Нова PHARE для модернізації України - Міжнародна політика - dt.ua

Нова PHARE для модернізації України

21 березня, 2014, 19:55 Роздрукувати Випуск №10, 21 березня-28 березня

PHARE — це один із найбільш успішних інструментів, який коли-небудь створив Євросоюз для сприяння трансформації своїх східних сусідів. Тому варто згадати цей досвід і подумати, як він може діяти в українських умовах.

Один мільярд європейської допомоги з одного джерела, до того ж — кільканадцять із іншого, а ще трохи докине Америка. Та, може, і Норвегія зі Швейцарією не пошкодують грошей... Хоч як парадоксально, але кримський конфлікт тільки посприяв тому, щоб Європа і Америка справді виділили серйозні кошти на підтримку України. Однак, паралельно з питанням "На скільки Україна може розраховувати?", з'являються не менш важливі — "Як цю допомогу буде використано, і яких формальних рамок їй надати, щоб вона не проїдалася, а стала справжнім стимулом до реформ та модернізації країни?".

Відповідь на них можна знайти у досвіді західних сусідів, які 25 років тому були у схожій ситуації. Зразком для нової модернізаційної програми для України може послужити PHARE, тобто програма допомоги, яку на початку дев'яностих Євроспільнота надала Польщі, Чехословаччині, Угорщині та Балтійським країнам. PHARE — це один із найбільш успішних інструментів, який коли-небудь створив Євросоюз для сприяння трансформації своїх східних сусідів. Тому варто згадати цей досвід і подумати, як він може діяти в українських умовах.

Програму PHARE створили 1989 р. у відповідь на демократичні перетворення в Польщі та Угорщині. Звідти й назва, що розшифровується як Poland and Hungary: Assistance for Restructuring their Economies, тобто "Польща і Угорщина: підтримка реструктуризації їхніх економік". Згодом програму розширили й на інші країни Центральної та Східної Європи, зокрема на Чехословаччину, Румунію та країни Балтії, однак назва залишилася (причому пізніше записували її як Phare).

Дотеперішня стратегія ЄС у питанні грантових програм для України спиралася на чіткий принцип: спочатку "м'які" проекти з підтримки громадянського суспільства (конференції, стипендії, студійні візити), а лише потім — "тверда" допомога. Наскільки така політика виявилася успішною, можемо судити самі: на двадцять третьому році незалежності Україна все ще перебуває в "сірій зоні" і є однією з найбільш корумпованих країн світу, а "м'які" грантові проекти ЄС і США не змогли цю ситуацію радикально змінити.

Тим часом стосовно країн майбутньої Вишеградської четвірки Євроспільнота застосувала цілком протилежний принцип. Тобто вже в 1989 р. створили PHARE та інші програми, націлені насамперед на модернізацію інфраструктури, охорону довкілля, енергозбереження і технічну підтримку реформ. Конференції та семінари — це непогано, але еліти тодішньої Західної Європи (особливо Німеччини) добре розуміли, що успіх трансформації Польщі чи Чехословаччини залежить насамперед від економічних чинників, зокрема від інвестицій. А для розвитку економіки замало самої шокової терапії Бальцеровича, не менше важить і відновлення зруйнованої комунізмом інфраструктури. Тому PHARE зосереджувалася саме на таких "твердих" проектах: за ці гроші будували й модернізували в Польщі транспортну інфраструктуру, каналізацію, водопідготовку, а також реалізували інвестиції, які сприяли енергозбереженню та модернізації промисловості. Програмою PHARE користувалася також авторитарна Словаччина у часи Владіміра Мечіара, що врешті-решт виявилося добрим рішенням із погляду успіху європейської інтеграції цієї країни.

Слід також зазначити, що програма почала діяти за декілька років до підписання Польщею та Угорщиною своїх угод про асоціацію з ЄС. Тобто PHARE була не нагородою за укладення асоціації, а інструментом модернізації країн у безпосередньому сусідстві з ЄС — що насамперед принесло користь самим державам "старого" ЄС. Коли програму ініціювали в 1989 р., Польща й Угорщина тільки розпочинали трансформацію, і ще було невідомо, чи вона завершиться успіхом. PHARE заснували, хоча Польща й Угорщина на той час продовжували бути членами Варшавського договору і на їхній території розміщувалися радянські війська, які тоді ще не сказали останнього слова. Однак таким чином Євроспільнота хотіла показати Радянському Союзу, що присутність російських військ у нових демократичних країнах аж ніяк не сприйматиметься як аргумент проти європейської економічної допомоги. Аналогія до нинішньої ситуації України — очевидна.

Варто також зазначити, що PHARE була не єдиною грантовою програмою, з якої фінансували
модернізацію інфраструктури у Польщі та інших постсоціалістичних країнах. У часи правління Гельмута Коля Польща отримала щедру допомогу від уряду Німеччини — попри те, що ця країна мусила інвестувати величезні гроші в розвиток колишньої НДР. І тут знову багато важило, що німці не тільки фінансували "м'які проекти" (конференції, стипендії тощо), а й будували полякам інфраструктуру, особливо в прикордонних районах. Головну увагу було приділено облаштуванню німецько-польського кордону, де спочатку утворювалися великі черги. Впродовж десяти років цю проблему вдалося вирішити: за німецькі гроші створили сучасні пункти пропуску та супровідну інфраструктуру (також на польському боці). Відтак, уже під кінець дев'яностих черги помітно зменшилися, а кордон перестав бути бар'єром у польсько-німецьких контактах — на відміну від усе ще проблемного кордону Польщі з Україною. 

Євросоюз та окремі країни-члени (Німеччина, Швеція) із самого початку польської трансформації велику увагу приділяли грантам, спрямованим на охорону довкілля. З грошей, виділених у рамках PHARE та німецької чи шведської допомоги, не тільки будували каналізацію або заводи з очистки стокових вод, а й фінансували термомодернізацію будинків, заміну труб теплопостачання на більш щільні та модернізацію електростанцій. Тому якщо тепер Польщу ставлять за взірець для України в питанні енергозбереження, слід пам'ятати, що наші центрально-східні сусіди не досягли б цього успіху, спираючись виключно на власні сили. Нинішній результат — великою мірою наслідок вдалої й послідовної системи європейської підтримки, від програми PHARE та шведських проектів на початку дев'яностих, через програму ISPA (відкриту в 1999 р.) і до грантів, отриманих уже після вступу до ЄС, у тому числі з Норвезького фінансового механізму.

Тепер у Польщі вже майже ніхто не пам'ятає про програми PHARE, SAPARD та ISPA, і всім здається, що успіх польських реформ і трансформації — заслуга самої Польщі та консолідації польського суспільства. У перші тижні Євромайдану, поки ще не дійшло до трагічних дій, із боку польських політиків лунали закиди на адресу українського суспільства, яке "хоче жити як у Європі, однак не готове піти на шокову терапію та болісні реформи". Про це говорили, зокрема, Дональд Туск, Радослав Сікорський, а також лідери лівих опозиційних партій — Януш Палікот і Лєшек Міллер. 

У цих словах є багато правди. Не можна забувати, що після "помаранчевого" Майдану 2004 р. також усі казали: авжеж, ми проведемо болісні реформи і підемо польським чи, як варіант, словацьким шляхом. Як ми знаємо, цього не сталося, що й викликає роздратування та недовіру польських партнерів: мовляв, ми вас підтримуємо, але ми все це вже чули. 

Однак, слухаючи виступи польського прем'єра та міністра зовнішніх справ, можна подумати, що поляки терпляче і без застережень погодилися на тяжкі реформи, маючи на увазі майбутню користь. Насправді ж було не зовсім так. Ентузіазму поляків для шокової терапії вистачило всього до 1991 р., а потім ми спостерігали наростання невдоволення. Роки 1991—1993 стали періодом потужних страйків шахтарів, селян та інших невдоволених груп, що призводило до частих політичних криз. Усе це завершилося достроковими виборами 1993 р., на яких перемогли посткомуністи, що обіцяли "повернення до минулого", тобто відмову від реформ. У таких складних умовах саме європейська грантова допомога, перспектива членства в ЄС та відсутність візового режиму були вирішальними чинниками,
котрі залагоджували суспільні
настрої та забезпечили збереження курсу на реформи і євроінтеграцію навіть після перемоги посткомуністів.

На відміну від українців, поляки вже з 1989 р. могли на власні очі бачити ефект європейської та німецької допомоги. Жодна телевізійна кампанія на підтримку євроінтеграції не була такою успішною, як тисячі інвестицій і таблички "будівництво цієї дороги (сучасної котельні, каналізації) було можливе завдяки фінансовій допомозі з програми PHARE". Аналогічно, саме німецькі інвестиції в польську прикордонну інфраструктуру змінили впродовж двох-трьох років ставлення поляків до німців. Ще 1988 р. Німеччина однозначно асоціювалася в поляків з війною та Гітлером, а вже у 1993-му, завдяки пропольській політиці Гельмута Коля, поляки вважали німців "найкращим адвокатом Польщі у Європі". Цьому прислужилися не тільки польсько-німецькі конференції чи "програми примирення", хоча й вони зіграли свою роль. Найважливіше — що поляки побачили реальну допомогу у вигляді твердих інвестицій, які змінюють якість їхнього життя. "Якщо ці німці витрачають стільки мільйонів марок на модернізацію нашої країни, то вони справді мають добрі наміри. Ворог би цього не робив", — подумали тоді поляки, забуваючи про недавні побоювання, що "німець прийде і забере Гданськ та Вроцлав".

Беручи до уваги позитивний досвід програми PHARE та аналогічних модернізаційних інструментів, варто проаналізувати можливість повторення цього успіху в Україні, яка щойно проголосила новий курс на євроінтеграцію. Безумовно, в майбутньому "українська PHARE" мала б охопити всю країну. Але при нинішніх умовах логічно було б створити тестовий варіант такої програми для кількох областей Сходу та Півдня, а потім розширювати цей досвід на інші регіони. Саме так це відбувалося в Польщі: спочатку найбільше грошей з програм європейської і німецької допомоги спрямували саме на західні, прикордонні з Німеччиною, землі, а згодом допомогу розширювали на всю країну.

Для європейців важливо, що стабільність і економічний розвиток території, яка межує з ЄС, несе безпосередню користь і європейським платникам податків (скажімо, мешканцям Східної Польщі). Для прикладу: якщо завдяки європейським інвестиціям поліпшиться економічна ситуація жителів Мостиського чи Самбірського районів на Львівщині, вони не муситимуть займатися контрабандою цигарок, від чого виграє саме Польща — член Євросоюзу. Якщо за європейські гроші побудують очисні споруди для Львова і Західний Буг стане чистою річкою — виграє від цього екологія ЄС-івської Вісли та Балтики. Модернізація інфраструктури Західної України завдяки програмі PHARE-2 була б найкращою рекламою євроінтеграції, яку тільки можна собі уявити. Особливо якби цим скористалися насамперед українські села та малі містечка, що найбільше потребують такої підтримки.

Говорячи про PHARE, не можна забувати про схожі на неї програми SAPARD і ISPA. Вони з'явилися пізніше, лише 1999 р., коли Польща та її сусіди вели переговори про вступ до ЄС. Їх мета — відновлення села й охорона довкілля. Не треба нікому нагадувати, наскільки ці питання тепер актуальні і для України.

PHARE, SAPARD і ISPA — це все може звучати не так привабливо, як загальні заклики до євроінтеграції, асоціації та реформ. Однак досвід змарнованої помаранчевої революції повинен нас чогось навчити. Наприклад, того, щоб якомога швидше переходити від загальних ідей до конкретних пропозицій. Україна більше не може собі дозволити витрачати час на загальні лозунги про євроінтеграцію та нескінченні дискусії про те, як її реалізувати на практиці. PHARE — це вже готовий механізм, який, за великим рахунком, можна ще цієї весни просто скопіювати й запровадити в Україні, принаймні в тестовому варіанті. Приклад Польщі й Угорщини 1989 р. свідчить, що Європа має можливість запустити таку програму миттєво — а, зважаючи на нинішню ситуацію в Україні, час відграє велику роль.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво