Росія та її друзі з примусу - Міжнародна політика - dt.ua

Росія та її друзі з примусу

21 березня, 2014, 19:50 Роздрукувати Випуск №10, 21 березня-28 березня

Якщо мотиви Сирії, Північної Кореї, Абхазії, Нагірного Карабаху й Придністров'я дуже навіть природні, то рішення Казахстану і Вірменії визнати кримський "референдум" і фактично погодитися з анексією півострова видається аномальним.

Після анексії Криму Росія перебуває в ейфорії. За поодинокими винятками, задоволені всі. Її громадяни — "прирастанием русского мира" і демонстрацією величі й могутності Держави Російської. Бізнес і чиновники — новими вигодами з освоєння виділених бюджетних коштів на розвиток "регіону 92", перспективами рейдерських захоплень української власності та багатообіцяючими можливостями заволодіти прибережною територією і заповідними землями півострова. Володимир Путін — місцем в історії та рейтингом у 75,7%. 

І все ж для Кремля ця радість неповна. Затьмарює торжества те, що у світі не визнають акта "прийняття до Російської Федерації Республіки Крим". Понад те: Росія фактично перебуває в міжнародній ізоляції. Воєнну інтервенцію в Україну підтримують лише країни-ізгої, невизнані республіки й союзники Москви по Митному союзу. 

І якщо мотиви Сирії, Північної Кореї, Абхазії, Нагірного Карабаху й Придністров'я дуже навіть природні, то рішення Казахстану і Вірменії визнати кримський "референдум" і фактично погодитися з анексією півострова видається аномальним. Адже Астана і Єреван і далі переконують світ у своїй відданості "фундаментальним принципам міжнародного права згідно зі Статутом ООН".

Реакція цих країн — членів СНД, м'яко кажучи, стурбувала українське МЗС. Київ не очікував подібного кроку від країн, з якими Україна мала взагалі безконфліктні відносини. Тим більше що в 2008 р., попри тиск Кремля, Нурсултан Назарбаєв і Серж Саргсян утрималися від визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії, грузинських територій, анексованих Росією. Але в 2014 р. після телефонних дзвінків Володимира Путіна вони все-таки погодилися з аншлюсом Криму.

А тим часом Олександр Лукашенко, з яким також поговорив В.Путін, був обережніший: заява білоруського МЗС досить нейтральна. Експерти вважають, що Мінськ традиційно зволікатиме з ухваленням рішення. А вже наскільки довго й успішно — залежить від тих важелів, які задіє Москва у своєму прагненні швидше переконати тих, хто впирається. Інструментів вистачає. А, судячи з усього, є й бажання: Кремлю дуже хочеться, щоб бодай члени СНД і МС визнали кримський "референдум" і схвалили аншлюс Криму. 

Наприклад, тиск Москви на Киргизстан, нестабільний внутрішньополітично і залежний від Росії економічно, призвів до того, що Бішкек, нехай і в дуже завуальованій формі, але визнав кримський "референдум", назвавши його результати "об'єктивною реальністю".

У Вірменії болючі точки — її військово-політична, військово-технічна й економічна залежність від Росії в умовах "гарячого миру" з Азербайджаном, що триває два десятиліття. У результаті Серж Саргсян погоджується з тим, що "референдум" у Криму "є черговим прикладом реалізації права народів на самовизначення шляхом вільного волевиявлення". А представник Вірменії в ОБСЄ на засіданнях організації майже слово в слово повторює позицію Росії.

Пояснюючи рішення вірменського керівництва, глава Центру політичних і правових досліджень Concord Давид Шахназарян у бесіді з DT.UA сказав, що В.Путін використав арсенал аргументів, задіяний російським президентом ще восени 2013 р. Нагадаємо, що торік Єреван зробив зовнішньополітичний розворот, відмовившись від поглиблених економічних і політичних відносин з Євросоюзом заради вступу в Митний союз

"З осені минулого року Вірменія опинилася в геополітичному просторі, в якому міжнародне право заміняють імперські амбіції. Лихо нашої країни в тому, що вся її політична система абсолютно корумпована й олігархічна. А така влада не має імунітету опору. Тому Вірменія знову не змогла протистояти тиску Росії", — констатував Д.Шахназарян, який очолював у 90-ті міністерство національної безпеки республіки.

Йдеться про погрози росіян підштовхнути Баку до нової війни за Нагірний Карабах і дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в самій Вірменії. Заради справедливості слід сказати, що після порушення Москвою своїх зобов'язань перед Києвом і світовим співтовариством, у Єревана є всі підстави побоюватися нової війни за Нагірний Карабах: президент Азербайджану Ільхам Алієв уже заявив, що найближчим часом Баку поверне собі цей регіон. При цьому азербайджанський лідер вважає, що в нинішньому світі на передній план виходять міжнародне право і фактор сили.

Для Нурсултана Назарбаєва ситуація не менш складна, ніж для його вірменського колеги. За інформацією DT.UA, Кремль погрожував Астані задіяти економічні важелі та обіцяв створити труднощі у сфері транзитних перевезень. Для Казахстану (який, як і Україна, є великим регіональним гравцем) ці погрози — не порожній звук.

Для лідера країни, де близько 22% населення країни — росіяни (вони проживають переважно в індустріально розвинених північних областях, що межують із Росією), принципово важливе дотримання міжнародним співтовариством принципу територіальної цілісності. Але в середині березня під час неформального спілкування з журналістами казахстанський президент сказав: Астана хотіла б діяти стосовно Києва інакше, однак у неї є зобов'язання перед Москвою, і Казахстан їх виконуватиме. 

Казахстан економічно тісно пов'язаний з Росією: ця країна — один з двох його основних торговельно-економічних партнерів. Єдине митне поле в рамках МС робить його дуже уразливим до економічних санкцій проти Росії з боку Заходу. Невипадково глава казахського зовнішньополітичного відомства Єрлан Ідрісов переконував західних дипломатів, щоб Євросоюз не застосовував санкцій проти Москви, оскільки постраждають торговельно-економічні відносини і його країни з ЄС...

Очевидно, що найближчим часом Києву слід очікувати нових сюрпризів від партнерів на пострадянському просторі, які зазнають жорсткого пресингу з боку Росії. А це вимагає від Києва негайної реакції у відповідь. Він має бути послідовним у своїй політиці обстоювання належності Криму Україні. Наприклад, Азербайджан оголошує персоною нон ґрата кожного, хто відвідав Нагірний Карабах без офіційного дозволу Баку. Чи згадаємо, як поводилася ФРН у 60-ті, реалізовуючи доктрину Хальштейна. Суть її в тому, що Бонн підтримував дипломатичні відносини тільки з країнами, які не мали дипвідносин з НДР. Установлення ж дипломатичних відносин зі Східною Німеччиною розглядалося Федеративною Республікою як недружній крок і вело до розриву відносин. 

Може й Києву треба ухвалити свою доктрину щодо Криму? Головне, щоб у керівництва України була на те політична воля. При цьому не обов'язково розривати дипломатичні відносини з країнами, вимушеними поступитися тиску Росії. Можна, наприклад, відкликати посла. А можна — згорнути економічні проекти: принципи вимагають жертв. Наразі ж реакція Києва залежить від величини країни та градуса дипломатичності її заяв і обмежується викликами послів до МЗС. У випадку Казахстану й Вірменії українська влада поки що хоче отримати роз'яснення й почути від Астани і Єревана офіційні заяви, що ці країни і далі виступають за територіальну цілісність України. Але керівництво цих країн досі мовчить. І ось вже Київ відкликав свого посла у Вірменії для консультацій.

Київ же має бути до кінця послідовним. Принаймні ніхто не зробить за Україну її роботи. А світове співтовариство визнаватиме окупований росіянами Крим українським точно до того моменту, поки так вважатиме сам Київ.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво