Оборона починається зі стримування - Міжнародна політика - dt.ua

Оборона починається зі стримування

4 квітня, 2014, 20:15 Роздрукувати Випуск №12, 4 квітня-11 квітня

До анексії Криму вважалося, що НАТО немає місця в ситуації, яка склалася, а допомогу може надати тільки ЄС. Однак заява міністрів закордонних справ країн НАТО за результатами саміту свідчить, що альянс не має наміру залишатися осторонь.

Перед початком зустрічі міністрів закордонних справ НАТО в Брюсселі 1 квітня генеральний секретар Андерс Расмуссен заявив: "…російська агресія проти України кидає виклик нашому баченню Європи як неподільної, вільної і мирної". "Це фундаментально змінює пейзаж європейської безпеки й веде до нестабільності безпосередньо на кордонах НАТО. Сьогодні ми продемонструємо нашу рішучу відданість системі колективної оборони НАТО. Оборона починається зі стримування. Тому ми зробимо необхідні кроки, щоб світові було зрозуміло, що жодна загроза проти союзників НАТО не матиме успіху", — підкреслив генсек. 

Кримська криза спровокувала хвилю дискусій щодо необхідності звернутися по допомогу до Північноатлантичного альянсу, а також повернула трохи забуту дискусію про можливий вступ України в НАТО. Заклики до термінової подачі заявки на вступ в альянс або проведення навчань на території України раніше від запланованого терміну, що звучали в лютому, як мінімум давали аргументи для російської пропаганди, яка наполягає на "руці Заходу" в українських подіях. Оборонний коледж НАТО, який щорічно з 2001 р. проводить так званий Київський тиждень на базі Національного університету оборони України, до останнього вагався, чи не слід перенести захід, однак 7—11 квітня 400 українських представників таки прослухають запланований курс лекцій. 

Нині вже спала перша хвиля нервозності стосовно можливого провокування Росії тими або іншими діями. До анексії Криму вважалося, що НАТО немає місця в ситуації, яка склалася, а допомогу може надати тільки ЄС. Однак заява міністрів закордонних справ країн НАТО за результатами саміту свідчить, що альянс не має наміру залишатися осторонь: "Ми, міністри закордонних справ НАТО, єдині у своєму осуді незаконної військової інтервенції Росії в Україні і порушенні Росією суверенітету та територіальної цілісності України". В української ж сторони з'явилося чіткіше розуміння можливостей самого альянсу. 

Із 1999 р. НАТО бурхливо змінювалося, передусім у сприйнятті як своєї ролі в регіоні, трансформуючись із військової у військово-політичну організацію, так і своїх відносин із іншими країнами й міжнародними організаціями. З одного боку, розширилося розуміння загроз — кібербезпека, тероризм, піратство, а звідси й географічне розширення сфери відповідальності. А з іншого — відбувся перегляд старих "традиційних" загроз, коли СРСР — більше не ворог, а його правонаступник — можливий партнер; коли ядерна війна в Європі вже не здається ймовірною. 

Крім того, 2014 р. усю структуру НАТО фактично було підготовлено для роботи на одному основному напрямі — виведення військ із Афганістану. Решта вважалося другорядним. Планування бюджету, аналіз загроз і ризиків, пошук партнерів — усі ці питання ставилися саме в контексті Афганістану. Ба більше, після Афганістану й Лівії в організації спостерігається певна "втома від інтервенцій".

Для військового втручання НАТО в ситуацію за межами його географічних рамок (тобто поза ст. 5 про колективну оборону) потрібні чотири попередні умови: санкції або рішення ООН (більшість держав — членів НАТО наполягають на цій умові як обов'язковій); регіональна підтримка дій альянсу; загроза інтересам НАТО (енергетична безпека, стабільність, трафікінг, збереження ліберальних цінностей тощо); шанси на військовий успіх. Окремим пунктом може стояти питання ризиків, тобто чи не погіршиться ситуація ще більше не тільки в цьому регіоні, а й у глобальному масштабі від втручання альянсу.

Хоч би як цинічно це звучало, але відсутність жертв у Криму та необхідність російської підтримки для вирішення низки інших проблем безпеки до останнього стримуватимуть представників НАТО від втручання в українські проблеми. Однак рішення, прийняті в результаті засідання Комісії НАТО—Україна 1 квітня, та заяви, зроблені представниками країн — членів альянсу, символізують значне зрушення. 

Комісія НАТО—Україна після свого засідання підтвердила активнішу роль НАТО в реформі оборонного сектора України в рамках Особливого партнерства. Однак цей пріоритет стояв на порядку денному співпраці 1997 р., активно просувався альянсом, проте, як показала практика, не дуже старанно виконувався самою Україною. 

У заяві також говориться: "Для реальної демонстрації зобов'язань союзників партнерству між Україною та НАТО ми домовилися про конкретні заходи, спрямовані на поглиблення українських можливостей для забезпечення власної безпеки. НАТО й Україна домовилися інтенсифікувати співробітництво і просувати реформи у сфері безпеки з допомогою програм, спрямованих на побудову та розвиток можливостей". Однак жодна сторона не уточнила, чого саме й наскільки оперативно планується вжити. 

Тим часом НАТО оголосило про припинення практичного цивільного й військового співробітництва з Росією, зберігши лише можливість, якщо буде потреба, діалогу в рамках Ради Росія—НАТО на рівні послів. Крім того, генеральний секретар альянсу дав доручення подбати про відновлення військових планів, додаткових навчань та відповідне розгортання, а також про посилення військово-повітряного контролю в країнах Балтії. У ЗМІ просочилася інформація і про те, що НАТО розглядає питання проведення спільних навчань із Молдовою, Вірменією та Азербайджаном, які, на відміну від України й Грузії, ніколи не заявляли про своє прагнення стати членами альянсу, однак підтримували хороший рівень співробітництва.

НАТО як організація може надати лише експертну, консультаційну та організаційну допомогу. Будь-які запити на фінансову або технічну допомогу від альянсу автоматично перенаправляються країнам-членам, оскільки організація не володіє цими ресурсами. Саме тому заяви окремих ЗМІ, які поспішили повідомити минулого тижня, що НАТО відмовляється надати Україні військову допомогу, не є об'єктивними. Україні навряд чи потрібні військові формування країн НАТО на своїй території, але, зважаючи на плачевний технічний стан ЗСУ, військово-технічна допомога, а також підтримка в облаштованості та контролі кордонів була б дуже до речі. Тим часом ідею про допомогу з боку НАТО для охорони українських атомних об'єктів фактично у Брюсселі розцінюють як розміщення іноземних військових на території України і, відповідно, провокування Росії. Понад те, чиновники альянсу дедалі більше й більше останніми роками дотримуються концепції "ні чоботям на землі" (no boots on the ground), віддаючи пріоритет авіації та допоміжним підрозділам. Саме тому ухвалено рішення надати лише консультаційну допомогу.

При цьому вже готові формати дають необмежене поле для взаємодії, яку не конче гучно афішувати. НАТО і його країни-члени можуть надіслати своїх "тематичних" експертів для допомоги і консультацій — як у Міністерство оборони, так і в Генштаб, окремі військові частини. Перших спеціалістів очікують у Києві вже наступного тижня. Крім того, потрібна співпраця в передачі розвідданих, обміні технічною та оперативною інформацією, спільному спостереженні за пересуванням російських військ уздовж українського кордону, наданні гуманітарної допомоги військовим, вивезеним із Криму. Не слід забувати й про теоретичну можливість спільного з турецькими, румунськими та болгарськими суднами патрулювати морські кордони. 

Кримська криза безпосередньо впливатиме й на трансформацію самого альянсу. Передусім це, безперечно, поверне увагу країн-учасниць до внутрієвропейських проблем. Останніми роками увага була значною мірою відвернена на далекі рубежі й нове партнерство — Афганістан, Лівію, Африканський Союз, Бразилію, оскільки багато експертів всередині НАТО вважали, що європейські проблеми скінчилися, і шанси виникнення кризи тут мінімальні. 

По-друге, це дозволить США ще більше активізувати діалог зі своїми партнерами стосовно того, що європейські країни повинні взяти на себе більшу відповідальність у питаннях забезпечення безпеки, зокрема й фінансову, а не тільки покладатися на Америку. 

По-третє, події останнього місяця вже вплинули на згуртованість членів організації, а також підвищили інтерес до активізації співпраці з боку нейтральних країн, зокрема Швеції тай Фінляндії. Остання неодноразово заявляла, що формально не є нейтральною державою, можливість же вступити в Північноатлантичний альянс дозволить підвищити обороноздатність і зменшити військовий бюджет, а участь у програмі "Партнерство заради миру" вже достатньою мірою зблизила військові відомства країн.

По-четверте, активізувалася дискусія про додаткове розміщення сил на східному кордоні альянсу. Коли балтійські країни вступали в НАТО, однією з негласних умов стала відмова від розміщення сил НАТО на їхній території. Уже тепер Естонія пропонує свою авіабазу в Емарі для розміщення додаткових літаків ВПС НАТО, які патрулюють повітряний простір над країнами Балтії. Якщо ще кілька років тому таку пропозицію навіть не розглядали б, аби не провокувати Москву, то тепер вона має всі шанси бути реалізованою, ба більше, не на тимчасовій, а на далекосяжній основі. Крім того, на додачу до чотирьох винищувачів ВПС США F-15C , на авіабазу в Литві спрямували шість винищувачів F-15C, а також два літаки-заправники KC-135, а про готовність послати свої літаки для посилення місії повідомили Великобританія, Данія, Португалія, Франція та Німеччина. За розміщення військ НАТО на території своєї країни виступили і міністр закордонних справ Польщі Р.Сікорський, і прем'єр-міністр Д.Туск. Ця пропозиція поки що не підтримана у штаб-квартирі, але гарантовано залишиться на порядку денному альянсу. 

Ще одним можливим наслідком стане переосмислення політики альянсу в Арктиці. Канада і Норвегія тривалий час намагалися привернути увагу союзників до посилення Росії на північному напрямку та її переозброєння, наполягаючи таким чином на необхідності розміщення військ в Арктиці. Однак офіційна політика НАТО залишалася незмінною — всі питання мають вирішуватися тільки дипломатичними методами в рамках Арктичної Ради. Тепер, як вважають канадські дипломати, позиція альянсу може змінитися, оскільки анексія Криму продемонструвала ненадійність будь-яких гарантій Москви про ненапад. 

Крім того, українська криза стала своєрідним "подарунком" до майбутнього саміту НАТО у Великобританії у вересні 2014 р. Генеральний секретар довго не міг підібрати тему, яка однаковою мірою зацікавила б усі країни-учасниці й привернула достатню увагу широкої публіки. Афганістан, що був топ-темою останніми роками, вже не такий актуальний. 

Деякі експерти НАТО вважають, що Росія вибрала не найкращий для себе момент для втручання в українські справи та дестабілізації ситуації в Європі. Якби це сталося ще три-чотири роки тому, то, можливо, пройшло б і без особливої уваги з боку альянсу, бо його увага й сили були зосереджені в Афганістані. Тепер же, коли звідти виводяться війська альянсу, в НАТО вивільняються сили, щоб зосередитися на "українському питанні", а також певні ресурси для можливої технічної допомоги. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво