Перевірка гальм - Міжнародна політика - dt.ua

Перевірка гальм

29 листопада, 2013, 20:15 Роздрукувати Випуск №45, 29 листопада-6 грудня

Чи здатна дипломатія зупинити потяг іранської ядерної програми?

У ніч на 24 листопада з Женеви надійшла сенсаційна новина — міністрам закордонних справ "шістки" (Сполучених Штатів, Росії, Китаю, Великобританії, Франції, Німеччини) вдалося вмовити Іран на півроку призупинити свою ядерну програму. Якщо конкретніше, то Тегеран зобов'язався не збагачувати уран вище 5%; 200 кг урану, збагаченого до 20%, які він має, "розмити" до 5%-ї концентрації; відмовитися від будівництва в Араку реактора на важкій воді (що дає можливість отримувати плутоній); відмовитися від запуску нових центрифуг; допустити на свої ядерні об'єкти інспекції МАГАТЕ тощо.

З іншого боку, Іран залишив за собою право і надалі збагачувати уран. Ба більше, Тегеран зберіг за собою все нажите за роки ядерне господарство, яке вже працює. А як пряник країна отримує зняття певних санкцій, що принесе в державну скарбницю Ісламської республіки від 6 до 8 млрд дол. 

Склянка наполовину повна
чи наполовину порожня?

Як оцінювати досягнуту женевську угоду? Як успішний прорив західної дипломатії чи як "ядерний Мюнхен" на догоду аятоллі Хаменеї? Думки основних гравців світової і близькосхідної регіональної політики розділилися діаметрально.

Із найрізкішою заявою виступив прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу. Женевську угоду він назвав "не історичним проривом, а історичною помилкою". За словами інших представників ізраїльського уряду, договір не зупиняє ядерну програму Ірану, оскільки не передбачає не те що демонтажу, а й зупинки бодай однієї іранської центрифуги. З позицією Тель-Авіва погодився й Париж. 

Цю ж думку, по суті, поділяє й Саудівська Аравія, антагоніст Ізраїлю, але ще більшою мірою — Ірану. Однак інші арабські сусіди Ірану по Перській затоці — Катар, Кувейт, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати й Оман — схвалили женевські домовленості.

За винятком Франції, решта членів "шістки" — США, Росія, Китай, Великобританія, Німеччина — поставили самі собі найвищий бал за докладені зусилля. Хоча із застереженням, що Женева була тільки першим кроком в урегулюванні іранської ядерної проблеми.

Історія іранського атому

Щоб спробувати об'єктивно оцінити значимість досягнутих домовленостей, слід докладніше викласти історію розвитку ядерного питання в Ірані, а також спробувати чесно відповістити на запитання: а чи були в Женеви інші альтернативи?

Ядерну програму започатковано в Ірані ще за часів шаха Мухаммеда Пехлеві: у 1967 р. країні передали малопотужний ядерний реактор зі США. Шах тоді заявив, що Тегеран неодмінно матиме з часом і ядерну бомбу. До ісламської революції 1979 р. саме європейські країни та США були основними постачальниками всього ядерного обладнання в Іран.

У 1980-х рр., під час затяжної війни з Саддамом Хусейном, Тегеран повністю зняв ядерну програму з порядку денного. Однак на початку 1990-х Іран домовився з Росією про поновлення будівництва в Бушері АЕС, закладеної свого часу з допомогою ФРН. Тоді ж виникли підозри (особливо в Ізраїлю), що головна мета іранців — розробка ядерної зброї, а мирна АЕС будується лише про людське око, оскільки багатій на вуглеводні країні атомна енергетика була потрібна найменше. 

Росія, яка тоді вкрай потребувала грошей, дуже активно йшла назустріч будь-яким побажанням іранців, зокрема й у питанні передачі технологій збагачення урану. Однак адміністрації Клінтона методами фінансового тиску вдавалося гасити особливо бурхливі прояви та ініціативи в ядерному романі між Іраном і Росією, що лежала під західною фінансовою крапельницею. 

Новий виток іранських ядерних амбіцій збігся з американською воєнною операцією в Іраку, яка проходила під приводом необхідності ліквідації іракської зброї масового ураження. Її, зрештою, так і не виявили. Зате американці остаточно зав'язнули у війні з повстанцями. 

Хоча адміністрація Буша 2002 р. і прирахувала Іран разом з Іраком та КНДР до "осі зла", але обвинувачення на адресу Тегерана в розробці заборонених різновидів озброєння, на відміну від Багдада, виявилися не вигадкою. Із дедалі глибшим зануренням американських та коаліційних військ в іракську трясовину потік конкретних фактів і доказів розробки Ісламською республікою технології збагачення урану переріс у середині 2000-х рр. у справжню лавину. І від цього вже стало неможливо відмахуватися й Росії, головному ядерному адвокату Ірану. 

Москва мала пряму матеріальну зацікавленість в іранській ядерній енергетиці, оскільки була головним будівельником мирної Бушерської АЕС, що слугувало Тегерану підставою для обґрунтування програми збагачення урану. Іранська влада намагалися грати на фінансовому чиннику й маніпулювати позицією Москви саме зволіканням із виплатами за виконані роботи.

Неодмінно слід зазначити, що головним ініціатором пришпорювання іранської ядерної програми став новий президент Махмуд Ахмадінежад, який проповідує винятково агресивний, "яструбиний" підхід до всіх питань. 

Ахмадінежад змінив 2005 р. на посту президента Ірану "голуба" Мохаммеда Хатамі, що на нетривалий час призупинив програму збагачення урану у 2004 р. Програму відновили
2005 р. після провалу переговорів із Великобританією, Францією та Німеччиною. Відтоді на ядерних об'єктах тривало безперервне нарощування кількості центрифуг, яка на літо
2013 р. сягнула 12 тисяч. До запуску готували ще 5000. 

Знаючи загальну продуктивність центрифуг і рівень збагачення вихідної уранової сировини, міжнародні експерти дійшли висновку, що Іран зможе почати виготовляти ядерні заряди вже влітку 2014 р. Це примусило міжнародну спільноту запровадити максимально жорсткий режим санкцій, розглядаючи, крім того, можливість військових сценаріїв.

Іракські рецепти

Ірак — хрестоматійний приклад набору методів, із допомогою яких удалося спочатку сповільнити, а потім і повністю ліквідувати програму виробництва ядерної зброї. Чи застосовні іракські рецепти у випадку з Іраном? Частково стримування іранської ядерної програми вже йде за іракською схемою. Примітно, що "лікарі" у цій справі ті ж самі — Ізраїль і США.

Упродовж 1970—1980 рр.. Ізраїлю методами таємної війни вдалося істотно сповільнити виконання ядерної програми Саддама Хусейна. Ізраїльські спецслужби шляхом диверсій на французьких заводах змогли знищити відразу два готових до поставки реактори. Практикувалися, крім того, викрадення і вбивства провідних ядерників, задіяних в іракському проекті. Коли цих методів стало замало, у червні 1981 р. Ізраїль у рамках операції "Вавилон" вчинив зовсім авантюрний авіаналіт на іракський реактор і розбомбив його, повністю вивівши з ладу на кілька років. 

Однак остаточно його добили вже масовані американські бомбардування 1991 р. під час "Бурі в пустелі", а після 1991-го — драконівські санкції Ради безпеки ООН, запроваджені з американської ініціативи. Останню крапку в ядерних амбіціях Саддама поставило вже наземне американське вторгнення 2003 р.

Коли мова заходить про Іран, ізраїльтяни не втомлюються стверджувати, що готові повторити свій іракський наліт. Очевидно, що це всього лише пропагандистська риторика, оскільки, з військового погляду, такий повтор нереальний. На відміну від єдиного іракського ядерного реактора, в Ірані довелося б бомбити багато укріплених об'єктів з виробництва урану, часто розміщених глибоко під землею. І місце розташування цілей на території Ірану перебуває на межі дальності ізраїльських ВВС. 

У зв'язку з цим стає зрозуміло, що в разі ухвалення рішення про наліт бомбити іранську ядерну промисловість здатні тільки США, використовуючи весь арсенал тактичної, стратегічної та морської авіації зі своїх баз і авіаносців у Затоці. 

Але тут, крім того, слід врахувати, що, на відміну від Іраку, Іран здатен перекрити судноплавство в найвужчому місці Перської затоки — в Ормузькій протоці. Звісно, іранські військово-повітряні й морські сили обов'язково будуть повністю знищені, однак військова кампанія може затягнутися на кілька тижнів, що повністю паралізує світовий нафтовий ринок. Про наземне вторгнення американських військ на територію Ірану ніколи не йшлося. Найсміливіший американський оперативний план OPLAN 1002, розроблений 1989 р., припускав можливість захопити тільки рівнинні території та головні нафтоналивні порти Ірану. 

Однак варіант тривалої і виключно повітряної кампанії США проти Ірану технічно реальний. І іранці з цим змушені рахуватися. Інша річ, що найважче завдання в нинішній ситуації — забезпечити дипломатичну підтримку, передусім у РБ ООН, та фінансування. 

Головною дипломатичною перешкодою є Росія, що вирішила повернутися в добрі 1970-ті й знову погратися із Заходом у холодну війну на тлі домашньої економічної стагнації. Крім того, для США важким завданням стане й сколочування широкої військової коаліції з союзників по НАТО, як це було під час операцій "Буря в пустелі" та "Свобода Іраку". Спроба залучити європейських союзників нинішнього літа до спільної операції проти Сирії закінчилася повним провалом. Європейці, як і американці, не демонструють готовності ув'язуватися у військову кампанію з політичних та фінансових причин. Зважитися на війну вони зможуть, очевидно, у крайньому разі. Наприклад, якщо Іран збере необхідну кількість збройового урану й почне готуватися до ядерних випробувань.

Лікувальне голодування

Із цих причин головною американською зброєю є політика максимально жорстких економічних санкцій. 

Санкції насправді — дуже дійовий захід. Вони об'єктивно не дозволяють видобувати й витрачати на військові потреби кошти, але примушують перенаправляти їх на підтримку соціальної стабільності. Втім, врешті-решт, неминуче спостерігатиметься зниження підтримки населенням політики уряду і зростання невдоволення. 

Спільна американо-європейська політика санкцій проти Ірану вже дала свої плоди. В Ірані змінилися суспільні настрої й до влади прийшов поміркований консерватор Хасан Роухані, якого ладять у нові "голуби" та "реформатори". Своєю чергою, вперше за час переговорів щодо ядерної програми іранська команда перейшла від позиції "ні" з усіх пунктів до хоча б тимчасового компромісу. 

Такі проблиски зговірливості є результатом винятково жорсткої фінансової "дієти", на яку Іран посадили своїми санкціями США та ЄС. Останнім часом Тегеран втрачав не менше 3—
5 млрд дол. щомісяця через неможливість продавати нафту, свій головний експортний продукт. Із моменту запровадження у 2012 р. останнього пакета санкцій видобуток нафти в Ірані впав на 60%, а загальні фінансові втрати становили близько 80 млрд дол.

Підбиваючи підсумки, слід сказати, що після женевських домовленостей Тегерану все-таки не повірили. І політика щодо нього впродовж шести місяців іспитового терміну проводитиметься з рукою на "кобурі". Надто вже нинішня риторика й політика нового президента Ірану Роухані нагадує те, що було 8—10 років тому, в часи "реформатора" Хатамі. За винятком одного: за цей час Іран майже сягнув ядерного порогу. 

Прикметно, що в добру волю Ірану не повірив ринок нафти, що не відреагував на пом'якшення санкцій зниженням цін. Ізраїль, відкинувши женевські домовленості, залишив свої руки розв'язаними, аби продовжувати традиційну таємну війну проти іранських ядерників. А Барак Обама на пару з Джоном Керрі продовжать свою гру: рухатимуться далі та промацуватимуть реальний ґрунт для діалогу, як ходоки на болоті, що намацують палицею тверду стежку під каламутною водою.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво