Матінка Меркель проти татуся Штайнбрюка - Міжнародна політика - dt.ua

Матінка Меркель проти татуся Штайнбрюка

1 лютого, 2013, 21:20 Роздрукувати Випуск №4, 1 лютого-8 лютого

Європа готується до нових політичних перегонів під назвою "вибори німецького канцлера". 

Європа готується до нових політичних перегонів під назвою "вибори німецького канцлера". Перегонів, які, можливо, не так інтригують, як вибори американського президента. І не такі пікантні, як вибори французького. Але по-своєму цікаві й, безперечно, з довгограючими наслідками. День виборів було визначено цього тижня — 22 вересня. А головними діючими особами, мабуть, будуть християнська демократка Ангела Доротея Меркель, яка давно й міцно окупувала нішу найвпливовішої жінки на планеті, і Пеєр Штайнбрюк — далеко не найвпливовіший чоловік навіть у своїй партії. А проте саме він, кандидат від соціал-демократів, колишній міністр фінансів в уряді Ангели Меркель, нині єдиний, хто бодай теоретично може поставити під сумнів перемогу своєї недавньої начальниці.

Математика vs Харизма

Є три речі, які визначають політичну диспозицію напередодні виборів. По-перше, Ангела Меркель була й залишається найпопулярнішим політиком у країні. За останніми опитуваннями ZDF, Меркель хочуть бачити канцлером 62%, тоді як Штайнбрюка — 29%. По-друге, очолюваний Меркель Християнсько-демократичний союз у зв'язці зі своїми (ще консервативнішими) баварськими союзниками з Християнсько-соціального союзу залишається найпопулярнішою партією в країні. За ХДС/ХСС готовий проголосувати 41% німців, тоді як за СДПН — ті ж таки 29%.

І, по-третє, попри солідну фору свого лідера, партія Меркель може програти. Що й було продемонстровано минулої неділі на виборах у федеральній землі Нижня Саксонія, де ані висока популярність християнського демократа Девіда Макаллістера, ані активна участь партійних знаменитостей не врятували ХДС від поразки.

Такою є специфіка парламентських республік: переможця в них часто визначає не особиста харизма, не соціологія і не політична технологія, а суха математика. У політичному середовищі, яке складається, за великим рахунком, із п'яти, а віднедавна і з шести основних партій (після того як до традиційного набору додалася Партія піратів), передвиборна політика нагадує кінські перегони, а післявиборна — бухгалтерські взаєморозрахунки.

Наприклад, відбулися вибори в Нижній Саксонії. Надіваємо нарукавники, ставимо на стіл арифмометр і рахуємо. Християнські демократи набрали 36%. Їхні союзники вільні демократи — 9,9%. Разом — 45,9%. Соціал-демократи набрали менше — 32,6%. Зате вирізнилися їхні союзники з Партії "зелених" — 13,7%. Разом — 46,3%.

Висловлюючись людською мовою, червоно-зелені одержали на одне місце більше в місцевому ландтагу, а отже, їм і формувати уряд. Харизматичний і відносно молодий Девід Макаллістер (наполовину німець наполовину британець із подвійним громадянством) іде з поста прем'єра, а його зовсім не молодий суперник із харизмою зів'ялого куща хризантем перемагає і стає прем'єр-міністром.

Розрахунок соціал-демократів — саме на це. Не від хорошого життя, звичайно. Станом на сьогодні, на політичний тріумф вони розраховувати аж ніяк не можуть. Занадто популярна Меркель. Занадто звик до неї виборець. І, на жаль, занадто ризикованим виявився вибір Штайнбрюка як кандидата.

А вас, Штайнбрюк, я попрошу залишитися...

Якщо поставити їх поруч, вони, мабуть, чимось схожі. "Матінка Меркель" зі своїм фірмовим політичним стилем — сухуватим, але розважливим, що вселяє спокій і впевненість у завтрашньому дні. І Штайнбрюк. Так і напрошується слово "татусь". Жестами — відставний військовий. Зовнішністю — типовий бюргер, теж утілення німецької статечності. Заповзятий шахіст і шанувальник дорогих вин. Немов герой "Сімнадцяти миттєвостей весни". Словом, набір національних стереотипів, причому не найгірших.

Однак уже з біографій стає зрозуміло, які це різні люди. Меркель — слухняна донька пастора, шанувальниця фізики й російської мови, відмінниця, переможниця численних олімпіад, яка з юності йшла до політичної кар'єри.

Штайнбрюк — зовсім інша річ. Починав життя як типовий проблемний підліток, котрий двічі (!) залишався в школі на другий рік. Зате в армії мав добру репутацію, служив у танкових військах. За університетську спеціальність обрав фінанси. І лише в 35 років, працюючи спічрайтером тодішнього міністра науки, відчув у собі схильність до виборчої політики. До речі, якби доля розпорядилася відповідним чином, вони могли б теоретично зустрітися на початку 80-х у Східному Берліні, де Штайнбрюк тоді працював у постійному представництві Західної Німеччини в Східній. Була в ті роки й така дипломатична установа.

І ще одна відмінність цих двох людей. Політична біографія Меркель нагадує графік, що плавно піднімається до вершини, — принаймні починаючи з 1990 р., коли Гельмут Коль виділив з юрби цю руду дівчину із сором'язливою усмішкою, але впертим характером. Біографія Штайнбрюка, навпаки, стрибає, як голка детектора брехні під час показань барона Мюнхгаузена, особливо після того, як майбутній кандидат 2009 р. вирішив відійти від активної політики.

Якщо вдуматися, то ось він, найцікавіший поворот політичної біографії — людина заявляє про відхід від активної політики, і саме це стає для неї пропуском на політичну вершину.

Однак не забігатимемо вперед. У силу своєї освіти та політичної кар'єри Штайнбрюк традиційно вважався природженим податківцем і фінансистом. Коли після виборів 2005 р. німецька політико-математична парадигма привела Меркель до "великої коаліції" із соціал-демократами, саме йому запропонували пост федерального міністра фінансів. На цій посаді його застала світова фінансова криза 2008 р. Дії Штайнбрюка щодо порятунку німецької економіки та банківської системи дістали передбачувані суперечливі оцінки. У тій ситуації для банкірів не було оптимальних рішень. Або, порушуючи ринкові закони, викуповуєш токсичні облігації ожирілих банків, або даєш їм заслужено померти, ризикуючи ввергнути в безодню і всю економіку.

Рятівник євро?

Не знаю жодного міністра фінансів, який би обрав другий варіант. Не став винятком і міністр Штайнбрюк. Однак, як і заведено в політиці, він вважає, що його рішення було оригінальним і що саме він урятував економіку. Цілком імовірно, що на цій обставині соціал-демократи намагатимуться будувати кампанію. Мовляв, урятував національну економіку — врятує і євро! Хоча, як показав провал Ромні в США, у нинішні часи посеред кризи потенційних рятівників цінують менше, ніж політиків, з якими звично й спокійно.

На виборах 2009 р. Штайнбрюк несподівано програв "мажоритарку" кандидатові від християнських демократів Міхаелі Нолль, доньці іранського міністра-втікача, який знайшов притулок у Німеччині після ісламської революції. І лише та обставина, що в Німеччині політики мають право одночасно балотуватися за списком і за "мажоритаркою", дала йому все-таки змогу пройти в Бундестаг. Однак удар був жорстокий. Штайнбрюк пішов з усіх відповідальних посад у партії і, схоже, розслабився. Писав мемуари. Нехлюйствував. Прогулював засідання в Бундестазі, зокрема важливі голосування. Виступав із лекціями, на яких за лічені роки заробив понад 1,6 млн. євро. Особливо активно нині обговорюється його виступ перед магістратом депресивного містечка Вестфалії в Північному Рейні, за який цей самий магістрат відстібнув Штайнбрюку ні більше ні менше 20 тис. євро.

Не було б щастя, та нещастя допомогло. Виникла криза єврозони, і погляди соціал-демократів знову повернулися до "природженого податківця та фінансиста". До того ж його мемуари виявилися вельми добротними. І його критика дій Меркель була сприйнята публікою досить позитивно. Та й лава запасних у соціал-демократів навдивовижу коротка. В епоху затягування пасків партія має потребу в лідері такого самого розливу, що й Герхард Шредер. Іншими словами, — у політикові, близькому до центру.

Язик мій — ворог мій

Отже, Штайнбрюк здавався якщо не оптимальним вибором, то принаймні меншим із зол. І саме в такій якості він був, що називається, "коронований" на кандидатство. І тут сталося страшне — він почав давати інтерв'ю. В одному з них поскаржився, що, мовляв, зарплата у федерального канцлера насправді маленька (20 тис. євро на місяць). В іншому "витончено" висловився, що змагатися з Меркель складно, оскільки вона як дама має фору. У третьому заявив, що нізащо не став би пити вино дешевше ніж п'ять євро за пляшку. З вуст кандидата від партії робітників і селян, у країні з активним феміністським духом це звучало незграбно й недоречно. У результаті, як повідомив цього тижня "Шпігель", керівництво партії вирішило до кращих часів обмежити спілкування кандидата з пресою, а всі інтерв'ю вичитувати заздалегідь. Ну що ж, аби почати, а там  діло піде.

До речі, про фемінізм. Німеччина часто здається країною переможного фемінізму, але насправді такою не є. Жінки-політики в ній були вже давно. А ось, наприклад, жінки-посли з'явилися зовсім нещодавно, у каденцію Йошки Фішера як міністра закордонних справ. У керівництві великих компаній жінки теж зустрічаються набагато рідше, ніж, наприклад, у тих-таки Сполучених Штатах.

Отже, рік розпочався на тлі найпотужнішого скандалу навколо ще одного кандидата в канцлери — вільного демократа 67-річного Райнера Брюдерле, якого обвинуватили в сексизмі. Рік тому, коли Брюдерле з товаришами, будучи напідпитку, проводив дозвілля у барі одного зі швабських готелів, кореспондентка "Штерну" спробувала поставити йому кілька запитань про його політичні плани. Однак замість відповідати на них, політик почав оцінювати принади фігури журналістки та можливі варіанти її гардероба, які ці принади належним чином підкреслили б. А потім уночі, будучи ще більш напідпитку, нібито навіть стукав у двері й пропонував "поїхати в номери". У результаті сталося те, що мало статися. Розважлива журналістка почекала рівно рік і точно під початок кампанії видала матеріал, від якого і з Брюдерле, і з його партією ледь не стався удар.

Це важливо з трьох причин. По-перше, тому що вільні демократи, партія Геншера та Кінкеля, традиційно є партнерами ХДС по коаліції. По-друге, тому що останнім часом вони хронічно не долають п'ятивідсоткового бар'єра на виборах. І якщо ця неприємність знову трапиться з ними 22 вересня, то Меркель у гіршому випадку залишиться не при ділі. А в кращому — буде змушена знову наступити на горло власній пісні й ліпити велику коаліцію. Ну, а по-третє, відверто кажучи, завжди приємно бачити, як політичне хамство дістає заслужене покарання, у тому числі в такій просунутій та освіченій країні, як Німеччина.

Шість чоловік на скриню...

Припустимо, кампанія розвиватиметься тією самою траєкторією, якою вона розпочалася. Меркель скакатиме попереду, але підкріплення у вигляді вільних демократів не здолає електорального бар'єра (нині їм бракує одного відсотка). Соціал-демократи, не вельми напружуючись, проведуть кампанію і посядуть друге місце. У такому разі все залежатиме від результату їхніх традиційних союзників по коаліції — "зелених". Можна з високою часткою ймовірності припустити, що бар'єр вони здолають, та ще й із запасом. Але чи вистачить цього запасу для червоно-зеленої коаліції — велике питання.

Як на нинішній стан справ, попри популярність Меркель, на обрії вимальовується хоча й досить непевна, але червоно-зелена більшість. Іншими словами, канцлер Штайнбрюк. Якщо ж вільні демократи все-таки надолужують один відсоток і проходять, статус-кво залишається незмінним, у Берліні продовжать правити ХДС/ХСС і СДП. Іншими словами, канцлер Меркель. Якщо ж вільні демократи не проходять, але результат СДПН надто слабкий для червоно-зеленого варіанта, то правити бал буде велика коаліція. І тоді теж — канцлер Меркель. А ще є варіант, за якого до парламенту проходить несподіванка останніх років — Партія піратів, яка останнім часом раптом перестала бути модною і почала втрачати позиції. І тоді, скоріш за все, — канцлер Штайнбрюк. Ще в Бундестаг, досить імовірно, пройдуть колишні комуністи, але коаліційних договорів із ними ніхто не підписуватиме.

Парадокс нинішньої кампанії полягає в тому, що відразу дві партії зупинили свій вибір на невдалих кандидатах. І, як результат, кампанія може перетворитися на змагання між двома немолодими чоловіками Штайнбрюком і Брюдерле — хто більше оконфузиться. І від цього залежить, чи стане знову переможцем одна розумна й достойна жінка. Дивний розклад.

Наслідки...

Світ дивиться на ці вибори з відвертою цікавістю, хоча й з різних причин. США вболівають за Меркель. З нею Обамі звично й комфортно. Вона передбачуваний партнер, з яким завжди можна домовитися. Щодо Штайнбрюка такої впевненості немає.

Для більшості країн ЄС кращий варіант, імовірно, канцлер Штайнбрюк. З тієї простої причини, що канцлер Штайнбрюк — це більш слабка Німеччина. А також Німеччина, менш одержима ідеєю фіскальної економії.

Для Росії великої різниці, гадаю, немає. Бо (і це пункт перший всього порядку денного) дружба з Володимиром Путіним — це сьогодні функціональний обов'язок будь-якого німецького канцлера. Не тільки тому, що він розмовляє німецькою мовою та провів у Німеччині чималу частину свого життя. Головне — це об'єктивна потреба Німеччини в російському ринку та ресурсах. Для німецького бізнесу, який, на відміну від політиків, не надто переймається темою демократії, Росія — це ресурс зростання і руху вперед. А також країна, в якій німецькі інвестори встигли освоїтися та пустити коріння.

Що ж до України, то для нас цей самий російський фактор звично є початковим. Дехто звик думати, що чим гірші відносини Німеччини з Росією, тим більше шансів з'явиться в нас. Мовляв, якщо Росія якимось дивним чином перестане бути фактором, то Німеччина таким самим дивним чином перестане скептично дивитися на саму можливість нашого членства в ЄС.

Навряд чи. По-перше (дивися вище), погіршення російсько-німецьких відносин не буде. По-друге, Німеччина скептично дивиться на перспективу нашого членства не через Росію і навіть не через нашу внутрішньополітичну специфіку. Вона скептично налаштована тому, що середній німець дивиться на розширення ЄС не як на процес, а як на доконаний історичний факт. Причому як на нинішній час факт — не обов'язково позитивний. Не випадково Меркель навіть у доброму гуморі ніколи й за жодних умов не вживає слова "Україна" та "членство в ЄС" в одному реченні. Натомість нам обіцяють, якщо все буде гаразд, "прийняти Україну в європейську сім'ю", хоч би що це значило. Як написав один оглядач, політика Німеччини полягає в тому, щоб тримати Україну на оптимальній відстані — не надто далеко й не надто близько. Не думаю, що це зміниться, навіть якщо Штайнбрюк стане канцлером. Така моя суб'єктивна думка.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво