Політекономія дезінтеграції - Міжнародна політика - dt.ua

Політекономія дезінтеграції

11 травня, 17:18 Роздрукувати

Чому Брекзит призведе до ослаблення позицій Британії у світі.

Історія Брекзиту — передусім історія політичних рішень і мотивів, що стоять за такими рішеннями. 

Тріумф народного волевиявлення (або тріумф популізму, тут уже як подивитися) став наслідком рішень на користь поважання демократичних принципів, коли воля більшості священна, навіть якщо наслідки волевиявлення можуть бути негативними для країни. Вибір британським урядом жорсткого сценарію виходу став результатом рішень, спрямованих на втримання контролю над ситуацією в країні (або на збереження влади — знову ж залежить від погляду умовного спостерігача), де поляризація позицій щодо Брекзиту має помітний політико-географічний характер.

Та практично всі рішення, що ухвалюються у процесі виходу Великої Британії з Європейського Союзу, і ті, які ще треба буде ухвалити, мають економічне підґрунтя. Спекуляції на економічні теми супроводжували ще підготовку до проведення референдуму. Прихильники виходу наполягали, що Британія субсидіює Брюссель і найбідніших членів об'єднання зі свого бюджету, не отримуючи нічого натомість. Противники Брекзиту наголошували, що Лондон не тільки має вигоди від доступу до спільного європейського ринку, а й отримує чималі субсидії від Брюсселя, особливо значні в рамках допомоги регіонам, Шотландії та Північній Ірландії. Після референдуму до економічного аспекту виходу почали апелювати ще активніше: тепер ішлося про наслідки зміни статусу Британії для зовнішньої торгівлі, інвестицій, розвитку промисловості й сектору послуг. 

Однак точно визначити економічні наслідки Брекзиту для Великої Британії — і для всього Європейського Союзу — дуже непросто. По-перше, досі невідомо, якою саме буде угода між Лондоном і Брюсселем, яким стане режим взаємного доступу на ринки одне одного, регулювання інвестицій, якими будуть права громадян ЄС у Британії та британських — у Євросоюзі. По-друге, опосередкований ефект виходу для всіх галузей економки стане зрозумілим лише постфактум, коли буде видно справжній відтік інвестицій і скорочення обсягів виробництва. Але навіть ці цифри будуть лише приблизною оцінкою наслідків — адже напевне визначити, що саме Брекзит стане єдиною причиною економічного спаду, не можна. По-третє, бракує прецедентів для застосування тих чи інших моделей виходу для розрахунків економічних наслідків: жодна країна ще не залишала інтеграційного об'єднання з таким високим рівнем взаємодії, координації та взаємопроникнення економік, як у Євросоюзі. 

Оцінки фінансових наслідків Брекзиту в наступні 10—15 років перебувають у надзвичайно широкому діапазоні. Вони варіюються від втрат унаслідок виходу з Єдиного ринку й митного союзу ЄС у розмірі 400 млрд фунтів — до вигоди від зростання торгівлі за межами Євросоюзу в розмірі 135 млрд фунтів. Щоправда, більшість експертів схиляється до того, що втрат Британії не уникнути. У січні в пресу витекли урядові оцінки економічних наслідків Брекзиту — доповідь із цього питання для парламенту ще в листопаді минулого року підготувало Міністерство з питань виходу з Європейського Союзу. Урядові дані однозначно вказують на негативні наслідки виходу: залежно від того, яких угод буде досягнуто з Брюсселем, втрати британської економіки становитимуть від 2 до 8% ВВП, до півмільйона британців втратять робочі місця. Негативний ефект Брекзиту британська економіка відчуватиме не менше ніж 15 років. 

На тлі невтішних прогнозів економічного розвитку Великої Британії стає очевидно: для Лондона терміновий пошук варіантів порятунку економіки від провалу — це не тільки найважливіша мета, а й причина слабкості на міжнародній арені. Адже саме Лондон потребує нових торговельно-економічних угод із партнерами, і саме Лондон нині в цейтноті. І навряд чи хтось із партнерів проґавить можливість скористатися з такої вигідної ситуації у своїх інтересах. 

Лондон, по суті, не має альтернативи торговельно-економічним відносинам з ЄС. На партнерів по об'єднанню припадає 44% британського експорту й 53 — імпорту. Обсяг торгівлі з другим за значущістю партнером — США — втроє менший. Але ситуація не обмежується лише масштабами торговельних зв'язків. Значний обсяг має виробнича кооперація, і в деяких випадках вихід Великої Британії з ЄС загрожує по живому розірвати досить успішні на світових ринках компанії. Достатньо згадати про Airbus, який не зможе обійтися без технологічного й виробничого внеску британців. У цьому випадку сторони, скоріш за все, знайдуть вихід, але таких міжнародних компаній сотні, і розрив внутрішньокорпоративних зв'язків буде болісним для ЄС і ще більшою мірою — для Великої Британії. Нарешті, залишаються економічні у своїй основі й політичні за формою і шляхами вирішення питання трудових прав громадян, соціальних виплат, пенсій. За ними — десятки тисяч виборців, десятки тисяч потенційних "поверненців", що на тлі очікуваного зростання безробіття створюватиме додатковий тиск на британську економіку. 

Недарма уряд Терези Мей останнім часом демонструє чимдалі більшу готовність відійти від жорсткого сценарію Брекзиту: недавнім свідченням цього є згода Мей домовитися з Брюсселем про збереження свободи переміщення громадян в обсязі, визначеному нині в ЄС. Більшу поступливість британці виявляють також у збереженні митного союзу з ЄС. Але ж митний союз залишається центральним елементом ЄС, і вихід з Євросоюзу, безперечно, означає вихід з митного союзу. Саме з цієї причини Лондон з самого початку категоричний — з митного союзу виходити. Відступати від цього принципу британський уряд змушують економічні міркування, точніше, страх перед усіма можливими соціально-економічними проблемами, які швидко переростуть у політичні. 

Анітрохи не простіша ситуація з партнерами за межами ЄС. Один з аргументів прихильників виходу — Лондон зможе укласти з країнами, що не входять до Євросоюзу, нові торговельні угоди, які будуть цікавішими для партнерів: адже не доведеться домовлятися з 28 країнами, враховуючи побажання кожної з них. Але цей аргумент здається неістотним, якщо зіставити ринки Великої Британії та ЄС: після завершення процедури виходу Лондона спільний європейський ринок буде набагато привабливішим для третіх країн, достатньо привабливим, щоб перетерпіти складність переговорів із "багатоголовим" Брюсселем. Лондон не може запропонувати ринок такого ж масштабу, отже і привабливість його, і бажання партнерів іти на поступки будуть незначними. Що демонструє як і раніше неуспішний пошук Лондоном альтернатив торгівлі з Європейським Союзом. 

Невдовзі після референдуму і спричиненої ним політичної бурі, яка змінила склад і уряду, і опозиційного тіньового кабінету, найбільший оптимізм прихильникам виходу з ЄС і британським офіційним особам вселяли перспективи економічного зближення зі США. Хоча Барак Обама відкрито виступав проти Брекзиту, його адміністрація не поспішала розчаровувати нового британського прем'єра Терезу Мей з приводу можливості укласти двосторонню угоду про вільну торгівлю — за зразком Трансатлантичного партнерства, про яке ЄС і США домовлялися впродовж багатьох років. Мей недарма приділяла цьому питанню багато уваги. Хоча торгівля зі США й поступається торгівлі з Європейським Союзом, доступ на величезний американський ринок залишався найбільш реалістичним сценарієм компенсації втрат від виходу з ЄС. Розрахунки економістів свідчили: найбільш перспективним варіантом для Лондона буде створення тристоронньої зони вільної торгівлі за зразком Трансатлантичного партнерства зі США і ЄС. 

Однак політична кон'юнктура позбавила Лондон надій швидко домовитися з Вашингтоном. Якщо Обама не відкидав можливості розпочати переговори про зону вільної торгівлі, то Дональд Трамп, який змінив його на посаді президента, зайняв набагато категоричнішу позицію. Показавши себе противником чинних домовленостей у сфері торгівлі й прихильником протекціонізму, Трамп не забарився скористатися вразливим становищем британського прем'єра. Трамп згадав про дисбаланс у торгівлі на користь британців і зажадав від Лондона поступок, які дозволять цей дисбаланс усунути. По суті, Вашингтон запропонував не рятувальний круг, а нові гирі, які потягнуть британську економіку під воду ще скоріше. 

І в Лондона не так багато варіантів відповісти на цей наступ американців. З одного боку, Лондон просто не має часу на довгі переговори зі США — американський ринок потрібен Британії вже зараз, і ніяк не пізніше весни майбутнього року. Адже якщо не вдасться зберегти ринок ЄС, то вільна торгівля зі США стане єдиним шансом уникнути падіння виробництва у Великій Британії. Отже, домовлятися доведеться саме з Трампом. З іншого боку, Британія поза ЄС менш цікава для США політично — не секрет, що "особливі відносини" Вашингтона і Лондона були для американців інструментом впливу на ситуацію всередині Євросоюзу. Отже, причин для поступок у відносинах із британцями для Вашингтона немає, і позиція в переговорах зі слабким партнером — саме таким Лондон є нині — буде максимально егоїстичною і жорсткою незалежно від того, хто буде господарем Білого дому. 

Згадували в Лондоні й про інший традиційний вектор британської зовнішньої політики. Майже відразу після референдуму в Британії почали активно обговорювати необхідність активізувати економічне співробітництво з країнами Співдружності — міжнародної організації, до якої входить багато колишніх британських колоній. Висловлювалися навіть ідеї про створення зони вільної торгівлі Співдружності й перетворення об'єднання на єдиний економічний союз (нині Співдружність, скоріше, просто міжнародний політичний форум країн, об'єднаних історією та широким використанням англійської мови). 

Однак і з цими планами не все просто. Річ навіть не в тому, що на Співдружність, до якої крім самої Великої Британії входять іще 52 країни в різних частинах світу, припадає лише 9% експорту й 8 — імпорту Великої Британії. Проблема в тому, що для більшості цих країн торговельні зв'язки з Європейським Союзом важливіші, ніж із Британією. І це не дивує: переслідуючи власні інтереси, бажаючи зміцнити свої позиції і в ЄС, і в країнах Співдружності, Британія багато років сприяла укладанню торговельних угод між своїми колишніми колоніями і Євросоюзом. Зберегти доступ на ринок ЄС буде пріоритетом для багатьох членів Співдружності, серед яких такі великі економіки, як Індія і Австралія. 

Коли у квітні ц. р. лідери країн Співдружності зібралися в Лондоні, ця позиція партнерів стала очевидною. Навіть Австралія, яка чи не єдина зацікавилася британськими пропозиціями у сфері торгівлі, наполягає на погоджуванні будь-яких кроків у рамках Співдружності з Європейським Союзом. Індія взагалі практично відкрито зробила вибір на користь Брюсселя. Ще під час візиту Мей до Делі минулого року, у відповідь на її пропозиції про розширення економічного співробітництва (як двостороннього, так і в рамках Співдружності), індійська сторона перенесла акцент переговорів на наявні протиріччя, такі як візові обмеження для індійських громадян тощо. Ці питання не так причина, як привід відмовитися від переговорів по суті торговельно-економічного співробітництва. І Лондону доводиться вмовляти індійців, пропонувати нові й нові поступки, щоб переконати Делі в цінності зв'язків із колишньою метрополією, принаймні достатньо цінних, щоб не відкидати перспектив нових торговельних угод зі старту обговорення. 

Оцінка потенційних втрат від Брекзиту для національної економіки та пошук способів розв'язати ці проблеми у внутрішній політиці ще довго залишатимуться чи не найдошкульнішим головним болем Лондона. Але негативні політичні наслідки, що мають у своїй основі економічні причини, уже даються взнаки. І найбільше це помітно в міжнародній політиці.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 18 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво