Любов по-слов'янському. З розрахунку - Міжнародна політика - dt.ua

Любов по-слов'янському. З розрахунку

26 січня, 17:08 Роздрукувати Випуск №3, 26 січня-1 лютого

Сербія — головна опора Москви на Балканах і майбутній "троянський кінь" РФ в ЄС.

17 січня президент Росії Владімір Путін відвідав Белград. Цей візит супроводжувався потужною інформаційною кампанією як у російських, так і в сербських ЗМІ. 

Хоча результативність його (крім демонстрації Путіним "відсутності міжнародної ізоляції Росії", а сербським президентом Александаром Вучичем — "наявності потужної міжнародної опори для Сербії") підлягає сумніву. 

Тим часом лідери обох країн продемонстрували палку взаємну любов, концентруючись на сфері енергетики і "косовському питанні". Вучич звернув увагу на тисячі сербів, які зібралися в сербській столиці, щоб "привітати російського президента", а Путін наголосив на традиційних "скрєпах" — "багатовікових узах дружби і близьких духовних відносинах". На сьогодні демонстрація такої любові вигідна керівництву обох країн. Завдяки цьому сербське керівництво одержує електоральну підтримку прихильної до Росії частини сербів, а Кремль зміцнює свій вплив на Балканах. Тобто навіть у такій демонстративній любові чітко прозирає взаємовигідний розрахунок. 

А щоб любов Сербії до Росії не згасала, Москва завжди тримає в руках важелі впливу на Белград. Першочерговий такий важіль — "косовське питання", в якому РФ узяла на себе роль світового захисника сербських інтересів. Це питання було наріжним під час візиту Путіна у Белград. На випадок "неналежної" поведінки Сербії Москва тримає про запас арсенал впливів — від зниження міжнародної активності у протидії косовській незалежності (насамперед як постійний член Ради Безпеки ООН) до визнання Косово як окремої держави. Останнє видається абсурдним у нинішніх умовах, але Росія була б не проти обміняти визнання Заходом анексії Криму на поступки Москви в "косовському питанні". Тому Кремль і сприяє збереженню градуса напруги навколо проблеми Косово, створюючи певний тиск на ЄС, який виступає посередником у її врегулюванні.

Іншим потужним важелем є Республіка Сербська, сербське квазідержавне утворення у складі Боснії і Герцеговини, а точніше — її нинішні лідери на чолі з радикальним Мілорадом Додіком, якому вдалося пройти шлях від прем'єр-міністра Республіки Сербської до голови Президії Боснії і Герцеговини. Недарма Додік регулярно відвідує Москву і зустрічається з Путіним, та й під час свого візиту у Белград російський президент провів окрему зустріч із сербським лідером БіГ. Для всього сербського населення Додік має репутацію активного борця за сербські національні інтереси проти посилення впливу Заходу, насамперед — НАТО, що послідовно підтримує й підживлює Росія. В періоди активізації прозахідних настроїв у Сербії Додік використовується як критик такої поведінки, "зразковий сербський політик" і канал тиску на офіційний Белград. 

Третій важіль впливу — енергетика, яка, за винятком електрогенерації, практично повністю сконцентрована в руках Росії. Через свої компанії РФ отримала контроль над нафтовим і газовим секторами сербської енергетики.

Російський "Газпром" увійшов у сербську компанію "Нафтова індустрія Сербії" ("НІС") у 2009 р., коли компанія "Газпром нафта" купила 51% акцій, а згодом російські позиції зміцнилися: "дочка" "Газпрому" збільшила свій пакет акцій до 56,15%. Частка сербського уряду в компанії зменшилася до 29,87%. При цьому "Газпром" отримав не тільки нафтопереробку в Сербії, а й весь газо- і нафтовидобуток, зберігання нафтопродуктів і природного газу та левову частку на ринку дистрибуції нафтопродуктів. 

Таке посилення російської енергетичної присутності Путін назвав "інвестиціями в сербську економіку". Але ці інвестиції створюють і проблеми для сербського керівництва на шляху до набуття Сербією членства в ЄС. Зокрема, "НІС" володіє найбільшими у країні потужностями для зберігання нафти й нафтопродуктів — загалом 200 тис. куб. м проти 10 тис. куб. м у державної компанії "Транснафта", що не сприяє сербському уряду у виконанні Директиви ЄС №2009/119/EC про мінімальний рівень запасів нафти і нафтопродуктів (створення 90-денних запасів).

Сербська "Транснафта", фактично, обслуговує російський "НІС", адже єдиним державним нафтопроводом постачається російська нафта для потреб російської нафтової компанії. Вироблені на НПЗ "НІС" нафтопродукти реалізуються через розгалужену мережу із понад 300 автозаправних станцій цієї компанії. Паралельно, російський "Лукойл", який свого часу купив сербську компанію "Беопетрол", теж займається дистрибуцією нафтопродуктів через власну мережу із понад 100 АЗС. У результаті, під контролем Росії перебуває, практично, вся нафтогазова галузь Сербії, включно з видобутком (1,4 млн т нафтового еквіваленту), імпортом нафти з РФ, її повною переробкою (3,6 млн т на рік) і переважно дистрибуцією. Держава Сербія управляє лише магістральним нафтопроводом та невеличким нафтосховищем. 

Сербія повністю залежить від Росії у постачанні природного газу. Про це не забув згадати президент Вучич під час зустрічі з Путіним. При цьому залежність виражається не тільки в тому, що весь газ, а це 2,15 млрд куб. м у 2018 р., надходить із Росії, а й у тому, що Газпром через "НІС" здійснює весь внутрішній видобуток газу й володіє єдиним сербським газовим сховищем "Банатський двір". В останньому сегменті вплив Росії зростатиме, оскільки під час візиту Путіна очільник "Газпрому" Олексій Міллер та директор "Сербіягазу" Душан Баятовіч підписали меморандум про розширення потужностей сербського сховища до 750 млн куб. м. 

Газова залежність Сербії від Росії й надалі посилюватиметься, оскільки сербське керівництво, як заявив Вучич, узяло курс на повну газифікацію країни та будівництво теплоелектростанції на газі, орієнтуючись виключно на російський газ. У червні 2015 р. керівники російського "Центренергохолдингу" та "НІС" (власність "Газпрому") підписали угоду про створення компанії "Сербська генерація" для побудови таких електростанцій, а в 2017 р. "Газпром" підписав дорожню карту розширення сербської газотранспортної мережі. Ці проекти передбачають збільшення обсягів поставок російського газу, що можна робити або нинішнім маршрутом через Україну та Угорщину, або за рахунок будівництва нових газогонів, серед яких сербське керівництво робить ставку на продовження "Турецького потоку" до та через Сербію. 

Недарма Путін пообіцяв до
2022 р. збільшити поставки російського газу Сербії майже вдвічі (до 3,5 млрд куб. м) і заявив про відсутність проблем із реалізацією проекту "Турецький потік", вочевидь спонукаючи Белград його підтримувати й надалі. Такі заяви викликали схвальні відгуки у БіГ та Болгарії. Нинішній лідер БіГ Мілорад Додік заявив про готовність включитися в реалізацію цього російського проекту, а болгарська віце-прем'єр-міністр і міністр закордонних справ Єкатерина Захарієва привітала заяву Путіна й підтвердила зацікавленість Болгарії у "Турецькому потоці". Правда, балканські апологети Росії при цьому забувають, що дію Третього енергопакету на території ЄС ще ніхто не скасовував, а ось Путіну вже доводилося скасовувати "Південний потік" через непоступливість Єврокомісії. 

Для України "Турецький потік" — проект, безумовно, згубний, оскільки його мета — припинення постачання російського газу споживачам у Болгарії, Туреччині, Греції, Сербії, Македонії, БіГ традиційним маршрутом через Україну, Молдову та Румунію. Але він негативний і для Сербії, і для балканських країн та споживачів у ЄС. По-перше, витрати "Газпрому" на спорудження нових газогонів — другої гілки "Турецького потоку" та відгалужень через балканські країни — має хтось компенсувати. У Сербії це будуть сербські споживачі. Можна легко передбачити, що після реалізації цього проекту вартість природного газу для них стане істотно вищою, ніж нинішні 310 дол. за тисячу кубометрів. 

По-друге, прибутки від транзиту задекларованих 10—12 млрд куб. м газу, про які зараз мріє сербське керівництво, осідатимуть у російських кишенях, адже газовий сектор Сербії контролюють російські компанії, будуватиме газогін створена рік тому на базі South Stream d.o.o. нова компанія Gastrans d.o.о., 51% акцій якої належить "Газпрому". І саме російська сторона, як заявив Путін, готова інвестувати 1,4 млрд дол. в будівництво цього газопроводу, тобто збудувати його у власних інтересах. Сербському ж бюджету перепадуть крихти, яких із кожним роком буде все менше. Зате все більше мільярдів викачуватимуться з кишень сербських споживачів і перетікатимуть у кишені путінських олігархів, що отримали у своє розпорядження головну балканську годівницю в обмін на словесні потоки про "палку російсько-сербську дружбу і любов". 

По-третє, у разі припинення поставок російського газу через українську ГТС та перебоїв або зупинок транспортування по "Турецькому потоку", якщо станеться аварія на морській ділянці цього газопроводу, швидко полагодити його або відновити транзит через Україну буде неможливо, а тому Сербія за таких умов ризикує залишатися без газу. 

По-четверте, без українських підземних сховищ на нинішньому маршруті транспортування російського газу до Сербії механізм поставок по "Турецькому потоку" буде розбалансованим, а газове сховище "Банатський двір", що розміщене на півночі країни й управляється "Газпромом", у разі перепадів буде використане для балансування поставок газу в Угорщину й Австрію, а зовсім не для забезпечення споживачів на півдні та сході Сербії. Це газосховище діє в інтересах сербських споживачів лише в нинішніх умовах транспортування російського газу через Україну та Угорщину. Нові російські інвестиції у нього чітко вказують на плани РФ. Схожа ситуація і в Болгарії, де потужності зберігання газу вкрай малі. 

Посилення впливу Росії в Сербії — не самоціль Кремля. Через Сербію він намагається розширити свій вплив на інші країни Балканського регіону, а в перспективі — збільшити ще на одного табунець кількість "троянських коней" у складі Європейського Союзу. Саме тому Путін під час візиту заявив, що Сербії не потрібно обирати між Росією і Євросоюзом і що Москва підтримує її курс на членство в ЄС. 

Та й російські компанії в сербській економіці вже готуються до варіанту інтеграції в Євросоюз разом із Сербією. Наприклад, "НІС" активно впроваджує євростандарти на нафтопродукти, намагається вийти на ринки інших європейських країн, зокрема торгує енергоносіями на ринках країн ЄС — Словенії, Угорщини і Румунії, переробила свій офіційний сайт під розширення EU (www.nis.eu) і відкрила власне представництво у Брюсселі. 

Отже, після набуття Сербією членства в Євросоюзі російські компанії в секторах енергетики, залізничного транспорту, хімічної промисловості, банківському автоматично опиняться на ринку ЄС. Там само опиниться і Російсько-сербський гуманітарний центр надзвичайних ситуацій, який називають "російською базою на Балканах". 

Паралельно, Росія намагається втягнути Сербію в ЄврАзЕС. Саме напередодні візиту Путіна у Белграді відбувся черговий раунд переговорів про створення зони вільної торгівлі між Сербією та цим російським утворенням. Як заявив російський президент сербському керівництву, він сподівається на підписання відповідної угоди вже до кінця 2019 р., що перетворить Сербію на своєрідний місток між ринками ЄврАзЕС і ЄС, про інтеграцію яких давно мріють у Кремлі. Оскільки євразійський мегаформат від Владивостока до Лісабона не спрацьовує, то лишається сподіватися на мініформат Москва — Белград. На геополітичному безриб'ї Росії і сербський рак — риба. 

Посилення російської присутності в Сербії більше шкодить цій балканській країні. Не слід забувати, що російська присутність у сербській економіці приховано загрожує європейській інтеграції Сербії. Белград неодноразово критикували за невиконання регламентів і правил ЄС, зокрема щодо адаптації положень Третього енергетичного пакету ЄС, що категорично не сприймається Росією. Невиконання російськими компаніями на сербському ринку вимог ЄС, безперечно, уповільнює рух Сербії до членства в Євросоюзі, хоча нинішнє сербське керівництво подає це як свої електоральні досягнення. Тому, отримуючи швидкі електоральні дивіденди на "дружбі з Росією", сербське керівництво закладає майбутні колосальні втрати для держави. А отже, нинішні російсько-сербські відносини можна назвати "любов'ю з розрахунку", або "взаємовигідним партнерством", але для сербського керівництва, а не для народу Сербії.

А тим часом Белград нинішнього року планує відвідати керівництво ще однієї дружньої до Сербії держави — Китаю, з яким у 2016 р. було підписано Договір про встановлення всеосяжного стратегічного партнерства. Тому, не задовольняючись "підтанцьовками" у підсанкційного путінського режиму, Сербія готується до зустрічі пекінського важковаговика з його реальними інвестиціями, інфраструктурними проектами та пропозиціями, від яких неможливо відмовитись.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №24, 22 червня-25 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво