Саміт секторальної інтеграції - Міжнародна політика - dt.ua

Саміт секторальної інтеграції

11 липня, 14:05 Роздрукувати Випуск №27, 14 липня-20 липня

ЄС та Україна підуть норвезьким шляхом?  

© Сайт президента України

Публічна частина Саміту Україна—ЄС — спільна прес-конференція трьох президентів: України, Ради ЄС і Європейської комісії — була сповнена чудових жестів. Туск говорив доброю українською і польською, Порошенко спілкувався доброю англійською, Юнкер жартував, бо спочатку заговорив, як він сказав, люксембурзькою, і згадував, як проводив перший саміт Україна—ЄС, головуючи в Євросоюзі за часів, коли посади Туска ще просто не існувало. Усі три промови були неймовірно компліментарні — теми виступів було розмежовано, але спікери гарно продовжували і доповнювали одне одного. Було видно, як добре сторони підготували цей саміт. Це могло бути реакцією на дещо нервовий минулорічний саміт, або гарним жестом до ювілейного саміту, або, можливо, прагненням показати, що в наших відносинах з ЄС усе ж є багато доброго, не лише взаємні претензії та критика.

Утім, назвати цей саміт успішним формально складно. Складно, бо в Україні вже давно інфляція очікувань від самітів з ЄС досягла астрономічних висот. Якщо в декларації саміту немає згадки про перспективу членства України в Євросоюзі, і сторони не проголошують відкриття переговорів про вступ до ЄС, то суспільство вважає, що от знову нічого не відбулося. Українські політики (і президент Порошенко не виняток) постійно наголошують на цій меті наших відносин з ЄС. І цілком слушно. Україна як член ЄС — це і цивілізаційний вибір, і модель для розвитку, і, зрештою, безпековий вимір у часи, коли знати, хто твій друг і союзник, украй важливо.

Разом із тим питання членства України в ЄС, як і в цілому його розширення, затьмарене потребою внутрішніх реформ у Європейському Союзі. Про це говорив президент Франції Макрон у квітневому виступі в Європарламенті. Членство нашої країни в ЄС пов'язане з успішністю трансформації самої України. Тому так багато уваги до успіху реформ у мові Європейського Союзу про Україну. Це також і новий підхід до Балканських країн. У стратегії розширення, представленій у лютому цього року, наголошується на тому, що реформи і трансформації мають бути завершеними і дієвими, перш ніж говорити про формальні кроки щодо вступу до ЄС. І нарешті, членство України в ЄС затьмарене геополітикою, яку переслідує Російська Федерація. Свого часу Угода про асоціацію, яка насправді давала лише переваги для російського капіталу, присутнього тоді в Україні, стала причиною дикої, протиправної й агресивної поведінки РФ. Україна не першою опинилася в ситуації, коли геополітика Москви є перепоною для вступу. У такій ситуації була і Австрія, що нині головує в ЄС. Суворі гарантії нейтралітету, надані в 1955 р. в обмін на завершення окупації, унеможливили вступ Австрії в ЄС аж до 1995 р., коли Радянський Союз уже почив у бозі.

Ці обставини не означають, що ми маємо відмовитися від прагнення вступити до ЄС або ображатися на те, що іншим (наприклад, Польщі і Угорщині чи певною мірою Балканам) пощастило більше. Єдиний спосіб зарадити цьому — це крок за кроком ставати ближчими до ЄС і шукати історичного моменту, який дозволить завершити цивілізаційний поворот України.

А до того часу ми кожен рік будемо зітхати, що в заяві саміту немає заповітних і милих українському серцю слів про те, що Україна стане членом ЄС. І хоч би хто був президентом чи прем'єр-міністром України, він буде заручником ситуації, коли відмовитися від мети вступити до ЄС неможливо, але також не можна бути певним у можливості досягнути цієї мети.

У цій ситуації є дві тактики. Перша — не зважати на ЄС, ігнорувати реформи, потрібні для інтеграції з Союзом, і загалом лежати на печі і чекати нагоди. Але Держава Україна поки що поводиться, як українці з городами, — якщо є можливість розорати ще шматок землі і посадити там помідори, це буде зроблено. І так рік за роком і крок за кроком невеличкий город стає латифундією.

Із 2014 р. Україна відкрила для себе торгівлю з ЄС, відкрила кордони завдяки безвізу, здійснила низку реформ, впровадивши правила Євросоюзу у національне законодавство, а головне, домоглася від ЄС солідарності в питанні агресії з боку Росії.

Позиція ЄС щодо агресії РФ проти нашої країни була однозначною — територіальна цілісність України та її суверенітет мають поважатися. Але за ці чотири роки суттєво змінилася сама мова. І в спільній заяві цьогорічного саміту ця мова стала юридично чіткою і детальною. Чотири з одинадцяти пунктів спільної заяви присвячені збройному конфлікту, спричиненому агресією РФ.

Особливу увагу варто звернути на чіткість формулювання про засудження "явних порушень суверенітету та територіальної цілісності України внаслідок агресії російських збройних сил, що триває від лютого 2014 року". Ця формула є не лише політичною, а й правовою. Вона однозначно підтверджує, що ЄС і всі його держави-члени однозначно згодні з правовою оцінкою дій Російської Федерації.

Формулювання заяви охоплюють усі важливі питання, пов'язані з агресією РФ. Це і згадка незаконно утримуваних та ув'язнених українських громадян у Криму та Росії, у тому числі зазначених у заяві поіменно Олега Сенцова, Володимира Балуха, Олександра Кольченка, Станіслава Клиха, Олександра Шумкова, Романа Сущенка. Згадано протиправну побудову мосту через Керченську протоку без згоди України, а також подальшу мілітаризацію півострова та Чорного і Азовського морів. ЄС і Україна наголосили на відповідальності РФ за повне виконання Мінських угод, засудили продовження хаотичних обстрілів житлових районів і критично важливої цивільної інфраструктури в Донбасі. ЄС підтвердив свою політику невизнання окупації та подовження санкцій проти РФ — як за окупацію Криму, так і за невиконання Мінських угод. Сторони також закликали Російську Федерацію визнати свою відповідальність за трагічне збиття рейсу МН17.

У цих словах — визнання того, що правда перемагає в інформаційній війні. Не варто заспокоюватися, бо очевидно, що російська пропаганда не має наміру знижувати темп, але всі зусилля українців — керівників держави, політиків, дипломатів, громадських активістів і журналістів — не були марними. Офіційний наратив ЄС однозначний. І досить чіткий у головному — визнанні того, що держава Росія несе міжнародно-правову відповідальність за свої неправомірні дії.

Крім того, це свідчення змін і в самому Європейському Союзі. Союз дедалі більше уваги приділяє питанням безпеки та оборони. Це питання — одне з наріжних у дискусіях про реформу ЄС і про багаторічний бюджет. Ще 20 років тому здавалося неможливим, аби технократичний та економічний ЄС, який переймався питаннями класифікації якості полуниці, опікувався би питаннями транспортування танків дорогами ЄС. Наскрізна у квітневому виступі Макрона концепція "європейського суверенітету" ріже слух історикам і теоретикам європейської інтеграції, але повністю відповідає реаліям сьогодення. У цих реаліях Німеччина збільшує видатки на оборону. Нехай це і робиться під тиском США, але причина цього очевидна — агресія Росії проти України.

Усвідомлення важливості оборони і необхідність протистояти гібридній агресії — ще один спільний виклик для держав — членів ЄС і України, який робить нас ближчими і потрібнішими одне одному.

Більш класична для ЄС тема — торгівля — стала очевидною історією успіху для України. У 2014 р. запрацював режим вільної торгівлі для української продукції, що йде на експорт до ЄС. У січні 2016-го цей режим став двостороннім і почав застосовуватися у тимчасовому варіанті, а з набранням чинності Угодою про асоціацію 1 вересня 2017 р. остаточно закріпився.

Було багато побоювань щодо того, чи скористається український бізнес цими можливостями, чи буде він конкурентоспроможним на ринках ЄС і чи не програє конкуренцію компаніям з ЄС на українському ринку. Історія поки виглядає дивовижною. Кількість українських компаній, які експортують продукцію до ЄС, зросла з 10 тис. до майже 15 тис. Від початку року номенклатура експорту збільшилася на 366 підпозицій, включаючи морські судна, залізничне обладнання, автобуси. Україна стала феноменом на ринку вершкового масла. Відтоді, як українські виробники отримали право продавати молочну продукцію до ЄС у січні 2016 р., ми істотно потіснили Нову Зеландію (світового лідера з експорту вершкового масла) на ринку ЄС, експортувавши до Євросоюзу масла значно більше, ніж передбачено тарифною квотою. Так само значно більше, ніж тарифна квота, ми експортуємо до ЄС м'яса птиці. Експорт курятини став настільки успішним, що це викликало занепокоєння європейських виробників, і тепер комітет ЄС, що контролює ринок м'яса птиці, окремим питанням вивчає динаміку експорту цієї продукції. Загалом Євросоюз є основним торговельним партнером України з часткою 42,9% в експорті товарів. За чотири місяці цього року експорт товарів становив 6,6 млрд дол. і зріс на 26,6% (на 1,4 млрд).

З цього приводу слід передусім пам'ятати: це досягнення українських бізнесменів — великих і малих. І це викликає неймовірний ентузіазм щодо розвитку приватної ініціативи в Україні і зростання національного багатства й добробуту.

Звісно, у торгівлі не можна обійтися без дратівливих питань. Розмови про заборону експорту лісу очевидно зайшли в глухий кут. Україна не лише не скасувала цієї заборони, а навпаки, парламент схвалив законопроект №5495, яким заборонив ще й експорт дров і криміналізував контрабанду лісу. Ці заходи цілком логічні і раціональні, адже заборону експорту лісу ефективно обходили, маркуючи ліс-кругляк як дрова для цілей розмитнення. Однак означають вони одне: Україна і далі намагатиметься лікувати симптоми (попит на український ліс за кордоном), а не саму хворобу — непрозоре, м'яко кажучи, управління у сфері лісового господарства. Крім того, що це ніяк не допомагає подолати корупцію і, що головніше, вирубування лісів, так ще і створює проблему у відносинах з ЄС. Не в останню чергу причиною роздратування Євросоюзу стала поведінка українських урядовців, які обіцяли Брюсселю врегулювати проблему, натомість і далі заграють із політичними силами в парламенті, які лобіюють заборону експорту лісу. Наразі є всі шанси, що питання лісу стане предметом першого правового спору між Україною та ЄС у рамках Угоди про асоціацію. Це можна розглядати як відповідальність нашої країни за порушення цієї угоди, якщо це буде доведено. Але водночас використання механізму врегулювання спорів дасть можливість знайти правові шляхи розв'язання цієї проблеми, відкинувши, наскільки можливо, політику.

Іншим проблемним питанням може стати ринок сталі. Після того, як США запустили ланцюгову реакцію торговельних обмежень, що мають шанс перетворитися на глобальну торговельну війну, ЄС розпочав розслідування щодо запровадження глобальних захисних заходів на ринку сталі. Логіка глобальних захисних заходів у праві СОТ полягає в недискримінаційному обмеженні імпорту з усіх країн, якщо для цього є підстави. Це означатиме також і те, що торговельна війна ЄС зі США матиме наслідком обмеження на експорт сталі з України до Євросоюзу. Уряд і виробники активно працюють із ЄС, аби уникнути прикрої ситуації, але наразі невідомо, як на позицію Євросоюзу вплинуть задавнені дратівливі питання в торгівлі на кшталт заборони експорту лісу чи підвищення експортного мита на брухт металу. Цілком може бути, що, давши змогу кільком компаніям підзаробити на ще більшому викривленні ринку лісу, зробили ведмежу послугу металургам, які, нагадаю, є одними з найбільших експортерів країни.

Подібна ситуація складається і в іншій історії успіху — безвізі. Скасування візових вимог для українців стало успіхом і статистично (сотні тисяч українців скористалися безвізом), і психологічно (мільйони людей оформили біометричні паспорти, аби просто усвідомити, що злітати в ЄС на пиво, концерт чи в театр можна хоч завтра). Але безвізовий режим має бути гарантований успішністю реформ, які його уможливили. Йдеться насамперед про антикорупційну політику. ЄС не міг не наголосити на тому, що успішність боротьби з корупцією — наріжний елемент збереження безвізу для українців. Це нагадування не риторичне. Очевидно, що в нас є ціла низка ситуацій, які ставлять під сумнів ефективність боротьби з корупцією.

Так, певна невизначеність з оцінкою реформ, тобто визнання очевидного прогресу, з одного боку, і наголошування на проблемних питаннях у цих реформах — з іншого, є ознакою стану наших відносин з ЄС. Успішне створення антикорупційного суду, але потреба внести додаткові поправки. Успішна реформа ринку газу, але незавершений анбандлінг НАК "Нафтогаз України", зволікання зі зменшенням спеціальних обов'язків на роздрібному ринку газу при збереженні статус-кво для облгазів, а також проблеми із запуском добового балансування ринку газу.

Ці недоробки аґукаються нам у розмовах про повну інтеграцію України в енергетичний ринок ЄС, що необхідно в контексті розмов про умови постачання газу з РФ після 2019 р. і загалом реалізації головної мети Угоди про асоціацію — економічної інтеграції до внутрішнього ринку ЄС.

Поки ж, і це головний успіх саміту, баланс здобутків у реформах — на нашу користь. Прогрес у реформах дає можливість доволі серйозно говорити про поширення на Україну режиму внутрішнього ринку ЄС у пріоритетних секторах.

Нагадаю, що торік президент України оголосив про нові пріоритети інтеграції до ЄС — приєднання України до митного, цифрового, енергетичного союзу та шенгенського простору. Ця концепція була гарною з точки зору виявлення амбіцій, але в чомусь не дуже реальною (як у випадку з Шенгеном) або не дуже доречною (як у випадку з митним союзом). І головне, декларування цієї мети запустило важливу дискусію про те, що ж далі. Що ховається за мантрою "виконання Угоди про асоціацію"? Чи не втратила, бува, Угода про асоціацію актуальність і чи не вичерпала свого потенціалу?

На щастя, відповідь і України, і ЄС була раціональною. Впродовж року український уряд трансформував ідеї союзів у ринкову інтеграцію з ЄС за формулою взаємних прав і обов'язків на основі Угоди про асоціацію.

Мова йде про взаємне визнання статусу авторизованих економічних операторів і приєднання України до системи NTCS у митних справах. Такий митний безвіз, що розчинить митний кордон з ЄС, усуваючи при цьому контрабанду. Йдеться про розробку детального плану дій виконання третього розділу Угоди про асоціацію щодо юстиції, свободи та безпеки. Це дасть можливість оцінювати прогрес реформ у таких важливих сферах, як судочинство, правоохоронні органи, антикорупція, захист прав людини тощо. Інтеграції до ринку цифрових послуг має слугувати повне використання можливостей додатку 17 до Угоди про асоціацію, який передбачає надання Україні повноцінного режиму внутрішнього ринку. Також надання такого режиму на енергетичному ринку дозволить де-юре завершити перехід України на європейські правила і закріпити нові умови роботи на ринках газу й електроенергії.

Фактично це означає застосування норвезької моделі у відносинах на час, поки членство в ЄС є малодосяжним.

Європейський Союз дуже обережно ставиться до таких проектів, бо усвідомлює всю складність і серйозність надання Україні таких самих прав (і обов'язків) в окремих секторах. Тому нам важливо було досягнути політичної домовленості на найвищому рівні. Така розмова відбулась, і обидві сторони точно усвідомлюють, чого вимагає Україна, і що варто серйозно поставитися до цих вимог. Цей саміт довів, що Угода про асоціацію — це і сьогодні серйозно й актуально.

Ще один виклик — чи вдасться реалізувати ці політичні домовленості на Раді асоціації в грудні нинішнього року. Але те, що політичний мандат на реалізацію таких амбітних проектів надано, є великим досягненням у міжнародній політиці.

Як підсумок: тверезий і робочий саміт, наповнений змістовними питаннями, — це ознака дорослого і поважного ставлення партнерів одне до одного. А тому євроінтеграція — це серйозно.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 22 вересня-28 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво