Пам'яті Джона МакКейна - Міжнародна політика - dt.ua

Пам'яті Джона МакКейна

31 серпня, 2018, 17:27 Роздрукувати Випуск №32, 1 вересня-7 вересня

"Найбільш вільним нас робить служіння справі, більшій за нас самих".

© Посольство США в Україні

"Найбільш вільним нас робить служіння справі, більшій за нас самих"

Ці слова якнайкраще характеризують їх автора — непересічну особистість із високими моральними принципами, героя війни, сенатора, кандидата у президенти США від Республіканської партії Джона МакКейна ІІІ, з яким американський народ і світ прощалися цього тижня. 

За своє життя він зазнавав поразок — утім, завжди підводився, щоб ще з більшою силою продовжувати боротьбу. Його смерть у віці 81 рік від гліобластоми (агресивної форми пухлини головного мозку) точно не є поразкою, адже припинення медичної підтримки свого життя було його рішенням, рішенням свідомим і мужнім. Перемогою над смертю є пам'ять про видатного американця, а ще більше — продовження справи всього його життя: служіння нації.

За що ми пам'ятатимемо сенатора МакКейна, і чого маємо в нього навчитися?

МакКейн був "парубок моторний" і, за прикладом своїх батька та діда, обрав військову стезю. У 1967 році над північнов'єтнамським небом радянська обслуга ППО збила бомбардувальник, а його пілот — тридцятиоднорічний лейтенант — потрапив у полон на п'ять із половиною років. Неволя стала випробуванням тіла (поранення й тортури обмежили його здатність піднімати руки вище пліч на все життя) та волі (психологічний тиск і жорстокі допити), а понад те — горнилом його найцінніших якостей.

Розуміючи, хто до них потрапив, в'єтконгівці запропонували синові адмірала — головнокомандувача ВМС США в Європі, а з квітня 1968 року — тихоокеанського командування, що відповідало за бойові дії у В'єтнамі, звільнення. Потужної пропагандистської акції не сталося, МакКейн висунув нездійснену умову — спочатку випустити всіх американців, які потрапили в полон раніше за нього. Зустрівшись із дисидентом, правозахисником і "відмовником" Натаном Щаранським майже двадцять років потому, Джон МакКейн сказав, що чудово розуміє, чому той не погодився на дострокове звільнення з радянської буцегарні. У час найбільших випробувань вони обидва усвідомили, що не можна віддавати ворогові контроль над своєю долею, тим більше що це використовуватиметься для того, аби зламати дух і волю до спротиву інших. Відтоді сенатор особисто переймався підтримкою будь-кого, хто знемагав у неволі тиранів.

Він ніколи не вважав, що міркування політичної доцільності чи realpolitik мають переважати над цінностями та гуманізмом. Саме тому він не цурався міцних епітетів на адресу тиранів: "Путінська Росія — наш противник і моральна протилежність… Не спокушайтесь Путіним. Не може трансформуватися гангстер у державного діяча… морально рівними нам є російські дисиденти", — так відреагував сенатор на слова президента Дональда Трампа про моральну рівність путінської Росії та Сполучених Штатів. Саме тому, попри формальну належність до тієї ж самої партії, МакКейн жорстко критикував Трампа за відхід від республіканських та, у більш широкому розумінні, американських цінностей. Для сенатора кандидат у президенти перетнув червону лінію тоді, коли, виступаючи за заборону в'їду до країни мусульман, образив батьків полеглого в Іраку героя — капітана американської армії Хумаюна Хана. Неприйняття постаті та поглядів чинного президента вилилося в те, що його попросили не брати участі в офіційній похоронній церемонії. У відповідь Трамп оприлюднив у Твіттері лише сухі співчуття та доручив приспустити прапор над Білим домом тільки на короткий час. Утім, під тиском громадськості йому довелося змінити своє розпорядження, аби належним чином вшанувати поважного державного діяча.

"Я помилявся, але сподіваюся, що любов до Америки переважатиме над помилками", — написав МакКейн у заповіті. Визнавати провини — риса сильних натур. На початку своєї політичної кар'єри Джон МакКейн серед ще чотирьох сенаторів опинився в епіцентрі скандалу, пов'язаного з фінансуванням політичних кампаній та лобізмом. Сам сенатор не вчинив жодних протиправних дій, але цей епізод, що став ударом по репутації, підштовхнув його до просування законопроектів, спрямованих на збільшення прозорості та унеможливлення зловживань. МакКейн відмовив політтехнологу Полу Манафорту у праві організації республіканського конвенту на підставі зв'язків останнього з наближеним до Володимира Путіна олігархом Олегом Дерипаскою. Сенатор дбав, аби на його ім'я не впало ані тіні сумнівів у добропорядності.

За понад тридцять років роботи в Сенаті МакКейн очолював низку комітетів, — утім, його діяльність на посаді голови комітету зі збройних сил принесла йому найбільше визнання. За непересічний внесок у зміцнення обороноздатності країни його ім'я долучили до імен його батька та діда — USS John S. McCain, яке носить есмінець ВМС США. Оборонний бюджет країни на 2019 рік, над яким він працював, попри загострення хвороби, також названо на його честь.

Злобне потішання зі смерті американського політика за "порєбріком" цілком можна пояснити тим, за що його поважають і за що вдячні у країнах Вільного світу. "Джон Маккейн — солдат і сенатор, американець і атлантист. Його запам'ятають як у Європі, так і в Північній Америці за його сміливість і характер, запам'ятають як сильного прихильника НАТО", — написав генсек Північноатлантичного альянсу. Польський прем'єр-міністр назвав сенатора "невтомним хранителем свободи і демократії… надійним другом Польщі". Президент Грузії відзначив, що "його внесок у Грузію незмірний, його підтримка неоціненна в нашій країні... Джон МакКейн — національний герой Грузії".

Вагома його роль і в підтримці України. Це виявлялося і у вигляді нищівної критики путінської агресії, і в тиску на його режим, і в моральній підтримці українців. Хрестоматійними стали світлини, зроблені у грудні 2013 року з Будинку профспілок, де сенатор спостерігав за морем вогників на Майдані, а потім — і в гущі протестувальників. У грудні 2016 року він разом з українським президентом привітав військових під Маріуполем із новорічними святами, піднявши дух захисників. Рука сенатора торкалася всіх законопроектів, які надавали політичну, економічну, фінансову та військову допомогу Україні. Він активно добивався надання нашій державі оборонного озброєння. Тим часом понад усе, що безпосередньо зробив сенатор МакКейн для України, важать для нас його цінності й переконання, які він втілював своїм життям. Україні однаковою мірою не вистачатиме її великого друга і власних державних діячів такого гатунку…

Навіть свою смерть Джон МакКейн зробив важливим політичним актом. Недвозначним сигналом за океан є прохання сенатора, щоб одним із тих, хто нестиме труну з його тілом, був російський дисидент Володимир Кара-Мурза, на якого російські спецслужби двічі скоювали замах. Розуміючи, наскільки поляризує країну правління Трампа, закликом до єдності обох партій слід вважати запрошення на поховання колишніх президентів Джорджа Буша та Барака Обами. І це при тому що першому він поступився в республіканських праймеріз 2000 року, а другому — під час президентських перегонів 2008 року. Його політичний заповіт адресовано всім американцям — незалежно від того, які в них політичні уподобання. У ньому яскраво протиставляється Америка по-трампівськи — Америці "справ, свободи, рівноправного правосуддя, поваги до гідності всіх людей, що несе в собі більше щастя, ніж нестримна гонитва за миттєвими насолодами". Виступаючи проти расизму, шовінізму, релігійної нетерпимості та полишення месіанської ідеї, МакКейн стверджує, що "ми (американці. — О.Х.) є громадянами найбільшої у світі республіки. Нація ідеалів, а не крові та ґрунту. Ми благословенні і благословення для людства, коли ми підтримуємо і просуваємо ці ідеали як удома, так і в світі". Сенатор переконаний у силі ідеалів та шкідливості ізоляціонізму, адже "ми послаблюємо (нашу велич. — О.Х.), коли ховаємося за стінами, а не руйнуємо їх, коли ми сумніваємося в силі наших ідеалів, а не віримо, що вони є великою силою змін, як було завжди"…

Постать МакКейна викликає в пам'яті образ давньоримського сенатора-республіканця Катона-старшого. Обидва сенатори своїм доброчесним, сповненим служіння республіці життям закарбували свої імена у вічності. Залишилося лише, щоб Карфаген наших часів також був зруйнований…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво