Олександр ЩЕРБА: Україна повинна мати чіткий голос в Австрії - Міжнародна політика - dt.ua

Олександр ЩЕРБА: "Україна повинна мати чіткий голос в Австрії"

5 грудня, 2014, 23:00 Роздрукувати Випуск №46, 5 грудня-12 грудня

За кілька днів до відльоту новопризначеного посла до Відня ми зустрілися з ним, щоб поговорити про дипломатію, Австрію і вибір, перед яким стоїть Європа.

 

"Дзеркало тижня. Україна" вкрай рідко бере інтерв'ю у послів. Для цього має бути досить серйозний привід у двосторонніх відносинах. Але Олександр Щерба — випадок особливий: нашого давнього, постійного автора менше ніж місяць тому призначено послом України в Австрії. 

Як майстер слова, кар'єрний дипломат Олександр Щерба писав інтерв'ю, тези, виступи міністрам, прем'єрам, спікерам і президентам. Саме цей спічрайтер був основним автором 40-хвилинного звернення Петра Порошенка до Конгресу США. Можливо, багато хто не знає, але в 2004 р. протест дипломатів проти фальсифікації результатів президентських виборів почався не на Михайлівської площі. Першими виступили співробітники українського посольства в Сполучених Штатах, підписавши заяву, автором якої був радник з політичних питань О.Щерба.

За кілька днів до відльоту новопризначеного посла до Відня ми зустрілися з ним, щоб поговорити про дипломатію, Австрію і вибір, перед яким стоїть Європа.

— Олександре Васильовичу, Австрію не можна назвати другом України. Відень належить до пропутінського крила Євросоюзу: політична еліта країни вважає, що не слід запроваджувати нові санкції проти Росії, а бізнес на зустрічах аплодує Путіну. Здавалося б, цій країні треба приділяти пильну увагу. Але з березня в Австрії не було посла України. Чому так сталося?

— Проблема була не стільки в моєму призначенні, скільки в раптовій появі вакансії. Тут необхідно пояснити: мій попередник Андрій Березний звільнився. З його боку це було досить спонтанне рішення. Тому й планів щодо можливої заміни на той момент не було. 

До червня не було можливості призначити посла, оскільки не було президента, до конституційних повноважень якого такі питання належать. Улітку визначали кандидатури, восени відбувався процес запитування й отримання агремана. Місяць тому президент підписав указ. Загалом, за дипломатичними мірками, сам процес призначення тривав не так уже й багато часу.

— Іншими словами, відсутність посла була пов'язана з технічними, процедурними питаннями?

— Саме так. Причому з австрійської сторони все відбувалося досить оперативно. За що я і вдячний Австрії. Але історія з моїм призначенням також дає мені підстави не погодитися з вами, що Австрія не є другом України. І дипломати, і політики, з якими я зустрічався, налаштовані до нашої країни досить доброзичливо…

— Але бути доброзичливим мало. За великим рахунком, для воюючої країни є або її союзники, або союзники її ворога…

— Проблема полягає насамперед у тому, що австрійці від самого початку налаштовані швидше розуміти Росію, ніж Україну. 

Поставте себе на місце середнього австрійця, який звик вважати Україну певним продовженням, провінцією Росії. І ось між цими двома країнами, які йому здаються частинами одного цілого, починається збройний конфлікт. Він не розуміє його суті. І тим більше не розуміє, чому заради цього конфлікту хтось в Австрії має відмовлятися від вигідних російських замовлень, прибутку, а дехто — навіть втратити робоче місце. 

Росія для австрійця знайома, він її економічно потребує. Україна знайома, попри історичну спільність, менше. І економічний інтерес тут теж менш виражений. 

— Що ж ви збираєтеся робити, щоб Австрія почала розуміти Україну краще? Які визначили основні завдання своєї дипломатичній роботи у Відні?

— Наші двосторонні відносини були на якомусь етапі односторонніми. Тепер, після призначення посла, так не буде. Однак завдання полягає в тому, щоб не просто повернутися, а повернутися в новій якості. Тому посол зобов'язаний бути активним і бути присутнім у мас-медіа. Моє абсолютне завдання: Україна повинна мати чіткий голос в Австрії. І я зроблю все, щоб стати таким голосом. 

Проблема для будь-якого українського чиновника, зокрема й дипломата, — спілкування з мас-медіа. У такі хвилини багато чого відкривається. У тому числі й щодо того, чого ти вартий як професіонал, коли кожне хибне слово — втрачені бали для твоєї країни. Сьогодні потрібні публічні посли, які не бояться преси і гострих запитань. Необхідно, щоб голос України лунав не тільки в політичних і дипломатичних коридорах, а й у масовій свідомості.

— Як же ви будете протидіяти ефективній російській пропаганді в Австрії? У чому полягає роль посла в інформаційній війні? 

— У нас свої сильні й слабкі сторони. І в російської пропаганди — свої сильні й слабкі сторони. Наша слабка сторона — брак фінансів. Сильна сторона — те, що ми кажемо правду. У їхньому випадку — все навпаки. Правда — це той таран, яким можна відчинити багато воріт.

— Але було б непогано, щоб до голосу правди прислухалися, а для цього необхідно працювати з тими, хто формує громадську думку… Як ви бачите свою роботу в інформаційному просторі Австрії в умовах, коли немає фінансування?

— Насправді голос України затребуваний у всій Європі. Нам не треба щосили пнутися для того, аби проникнути в інформаційний простір. Нас там чекають. Ми повинні просто прийти і чітко сказати: що являє собою нинішня Україна, у чому її біль, чого вона прагне і чого очікує від Європи. 

— А чого Україна очікує від Європи?

— Насамперед розуміння. Старий Світ повинен зрозуміти, що він перебуває в центрі цього конфлікту. Треба нагадувати, що, створивши цю ситуацію, Росія зруйнувала ту Європу, до якої ми всі звикли. Стабільного, мирного континенту, якою ми знали Європу менше року тому, — більше немає. Будинок, у якому горить перший поверх, — це будинок у вогні, навіть якщо сам ти мешкаєш на двадцятому. Не помічати цього — означає жити ілюзією.

Кровопролиття, що триває в Україні, — це конфлікт навколо європейських цінностей: одна нація обрала свободу, інша її за це карає. Європейці мусять це зрозуміти. Вони повинні згадати, що вони казали Україні останні два-три роки: цінності — це найголовніше.

Нарешті, вони мають згадати й про свою відповідальність перед самими собою. Зараз Україна — те місце, де або формується, або підривається моральна сила Європи. Будь-яке рішення щодо України матиме насамперед моральний вимір, а вже потім — політичний та економічний. Росія намагається поставити економічний аспект на перше місце. Ми не повинні із цим погоджуватися.

Тільки-но європеєць бачить увесь людський масштаб нашої трагедії, тільки-но починає приміряти на себе біль українських матерів і батьків — ставлення змінюється, люди починають розуміти. Потрібно просто підвести їх до цієї межі розуміння.

— Але для нинішньої Австрії пріоритет поки що має економічний аспект. 

— Безперечно. Через те що голос України не досить чіткий, а правда про українсько-російську війну надто болісна для європейців. Її занадто важко сприйняти. Значно простіше сприйняти неправду: це полегшує життя. Тому з легкістю сприймається російське бачення, що це внутрішня проблема України, до якої ні Росія, ні Європа не мають особливого стосунку.

— Окрім інформаційної роботи, на що ще ви особливо звертатимете увагу? 

— Австрія загалом і Відень зокрема — це насамперед культура. Австрійці бачать себе культурним центром Європи. І, напевно, мають для цього всі підстави. Україна повинна показати себе як нація, культура якої цікава Європі. Тому культурний вимір своєї роботи я би поставив досить високо — на одну планку з економічним та інвестиційним.

З економічного погляду фаза у двосторонніх відносинах швидше застійна. Загальний стан економіки України і принесена війною нестабільність — не найкраще середовище для успішних економічних проектів. Та все ж Україні є що запропонувати.

— Як же ви будете переконувати інвесторів вкладати гроші в країну, яка перебуває в стані війни? 

— Це вкрай важке завдання, яке має вирішуватися крок за кроком. Перший з них — презентація можливостей України, презентація людей, які ухвалюватимуть економічні рішення в новому уряді. Європа повинна їх побачити й оцінити. Гадаю, оцінка буде позитивна і гідна.

Необхідно також показати, що війна іде на незначній частині України: решта території обрала демократію, свободу і реформи — саме ті цінності, на яких ґрунтується сучасна Європа.

— Але, крім війни, інвесторів відлякує й високий рівень корупції…

— Знаєте, дивна річ: спілкуючись з представниками іноземного бізнес-співтовариства в Україні, я був вражений тим, наскільки оптимістично вони налаштовані, незважаючи на війну. Їхній оптимізм ґрунтується на тому, що Україна обрала правильний шлях, і країна може розраховувати на підтримку західного співтовариства. Вони вважають, що курс правильний, труднощі неминучі, але результат обов'язково буде.

Інвесторам необхідно показувати успішні історії реалізації австрійських економічних і фінансових інтересів в Україні. Як приклад можна навести історію одного з найбільших банків у нашій країні — Райффайзен Банку Аваль. Я розмовляв з головою його правління. Попри втрати цього банку на Сході України, його настрій досить позитивний. У моєму розумінні, Райффайзен Банк Аваль має намір і далі працювати в нашій країні. 

І це добре характеризує Україну в очах Австрії.

— В Австрії Україну характеризують і інші люди: у цій країні перебуває Дмитро Фірташ. Як посол, кого ви захищатимете — українського громадянина чи інтереси нашого стратегічного партнера США?

— Пан Фірташ — громадянин України. І деякі аспекти його ділової кар'єри є предметом слідства, що триває. Безперечно, Дмитра Васильовича, як українського громадянина і як важливу величину в українському бізнесі, я ігнорувати не маю наміру. Якщо він виявить ініціативу і захоче зустрітися — зустрічі не уникатиму. З іншого боку, посол не може впливати на рішення суду і перебіг слідства.

— Чи є справи, які вимагають екстрадиції Фірташа в Україну?

— Не чув.

— З Фірташем у Відні зустрічалися високопоставлені американці. Наприклад Веслі Кларк і Філіп Карбер. Чим це пояснити?

— Не можу коментувати те, чого не знаю.

— Австрію вподобало багато представників попередньої влади, які перебувають сьогодні в розшуку. У банках цієї країни лежать і гроші багатьох українських політиків та чиновників, діяльність яких на цей час є предметом слідства правоохоронних органів. Які пункти ви для себе позначили, щоб повернути українським громадянам те, що було в цій країні сховано і працює на економіку Австрії?

— Пошук корупційного капіталу-втікача — це те, чим займаються компетентні органи нашої країни і фінансова розвідка всього світу. Посольство не має можливостей заглядати в чиїсь рахунки. Але в міру своєї компетенції і можливостей ми будемо активно підключатися. 

— Порошенко під час свого візиту до Австрії закликав тамтешню владу надати допомогу в розслідуванні злочинів режиму Януковича. Допоможуть?

— Австрія — член Європейського Союзу. І рішення Європейської Ради є для Відня обов'язковими до виконання. Наскільки я знаю, Австрія ніколи не "волинила" з виконанням цих рішень. Відень дисциплінований у цьому плані. 

— У вас є ідеї і бажання працювати. Але для того щоб реалізувати задумане, потрібні кошти, яких немає. Як працюватиме посольство в умовах скорочення фінансування МЗС? Це ж принизливо, коли дипломат ходить до підприємців і банкірів з простягнутою рукою… 

— Якщо ви прийдете на будь-яке прийняття будь-якого західного посольства в Києві, то перше, що побачите, це напис — "Це прийняття організовано за допомогою…", і далі йде назва компанії-спонсора. Робота дипломата з інвесторами — це абсолютно нормальне явище. Нічого принизливого тут немає. Принизливо, звичайно, коли бракує коштів у бюджеті дипломатичної служби. Однак дипломатам не може бути зовсім добре, коли країна переживає такі труднощі.

— Після оприлюднення указу про ваше призначення в Австрію, деякі ваші колеги дещо несподівано назвали вас "русофілом". Можете пояснити? 

— Очевидно, йдеться про заяву, яку я зробив 22 листопада 2013 року на своїй сторінці у Фейсбуці за мотивами рішення Кабміну призупинити підписання Угоди про асоціацію. Я заявив, що із цим не згоден, і моя заява закінчувалася словами: "і тому я, русофіл і євроскептик, виступаю за підписання Угоди про асоціацію. Наше слово має щось важити. Інакше ми самі нічого не будемо важити".

До Росії у мене ставлення дещо антикварне. Я люблю її культуру. Слухаю Гребєнщикова, читаю Пелевіна. На цьому ґрунтувалося русофільство. Але всьому є межа. Коли Росія веде проти України війну, жодного русофільства не залишається. Залишається тільки біль за тим, що втрачено і, очевидно, вже не повернеться. 

— Будучи незгодним з політикою уряду, ви й далі продовжували працювати радником тодішнього першого віце-прем'єра Сергія Арбузова. Не шкодуєте, що тоді не подали у відставку?

— У мене є виправдання. Але всі вони блякнуть перед смертю і болем людей. Переді мною стоїть одне запитання: чому я не пішов, коли вбивали людей? І на це запитання я, напевно, відповідатиму перед собою, перед своєю совістю до кінця своїх днів. Моя робота в посольстві — це частина цієї відповіді, шанс показати, чого я насправді вартий як українець і дипломат. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво