Між толерантністю і нетерпимістю - Міжнародна політика - dt.ua

Між толерантністю і нетерпимістю

14 вересня, 19:17 Роздрукувати Випуск №34, 15 вересня-21 вересня

У Німеччині загострилося протистояння прибічників і противників міграції.

Проблема міграції вже не перший рік залишається однією з центральних для німецького суспільства. 

Чи приймати біженців, чи ні, сперечаються політичні партії та громадські рухи, противники і прибічники політики відкритих кордонів нерідко виходять на вулиці, проводять масові демонстрації — найчастіше після резонансних подій, терористичних актів чи злочинів, скоєних за участі біженців. Останньою на сьогодні такою подією, що сколихнула Німеччину, стало вбивство, вчинене наприкінці серпня в східнонімецькому Хемніці: місцевий житель помер від ран, завданих йому, на думку слідства, двома біженцями з Сирії та Іраку. Місто стало місцем збору ультраправих, які виступають проти приймання країною біженців, і їхніх противників, які виступають проти ксенофобії, расизму і нацизму. 

Хоча події в Хемніці й самі по собі є проявом гострої кризи (оскільки демонстрації опонентів збирали по кілька тисяч учасників, і численні сутички між ними не переросли у масові бійки лише через присутність значної кількості поліцейських), для Німеччини в цілому важливішим стало їх відлуння в політичному дискурсі, у засобах масової інформації, соціальних мережах. Хемніц став приводом для загострення давнього протистояння прибічників і противників міграції.

На перший погляд, нинішній виток протистояння не відрізняється від десятків таких самих, що траплялися в Німеччині і до міграційної кризи, і після її початку: марші ультраправих викликають масове несприйняття в суспільстві, ЗМІ подають їх як неонацистські й расистські акції, усі основні політичні партії їхні дії засуджують. Мабуть, єдиною відмінністю для Хемніца в цьому сценарії є те, що основним об'єктом критики з боку прогресивної громадськості стали навіть не неонацисти, а одна з парламентських партій — "Альтернатива для Німеччини" (АДН). Правопопулістська партія посіла на торішніх виборах до Бундестагу третє місце. Цей успіх, разом із послідовністю АДН у питанні обмеження міграції в ЄС, безперечно, ставить її на чолі списку противників політики відкритості, яку провадять Євросоюз і Німеччина. 

Партія підтримала антимігрантські виступи в Хемніці, депутати різних рівнів від АДН самі брали участь у маршах ультраправих. Не дивно, що опоненти поспішили оголосити АДН головним винуватцем подій на сході країни. А в Тюрінгії на хвилі подій у сусідній Саксонії земельне відділення Федеральної служби захисту конституції оголосило про початок формального розслідування щодо партії — спецслужби перевірятимуть, чи були її дії екстремістськими та антиконституційними (приводом для розслідування стала участь у демонстраціях у Хемніці лідера відділення АДН у Тюрінгії Бьорна Геке та ряду місцевих депутатів від партії). 

Однак нинішня ситуація гостріша, ніж може здатися на перший погляд. Небезпечним є саме прагнення частини німецьких політиків і ЗМІ звести опозицію оголошеній ще 2015 року політиці відкритих кордонів до виступів неонацистів — адже багато німецьких телеканалів і друковані видання подавали події в Хемніці саме в такому ключі. Насправді проблема біженців турбує багатьох німців, серед яких прибічники неонацистів у явній меншості. Опитування вже після подій у Хемніці показують, що фактично половина німців вважає: зусилля держави для розв'язання проблеми мігрантів недостатні і найчастіше не адекватні масштабу проблеми. На сході країни, у землях колишньої НДР, так думають 66%, та й на заході, де до мігрантів ставляться терпиміше, цю думку поділяють 46% респондентів. 

А тим часом це невдоволення — одна з причин торішнього успіху АДН: Альтернативі вдалося не тільки мобілізувати навколо теми біженців тих, хто не визначився, а й "відщипнути" виборців у традиційного електорату практично всіх інших партій (можливо, крім Зелених). Виборці лівих партій стурбовані насамперед соціально-економічними наслідками, серед прибічників консерваторів проблема вбачається у збереженні традиційних цінностей. Але ці партії виявилися не готовими вести зі своїми виборцями відкритий діалог щодо біженців: політична коректність вимагає обережності у виборі слів, не допускає жодних випадів на адресу ісламу або мігрантів у цілому. Ось і нині, замість говорити про найгостріші моменти проблеми біженців, німецький політичний клас намагається маргіналізувати АДН, а ЗМІ та громадські організації, такі як мережа антирасистських груп "Без кордонів", ідуть іще далі і намагаються виставити маргіналами-нацистами всіх її виборців. 

Однак ті самі опитування показують ще одну небезпечну тенденцію: понад половина німців не дуже довіряє уряду, парламенту і навіть ЗМІ. Це прямий наслідок неспроможності найважливіших політичних і суспільних інститутів вести з громадянами своєї країни відверту розмову про найгостріші проблеми, думати насамперед про зміст таких дискусій, а не про їхню форму та використовувану лексику. У цій ситуації частина виборців почала сприймати АДН як чи не єдину чесну в спілкуванні з людьми політичну силу. Неспроможність політиків переступити через табу політичної коректності підштовхнула сотні тисяч виборців до популістів, у лавах яких чимало справді расистів і нацистів. Сьогодні, продовжуючи називати всіх, хто підтримав антимігрантські протести, нацистами і расистами, політичний мейнстрим Німеччини не послаблює АДН та їй подібних — навпаки, ці дії переконують іще більшу кількість німців, що політики в інших партіях їх не чують і зміцнюють виборчу базу популістів.

Є в нинішній масованій атаці на АДН та інших правих, які підтримали протести в Хемніці, й іще одна важлива причина. Для німецьких політиків атака політики відкритих кордонів — це удар безпосередньо по канцлерці Ангелі Меркель, очевидна зброя в боротьбі за владу. А для Меркель важливо якщо не позбавити опонентів можливості її використати, то максимально послабити ефект від таких дій. Змусити опонентів обережніше добирати слова критикуючи політику канцлерки, поставити їх на одну дошку з маргіналами з АДН — надійний спосіб позбавити їхні атаки гостроти. Меркель та її оточення зацікавлені в тому, щоб поставити знак рівності між нацистами та іншими активними критиками міграційної політики. Адже це вдарить не тільки по АДН, а й по консерваторах у ХДС/ХСС, власній партії Меркель. Не секрет, що консервативне крило Християнських демократів і, ще більшою мірою, — баварського Християнсько-соціального союзу від самого початку не були прибічниками Меркель у питанні біженців. В уряді головним критиком міграційної політики канцлерки є міністр внутрішніх справ і лідер ХСС Горст Зеєгофер. Цього року він кілька разів публічно висловлювався за обмеження міграції, кидаючи тим самим виклик Меркель. Змусити своїх опонентів у блоці консерваторів, таких як Зеєгофер, бути обережнішими, щоб не опинитися в очах громадської думки в одному човні з расистами і нацистами, — мета Меркель, досягнення якої дозволить відчувати своє місце лідера у відносній безпеці.

Це не означає, що Меркель і сьогодні, так само як 2015 року, залишається послідовною і непохитною провідницею ідеалів політики відкритих кордонів. Вона вже неодноразово вдавалася до заходів, що істотно обмежують доступ біженців до країни і посилюють контроль над тими, хто до Німеччини вже в'їхав. Меркель посприяла ухваленню закону про інтеграцію біженців в 2016-му. Але ж цей документ не тільки ускладнив в'їзд до Німеччини, а й обмежив можливості біженців переміщатися всередині країни. В останні два роки канцлерка підтримала внутрішні зміни в роботі міграційних органів, які лише адміністративними заходами, без гучних політичних рішень, дозволили ще більше скоротити потік біженців до Німеччини. Фактично вона вже кардинально переглянула свою позицію щодо питання біженців.

Та тільки публічно визнати помилковість курсу, обраного чотири роки тому, Меркель не може. І річ навіть не в збереженні влади, — рейтинги канцлерки й опитування громадської думки показують, що німці помітили зниження потоку мігрантів і однозначно пов'язали це з позицією канцлерки. Так, ужиті нею заходи не вирішують міграційної проблеми: вони недостатні для забезпечення належних перевірок мігрантів, які в'їжджають до країни, з боку органів правопорядку і не вирішують питання про висилку біженців, які вчинили правопорушення, — а саме міркування безпеки залишаються для німців найпоширенішим джерелом побоювань щодо біженців. Але вони показують, що Меркель здатна протистояти загрозам з боку політичних противників усередині країни. 

Головна причина, через яку Меркель не пориває відкрито з політикою відкритих кордонів і явно або опосередковано підтримує кроки політиків і громадських організацій для маргіналізації противників міграційної політики, — у її прагненні утвердити верховенство Німеччини в Євросоюзі. Як жоден інший канцлер до неї, Меркель активно просувається до цієї мети. Конкретні ініціативи та проекти, такі як порятунок Греції, утворення спільних прикордонних сил або спільні зусилля щодо приймання біженців, залишаються найважливішим інструментом для Меркель: у цих ініціативах роль організатора та провідника належить не інститутам ЄС, а самій Німеччині, а отже працює на лідерські амбіції останньої. Але це означає й те, що в кожному із цих проектів Берлін і сам має докладати великих зусиль, своїм прикладом доводити прихильність декларованим пріоритетам. 

Тому на арені політики Євросоюзу Меркель залишається лідером і захисником міграційної політики. Вона продовжує просувати ідею рівного розподілу біженців по території країн ЄС, і робити вона це може лише доти, доки Німеччина сама не відмовляється приймати біженців у себе — нехай навіть і в менших кількостях, ніж у 2015–2016 роках. У неї є задум, який дозволить остаточно перейти на консервативні позиції в міграційному питанні без втрати позицій у ЄС: її нещодавня спільна з французьким президентом Еммануелем Макроном ініціатива допомоги країнам Африки у створенні кращих соціально-економічних умов для своїх громадян дозволить без втрати обличчя стримувати потік мігрантів на далеких підступах до ЄС у Лівії і навіть країнах чорної Африки. А плани Меркель щодо посилення ролі Німеччини в міжнародних гуманітарних зусиллях у Сирії та Іраку дозволять зробити те саме на Близькому Сході. Але ці ініціативи — довгострокові, ефект від них якщо й буде, то за кілька років. Наразі різко поривати зі своєю політикою відкритих кордонів канцлерка не може. Відмовившись від власного політичного проекту, вона покаже непослідовність німецької політики і перекреслить багаторічні зусилля Берліна й самої Меркель із перетворення Німеччини на лідера Євросоюзу — не тільки економічного, а й політичного. 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво