Міна в Затоці - Міжнародна політика - dt.ua

Міна в Затоці

21 червня, 18:02 Роздрукувати Випуск №24, 22 червня-25 червня

Головні гравці — США та Іран — прагнуть ескалації.

© navy.mil

Хоч не нове, а нагадаю знову: 

Перед обличчям друга й ворога, 

Ти — пан невимовленому слову, 

А вимовленому слову — ти слуга. 

Омар Хаям

Диверсія з підривом двох нафтових танкерів у міжнародних водах неподалік Ормузької протоки спричинила занепокоєність світової спільноти, змушеної знову думати про сценарії війни та енергетичну безпеку. 

Міжнародний конфлікт завжди був і надалі залишиться однією з основних передумов розвитку. Попри всі негативні чинники, держави не можуть відмовитися від його позитивних функцій. Тому країни завжди більш наполегливо вчилися керувати конфліктами, а не запобігати їм. Підвищення рівня майстерності керування конфліктним процесом привело до того, що деякі держави-учасники міжнародної системи вже не сприймають конфлікт як надзвичайно небезпечне й руйнівне явище. Для них конфлікт — це просто ефективний інструмент просування власних інтересів, а не небезпечне системне явище з усім спектром гуманітарних, економічних, екологічних та інших жахів. Цю обставину слід брати до уваги, спостерігаючи за розгортанням ситуації в Перській затоці, де зацікавлені суб'єкти вперто змагаються в умінні керувати конфліктом. На кону стоїть іранська ядерна угода як фундаментальний елемент архітектури регіональної безпеки. Ставки й напруга зростають. 

І, хоча наразі жодна зі сторін не зацікавлена у відкритих бойових діях, головні гравці — США та Іран — прагнуть ескалації.

Ситуація навколо Спільного всеосяжного плану дій, зруйнованого одностороннім виходом із нього Сполучених Штатів, зайшла у глухий кут. Президент Трамп розпочав передвиборну кампанію, і йому потрібні зовнішньополітичні перемоги. Він прямо каже, що Іран ще не готовий до нової ядерної угоди. Між рядками читається, що тиск на Ісламську Республіку триватиме всім арсеналом методів. А Тегеран дуже некомфортно почувається під дією американських санкцій, і сценарій пасивного очікування економічного колапсу для нього неприйнятний. Саме так виглядають ідеальні умови для відпрацювання навичок керування конфліктом, коли учасники не хочуть або не можуть залишити ситуацію в її незмінному стані. 

Буквально за кілька годин після інциденту з японським та норвезьким танкерами, які транспортували нафтохімічні продукти з Саудівської Аравії та ОАЕ до Сінгапура й Тайваню, Центральне командування збройних сил США оприлюднило фото- й відео- матеріали, на яких зафіксований начебто патрульний катер Корпусу вартових ісламської революції класу "Гашті", що наближається до танкера і знімає з його борту нерозірвану магнітну міну. Американські військові наголосили, що диверсія — чітка загроза вільній міжнародній навігації й торгівлі, тому вони вживатимуть усіх необхідних заходів задля захисту власних інтересів. Ситуація стає ще цікавішою, коли згадати, що Вашингтон буквально кілька місяців тому визнав іранський Корпус вартових ісламської революції терористичною організацією. Тобто йдеться не просто про протистояння з Ісламською Республікою, а про боротьбу з тероризмом.

Президент Трамп і Державний департамент США без вагань поклали безпосередню відповідальність за атаки на судна на Іран. Держдеп упевнений, що високий рівень організації й самого нападу підтверджує причетність до нього іранських урядових структур, а не якихось парамілітарних угруповань. Вашингтон не обмежився тільки словами: Пентагон прийняв рішення перекинути на Близький Схід додатково близько однієї тисячі військовослужбовців. 

Американську позицію стосовно відповідальності Тегерана за атаку підтримали тільки Саудівська Аравія та Велика Британія. З іншого боку, зацікавлений у продовженні дії іранської ядерної угоди ЄС закликає не робити поспішних висновків і виявляти максимальну стриманість. ООН укотре продемонструвала безпорадність і нездатність ефективно діяти у кризових ситуаціях. Рада безпеки організації не стала брати до уваги американські докази і не змогла навіть досягти конкретних домовленостей для проведення розслідування інциденту. Посередницьку роль між США й Іраном намагається відігравати Японія, яка донедавна була одним з основних покупців іранської нафти і мусила від неї відмовитися через санкції. Прем'єр-міністр Сіндзо Абе здійснив візит до Тегерана і провів переговори з вищим іранським керівництвом. Переговори відбувалися на тлі підриву танкерів, і якихось зрушень досягти не вдалося. Передане японським прем'єром послання Трампа було відкинуте аятолою Хаменеї. Верховний лідер Ірану не вважає нинішнього американського президента вартим обміну посланням не тільки зараз, а й у майбутньому. Не обійшлося і без погроз. За словами аятоли, ним була видана фетва (релігійна постанова) про заборону виробництва ядерної зброї, однак якби Іран прагнув отримати атомну бомбу, то США нічого б не змогли з цим зробити. 

Отже, не будемо стверджувати, що саме Іран підірвав танкери, однак він зацікавлений в ескалації й поступово нагнітає напругу. Всі ж пам'ятають, як ще торік, коли готувалися американські санкції, спрямовані на припинення експорту іранської нафти, Тегеран чітко й недвозначно погрожував, що заблокує транспортування нафти з Перської затоки у разі неможливості експортувати власну нафту. Іранський президент Рухані посилав чіткі меседжі всім сторонам ядерної угоди, і особливо європейським лідерам, що тільки збереження нафтового експорту і частки глобального нафтового ринку може утримати Ісламську Республіку в рамках узятих зобов'язань. 

Європейський Союз, в особі на сьогодні переважно Німеччини, намагається врятувати ядерну угоду, проте поки що безрезультатно. Тегеран висунув ультиматум: якщо до 7 липня йому не запропонують прийнятну економічну компенсацію за втрати від американських санкцій, то він перестане виконувати зобов'язання, взяті в рамках підписаного у 2015 році Спільного всеосяжного плану дій. Демонструючи серйозність своїх намірів, Організація з атомної енергії Ірану заявила, що розпочинає збагачення урану і до 27 червня перевищить обсяги його запасів, обмежені ядерною угодою до 300 кг, а також збагачуватиме уран до потрібного країні рівня (дозволений 3,67%). Рівень збагачення, запаси низькозбагаченого урану та важкої води вважаються ключовими обмеженнями ядерної угоди, без яких вона втрачає сенс, і, відповідно, Європейський Союз матиме всі підстави відновити свої санкції. Однак поки що Брюссель намагається не допустити такого розвитку подій і скасувати іранський ультиматум. Скориставшись небажанням ЄС підтримувати політику конфронтації Вашингтона з Іраном та істотною занепокоєністю європейців небезпекою військової ескалації в Перській затоці, Тегеран вимагає від Брюсселя економічних стимулів за втрати від санкцій США. Якщо ЄС і може якось компенсувати іранські збитки, то це вочевидь перебуває на межі його можливостей. Ось Іран і випробовує максимум європейських можливостей та міцність нервів. Хоч би хто стояв за диверсією на танкерах, він не хотів їх топити. Мета була — налякати й продемонструвати рішучість та готовність до жорстких силових дій. Якби хотіли потопити судна, то зафіксували б міни нижче ватерлінії. Відсутність намірів пускати танкери на дно підтвердили і представники Центрального командування збройних сил США, які оглянули танкери й зібрали зразки міни, а також відбитки пальців та рук для подальшого розслідування. 

Чому робиться акцент на ЄС? Тому що РФ і КНР проводять власну політику стосовно Ірану, не зважаючи на США та долю іранської ядерної угоди. Під час останнього саміту ШОС у Бішкеку і Путін, і Сі Цзіньпін заявили про намір продовжувати розвивати відносини з Ісламською Республікою. Однак іранці чудово розуміють, що Москві вигідне послаблення Ірану санкціями, бо так росіянам легше нав'язувати свої продукцію й послуги, витісняти із Сирії та глобального енергетичного ринку. Пекін теж не проти користуватися слабкістю Тегерана і задешево купувати в нього нафту. А європейців можна шантажувати. Вони зважають на позицію Вашингтона, проте й доля ядерної угоди з Іраном — для них далеко не порожнє місце. ЄС хоче продовжувати бізнес з іранцями, однак ніколи не відмовиться заради цього від бізнесу з американцями. Створений у січні 2019 р. Великою Британією, Німеччиною і Францією Інструмент підтримки торгівельних обмінів (INSTEX) для забезпечення недоларової торгівлі з Іраном мав певні перспективи, особливо у разі залучення до нього КНР та Індії як найбільших покупців іранської нафти, однак навряд чи він стане ефективним механізмом, оскільки США вже пригрозили санкціями потенційним користувачам INSTEX. Тож Європейський Союз усвідомлює, що вибирати між США й Іраном — безперспективна справа. Тільки ядерна угода здатна стати тією ланкою, яка може поєднати інтереси і сприяти деескалації ситуації, тому європейці так наполегливо намагаються врятувати Спільний всеосяжний план дій.

Що ж, керування конфліктом — небезпечна справа. Але її нечасто починають задля повномасштабної війни, яка ще більш небезпечна й руйнівна. Однак прорахунок, помилкова дія, неправильне трактування сигналу іншої сторони можуть вивести процес із-під контролю з наступним переходом до відкритих бойових дій. Простий рецепт створити там гарячу точку — це зробити абсолютно неприйнятний для опонента крок. Не важливо, як це станеться — випадково чи сплановано. Наприклад, якщо іранський Корпус вартових ісламської революції або підконтрольні Ірану угруповання (в тому ж Ємені, на Бахрейні) спеціально чи внаслідок прорахунку нападуть на американський корабель, то США будуть змушені завдати удару у відповідь, і розпочнеться війна. Або ж загинуть американські громадяни внаслідок ракетної атаки, аналогічної тій, що сталася цього тижня в іракській Басрі, коли міжнародні нафтові компанії мусили евакуювати свій персонал. Іранці так само будуть змушені відреагувати силою на критичні для себе дії американців. Використання сили й насильство під час ескалації призводить лише до поглиблення конфлікту. Зрозуміло, що Іран, як і Сполучені Штати, цього наразі не прагнуть, однак через високу напругу прорахунок не можна виключати. 

Зважаючи на позиції сторін, створити передумови деескалації надзвичайно важко. Компроміс передбачає визнання сторонами конфлікту легітимності вимог. Як ми знаємо, Іран хоче мати регіональний вплив, ядерну програму, балістичні ракети і при цьому вільно продавати нафту. Адміністрація Трампа категорично проти. Де тут компроміс і можливості для партнерства? У відповідь поки що найчастіше одні кажуть "зміна режиму", а інші — "смерть Америці". Це означає, що сторони все ще будують свої стратегічні розрахунки на односторонніх діях. Відповідно, у Перській затоці після невеликої кількарічної перерви знову настали небезпечні часи.  

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво