Примус до єдності - Міжнародна політика - dt.ua

Примус до єдності

27 жовтня, 2017, 17:01 Роздрукувати Випуск №40, 28 жовтня-3 листопада

Парламент Каталонії проголосував за декларацію про незалежність регіону від Іспанії.

У Барселоні цій події передували й бурхливі багатогодинні дебати, й демарш опозиційних депутатів, які покинули зал засідання. Однак прихильників незалежності, що залишилися, виявилося досить, щоб прийняти рішення 70 голосами проти 10. Глава каталонського уряду (Женералітату) Карлес Пучдемон заявив радісним прихильникам: рішення парламенту, що складається зі 135 депутатів, повністю легітимне.

Годину по тому в Мадриді Сенат переважною більшістю прийняв рішення застосувати положення ст. 155 Конституції Королівства. Ця стаття надає право уряду Королівства примусити регіональні власті дотримуватися законів Іспанії, відправити Женералитат у відставку й увести в Каталонії пряме правління Мадрида.

Такими жорсткими заходами уряд Маріано Рахоя намагається вирішити найгострішу внутрішньополітичну кризу з часів падіння диктатури генерала Франсіско Франко 1975 р. Криза поставила Іспанію перед серйозним викликом, що загрожує існуванню іспанської держави.

Драматичні події відбулися після кількох тижнів жорсткого протистояння між Мадридом і Барселоною. В останні дні іспанські й каталонські політики зробили все, щоб максимально загострити ситуацію, звузивши поле для маневру.

Центральні власті Іспанії майже місяць намагалися "відновити законність" і змусити каталонських лідерів повернутися в правове поле країни після референдуму про незалежність, що відбувся 1 жовтня. Понад 2 млн каталонців тоді висловилися за відділення від Іспанії. Але вони — лише частина від 7,5 млн населення регіону.

Після референдуму Мадрид посилив тиск на Барселону, загрожуючи урізати автономні права регіону, якщо Пучдемон і його прихильники саботуватимуть державні рішення. Обмежити автономію дозволяє саме ст. 155. Втім, вона не визначає конкретних заходів впливу на регіональні влади.

Попри погрози з боку Мадрида, вже 10 жовтня Карлес Пучдемон поставив свій підпис під декларацією про незалежність Каталонії. Однак відразу оголосив, що хоча незалежність проголошено, документ не набуде чинності, поки його не схвалить парламент регіону.

Ця пауза знадобилася, щоб створити умови для переговорів із центральним урядом. Потім Пучдемон почав бомбардувати Мадрид листами й заявами з проханнями почати переговори, які враховують результати регіонального референдуму й вимоги частини каталонців одержати незалежність.

Іспанські власті тим часом відкинули можливість діалогу на умовах прихильників відділення регіону від Королівства й лише вимагали від Пучдемона пояснити, чи вважається факт підписання декларації актом оголошення незалежності й як наслідок правопорушенням проти держави? Пучдемон фактично ігнорував ультиматум Мадрида, який пропонував дати відповідь на це запитання до 19 жовтня. Він усіляко ухилявся пояснювати свої дії.

Пучдемон змушений був тягти час. Головним чином для того, щоб не допустити розколу в стані прихильників незалежності регіону, зокрема й серед членів свого уряду. Адже якщо низка політиків Каталонії вимагали від нього негайно проголосити незалежність, то інші виступали проти такого кроку.

Через те, що офіційний Мадрид не дав згоди на діалог, а вимоги іспанських властей до Барселони ставали все жорсткішими, 26 жовтня Пучдемон визнав, що не візьме на себе відповідальність одноосібно проголосити незалежність Каталонії. При цьому глава каталонського уряду відмовився їхати в Мадрид на засідання Сенату, щоб представити докази щодо дій свого кабінету. Крім того, він відкинув і пропозицію провести в регіоні дострокові вибори на основі іспанської Конституції. 27 жовтня він перебував у парламенті Каталонії й голосував за незалежність.

Отже, власті Каталонії вирішили йти до кінця.

У цій ситуації парламент Іспанії проголосував за введення прямого правління в Каталонії. Це рішення набуде чинності після офіційної публікації. Відразу ж після цього повноваження каталонського уряду буде припинено. Крім того, згідно з планами Мадрида протягом шести місяців у Каталонії мають відбутися нові вибори. У разі, якщо каталонські політики противитимуться цим заходам, їх очікують арешти й тюремне ув'язнення на тривалі строки.

У спеціальному зверненні до 176 тисяч каталонських чиновників іспанські власті зажадали від них повної лояльності, незалежно від того, як надалі розвиватимуться події. Максимум, що можуть вимагати представники місцевої влади, — оформлення всіх присланих із Мадрида розпоряджень чиновників у письмовій формі.

Однак для того, щоб іспанський уряд взяв ситуацію під контроль, відставки каталонського уряду й розпуску регіонального парламенту може виявитися недостатньо. Вже кілька сотень муніципалітетів у регіоні оголосили, що вони не підкорятимуться центральній владі у разі, якщо Мадрид надішле своїх представників. При цьому частина спостерігачів покладають провину за все, що відбувається, і на центральний уряд, який довгий час крізь пальці дивився на процеси, що відбуваються в Каталонії.

Логічним наслідком усіх цих прорахунків стало й те, що уряд Іспанії у своєму прагненні приборкати каталонський сепаратизм навіть тепер практично не опирається на значну частину населення Каталонії, що виступає проти незалежності. Іспанські власті зробили ставку на застосування сили, для чого залучали загони поліції з інших частин країни. А це, як показали події 1 жовтня, вилилося в силове протистояння громадян із правоохоронцями.

Кадри сутичок правоохоронців із громадянами повною мірою використали прихильники незалежності для мобілізації. Особливо радикально налаштовані з них готувалися до протидії іспанським правоохоронцям не тільки мирними протестами, а й актами непокори.

При цьому іспанські власті не можуть нині розраховувати на лояльність із боку всіх 17 тисяч співробітників каталонської регіональної поліції — Мосус д'Ааскуадра. Її також перепідкоряють Мадриду. Крім того, іспанський уряд візьме під свій контроль громадські ЗМІ регіону, зокрема радіо Каталонії й телеканал TV3. Це може викликати протести, оскільки регіональні ЗМІ — один з інструментів забезпечення мовної й культурної автономії каталонців.

Нагадаємо читачам, що вимоги каталонців мають загалом економічну основу. Вони не задоволені тим, що Каталонія є регіоном-донором для економічно відсталіших провінцій Іспанії. Таким чином, переговорами про перерозподіл фінансових потоків між центром і регіонами уряд Іспанії міг би вибити головний козир із рук прихильників незалежності Каталонії. Однак уряд Маріано Рахоя цього не зробив, використовуючи жорсткі засоби вирішення кризи.

У сповзанні ситуації до відкритого конфлікту винні, по суті, обидві сторони. Спроби Мадрида гасити пожежу радикальними засобами, часом із використанням сили, не знаходять розуміння навіть у деяких європейських столицях. І це при тому, що низка країн Європи стикаються з проблемами регіонального сепаратизму й вимогами більшої автономії.

Загалом же світове співтовариство підтримує територіальну цілісність Королівства й не визнає одностороннього проголошення незалежності Каталонії. Зокрема, з такими заявами виступили представники Сполучених Штатів, Німеччини, Великобританії, України й інших держав. Цієї ж позиції дотримуються і в Європейському Союзі.

Після голосування в каталонському парламенті голова Європейської ради Дональд Туск заявив, що проголошення незалежності Каталонії "не міняє нічого", і Євросоюз матиме відношення тільки з офіційною владою Іспанії. Туск також закликав сторони втриматися від силових дій. Але чи  прислухаються в Мадриді й Барселоні до цих слів?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво