Польща іде угорським шляхом

Єврокомісія на своєму засіданні 13 січня розпочала процедуру контролю правопорядку в Польщі. Причина - суперечності навколо прийняття нових законів: про Конституційний трибунал та про національне телебачення. Як коментують цей факт аналітики, "Польща стала другою Угорщиною", тобто країною, яку в Євросоюзі дедалі частіше згадують у контексті проблем з демократією.

"Ще настане день, коли буде у Варшаві Будапешт", - сказав Ярослав Качинський виборчого вечора 2011 р., реагуючи на невтішний для ПіС результат парламентських виборів. Цю цитату з промови лідера "Права і справедливості" поляки запам'ятали дуже добре. Будапешт, точніше - тверда політика угорського лідера Віктора Орбана, впродовж останніх чотирьох років були недосяжним взірцем для Качинського та його середовища.

Після трьох місяців правління ПіС можна констатувати: слова Качинського збулися - Польща долучилася до клубу проблемних країн ЄС, опинившись у ньому поруч із Угорщиною. Минулої середи Єврокомісія провела дискусію про стан демократії в Польщі. Однак ЄК таки не вдалася до найгострішої процедури (стаття 7 Трактату ЄС, що передбачає санкції), як цього хотів, зокрема, голова Європарламенту Мартін Шульц. Принаймні наразі сторони уникають загострення конфлікту і все-таки поставили на діалог та пошук виходу з кризи

Вся влада для ПіС

Про що, взагалі, йдеться? Політики "Права і справедливості" не приховували, що проста парламентська більшість і свій президент - це замало для проведення того, що партія розуміє під словами "добрі зміни". Лідери партії натякали: стратегічною метою є конституційна більшість. У такому разі ПіС міг би повторити стиль правління Віктора Орбана, який декілька разів вносив зміни до основного закону, коли той або інший законопроект визнавали неконституційним. Лідери партії скаржилися, що в Конституційному трибуналі домінують судді, призначені ще попередниками, які з суто політичних міркувань можуть саботувати їхні реформи, як, наприклад, виділення 500 злотих на другу й наступну дитину.

Проте ПіС зі своїми 235 депутатами (з 460 загалом) і Рух Павла Кукіза - з 42 депутатами мають сукупно тільки 60,2% місць у парламенті - тобто менше, ніж потрібно для зміни конституції. Саме це стало основною причиною "війни за Конституційний трибунал", яка призвела до заміни частини складу Трибуналу на прихильну до ПіС та маргіналізації цього органу. Згідно з новим законом, Трибунал має право засідати тільки в повному складі і зобов'язаний розглядати справи в такому порядку, в якому вони до Трибуналу потрапили. На практиці це означає, що закони, які хоче прийняти ПіС у 2016 і 2017 рр., Трибунал розгляне тільки через 2-4 роки. А до моменту ухвалення Трибуналом рішення про відповідність чи невідповідність закону конституції він вважається дійсним, навіть якщо має очевидні правові недоліки.

Конфлікт із Німеччиною

Невипадково найбільше критики нової польської влади лунає з Німеччини - причому не так з боку офіційної влади (Ангела Меркель поводиться досить стримано), як з боку інших німецьких політиків та німецької преси. Причому найбільше занепокоєння викликають не внутрішні справи Польщі (Трибунал, закон про телебачення), а антинімецьке налаштування частини політиків ПіС, передусім Ярослава Качинського.

Німці добре пам'ятають кризу в польсько-німецьких відносинах часів президента Леха Качинського та його брата прем'єра Ярослава. Лідер ПіС неодноразово критикував німецько-французьке домінування в ЄС, що зближувало його з британським прем'єром Девідом Кемероном. Качинський також називав Німеччину коли й не ворогом, то принаймні противником, а відтак Варшава мала б, радше, шукати способів Німеччину ослабити. Німецькі коментатори згадують відомий вислів Ярослава Качинського, що Польща Дональда Туска втратила суверенітет і стала "німецько-російським кондомініумом". Качинський натякав, що німці можуть рухатися до повернення собі Помор'я, Мазур і Сілезії.

Що цікаво, цього антинімецького курсу не поділяють, принаймні на декларативному рівні, президент Анджей Дуда і прем'єр Беата Шидло. Навпаки, на початку каденції вони зробили багато, аби здобути прихильність німців і переконати Берлін у тому, що ПіС змінився. В цьому контексті слід згадати передусім візит Анджея Дуди до Німеччини в серпні 2015 р., який справив на німців дуже позитивне враження. "Моя дружина - вчителька німецької мови, ми завжди з великою повагою і симпатією ставилися до німецької культури й мови, тож називати мене германофобом - недоречно", - коментував тоді президент.

Німецькі політики й коментатори, проте, вважають, що поміркована позиція польського президента і пані прем'єра нічого не змінює, бо справжнім лідером Польщі є саме Качинський. А той не приховує: пріоритети польської закордонної політики будуть зовсім інші, ніж у часи прем'єрства Туска і Копач.

Америка вже не приваблива, на відміну від НАТО

Якщо не Німеччина і не країни "твердого ядра" ЄС, тоді що? На кого орієнтується нова влада Польщі? На Америку? У минулому Польща часто ставала на бік США і Великобританії, всупереч інтересам Франції і Німеччині, навіть якщо в ЄС її за це гостро критикували. Однак від традиційного польського проамериканізму вже мало що залишилося: не ті часи, та й Барак Обома - це вам не Джордж Буш. Поляки також розчарувалися в Америці через те, що США досі не скасували віз для польських громадян (це мала бути нагорода за польську підтримку в Іраку), хоча безвізовий режим уже давно отримали, наприклад, словаки.

Політики ПіС декларують, що їхнім абсолютним пріоритетом буде домогтися встановлення постійних баз НАТО на польській території, а нинішня критика Польщі, яка лунає з Німеччини, має на меті послабити переговорну позицію Польщі перед самітом НАТО, який відбудеться у липні 2016 р. у Варшаві. Для порівняння: попередники (Туск, Копач, Сікорський) вважали, що основою польської безпеки має бути не НАТО, а ЄС, а конкретно - тісніша інтеграція. Ще чіткіше цей погляд формував Януш Палікот, який вважав, що саме з міркувань безпеки Польща має вступити до єврозони (тоді як Платформа виступає проти заміни злотого на євро). Мовляв, на випадок російської агресії Німеччина і ЄС будуть з власного інтересу захищати Польщу як країну єврозони, тоді як Польща з національною валютою, радше, не може розраховувати на таку підтримку.

Час для Міжмор'я

Основою польської закордонної політики і системи безпеки, проте, має бути не НАТО, а країни Міжмор'я. Пріоритет - відновлення Вишеградської співпраці (В4) та побудова Міжмор'я на основі тісного союзу передусім з Угорщиною і Румунією, а також із Балтійськими країнами.

Румунія поступово займає у Польщі позицію, яку донедавна віддавали Україні. Найбільша (після України) за площею та населенням країна європейської частини Чорноморського регіону і абсолютний лідер Причорномор'я за рівнем ВВП (відтак - надійніший, ніж Україна, партнер для інвестиційної та експортної експансії польських фірм). Країна, яка, на відміну від України, належить до ЄС і НАТО, і, на відміну від традиційно дружньої Угорщини, поділяє антиросійські погляди Польщі. Нарешті, поляки пам'ятають, що Румунія та Латвія були єдиними дружніми сусідами довоєнної Польщі, а симпатія звичайних румунів до поляків зберігається донині.

Ще недавно поляки не відповідали румунам взаємністю, Румунія асоціювалася, радше, з бідністю, але це вже відходить у минуле. Сьогодні ми є свідками появи "моди на Румунію" і відкриття поляками цієї цікавої, досі невідомої країни - як на міжлюдському, так і на політичному рівні. Мода на Румунію - аналогічна тому, як у 2004 р. поляки під впливом Помаранчевої революції відкрили для себе і полюбили Україну.

Замість України - Румунія?

Чи Румунія замінить Україну в ролі "стратегічного партнера Польщі в Центрально-Східній Європі"? Це залежить від самого Києва і від того, наскільки він даватиме привід для явища, відомого в Європі як "втома від України". У Варшави альтернатива вже є, а ідея зосередитись на Румунії, Балтії та В4 і менше зважати на Україну з Молдовою і Грузією - дуже популярна.

З іншого боку, не справдилися побоювання, що ПіС прийме риторику "кресових середовищ", які висувають претензії до України. Такі тенденції у ПіС є, але вони таки не здобулися на підтримку лідерів. Качинський, Дуда, Шидло, Мацеревич (міністр оборони), Ващиковський (міністр закордонних справ), Кухцінський (спікер парламенту родом із Перемишля) - всі вже показали, що вони однозначно на боці України, а не кресових середовищ.

В одному з попередніх матеріалів ми писали, що першим справжнім тестом на ставлення нової влади до України буде рішення нового люблінського воєводи (відповідник українського губернатора - представник уряду, призначений прем'єром) щодо продовження пішохідного руху на кордонному переході Долгобичув-Угринів. Протиукраїнськи налаштована частина суспільства виступала за те, щоб кордон з Україною, радше, закрити й поставити вздовж нього колючий дріт. Воєвода Пшемислав Чарнек виявився у цьому питанні більш проукраїнськи налаштованим, ніж попередники: продовження пішохідного руху в Долгобичеві та запровадження такого в Гребенному стало однією з перших його результативних справ (тоді як справа могла провалитися через бездіяльність Державної прикордонної служби України, що до останку зволікала з відповіддю на пропозицію польської сторони і прийняла її тільки після тиску українських ЗМІ та громадських організацій). І воєвода тут не виняток, - уряд Беати Шидло підтримав і навіть збільшив суму наданого ще урядом Еви Копач польського кредиту для України, спрямованого на розвиток прикордонної інфраструктури.

Ситуація в Польщі розвиватиметься дуже динамічно. Є думка, що ПіС хоче на початку каденції провести всі проблемні справи, щоб потім справно реалізовувати свою програму і поступово зменшувати напруження в міжнародних відносинах. Однак чи це вдасться, великою мірою залежить від результатів польської економіки, на яку впливає передусім ситуація в Німеччині та Китаї. "Щоб ти жив у цікаві часи", - звучить давнє китайське прокляття. У Польщі цікаві часи вже настали.