Путін буде Дудь - Міжнародна політика - dt.ua

Путін буде Дудь

20 березня, 12:02 Роздрукувати

Попри зростання прозорості виборів, російський політичний режим стає дедалі більш закритим.

© kremlin.ru

"Юрій буде Дудь" — так починаються передачі найбільш рейтингового російського YouTube-каналу "вДудь". Потрапити на інтерв'ю до Юрія Дудя надзвичайно престижно. Його найкращі програми набирають мільйони переглядів за добу. Своїм четвертим успішним обранням на посаду президента Росії Володимир Путін заслужив бути запрошеним. Це був би блокбастер, що відкриває таємниці майбутнього Росії. Ну, а поки що доводиться ворожити на електоральній гущі.

Головною інтригою на виборах президента Росії минулої неділі було те, чи поголить кандидат від КПРФ, власник АТ "Радгосп імені Леніна" Павло Грудінін свої вуса. Він пообіцяв це зробити в лютому в розмові з Дудем, якщо набере на виборах менше 15%. Дудь пообіцяв поголитися наголо, якщо Грудінін набере більше. Виходячи з попередніх результатів, які навряд чи істотно зміняться в остаточному підсумку, Грудінін, якщо він справжній комуніст, вірний своєму слову, залишиться без вусів, а Дудь — збереже свою зачіску.

За попередніми даними, Володимир Путін набрав 76,67%. Він побив власний рекорд 2004 р. (71,31%) і показав кращий результат, ніж Дмитро Медведєв у 2008 р. (70,28%), Павло Грудінін набрав 11,79%, Володимир Жириновський — 5,66, Ксенія Собчак 1,67, Григорій Явлінський — 1,04, Борис Титов — 0,76, Максим Сурайкін — 0,68, Сергій Бабурін — 0,65% . Самовисуванцем був тільки Путін. Шлях до виборчої урни йому стелився найскладніший — треба було попередньо зібрати 300 тис. голосів підтримки. Грудінін і Жириновський, висунуті парламентськими партіями, відповідно КПРФ і ЛДПР, збирання голосів підтримки не потребували. Вони просто принесли документи до Центральної виборчої комісії (ЦВК), і їх зареєстрували. І хоча Грудінін збрехав ЦВК про закриття всіх своїх іноземних рахунків, що виявилося вже у фіналі, затівати судову процедуру зняття з виборів ніхто не став. Золоті зливки за кордоном, що напевно вплинули на настрої лівого електорату, коштуватимуть йому хіба що вусів. Зате й перспективи другий результат на виборах відкриває непогані. КПРФ вимагає призначення Грудініна прем'єр-міністром, сам він сподівається на посаду губернатора, можливо — Московської області. Реально він може розраховувати замінити Геннадія Зюганова на посаді лідера КПРФ, яка гарантовано буде парламентською партією в досяжному майбутньому.

Решта кандидатів представляють непарламентські партії, політична вага яких ще менша, ніж у їхніх кандидатів на президентських виборах. Григорій Явлінський задоволений своїм "Яблуком", яке давно впало. Він розраховує хіба що на місце Владислава Суркова в переговорах з Україною. Уповноважений при президентові Росії з питань захисту прав підприємців Титов очолює "Партію росту", яка відіграє роль спойлера і так ріденького правого електорату. Ксенія Собчак вирішила спертися на "Громадянську ініціативу", яка існує лише формально, тільки для того, щоб знизити з 300 до 100 тис. кількість потрібних для реєстрації підписних листів. Напередодні виборів вона оголосила про створення нової "Партії змін" спільно з Дмитром Гудковим, єдиним депутатом попереднього скликання Держдуми, котрий утримався при голосуванні за анексію Криму. "Партія змін" була б непоганим варіантом публічної кар'єри Собчак, порівняно з, умовно кажучи, "Домом-3", але, можливо, останнім усе й скінчиться. Олексій Навальний відмовився підтримувати Собчак у її самостійному політичному плаванні.

Ще про одного кандидата навіть у Росії мало хто чув, про другого — пам'ятає тільки старше покоління. Сурайкін — лідер "Комуністів Росії", сталіністської партії, у своєму постійному спойлерстві лівого електорату ворожої навіть КПРФ. Бабурін представляє "Російський загальнонародний союз". Це відомий на початку 1990-х політик, депутат і заступник голови Держдуми. Для розуміння, кого Бабурін представляє, можна згадати, що за нього активно агітував Ігор Гіркін-Стрєлков. Результат Бабуріна — це ще й хрест на надіях "Новоросії".

Згладжені аномалії

В останній місяць перед виборами правдоподібним видавалося припущення головного редактора "Эха Москвы" Олексія Венедиктова, що Путіна не хвилював конкретний результат, — перемога була гарантована. Решта — від лукавого, раз уже Росія "напрямки управляється Богом", як напередодні виборів повідомив росіянам Путін, посилаючись на Христофора Мініха, російського генерал-фельдмаршала німецького походження. Що, на думку Венедиктова, Путіна справді цікавило, то це результати голосування в Криму, оскільки саме воно засвідчувало б не просто звичку виборців, а любов, яка виникла на хвилі анексії. Тут можна нагадати, що вибори навмисне призначили саме на день юридичного оформлення анексії, який вдало припав цього року на неділю. Відома установка 70% голосів при 70% явки видавалася клопотом заступника голови адміністрації Сергія Кирієнка. Вона була символом його ефективності в ролі головного внутріполітичного менеджера, який витіснив із політичного поля незадоволених конкурентів того ж голову Держдуми В'ячеславаа Володіна.

До послання Путіна Федеральним зборам 1 березня скидалося, що минулому й майбутньому президентові однаково. Він навіть офіційно трохи занедужав, про що вперше повідомила прес-служба Кремля. Але потім був бурхливий фініш, мало схожий на заспокоєність. У публічних дебатах Путін участі не брав. Зате йому послужливо представили ланцюг штучних подій, розкиданих по російських містах і селах, де він публічно з'являвся, забиваючи собою ефір. Залізничники, будівельники, аграрії, спортсмени, педагоги, промисловці, медики, "молоді лідери" масово організовували наради, з'їзди й форуми, силові структури проводили розширені колегії. Все це під головуванням Путіна. На його мітинги-концерти, навіть у негоду, зганяли десятки тисяч людей.

Хвилюватися, мабуть, було чого навіть Путіну. Соціологія показувала, що рейтинги у великих містах падають, явка може виявитися занадто скромною, все-таки 50% це не 70. У голові Путіна Крим, можливо, звучав особливо сильно, але все-таки в контексті ширшого електорального результату. План Б у вигляді простих методів "коригування" результатів вкиданнями бюлетенів та багаторазовим голосування за відкріпними талонами був ускладнений. Кремль заздалегідь оголосив про найбільш чесні й відкриті вибори, під них запустили нову систему голосування, попередньо протестовану на парламентських виборах 2016 р. Віднині Росія використовує "розумні виборчі урни". Бюлетені мають QR-коди, що шифрують дані списку виборців та їхні паспортні дані під час явки на дільниці. 80% потоку виборців проходили під відеокамерами, до кожної з яких міг віддалено підключитися кожен охочий і порахувати "на пальцях", скільки людей пройшло через дільницю. Спостерігачів на кожну дільницю, навіть у Чечні (хоча там і виникли деякі складнощі), могли делегувати самі кандидати, їхні партії, громадські палати суб'єктів федерації, не враховуючи міжнародних спостерігачів (їх, щоправда, послали тільки лояльні до Росії міжнародні організації та ОБСЄ).

У цьому плані, офіційні результати вперше могли показати близький до чесного результат, якщо залишити за дужками відверто нечесний передвиборний період (недопуск кандидатів, адміністративні заходи мобілізації й агітації). Путін перевиконав план, набравши значно більше за 70% і наблизившись до 80. Явка становила 67,47%. Це більше, ніж на виборах 2012 р. (65,3%). Але рекорд президентських виборів 2008 р. (69,7%), коли Росія обирала Дмитра Медведєва, не побитий. Можливо, підвело повернення холодної погоди, яка завжди раніше сприймалася як вища сила, що допомагає газовій політиці Росії. Але тепер не склалося.

Регіони "електоральної аномалії", де раніше демонструвалася явка на рівні 90% із результатом 90% за "головного кандидата" або "головну партію", стали трохи менш аномальними. Явні аномалії — "напіваномальними". Явка впала навіть там. Усе-таки Кабардино-Балкарія, Чечня, Тива і Ямало-Ненецький автономний округ привели до виборчих урн понад 90%. Карколомний результат, понад 90% голосів за Путіна, також подекуди залишився — у Кабардино-Балкарії, Дагестані та Чечні. Мабуть, QR-коди на бюлетенях мають свої регіональні особливості. Анексовані Крим і Севастополь показали "напіваномальний" результат — понад 90% за Путіна, але з помірно аномальною явкою 71,5%. Путін має бути задоволений, але не дуже. Чечня і навіть Дагестан, де зовсім недавно пройшли масштабні чистки еліт, продемонстрували більшу відданість.

Старий режим у новому сезоні

Попри зростання прозорості виборів, російський політичний режим стає дедалі більш закритим. Популярності набирає "кремленологія" часів холодної війни, коли устрій влади оцінювався за такими індикаторами, як розташування перших осіб на мавзолеї під час публічних свят. Наприклад, коли на зборах нинішньої російської еліти спостерігається особливе скупчення журналістів, це відбувається якщо не навколо самого Путіна, то навколо глави "Роснефти" Ігоря Сєчина або глави Чечні Рамзана Кадирова. Їх сприймають як щось особливе, демонічне і впливове. Не обов'язково це так, але можливо.

Взагалі, основним політичним смислом того, що відбувалося в Росії напередодні виборів, можна було вважати появу поруч із Володимиром Путіним різних персон верхнього ешелону. Супровід президента у фінальному русі Росії до розумних виборчих урн міг розраховувати на збереження і зміцнення позицій після виборів. В останній тиждень перед голосуванням Путін був в ефірі, практично, сам. Проте "Россия 1" показала через YouTube (щоб дотримуватися законів про агітацію й витіснити з альтернативних ЗМІ опозицію, а може, навіть Дудя) пару фільмів, у яких були присутні різні персони, що дозволяли собі оцінювати історичну роль російського президента. Можливо, для потрапляння у передвиборне кіно вони докладали особливих зусиль, але фінальний кастинг не міг дуже розходитися з уявленнями Путіна.

У фільмі "Путін" Андрія Кондрашова, персони нон-ґрата в Україні, з'являються прем'єр Дмитро Медведєв, міністр оборони Сергій Шойгу, секретар Радбезу Микола Патрушев, член Радбезу Сергій Іванов, глава ФСБ Олександр Бортніков, "Ростеха" — Сергій Чемезов, "Роснефти" — Ігор Сєчин, "Транснефти" — Микола Токарєв, глава Чечні Рамзан Кадиров, прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков, друг Путіна віолончеліст Сергій Ролдугін, кінорежисер Микита Михалков. Вони, можна припустити, залишаться у човні влади при наявному рівні хитавиці. Цікаво, що у списку немає міністра закордонних справ Сергія Лаврова. Ніби його переконали попрацювати ще кілька років, але він не видається "своїм". Реакція російських ЗМІ на курйозне падіння міністра на сцені під час одного з форумів фіналу передвиборної кампанії свідчить більше про іронію, ніж про повагу.

У фільмі "Путін" були ще іноземці — колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, колишній прем'єр Італії Сільвіо Берлусконі, топ-менеджер компанії Philips Вольфганг Розенбауер, екс-статс-секретар міністерства оборони Німеччини Віллі Віммер, чинний президент Азербайджану Ільхам Алієв. Путін згадав канцлера Німеччини Ангелу Меркель та президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва. Можливо, саме переліченим особам російський президент особливо довіряє у представленні його інтересів у зовнішньому світі в умовах зростання ізоляції Росії.

Лузером передвиборного періоду виглядає оборонно-промисловий віце-прем'єр Дмитро Рогозін. Його ім'я більше не звучить у зв'язку з Арктикою, освоєння якої залишається пріоритетним. За атомний криголамний флот відповідає "Росатом", що належить до компетенції братів Ковальчуків. Рогозін втратив місце у важливому органі державних інвестицій — Фонді перспективних досліджень. Його місце голови зайняв Шойгу. Чемезов та його протеже міністр промисловості Д.Мантуров домоглися підтримки Путіна у питанні поглинання "Ростехом" Об'єднаної авіабудівної корпорації (ОАК), яку раніше курирував Рогозін (його син усе ще віце-президент ОАК).

Минулого тижня поповзли чутки, що дуже похитнулися позиції Владислава Суркова, помічника президента із сепаратизму в країнах-сусідах. Ще місяць тому маргінал Явлінський (який прожив частину свого життя у Львові) розповів про його розмови з Путіним із приводу набуття відповідальності за врегулювання відносин з Україною. І ось Telegram-канал "Вибори 2018" (один із небагатьох анонімних у Росії, що зберегли актуальність) повідомив, що ФСБ підозрює саме Суркова у "злитті" Великій Британії інформації про "справу Скрипаля". Нібито ФСБ вимагає розслідування і зняття його з державних посад.

Не все райдужно і для Шойгу. Він, можливо, пройшов пік свого підвищення, так і не ставши маршалом (ходили чутки, що це станеться цього року до 23 лютого). Сирія не відпускає своїх героїв. Кожне чергове "виведення військ" кінчається ще більшим посиленням угруповання, тепер в очікуванні американських ударів по силах Башара Асада. Знову ж, чутки, але численні і з різних джерел, ширяться про підвищення генерал-полковника Сергія Суровикіна, військового зі складною біографією, двічі судимого, обидва рази виправданого з повною реабілітацією та підвищенням (правда, ще за Єльцина), а тепер ще й сирійського героя. Суровикіна вважають любимцем Путіна. Нібито йому, всього лише командувачу Повітряно-космічних сил, надано право прямого виходу на президента.

Швидше за все, всі перелічені поки що залишаться на своїх місцях, у тому числі прем'єр Медведєв (політик слабкий, але найбільш індикативний, з погляду великих змін). Виступаючи у своєму штабі після виборів, Путін заявив, що конституційних змін не буде, і додав "поки що". Тобто, взагалі-то, вони будуть, якщо тільки російський президент не вирішить правити до ста років, що він заперечує (зараз йому 65). Ближче до наступних виборів політична система цілком може змінитися.

Є припущення, що відбудеться кардинальна перебудова, на кшталт китайської моделі. Але, ймовірно, у Кремлі зараз більше спостерігають, наскільки успішною буде менш кардинальна модель транзиту влади в Казахстані. Назарбаєв пообіцяв передати владу інститутам, а не персонам. Сам він планує відійти від оперативного управління країною, посиливши непрямі інструменти впливу. Назарбаєв та його родина вже мають довічний імунітет. Назарбаєв очолює Асамблею народу Казахстану, яка призначає 8% депутатів парламенту. Підготовлені законопроекти про довічне керівництво Радбезом із розширеними повноваженнями управління силовими структурами. Наближаючись до середини нової каденції, Путін, мабуть, гляне спочатку на успіхи Казахстану, а потім уже врахує китайський та інший досвід.

Гоп-стоп у майбутнє

Помилково думати, що Росія планує жити лише з мультиками про вічно літаючі ядерні ракети, показані в посланні Путіна Федеральним зборам. У посланні була ще перша, нудна, але осмислена частина, що належить, схоже, перу Олексія Кудріна (все ж украй малоймовірно, що це достатній для нього аргумент, аби претендувати на пост прем'єра). Путін цілком серйозно налаштований ліквідувати технологічне відставання Росії й зробити "ривок", інвестуючи в людський капітал: "відставання — ось головна загроза й ось наш ворог". Прес-секретар Пєсков дохідливо виклав основну ідею послання. Вона стосується "технологічного прориву, який настане неминуче в усьому світі … світ іде по стрибкоподібній траєкторії розвитку і … головне — осідлати цю технологічну хвилю".

Росія хоче в майбутнє, як мінімум, розуміє зміни, що відбуваються у світі, й намагається за ними встигнути. Цим вона відрізняється від багатьох інших країн, що розвиваються, котрі живуть ситуативно. Але квитка в майбутнє в Росії поки що немає, є тільки надії на вуглеводні, ракети, таланти російського народу та Бога. Дехто в Росії вважає, що на квиток ще можна встигнути заробити. Хтось вважає, що квиток можна отримати погрозою підірвати майбутній світ, якщо в ньому не буде Росії ("Навіщо нам такий світ, якщо там не буде Росії?" зазначив Путін у недавньому фільмі "Світопорядок 2018"). Як можна зрозуміти Путіна, у своїй новій каденції він спробує знизити ціну входження Росії у світле майбутнє, шантажуючи світ неприйнятною ціною військової альтернативи. Не так трагічно, але далеко не оптимістично. Добре було б, якби Путін розвіяв ці тривоги в інтерв'ю Дудю. Тільки так він достукається до молодого покоління.

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво