалізацію планів освоєння важкодоступних покладів нафти у Західному Сибіру та на арктичному шельфі, завдяки яким планувалося забезпечувати до третини всього видобутку нафти Росією у 2025 р., адже собівартість її видобутку становить 85 та 150 дол., відповідно. На додачу до цього, надзвичайно затратно, якщо взагалі можливо, російським компаніям компенсувати вихід зі спільних проектів світових лідерів розвідки та видобутку нафти й газу, що володіють критичними технологіями і необхідним обладнанням, якого немає в Росії, не кажучи вже про фінансові та управлінські ресурси для розвідки і освоєння родовищ у складних умовах.

Прийняте у час найслабших зовнішньополітичних позицій Кремля рішення будувати за 
55 млрд дол. газопровід "Сила Сибіру" потужністю 38 млрд куб. м до Китаю важко назвати раціональним. По-перше, якби китайська енергетика, у структурі енергетичного балансу якої споживання газу становить лише 4%, потребувала додаткових обсягів цього енергоносія, перемовини не тривали б понад 10 років. По-друге, у Піднебесній побудовано 13 терміналів для переробки скрапленого газу (сумарна потужність яких ставить Китай на третє місце у світі). Маючи спроможність купувати газ на глобальному ринку, Пекін буде фактичним господарем "Сили Сибіру" на праві монопольного споживача і легко диктуватиме умови постачання. По-третє, китайські "стратегічні партнери" не погодилися давати на будівництво ані аванс, ані кредити. По-четверте, обсяги газу, що прямуватимуть на Схід, порівнянні зі споживанням російського газу Україною й не компенсуватимуть неминучого зниження частки російського газу в енергобалансі європейських країн. По-п'яте, за оцінками незалежних експертів, для видобутку заявлених обсягів газу потрібні додаткові інвестиції у розвідку та видобуток на суму близько 100 млрд дол. І насамкінець: звільнення "Газпрому" на 15 років від податку на видобуток та на 20 років — від податку на нерухомість позбавляють економічного сенсу цю державну компанію для Росії як держави.

Але "Газпром" має "сюрприз" уже нинішнього року, адже через сумнівні борги та спричинене падінням курсу рубля збільшення витрат компанія, за підсумком трьох кварталів 2014 р., отримала чистого прибутку в 13 разів менше (майже 800 млн дол.), ніж торік. На додачу до цього, за розрахунками банку "HSBC", "Газпром" може недолічитися ще 10 млрд дол. внаслідок курсової різниці, що виросла з початку року, коли компанія активно продавала на внутрішньому ринку валюту, дарма що левова частка її боргу рахується в іноземній валюті.

Накопичені від експорту енергоносіїв надприбутки слугували ресурсною базою для задоволення амбіцій Путіна щодо повернення "колишньої величі" Росії через військову потугу, витрати з бюджету на яку впродовж останнього десятиліття було подвоєно. Незважаючи на несприятливі фінансово-економічні умови, Кремль у 2015 р. планує збільшити бюджетні витрати до 20,8% (84,1 млрд дол.), щоб довести, як і задумав, до 2020 р. частку сучасних озброєнь до 70%. Навіть ще недавно модне слово "модернізація" вже витісняється новим гаслом — "шлях до прогресу через підйом обороноздатності країни". Одначе Росія, не зробивши висновків з історії СРСР, продовжує утилізувати шалений обсяг ресурсів на національну безпеку (лише на переозброєння 500 млрд дол. впродовж 2011—2020 рр.), не конвертуючи цих колосальних затрат в інноваційні товари та технології для народного господарства, як це відбувається у розвинених країнах. У Кремлі не бачать або не хочуть розуміти, що надмірні амбіції вже призводять до перенапруження й так слабкого економічного організму країни.

Упродовж січня-жовтня спостерігалося зростання промислового виробництва на 1,7%, обумовлене передусім заміщенням української промислової продукції (виробництво сталевих труб — 30% та газових турбін — 91%). Очевидно, існує певний резерв зростання, який залежить від рівня завантаження наявних виробничих потужностей, але межі можливостей майже досягнуто. Причина цього — низка факторів. По-перше, Росія у структурі світового ринку верстатів та обладнання має частку 0,3%, що пояснює, чому 70% власного верстатного парку перебуває на межі фізичного зносу. За обсягами витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) Росія посідає 25 місце у світі (1,16% ВВП). По-друге, щорічний обсяг продажів верстатів у РФ становить 1—1,5 млрд дол., але на частку російського виробництва припадає менше 1%. Навіть устаткування для стратегічної — нафтогазової — галузі на 70% імпортне. По-третє, частка технологій п'ятого укладу становить лише 10%, причому переважна більшість — у ОПК та аерокосмічній промисловості (на четвертий припадає 50%, а на третій — третина). Для порівняння, у США частка шостого укладу становить 5%, п'ятого — 60% і четвертого — лише 20%. У структурі імпорту до РФ з Німеччини, яка до анексії та розв'язання війни на Донбасі була стратегічним партнером у модернізації Росії, а тепер не лише зайняла жорстку позицію, а й відіграє роль ідейного натхненника санкцій проти Росії, 58,7% становить промислове обладнання, автомобілі та запчастини, електротехніка, електроніка і контрольно-вимірювальні прилади. Таким чином, залежність промисловості від закупівлі закордонного високоточного обладнання критична, а в умовах обмеження передачі технологій та обладнання, а також складності залучення фінансування — така, яку фактично неможливо подолати.

Незважаючи на ці обставини, Путін вимагає від уряду виконання "травневих указів" — президентських щедрот соціальної спрямованості. Очевидно, що заплановані на 2015—2016 рр. 35 млрд дол. (1,57 трлн руб.) надзвичайно важливі для виживання путінської соціальної моделі — "хліб із маслом в обмін на свободи". Отже, перед Путіним стоїть нетривіальне завдання: яким чином відчутно не погіршити рівень життя 60% населення, що охоплюють усіх, причетних до бюджетних виплат (пенсіонерів, чиновників, працівників держкорпорацій, військових та інших працівників сектора безпеки), а також створити ілюзію соціальної справедливості для решти населення, при цьому модернізувавши збройні сили, фінансувавши довготермінові енергетичні проекти, задобрюючи неспокійну Чечню та нове надбання — Крим, створюючи потужності для імпортозаміщення. Причому досягненню цих цілей заважатимуть як суто матеріальні речі — зниження темпів зростання ВВП до 0,6%, а швидше за все, за результатами 2014 р. йтиметься про рецесію, так і морально-психологічні — вичерпання мобілізаційного ресурсу агресивної пропаганди.

Не додасть любові до кормчого і зростання інфляції до 9,5% у першому кварталі 
2015 р., адже додаткові 3% інфляції, спричинені девальвацією рубля, означають втрату впродовж року громадянами Росії купівельної спроможності на суму приблизно 24,5 млн дол. За прогнозами аналітиків, до кінця року середня російська сім'я витрачатиме на продовольчий кошик до 40—42% доходу, з огляду як на середнє зростання цін на споживчі (6,3%) та продовольчі товари (7,8%), так і на вище за середнє — на окремі позиції, на кшталт гречаної крупи, що лише за кілька тижнів листопада подорожчала на 27,5%. "Пармезанська війна" (заборона імпорту окремих продуктів із країн ЄС та США) доволі боляче б'є по пересічному росіянину, адже йдеться про чверть продуктового імпорту (17,1 млрд дол. торік), більшість пунктів якого самотужки Росія виробити не в змозі.

Погіршення економічної ситуації відбилося в досягненні річного рекорду з безробіття (5,1% економічно активного населення, або 3,9 млн. чол.). Лише за вересень—жовтень роботу втратила 151 тис. осіб, і це при тому, що кількість безробітних, за методикою Міжнародної організації праці, у 4,9 разу перевищує кількість осіб, зареєстрованих у державних службах зайнятості.

За роки правління російського політичного тандему малому та середньому бізнесу приділялася лише формальна увага. Наявні умови ведення бізнесу навряд чи можна назвати сприятливими (РФ посідає 62 місце за критерієм легкості ведення бізнесу), як із погляду податкового режиму (до 40% виручки, або понад 80% прибутку) чи пільгових кредитів (за результатами року очікується рекордний показник простроченої заборгованості за кредитами), так і погляду захищеності від свавілля регулюючих та правоохоронних органів. І все ж, не торкаючись віддаленої й гіпотетичної перспективи, вже тепер можна стверджувати, що зусилля жодним чином не компенсуватимуть втрат від падіння цін на енергоресурси. 

Попри економічні негаразди, виражені у промовистих цифрах, найбільш болючі для Росії репутаційні втрати. Цей рік став своєрідним моментом істини, коли світова спільнота, від Пекіна до Вашингтона, нарешті жахнулася неадекватності російського режиму, довіру до якого міжнародних партнерів та інвесторів найближчим часом відновити неможливо.

Російська економіка переживає системну кризу. Негативні наслідки санкцій лише набирають обертів і значно посилюють несприятливу зовнішню кон'юнктуру, подальше погіршення рівня життя, знецінення рубля, зростання інфляції та перехід у рецесію. Досі високі ціни на енергоносії дозволяли не лише утримувати неефективну економіку, патріархальну суспільну модель, мілітаризацію, а й експропріювати в інтересах групи осіб фантастичні обсяги "народного надбання".

Путіноміка вичерпала себе, і жодні косметичні заходи, включно з очікуваною економічною лібералізацією, не здатні повернути "старі добрі часи". Взагалі, саме поняття "лібералізація" — крамольне для колишнього співробітника КДБ, адже воно передбачає вивільнення соціальної енергії могутньої сили, а через розширення бази середнього класу може спричинити серйозну ерозію авторитарного режиму з неоімперськими замашками. Отже, годі й казати про якийсь прорив, — для нього у влади немає ні інтелектуальної (в уряді не знайдеться жодного ліберального економіста), ні ресурсної складової, про що свідчить відсутність результатів так званої модернізації, яка здійснювалася у більш сприятливих умовах.

На тлі економічних негараздів наступ левіафана на рештки політичних і громадянських прав та свобод лише прискорює крах путінізму, адже без свободи політичної — немає свободи економічної, а відтак і неможливо створити умови для добробуту тих, хто не володіє членським квитком кооперативу "Озеро"…

Чого ж можна очікувати Україні в цих умовах? Кремлівська верхівка добре розуміє, що санкції значно звужують поле для маневру та виснажують цінні ресурси. В таких умовах необхідно якомога швидше розвинути успіх в українському бліцкригу, досягши низки цілей, зокрема повернути Україну у свою орбіту або унеможливити її інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури, домогтися відмови від претензій на Крим або зберегти його нинішній статус. Інструментарій варіюється: від поновлення і навіть збільшення масштабу військових дій із неприхованою участю збройних сил Росії, підтримання тліючого конфлікту на Донбасі — до різних форм політичного "врегулювання", на кшталт примушення Києва до визнання в тій чи іншій формі особливого статусу терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР" із правом вето у зовнішній та безпековій політиці Києва або кулуарних домовленостей із вищим керівництвом України. Можна стверджувати, що нарощування Росією військової активності далеко за межами своєї країни, активізація проросійських агентів у країнах Центральної Європи, Балтії та Молдові, а також політичних спільників чи то правого, чи то лівого спрямування є спецоперацією із залякування та відвернення уваги світової спільноти від агресії проти України.

Втім, для української нації відкривається унікальна можливість використати особливості нинішньої ситуації, щоб здобути справжню незалежність і міжнародну суб'єктність. Для цього владі треба відмовитися від невизначеної позиції щодо військової агресії Росії, не вводити в оману ні українську громадськість, ні світову спільноту стосовно бодай найменших успіхів у реалізації мирного плану Порошенка, спроби втілення якого призводять лише до посилення небажання ЄС нарощувати тиск на Кремль, а також покращення біржових індексів та курсу рубля. Потрібна політична воля та скоординовані дії української еліти на шляху кардинального зменшення енергетичної залежності і розірвання економічних та інших зав'язків, які використовуються й використовуватимуться Кремлем як інструмент досягнення своїх стратегічних політичних цілей. Українська влада має зрозуміти, що жодні примарні економічні переваги та гуманітарні сентименти, пов'язані з Росією, не варті втрати історичного шансу побудувати успішну Україну.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво