Новий оптимізм для Балкан - Міжнародна політика - dt.ua

Новий оптимізм для Балкан

6 лютого, 16:00 Роздрукувати Випуск №5, 10 лютого-16 лютого

ЄС прагне, аби балканські країни вірили, що можливість приєднатися до ЄС цілком реальна.

6 лютого комісар Ган представив Європейському парламенту актуальну стратегію Європейської комісії щодо розширення ЄС на Балкани. Ключове слово у назві стратегії — довіра. ЄС прагне, аби балканські країни вірили, що можливість приєднатися до ЄС цілком реальна. Така риторика звучить антиподом болісних дискусій про перспективу членства в ЄС для України. Чи маємо почуватися розчарованими? І так і ні.

Для відповіді "Так, почуваємося розчарованими", на жаль, маємо підстави, бо важко знайти хоч якусь раціональну причину пояснити, чому ЄС запрошує і навіть активно тягне Балкани у спільноту, а Україну постійно відштовхує. Особливо на тлі парадоксів політики. Балкани стали основним маршрутом нелегальної міграції до ЄС, а ЄС реагує не обмеженням у режимі подорожей до ЄС, а посиленням політики розширення. Корупція, організована злочинність, суперечки щодо кордонів — не перепона для розширення. Навпаки, розширення — це заохочення до розв'язання проблем із сусідніми державами. Це дуже давня теза, що Балкани все роблять проти логіки надійного партнерства з ЄС, проте однаково отримують заохочення у вигляді перспективи вступу до Євросоюзу.

Очевидно, ЄС має пояснення, що вступ до ЄС — це спосіб подолати наслідки конфлікту на Балканах. Але також очевидно, що це не врятує ЄС від чергової хвилі затамованого невдоволення в Києві, Кишиневі й Тбілісі.

У цьому разі, можливо, особливо ображатися не варто хоча б через те, що нинішні потужні меседжі з боку ЄС — це виправлення власних помилок і реакція на розчарування від неефективної політики щодо Балкан у минулі роки. Від часу, коли було оголошено про перспективу членства в ЄС, минуло 15 років. Переговори про вступ тривають уже багато років. І євроінтеграційна енергія трансформації почала слабшати. Тому нинішня стратегія — це спроба прискорити й надихнути. Тим більше що цьому сприяє головування Болгарії та Австрії в ЄС.

Ключові елементи стратегії досить прості.

Чіткі часові межі — до кінця 2025 року ратифікувати договір про приєднання Сербії і Чорногорії до ЄС. Це має перетворити вступ до ЄС на осяжний практичний проект і заохотити до швидкого здійснення потрібних реформ.

Врегулювання відносин з сусідами, у тому числі територіальних суперечок. ЄС переконався, наскільки це складне питання, на прикладі суперечки між Словенією і Хорватією. Тому очевидно, що нова енергія з боку ЄС буде спрямована на те, щоб усі проблеми з сусідами балканські країни врегулювали до вступу до ЄС. Зрештою, це і буде формальним досягненням мети ЄС на Балканах — примирення через інтеграцію.

Здійснення реформ. Точніше, здійснення трансформації. Стратегія ЄС досить уважна до якості реформ, що мають бути здійсненні в ході підготовки до вступу до ЄС. Ідеться не лише про ухвалення потрібних законів та створення відповідних інституцій. Стратегія використовує мову успішного здійснення трансформації — тобто забезпечення того, що саме суспільство балканських країн живе за новими правилами. Очевидно, це спроба дати відповідь негативним тенденціям у державах, які відносно недавно стали членами ЄС. Але це також і спроба ефективніше використати трансформаційний ефект від вступу до ЄС. І якщо нові методики Єврокомісії в оцінюванні реформ виявляться дієвими, то їх застосовуватимуть і в оцінюванні реформ в Україні.

Є в цій стратегії ентузіастичне, практичне й цинічне завдання для України.

По-перше, Україна має використати ентузіазм щодо розширення, який демонструє ЄС. І не лише в розмовах про перспективу членства. У риториці ЄС і окремих держав-членів з'явився наголос на активнішій секторальній інтеграції балканських країн ще до їх вступу до ЄС. Що означає для України шанс ефективніше використати можливості інтеграції на основі Угоди про асоціацію. Також з'явилася ініціатива запрошувати представників балканських країн на засідання з вироблення політик ЄС, не чекаючи їх вступу до ЄС. Оскільки така можливість існує також для Норвегії, яка не поспішає вступати до ЄС, то очевидно, що аналогічне запрошення мало би стосуватися й України. І загалом активність ЄС на континенті в цілому має використовуватися Україною для посилення власних зв'язків з ЄС.

По-друге, стратегія щодо розширення формує завдання для майбутньої Європейської комісії, яку буде сформовано 2019 року. На сьогодні політика розширення і політика сусідства хоч і керуються одним генеральним директоратом та об'єднані в портфелі одного члена комісії, формально є відокремленими. Це створює ситуацію "китайської стіни" у формуванні цих політик. І проблеми з усвідомленням інтеграційної природи відносин з Україною, Грузією і Молдовою починаються на рівні організаційної структури Єврокомісії. Було б ідеально, якби мандат і компетенція відповідного підрозділу майбутньої Комісії базувалися не на географічному принципі, а на принципі інтеграції. Так, щоб у моніторингу ефективності реформ застосовувалися однакові методики для всіх європейських країн, навіть якщо одні готуються до вступу до ЄС, а інші інтегруються в єдиний ринок. Єдиний підхід має спростити реалізацію ідеї інтеграції у внутрішній ринок ЄС держав, які до ЄС не входять (поки що). Тобто у світлі стратегії щодо Балкан маємо говорити про зацікавленість у поширенні на Україну всіх методів підтримки й оцінювання реформ, що застосовуються і до країн-кандидатів, оскільки це полегшує досягнення цілей Угоди про асоціацію і забезпечує ефективнішу інтеграцію України в єдиний ринок ЄС.

І, нарешті, Україна має досить цинічно забезпечити врахування своїх торговельних інтересів при розширенні ЄС на Балкани. 2004 року Україна не одержала жодної компенсації, коли Польща, Угорщина і країни Балтії вступили до ЄС, а ми через це отримали негативні зміни в умовах торгівлі з двома першими країнами, а останні в односторонньому порядку денонсували угоди про вільну торгівлю. Бо Україна не була членом СОТ і не мала права щось вимагати, а добровільної компенсації від ЄС хоч якихось втрат годі було й чекати. Лише укладення Угоди про асоціацію вирівняло ситуацію. Ця історія не має повторитися у випадку з Балканами. На сьогодні в нас діє Угода про вільну торгівлю з Чорногорією. Сербія ще не ввійшла до СОТ, а тому ми мали би наполягати на тому, що умови для її вступу до організації мають бути такими, як і для України. І якщо ЄС прагне інакших умов вступу для Сербії, то це мало би бути компенсовано. Звісно, звучить малоприємно. І коли Чорногорія вступала до СОТ, ЄС дуже критикував нас за нашу жорстку позицію. Але в захисті власних економічних інтересів ми маємо бути прагматичними, без огляду на всі інтеграційні процеси.

До речі, про торгівлю. Сербія — одна з небагатьох країн, яка має режим вільної торгівлі і з ЄС, і з Росією. У грудні 2017 року президент Сербії заявив, що його країна зацікавлена укласти угоду про вільну торгівлю з ЄАЕС. Як цю ситуацію врегулювати в рамках розширення — це окремий виклик. А перелік усіх викликів дуже великий. Як змусити греків погодитися з назвою Македонії? Як знайти практичне вирішення питання відносин Сербії і Косово? Складність цих проблем дає підстави говорити, що 2025 рік — надто оптимістичний строк. Та головне у стратегії ЄС щодо Балкан — не терміни, а сам факт відновлення в ЄС енергії й амбіцій стосовно розширення. Що додає ентузіазму і нам.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво