Над Анкарою просили не літати - Міжнародна політика - dt.ua

Над Анкарою просили не літати

21 червня, 18:01 Роздрукувати Випуск №24, 22 червня-25 червня

Минулого тижня мешканці Кремля отримали ще один привід випити шампанського.

Туреччина відхилила ультиматум Вашингтона: відмовитися до 31 липня від купівлі російських зенітно-ракетних комплексів С-400 "Триумф" — або бути виключеною з програми виробництва та обслуговування суперсучасного багатофункціонального винищувача-бомбардувальника п'ятого покоління F-35. Анкара вирішила довести розпочату з Росією справу до кінця, і С-400 надійдуть до Туреччини вже в липні цього року. 

Уперше в історії країна НАТО пішла на закупівлю російської зброї. І не просто якихось простих систем, а комплексу протиповітряної оборони, спеціально розробленого, щоб знищувати літаки країн Північноатлантичного альянсу. Відповідні угоди були підписані наприкінці 2017 р. і оцінюються сумою 2,5 млрд дол. При цьому трохи більше мільярда Туреччина заплатила як аванс, решта коштів — кредит із боку Росії. 

Є безліч чинників, про які варто говорити в контексті "проблеми С-400". 

Насамперед, зазначені комплекси не можуть бути інтегровані в системи керування та наведення НАТО. Але це їм і не потрібно: вони можуть діяти автономно. Вони здатні розрізняти й реєструвати тактико-технічні характеристики літаків НАТО, що дуже тривожить розробників F-35. Проте саме зазначена обставина й стала однією з причин їх купівлі (ми повернемося до цього питання трохи пізніше). 

Дуже цікаво, що С-400 ще ніколи, власне, не брали участі в реальних бойових діях. Усі дані про їхні унікальні властивості — з російських джерел. Але саме такі системи становлять основу системи ППО і ПРО Москви. 

Туреччина давно й наполегливо шукала шляхів до отримання власного ракетного потенціалу (адже всі її сусіди — геополітичні конкуренти — вже давно їм мають), однак США відмовилися поставляти Туреччині комплекси "Петріот", а ті, що стояли певний час на кордоні з Сирією, передавалися у принизливу для Анкари оренду. Понад те, США блокували спроби Туреччини налагодити власну ракетно-космічну програму, аргументуючи це високим рівнем терористичної загрози. 

Те, що відбувається зараз у відносинах із Росією, матиме, за словами президента Турецької республіки Реджепа Таїпа Ердогана, дальший розвиток у вигляді передачі Туреччині ракетних технологій і спільного виробництва тих-таки С-400. Якщо це справді станеться, то означатиме не просто розкол між союзниками по НАТО, а дуже серйозну й комплексну проблему глобального характеру.

Щоб зрозуміти причини того, що відбувається, слід повернутися в часи Барака Обами та початку сирійської кризи. Тоді позиція Туреччини ще була солідарна з баченням Заходу, — Башар Асад має піти. Туреччина надала літакам альянсу свою базу ВПC Інджирлік (ту саму, яку Анкара відмовилася надавати США під час вторгнення в Ірак) і діяла солідарно з західними союзниками. 

Потім у сирійський конфлікт втрутилася Росія, стався відомий епізод, коли турецький винищувач збив російського бомбардувальника, який вторгся в турецький повітряний простір з боку Сирії. Відносини з Росією погіршилися до стану впровадження санкцій, обмежень у переміщенні людей, відмов у реалізації вже підписаних контрактів та угод. Це завдало величезної шкоди турецькій економіці, що вимірювалася десятками мільярдів доларів. 

При цьому ні США, ні ЄС не виконали своїх зобов'язань сприяти вирішенню проблеми сирійських біженців, яких Туреччина утримувала і продовжує утримувати, практично, за власний рахунок. Крім усього іншого, з'ясувалося, що на півночі Сирії Сполучені Штати роблять ставку на курдські формування, які Анкара вважає терористичними.

эрдоган
RecepTayyipErdogan / facebook

Для зовнішньої політики Туреччини одним із ключових чинників є прагматизм. Там цілком уживаються ледь не щомісячні контакти з Путіним і категорична позиція невизнання анексії Криму. Турецькі кораблі помічені серед очевидних порушників вимог Києва не заходити до кримських портів, і при цьому Україна й Туреччина налагодили військово-технічне співробітництво з цілої низки важливих напрямів. Величезні економічні втрати обумовили пошуки шляхів примирення Ердогана та Путіна після інциденту зі збитим літаком (і в цьому процесі важливу роль зіграв Нурсултан Назарбаєв). А ефективне, з погляду Анкари, втручання Росії й Ірану в сирійський конфлікт обумовило не тільки зближення їхніх зовнішньополітичних позицій, а й тісну співпрацю з дуже чутливих питань оборони та розвідки. 

Прихід Дональда Трампа в Білий дім не полегшив уже тоді напруженого діалогу між Туреччиною та США. Анкара дуже нервово й болісно реагувала на критику Вашингтона (і, звісно ж, Брюсселя) з питань прав людини та свободи слова, втручання США у справи ісламського світу на боці якщо не ворогів, то суперників Туреччини, підтримку Ізраїлю з таких питань, як перенесення посольства США в Єрусалим. Але апогею напруженість на двосторонньому рівні сягнула у зв'язку зі спробою перевороту 15 липня 2016 р. 

Напередодні драматичних подій у Стамбулі й того самого дня в Анкарі побував відомий Дугін, якого турецькі ЗМІ називали не інакше як "радник Путіна", однак претензії влада Туреччини висловила саме країнам Заходу. Нібито саме Путін попередив Ердогана про підготовку перевороту, а ось США і ЄС чекали два дні, щоб висловити підтримку законній владі вже після придушення путчу.

До всього, США відмовилися видавати Туреччині Фетхуллаха Гюлена — ісламського проповідника, прибічників якого Ердоган обвинуватив в організації перевороту. Гюлен із 1999 р. живе в Пенсільванії й має "грін кард". Але у США визнали недостатніми надані Туреччиною матеріали, які, на думку Анкари, однозначно доводять його причетність до організації перевороту. 

Саме з цих подій розпочалося різке погіршення тональності у відносинах Туреччини і США, що відбувалося на тлі зближення з Росією. Два візити президента Туреччини до Вашингтона, що відбулися відтоді, були не дуже вдалими й відзначені скандалами, коли турецькі охоронці били противників Ердогана, які протестували проти його приїзду до американської столиці. 

Відновлення та розвиток відносин із Росією теж не відбувалися гладко, і певний час Анкара вміло використовувала політику демонстративного зближення то зі США, то з РФ, балансуючи між двома полюсами. Однак Росія не звертала уваги на дрібні шорсткості на кшталт політичних заяв про "дружбу та партнерство США і Туреччини", відновивши будівництво атомної станції в Аккую, а також "Турецького потоку", першу нитку якого вже завершено, а другу побудовано наполовину. І в кожному з цих проектів теж виявлявся турецький прагматизм: другу атомну станцію в Синопі будуватимуть французи і японці, а одночасно з "Турецьким потоком" було завершено улюбленця Заходу — "Трансанатолійський газопровід", яким азербайджанський газ прийде на південь ЄС. 

Таким чином, контракт на поставку С-400, попри весь його символізм, став лише одним із безлічі елементів мозаїки нової зовнішньої політики Туреччини після спроби перевороту 15 липня 2016 р. і фактичної зміни конституційного ладу республіки з парламентсько-президентської на президентську. Образ сильного політика, який турбується про велич Туреччини, дуже ретельно плеканий Ердоганом, не передбачає відмови від прийнятих рішень. Для нього особливо важливо дотримуватися послідовності й непохитності, як у випадку з С-400, якщо заяви про прийняті рішення робилися публічно і багаторазово.

Які ж наслідки для Туреччини у зв'язку з поставками С-400? Слід очікувати, що рішення про припинення участі Туреччини у проекті F-35 автоматично набуде чинності. У Туреччині були розміщені замовлення на виробництво понад 900 елементів конструкції F-35 і планувалося створити потужну ремонтну базу. Все це, як і тренінг пілотів, припинять. Можливе також впровадження деяких інших обмежень, аби знизити ймовірність витоку секретних даних НАТО у зв'язку з розгортанням російських систем ППО на території альянсу, керованих до того ж російськими військовиками. 

Не виключено все-таки, що Ердоган і Трамп зустрінуться на близькому саміті "двадцятки", де планується й зустріч Трампа з Путіним. Швидше за все, саме за результатами цих контактів і буде сформовано остаточну позицію США. 

Пентагон категорично наполягає на санкціях у вигляді припинення співпраці щодо F-35, залишаючи всі інші питання в руках Держдепу. Однак для Дональда Трампа аргументів військових, очевидно, недостатньо. Цілком можливо, що в Туреччині це розуміють і вдадуться до ще однієї спроби знайти аргументи, які б заспокоїли Вашингтон та решту союзників по НАТО.

В експертному середовищі обговорюється, якими можуть бути ці аргументи. Вище вже згадувалося, що російські системи С-400 розраховані на боротьбу з літаками, які стоять на озброєнні країн НАТО. У дискусіях за щільно зачиненими дверми фахівці звертають увагу, що серед сусідів Туреччини немає ворожих держав, у яких на озброєнні стоять F-15, -16, -22 або А-10. Але F-16 є основою ВПС Туреччини, і саме вони баражували над Анкарою в ніч спроби перевороту. Може, це і є відповідь на "проблему С-400"? 

Певна річ, Туреччині доведеться дати жорсткі гарантії, що дані про F-35 (їх першу партію — 4 літаки — вже було передано турецьким ВПС) не потраплять до рук Росії після розгортання С-400 до кінця поточного року. Не можна виключати, що США зажадають їх повернення або передислокації подалі від Анкари, де, за певними даними, і планується розміщення комплексів С-400. Простіше кажучи, F-35 не підлітатимуть до С-400 ближче, ніж на 400 км.

Чи будуть турецькі аргументи почуті — сказати важко. Та ось що цілком очевидно, — подальше загострення відносин між двома стратегічними союзниками України значно посилює позиції Росії в чорноморському регіоні, створює додаткові "лінії розколу" в НАТО і не сприяє консолідації політики примусу агресора до миру, яку намагається проводити Київ. 

Нам належить уважно стежити за розвитком подій. Для України підтримка США й тісне співробітництво з НАТО — безальтернативні. Не хотілося б робити вибір між двома друзями, коли за спиною стоїть агресор, якому це вигідно. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво